Анатолій Матіос. Заступник Генпрокурора України
07.02.2018
26 січня о 12:47 запрошує до кабінету на сьомому поверсі Генеральної прокуратури на вул. Різницькій у Києві. У приймальні на стіні висить плакат із Небесною сотнею, зображення гетьмана Пилипа Орлика. У кабінеті на стіні – копія автентичного тексту першої української Конституції 1710 року, портрет письменника Василя Стуса з віршем “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує”. На підлозі на зеленій дерев’яній коробці стоїть кулемет часів Другої світової війни. На столі – статуетка білої сови, книжка генпрокурора Юрія Луценка і нардепа Мустафи Найєма “По обидва боки колючого дроту”.
– Люди думають, що всі 300 тисяч чиновників у країні – хабарники. Не треба придумувати колесо, щоб побороти корупцію. Варто усунути її передумови. Інструменти для цього є. Нема волі. І не волі президента. Нема волі законодавця, який приймає инколи абсурдні закони, – говорить Анатолій Васильович.
Верховна Рада ухвалила закон про деокупацію Донбасу. Ви критикували його. Чим небезпечний цей документ?
Ви можете показати кінцеву редакцію закону? Хто може? Ніхто. Кінцеві положення приймалися з голосу Івана Вінника (народний депутат із фракції БПП. – Gazeta.ua).
Я категорично проти, щоб держава, люди, правоохоронні інституції жили за законами, прийнятими з голосу. Приймаючи закон, який регулює питання війни, миру, потрібно головою думати про можливість його виконання. Альтернативи Мінському процесу зараз немає. Але він передбачає залучення миротворчого контингенту під егідою Організації Об’єднаних Націй. Де в законі положення про можливість залучення миротворців? За ними хто буде дивитися? Як можна збільшувати повноваження окремих інституцій усупереч прямим нормам Конституції? І таких питань багато. Генпрокуратура надавала свої зауваження, але їх, мабуть, навіть не читали. Всі прогалини цього закону вилізуть відразу, коли доведеться його застосовувати.
Якісь плюси цей закон має?
Позитиви є. Однак вони радше політичного характеру, ніж практичного.
Чому ви хотіли очолити Державне бюро розслідувань?
Маю досвід перебування на керівних посадах у різних сферах. Знаю, як зробити, щоб бюро запрацювало швидше, ефективніше. Плюс це – виклик. Будувати щось нове і зробити добре, як би амбітно це не звучало, – це гонор. Я з Буковини, ми люди гонорові. Є українці, а є дикі українці. Я – з диких.
Що буде з військовою прокуратурою, коли запрацює Бюро?
У законі записано, що військова прокуратура є і буде. Підтримання публічного державного обвинувачення в кримінальних справах ніхто не скасував.
Однак, коли запрацює ДБР – одному Богу відомо. Постійне реформування призводить до того, що руйнується будівля і починають зводити дах. А мали б починати з підвалин. Хоча б внести зміни в прикінцеві положення КПК. Призначення трьох керівників ДБР – це не старт його роботи. А зараз відбувається абсурд, і в правоохоронців величезні проблеми. Вакуум призвів до ускладнення процедури – паперової бюрократії, яка точно не в інтересах народу.
Які злочини найчастіше вчиняють військові?
За 2017 рік військові прокурори зареєстрували 4719 проваджень по всій Україні. Їх вчинили 7352 військових. Найбільше злочинів здійснено проти встановленого порядку несення військової служби – дезертирство, самовільне залишення місця служби, перевищення повноважень, порушення статутних правил у взаємовідносинах, непокора, погроза або насильство щодо начальника і бездіяльність військової влади.
Зі справами минулих років ми торік розслідували більш як 20 тисяч кримінальних проваджень. Це – половина від усіх справ органів прокуратури. Їх мали би передати в ДБР. Кому зараз передати 20 тисяч проваджень?
