Анатолій Матіос. Головний військовий прокурор

Не має політичних амбіцій, проте збирається потрапити до історії країни – так Головний військовий прокурор Анатолій Матіос бачить своє професійне майбутнє.

В інтерв’ю кореспонденту ТСН Дар’ї Счастливій прокурор розповів, чому воліє закривати дані в деклараціях підлеглих, який має стосунок до нашумілих справ проти колег та скільки йому пропонували хабаря за закриття кримінального провадження.

Про роботу та амбіції

– Ви колись хотіли опинитись у кріслі головного військового прокурора?

– Точно ніхто ніколи не знав, що в нас поновляться військові прокуратури, і точно ніхто не знав, а я тим більше не уявляв, що стану військовим прокурором. Але я військовий. Ще у 2008 році я був переведений до СБУ, отримав військове звання та дослужився там до генерала.

ВІЙСЬКОВІ СУДИ БУЛИ ПОТРІБНІ ЩЕ ВЧОРА

– Питання про вбивства, мародерства та небойові втрати на фронті. Що з цим робить військова прокуратура?

– Я не готувався до цього питання, але статистика сумна. Військова прокуратура відкриває кримінальні провадження, розслідує. Немає у нас повноважень на підтримання дисципліни, немає у нас повноважень на усунення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів. Це все відповідальність військового командування. Військовий прокурор – це статист після. Раніше військова прокуратура мала повноваження впливати на процеси до. І на моє переконання, у військовий час все, що пов’язано з військово-оборонним комплексом, держава повинна мати інструмент упередження, а не бігу за потягом, який вже пішов. Невідворотність покарання, жорстка дисципліна і у питаннях пиятики і в інших – це було б дуже доречно. І ми вносили законопроект, але під куполом Ради опікуються всіма питаннями, але не цим.

– Вводити військовий трибунал?

– Військовий трибунал – це остання міра, вже після слідства і суду. А я кажу про запобіжники, які б не давали таким ситуаціям виникати. Якщо людину покарати штрафом чи гауптвахтою – це легше, ніж на декілька років саджати.

– Зараз немає такого закону?

– Є, але він не діє, оскільки прокурор не може проводити перевірки забезпечення військ, дотримання норми постачання, і тому подібне.

Внаслідок великого бажання реформування з боку людей, які не розумілися, а дехто й вищої освіти не мав, побачивши на вулиці війну, з переляку створили військову прокуратуру. Дякувати, підтримав президент, який за сім днів фактично створив. Верховна Рада з переляку проголосувала, бо розуміли, що війна не закінчиться, треба якось хоч масу озброєного народу, яка складає майже 500 тисяч, тримати у якійсь дисципліні. Але при цьому всьому військову прокуратуру ввели у позбавлення так званого загального нагляду. Тобто, якщо в нас є оборонне замовлення і невиконання в строки, ми не можемо нічого перевірити.

ЧИ СТАЛО КРАЩЕ ВІД СКАСУВАННЯ «ЗАГАЛЬНОГО НАГЛЯДУ» ПРОКУРАТУРИ?

– Ви за те, щоби закривали декларації військових прокурорів. Начебто це шкодить їхньому здоров’ю, життю та безпеці. Дійсно так вважаєте? А чи не сприятиме це незаконному збагаченню?

– Ви намішали все в одну діжку. Це не позбавлення обов’язку, не відмова від електронного декларування. Це закриття від публічного доступу. У нас у державі більше 160 відкритих реєстрів. Ніхто б не здогадався, що в мене донька, якщо б я не вніс її в декларацію. Тепер, забиваючи в реєстри прізвище й ім’я дитини, можна дізнатись, де вона проживає, що на ній зареєстровано, де працює. Там не всі військові прокурори. Військових прокурорів 670 чоловік. Я виніс постанову, абсолютно обґрунтовано про заборону публікації відносно 72 військових прокурорів, які в тому числі розслідують підрив Шаповала. У нас війна, люди добрі, нащо, аби можна було тиснути на людину?

– Все ж суспільство цим обурене.