Військові прокурори за 2017 рік зареєстрували 4719 кримінальних справ. Правопорушення вчинили 7352 військових
Пригадаєте якийсь унікальний злочин?
2014-го масовий характер мало дезертирство або самовільне залишення місця служби. У серпні міністр оборони надав інформацію про самовільне зняття цілого підрозділу з АТО і дрейф у сторону глибокого тилу. Це був батальйон “Прикарпаття”. 259 осіб без будь-яких реальних загроз зі зброєю оголили фронт і поїхали додому через всю Україну. Коли їх спробували зупинити, вони напали зі зброєю на представників військової служби правопорядку. Тоді мені довелося сісти на гелікоптер і висадитися серед поля. Вимагав зупинитися. Нас було лише троє – представник сухопутних військ, мій заступник і я. Скажу так – було невесело. А потім всі 259 чоловік отримали статус учасника бойових дій. Вони не брали участі в бойових діях, жодного пораненого…
Які наслідки були?
Оголосили підозру командирам роти і батальйону. Відправили кримінальне провадження в суд. До цього часу немає рішення. Тому що суд боїться. Але коли в армії немає дисципліни, настає хаос. Тоді вже немає оборони чи наступу. Відсутність невідворотності покарання тягне за собою продовження злочинів і руйнування засад державності.
259 осіб зі зброєю знялися з Донбасу і через всю Україну поїхали на автобусах
Чи будуть створені військові суди й поліція? Вони потрібні?
Як при судовій реформі не згадали про військові суди? Їх ліквідували 2012 року. Тоді робилося все, щоб держава не мала інструментів забезпечення обороноздатності через дотримання військової дисципліни. Але коли військову прокуратуру поновлювали 2014-го, ніхто й слова не сказав, бо всі бачили – у нас війна.
Суди – це дах всієї військової правоохоронної системи. Україна перебуває у війні, і ще довгий час перебуватиме у постсиндромі. Нам, за аналогією з НАБУ, варто створити Національне бюро військової юстиції. Не треба змін до Конституції. Об’єднати військову службу правопорядку, слідчих військової прокуратури, інтегрувати туди наглядового прокурора. І тоді ця лінійка запрацює на кінцевий результат, який розглядатимуть компетентні судді. Що зараз більш актуально: створення військового суду чи антикорупційного?
На вашу думку, військового?
Законодавець так не думає. Тим більше, наші партнери наполягають на створенні другого.
Ізраїль десятки років перебуває у стані війни. Там створено все: військову поліцію, прокуратуру. Військовослужбовцю адвоката дає держава за свій кошт, суд у складі судді, представника військової частини і прокурора, який підтримує обвинувачення. До вироків цих судів у військових є довіра. Право на помилування має начальник Генерального штабу.
Ви ходили з такими ініціативами до президента?
До всіх без винятку і декілька разів. Проте держава у процесі суцільних реформ, і кожен думає, що його питання – найголовніше.
Держава у процесі суцільної реформи, і кожен думає, що його питання – найголовніше
Найгучніші справи щодо військових – генерала Назарова, полковника Без’язикова і прикордонника Колмогорова – у судах. Щодо Назарова суспільство підтримує обвинувачення, а щодо Колмогорова й Без’язикова думки розділилися. Чому так?
Це право людей. Ми повинні виконувати свою роботу безпристрасно. Кінцеве рішення дасть суд. Справа Колмогорова, до речі, – класичний приклад тиску на суд. Навіть європейські інституції окремо зазначили це у своєму моніторингу. Люди не спроможні відстежити всі наші 20 тисяч кримінальних проваджень. Тиск на суд – це хвилі, породжені політиками. Невже суспільство хоче хаосу й суду Лінча, як колись було в Америці? Війна – страшна штука, але в глибокому тилу, де не було ніяких блокпостів, прицільно розстрілювати не колеса, а лобове скло автомобіля… Це злочин.