– Поставте це питання на референдум. Я переконаний, що родинам цих 72 прокурорів загрожує небезпека. В них самих є зброя, а от в їхніх рідних – немає. При цьому НАЗК має доступ до їхніх декларацій, завади їх перевірці немає. Але той, хто розслідує справи і дає санкції на всі ці дії, має бути убезпечений.

– Давайте поговоримо про колишнього прокурора АТО Кулика. 

– Його нагородив президент на День Конституції.

– Мені цікава ваша думка. Його звільнили з посади у військовій прокуратурі, а Луценко призначив його заступником керівника Департаменту з міжнародного співробітництва. Що ви скажете, за що?

– У кожному органі за кадри, за призначення, за оцінку роботи підлеглих несе відповідальність керівник. Я не є кадровим підрозділом. Право генпрокурора оцінити ту чи іншу діяльність прокурора. Луценко дуже добре сказав: “Мені немає значення, якого кольору кішка, головне, аби приносила мишей”. Але я вам скажу, моральні засади людини, про яку ви говорите, є нікчемними. Професіоналізм – він достатньо грамотна людина. Один з небагатьох, хто дуже грамотний. Але грамотність та порядність – не слова-синоніми.

– І як ви ставитесь до того, що у вашому відомстві працюють “нікчемні люди”, але професіонали?

– Як я можу підтримувати “нікчему”? Я не можу підтримувати цього.

– Ви лобіювали призначення Кулика? Як його було призначено?

– У 2014 році, коли було створено військову прокуратуру, було сформовано штат, його треба було заповнити. В зону АТО їхали лише за власним рапортом, за власним бажанням, тому що більшість людей мали ті чи інші перестороги. Кулик на той момент написав рапорт, що він добровільно їде в зону АТО простим слідчим. Він мав право не піти, бо має чотирьох дітей, але він пішов за власним бажанням.

КОСТЯНТИН КУЛИК: МОЖЕ І В УКРАЇНІ СТВОРИТИ “АНТИКОРУПЦІЙНІ” СІЗО ТА В’ЯЗНИЦІ?

– Це правда, що ви давно з ним знайомі, і з його родиною?

– Я його побачив вперше у липні 2014 року, коли він прийшов з рапортом про прийняття на військову службу.

– Кулик був знайомий з керівником “Оплоту” Жиліним. Вони куми. Як ви до цього поставилися, коли його приймали у військову прокуратуру?

– Він написав всі ці дані, перевіряла внутрішня безпека – вони приймають рішення перед призначенням і дають згоду. Я завжди працюю з колективом, який є, я нікого за собою не воджу.

– Це для вас не стало якоюсь пересторогою?

– Руслана Онищенка, який п’ять разів судимий,

Ще один свідок на суді у справі “Торнадо” заявила про зґвалтування

взяли в батальйон “Торнадо”. Час такий був. Не було часу дуже сильно розбиратись. Час та відстань ставлять все на свої місця. А дія людини дає уявлення про те, хто є хто.

– 100 мільйонів для Кацуби – чи це не замало?

– Я не закінчував це провадження і не підписував з ним угоду. Обставин його свідчень не знаю.

– Але ви вели його справу цілий рік…

– Тут тонкі речі. Ми його справу розслідували, закінчили розслідування, і на стадії ознайомлення з матеріалами кримінальне провадження я передав в інший підрозділ Генеральної прокуратури. До заключення угоди з Кацубою я відношення не мав, і я впевнений, що він мав або сплатити значно більшу суму, або предстати перед судом.

– Але він відкупився…

– Не так, я не знаю обставин справи. Можливо, він дав безцінні покази, які виллються у подання восени у Верховну Раду.

ПРО ІНІЦІАТИВУ ГЕНПРОКУРОРА ТА ПІДСЛІДНІСТЬ НАБУ

– Які в вас стосунки з Луценком, добрі?

– Він дуже відрізняється від всіх інших генеральних прокурорів.

– Чим? Відсутністю юридичної освіти?

– Це звичайна теза, яку крайніми днями вживають всі, по кому він вносить подання до Верховної Ради. Я його поважаю, він людина дії. Я поважаю й колишніх генпрокурорів, але зараз говоримо про Луценка. Інколи ми досить гостро дискутуємо, але це робота.

От що мені подобається у Луценку, коли я йому сказав, що мені пропонували хабаря, то в сусідньому кабінеті той, хто хотів мені його дати, був затриманий. В сусідньому кабінеті з моїм робочим.

– Який хабар був?

– 25 тисяч доларів за те, щоби закрити кримінальне провадження. Прийшли через мого помічника, помічник доповів, ми зареєстрували провадження і його затримали. Зараз справа вже в суді. І таких випадків дуже багато.

– Давайте поговоримо про політику.

– В мене немає політики. Якщо я б хоч на йоту хотів бути політиком, то вже б здався в якусь чергову фейкову політичну силу.

– А вам пропонували?

– Ні. Не пропонують тому, де точно знають відповідь. Я не політик.

– В вас є політичні амбіції?

– Амбіції в мене є, але не політичні.

– Яка для вас вершина? Голова Державного бюро розслідувань чи може президент України?

– Голова ДБР – це ще не вершина, а в президенти не збираюсь.

ІЛЮЗІЇ КОНКУРСУ. ДЕБЕРЕ

– Прем’єр-міністр? Міністр оборони?

– Де я і де міністр оборони? Питання в тому, чи вистачає в тебе знань керувати тим чи іншим процесом. В мене не вершина (голова ДБР – прим.ред.), а початок того, що може увійти в історію. Створення нового державного органу – це те, де ти завжди перший. Я точно знаю, що з Божою допомогою та з тими людьми, які є, це можна побудувати за аналогом найкращих світових практик.

– В одному інтерв’ю ви сказали, що вмієте дихати проти вітру. Що це означає?

– Я вмію сказати ні, я можу дозволити собі бути самим собою, є речі, через які я не переступлю – в першу чергу, це честь і гордість фамілії.

– А президенту казали “ні”?

– Так.

– З приводу чого?

– Точно не скажу, це робочі моменти.

Про родину та будинок

– Ви у цьому будинку щось добудували, чи в’їхали у все готове?

– Це орендований будинок, оплачується з коштів моєї дружини. Моя дружина, всім відомо, 25 років вирощує хліб, все це вказано в декларації. Весь інтер’єр – це все жіноча робота, я до цього має самий опосередкований стосунок, як споживач.

– А що ви любите їсти?

– Я є звичайний споживач смачної їжі. Маю схильність до повноти, тому мене постійно дружина обмежує в їжі. Завантажує холодильник продуктами, від яких неможливо погладшати. А я страшено люблю вареники, люблю мамалигу, банош. Мій рекорд – це 56 вареників за один раз. Мама зрідка готує, бо вже літня людина, а я люблю коли вона таке робить, бо це такі спогади з дитинства.

– Дружина що змушує їсти?

– Зранку – кашка, ввечері – суп. Якщо на роботі не нахапався чогось більш суттєвого, то в такому режимі. Сосиски, яєчня, каша.

– Яка в вас гріховна насолода, від чого не можете відмовитись?

– Такого в мене немає, але якщо є велике бажання, можу потай з’їсти півкіло шоколаду. Люблю шоколад. Це мені допомагає від стресу, коли з’їм солодкого, трохи відпускає.

– А вдома є якась схованка з шоколадом?

– Немає, від дружини тут нічого неможливо приховати.

– Дружина в одному інтерв’ю назвала вас “ковдрочкою”…

– “Плєдіком”. Бо я приходжу і ховаюся вдома. Я настільки вичавлений приїжджаю з роботи, що я не хочу нічого, це великий “біч” для родини, але так є. Та завдяки стосункам, які в нас є, що в нас дружна й дуже велика родина, я відчуваю себе щасливим.

– Між вами та дружиною колись ставали грошові питання через те, що вона дуже забезпечена людина?

– Я ж не грошах одружувався, а на людині. Я одружився 7 листопада 2014 року перед тим, як їхати черговий раз в АТО.

– У вас був довгий роман, ви довго не одружувались.

– Довгий і важкий. У кожної людини є свої страхи і фобії. Для мене було складним рішення, чи одружуватись, особливо за таких обставин, коли вона може дозволити собі майже все.