Як працює військова прокуратура з українськими воїнами, які були в полоні бойовиків ОРДЛО? Є такі, що повертаються завербованими?
Ми не підміняємо органи військової контррозвідки. Якщо це обміняні колишні військові, то вони обов’язково проходять процедуру – робота з психологами, поліграфологами, перевірка СБУ. Якщо людина потрапила в полон після того, як самовільно покинула місце служби, або в стані алкогольного сп’яніння, та ще пішла зі зброєю, – розслідуємо ми. Такі випадки є. Однак юридично полону немає, є – незаконне позбавлення волі.
Кількість небойових втрат серед наших військових з 2014 року, за вашими словами, – більш як 10 тисяч. Понад 6 тисяч із них поранені і не зможуть служити, інші – вбиті. Чому так багато?
Фактично по кількості це – три повноцінні бригади. Хвороби, вживання алкоголю, необережне поводження зі зброєю, умисні злочини щодо своїх же співслужбовців. Був випадок, коли у стані алкогольного сп’яніння гранату кинули в буржуйку – 13 людей постраждали в наметі. Інший розстріляв своїх – троє загинуло. ДТП, порушення правил поводження з технікою. Плюс неякісний підбір людей при проходженні медкомісії при призові. Зараз ситуація покращилась.
10 тисяч людей були не готові до жорстких умов армії, умов війни. Війна відкриває в людині найгірші або найкращі риси. Так було завжди. Чи можна це мінімізувати? Можна. Для цього треба жорстку дисципліну та невідворотність покарання за вчинені злочини. Торік відправили до суду 52 військових – коли рядовий чи сержант застосував зброю або погрозу до свого командира, відмовлявся виконувати накази. Але в цивільних судах розгляд справ розтягується на роки. Тепер і цивільні слідчі в ДБР це будуть розслідувати. Як наслідок – кожен починає думати: “Я вчиню злочин, і мені за це нічого не буде”.
Чи вдасться засудити ватажків ЛДНР?
Процедура прописана законом. Не можна зібрати трійку з активістів чи небайдужих громадян і сказати: “Винен, тому що ти – в ДНР”. Треба зібрати докази їхньої діяльності. Як це зробити? За їхніми інтерв’ю? Це не достатня доказова база.
Що для цього треба?
Час і можливість зібрати докази в законний спосіб. Почати процедуру спеціального досудового розслідування й судити заочно. Цей інститут ввели лише 2016 року. Досудове розслідування ми закінчили, однак через некомплект суддів спеціальне судове провадження від підготовчого судового засідання до кінцевого рішення може тривати до року. Це абсурд.
У громадян зараз на руках від двох до трьох мільйонів одиниць зброї. Як вирішити цю проблему?
Цю цифру назвав один журналіст. Далі її стали повторювати. Зброї на руках справді багато. Скільки точно – ніхто не знає.
Що з нею робити?
Здавати. Щоб не притягнули до кримінальної відповідальності. А що робить українець? Тягне додому все, а з хати – нічого. Граната, патрони, пістолет – на всякий випадок. Чи ви не бачите, що ледь не щодня побутові розборки закінчуються гранатометанням? На моє переконання, легалізуйте ринок і обсяг зброї. Зробіть це за притомними правилами: ти дієздатний, став на облік, зареєстрував зброю. Якщо уб’єш когось свідомо – тебе притягнуть за це до відповідальності. Однак, коли грабіжник знатиме, що йому в лоба можуть вистрілити, то не піде на злочин. Молдова чимало років тому ухвалила закон про зброю. За перший рік його дії рівень вуличної злочинності впав на 40 відсотків.
Чому ми не йдемо таким шляхом?
Це питання – до законодавця.
Чи встановлені винні у вибухах на артскладах у Балаклії та Калинівці?