– Де вчаться ваші діти?

– Мій син – комп’ютерник, він закінчив КПІ і після того на магістратуру поїхав за кордон, щоб стати фахівцем, підвищити кваліфікацію.

– Ви розумієте, що він може не повернутись?

– Таке неможливо. Він українець, непевно, більше ніж я. Він зараз як фрілансер робить для однієї компанії, яка розробляє електронний документообіг для державних компаній. Я його туди не відправляв, він сам направив своє резюме і вони з ним заключили контракт.

– А хто сплачує навчання вашого сина?

– Дружина.

Про хобі та друзів

– Які в вас захоплення. Ви малюєте, може музикою займаєтесь?

– В дитинстві я ходив і до художньої школи, і до музичної школи, потім до музичного училища. Малював картини, в нас висить картина, яку я малював ще в армії. Але зараз в мене єдине хобі – це шахи. Граю у швидкі шахи у додатку на телефоні з партнерами зі всього світу, оскільки в родині в шахи ніхто не грає окрім сина, а він рідко буває.

– Ви більше виграєте чи програєте?

– Хочу дійти до майстра спорту, але поки що мені це не вдається. Граю на притомному рівні.

– А з кимось з політиків граєте?

– Я маю одного досить серйозного опонента – люблю грати в шахи з Віталієм Ковальчуком (перший заступник голови Адміністрації президента – прим.ред.). Дуже шикарно грає в шахи Борис Ложкін (екс-глава АП, секретар Національної інвестиційної ради – прим.ред.)

– А вони приходять до вас, чи ви граєте десь?

– Ковальчук був у мене, з Ложкіним грали у Адміністрації президента. Була темна ніч, і ми сиділи й думали, як вийти з однієї ситуації. Вийшли. Шахи відволікли, і дали подивитись на ситуацію незамуленим оком.

– Хто ще є вашим другом з політиків чи чиновників?

– Про дружбу можна говорити лише тоді, коли ти вже не в кріслі. Поки ти в кріслі, це все ж ті чи інші інтереси, ті чи інші обставини.

– В яких країнах ви любите бувати?

– Азія. Я з тої території, де менше всього було Радянського Союзу. Ми з Буковини це майже Австро-Угорщина, ми в Європі були, коли ще тут нічого такого не було.

– Що ви любите читати?

– Раніше любив читати Пелєвіна, все, що пов’язано з Лук’яненком, Айзека Азімова. А тепер я читаю мемуари політиків. Зараз читаю спогади Черчилля, і маю сказати, що все одне до одного, тільки замість гаджетів – телеграф.

– Телевізор в вашому житті є?

– Чого я так мало сплю, я приходжу додому і, щоб відволіктися, я дивлюся те, що мені подобається. Останнє, що я подивився – це серіал “Табу” з Томом Харді. Шикарний. Я передивився від всіх сезонів “Гри престолів” до “Карткового будинку”. Ми любимо Вуді Алена. Всі його фільми для нас – це найулюбленіші. Люблю Бессона. Я завжди кажу, що я – “П’ятий елемент”, бо я завжди плачу від війни, фігурально звісно.

– Де ви робили своє татуювання?

– У Києві. Майстер Іллюша – феноменальний. Він геть зататуйований аж до шиї. Я довго вибирав татуювання і зробив його минулого року.

– А чому ви вирішили його зробити?

– В мене гарний біцепс. Сова – мудра істота, полює в ночі, а “Пугу-пугу, козак з лугу” – це таке гасло всіх українських козаків Запорізької Січі. Я не великий козак, оселедця не маю, але це був свідомий вибір. Всіх пацюків та тих, хто щось точить, поїдає сова. Я вивчав питання. В мене навіть є книжки по криміналістиці, аби в тату не було жодної деталі, яку можна було б трактувати контраверсійно, як приналежність до якогось напівкримінального світу.

– Скільки коштувало?

– 200 доларів. Протягом 7 годин набивали.

– Ще буде татуювання?

– Ні, точно ні.

– А що мама сказала, коли побачила?

– Мама нічого не каже, коли їй щось не подобається.