Розуміння механізму і причини вибуху в Балаклії встановлені. Зараз триває обрахування нанесених збитків. Але до відповідальності не притягують країну чи віртуальних людей. Вибухи вчинили люди не з України.
У Калинівці проводимо чергову експертизу. Причини вибуху поки що не встановили ні експерти, ні слідчі.
Які висновки варто зробити з цих трагедій?
Висновки варто робити не військовій прокуратурі, а органам військового управління і командування, Генеральному штабу. Він має переглянути ще радянські нормативні документи з охорони, забезпечення і функціонування військових складів та арсеналів. Щось почали робити, але цього недостатньо.
Я не вірю у процес, який називається створенням видимості. Я – за дію. Люблю робити на вчора. Якщо знаєш, що робити, то треба робити. І для того інколи достатньо простих речей і вчинків, насамперед волі так вчинити.
Чи відкриті провадження проти українських військових, які лишилися в Криму?
Там залишився військовий контингент – більш як 20 тисяч. Їх можна притягнути до відповідальності тільки через суд. Як засудити, коли вони там? Заочно. Для цього треба розслідування. Отримати дозвіл на досудове розслідування, потім – на спеціальне судове. Ці справи ми зареєстрували, розслідуємо. Тепер маємо передати ДБР. Бюро ними займатиметься далі.
Ви п’ять годин проходили перевірку на поліграфі. Хвилювалися?
Чого я мав хвилюватися?
Кажуть, у таких ситуаціях усі хвилюються.
Я не знаю жодного керівника в державі свого рівня, хто б пройшов таку перевірку. Але я служив у СБУ. Там усі офіцери проходять поліграф. Якщо нема чого таїти, то чому переживати?
Я служив у СБУ. Там усі офіцери проходять поліграф
Які питання запам’яталися?
А що могло запам’ятатися? Чи я не шпигун Китаю?
Таке запитують?
У першу чергу – чи працюєш на іноземні спецслужби, чи є громадянином іншої держави. Під час конкурсу на керівника ДБР на поліграфі виявили осіб, які мають карту поляка. Дає право на отримання громадянства за спрощеною процедурою. Не уявляю: якщо маєш таку карту, як розслідуватимеш справи проти високопосадовців і правоохоронців в Україні?
Вам хабарі пропонували?
Десять разів відповідав на це питання на поліграфі. Ні.
У чому найбільше змінилося українське суспільство після Революції гідності?
Суспільство не змогло розродитися новою якістю державотворення. Війна, тяжкі часи завжди є ліфтом для пасіонарних людей. Для тих, хто може стати поводирем, кому вірять усі. А кого народило українське суспільство після Революції? Семенченка? Соболєва? Це швондєри. У них у головах розруха.
Як змінилося суспільство? Вивчили слова – “зрада” і “перемога”? У нас тепер є біле і чорне. Напівтони зникли. У мене враження, що хтось злий нищить усе, що є підвалинами держави. І називає це реформуванням. Треба просто виконувати закон тими інструментами, що є. І антикорупційний суд не знадобиться.
Як це змінити?
Обіцяти людям можна лише піт, сльози і кров. Так казав народу Черчилль після обрання. Коли суспільство сприйме це, тоді щось справді змінимо. А коли там буде війна, а тут відкриватимуть ресторани… Коли в пріоритетах антикорупційний суд, а не військова юстиція… І так далі… Тоді – все залишатиметься, як зараз. Мир не настане.
Які виклики стоять перед Україною 2018 року?
Перед країною чи державою? У нас є країна, але немає держави. Шляхом інколи абсурдним намагаємося її будувати: спершу дах, а потім – фундамент. Головний виклик – це війна в центрі Європи, якій скоро виповниться чотири роки. Україні треба стати суб’єктом міжнародної політики. А не територією і полігоном для експериментів, для випробувань позицій тих чи інших держав. Рахуються з тим, хто сильний. Україні треба стати сильною. Українцям треба зрозуміти, що вони – не населення, а нація.
