< Поза темою

Зниклі безвісти, або Чому журналісти ховають від глядачів свої розслідування

21.04.2018

«Детектор медіа» публікує п’ятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач» (наразі YouTube). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» (112), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі. Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Чергова зрада» («НикВести», Миколаїв) та об’єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «4-та влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство.Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію як учасники проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань». Матеріал складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб’єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Іноді в українському розслідувальному королівстві відбуваються нелогічні речі. Наприклад, безслідно зникають сенсаційні матеріали або навіть цілі проекти. Здавалося б, який розслідувач не хоче, щоб його блискучий витвір показали по телеку чи залили в Youtube, де його зможуть побачити віддані глядачі, зацінити вдячні замовники (ой, про що це ми!) та розібрати на крупиці злостиві експерти? Виявляється, не кожен, бо деякі відеосюжети несподівано губляться в нетрях інтернету й вертатися звідти не збираються. І їх після цього вдень із вогнем не знайдеш! Як так? Чому? Куди дивиться керівництво? А як же цифри, рейтинги і, зрештою, професійна гідність та престиж? Це ж шкандаль! Ну, наш досвід дозволяє нам припустити причини цього дивовижного явища. Спробуємо натякнути й вам. Тоненько так.

Дата моніторингу: 2–8 квітня 2018 року

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач» (наразі YouTube).

«Стоп корупції», випуск №131 від 1 квітня 2018 року

Дуже часто, коли ми згадуємо про якесь ганебне явище в українській «розслідувальній» журналістиці, найкращим наочним прикладом стає проект «Стоп корупції» на президентському 5-му каналі. Не став винятком і цей тиждень. Як ті фокусники, стопкорівці спершу широко анонсували випуск № 131, показали його в ефірі, виклали в YouTube та на своїй сторінці, після чого він звідти таємничо зник.

Оскільки проект не заявляв про хакерську атаку зловмисників, невдоволених викриттям журналістів, усі його ресурси нормально працюють, а всі інші випуски на місці, напрошується висновок, що 131-й номер, як закоханий зрадник Андрій у безсмертному творі Миколи Гололя «Тарас Бульба», пав жертвою власного батька. За що ж «Стопкор» Бульба так розлютився на своє творіння, що розрубав його шаблею? Ми встигли подивитися і проаналізувати випуск ще до того, як він помер наглою смертю хоробрих. Очевидно, щось пішло не так. Але що? Версій кілька.

131-й складається з кількох частин: репортажу про «наймасштабніший» стопкорівський рейд, сюжету «У пошуках антикорупціонера» і традиційного хвалебного сюжету про Державну службу України з безпеки на транспорті (мабуть, за збігом обставин саме в цей час міністр інфраструктури Володимир Омелян вніс подання на звільнення Михайла Ноняка з посади керівника служби, зауваживши: «Я не потерплю в команді, яка мені підконтрольна, відвертої брехні та корупції»).

Рейд пропустимо, там оцінювати нам нічого. Зосередьмося на центральному сюжеті, в якому Наталія Мальцева займалася «пошуком антикорупціонера».

Накидавши звинувачень у незаконних звільненнях, рейдерських захопленнях та атаках на «стивідорні» компанії» (щоб ви зрозуміли, це оператори в портах), журналісти-активісти натякають — в усіх бідах галузі винен Юрій Лавренюк, заступник міністра інфраструктури. А курує він там якраз саме боротьбу з корупцією. Доказів, фактів чи коментарів від «героя свята» ми так і не почули. Інша сторона для «Стопкора» чомусь завжди проблемна. Півсюжету ми слухали про те, як журналістів / активістів недоакредитували на прес-конференцію. Потім нам показують, що зустріч із заступником міністра таки відбулася, але зустріч кого з ким? Бо на кадрах — молодики, які оточили посадовця. Про що мова? Не знаємо.

Далі гра «знайди замміністра». Журналістка вже в салоні автівки намагається телефоном домовитися з Юрієм Лавренюком про інтерв’ю. Виловити заступника міністра на коментар не вдається, тож авторка їде до його житла, де на неї знову чекає фіаско. У результаті вийшов наїзд без можливості відповісти. Сильно. Чи не це стало причиною видалення сюжету на всіх ресурсах?

А може, це останні кілька хвилин випуску, де «Стоп корупції» в Одесі розбирається з готелем, який нібито захопили свободівці. Звісно, ніхто ні з чим не розбирається, а лише дає стандартний набір пафосних штампів і голослівних звинувачень у стилі «цей хороший, а цей поганий, тому що… цей хороший, а цей поганий». Зате на нас чекає сюрприз. Ще п’ять хвилин тому «журналістка», Наталія Мальцева, немов трансформер-десептикон Старскрім, стає «головою Одеського осередку ГО “Стоп корупції”». Дивина та й годі! Коли вона встигає?

Висновок: цей випуск точно заслуговував на видалення. Але викладіть іще раз для історії. Не соромтеся. Залюбки подивимося ще раз.

«Викривач»

Якщо у «Стопкора» зник один випуск, то «Викривач» зник як такий. Принаймні, знайти свіжі випуски нам не вдалося, хоча новини на сайтіоновлюються регулярно. За нашою інформацією, проект так і не зміг знайти системного фінансування, тому закривається. Кажуть, навіть сайт уже продали.

Якщо проект помер, то про мертвих або добре, або нічого. Тому давайте про добре. «Викривач» був міцним середнячком із серйозними перспективами й сумлінними журналістами. Відсутність телеефіру обмежувала його можливості і вплив, але не заважала подекуди виконувати суспільно важливу місію. Ми сподіваємося, що члени колективу ще знайдуть себе в розслідуваннях, і чекаємо від них нових робіт.

Висновок: RIP.

«Гроші», випуск № 11 від 2 квітня 2018 року

Ще один проект, який періодично ховає свої випуски (і небезпідставно), але щоразу відроджується з попелу, мов той Фенікс, — це плюсівські «Гроші». Цього разу все на місці, навіть обіцяні й анонсовані сюжети показали (уже перемога), але журналістські стандарти й етику «грошенята» продовжують методично випалювати напалмом.

Дивно, але в аналізований тиждень обійшлося без колишньої очільниці НБУ Гонтаревої. Зате ми почули чергове викриття (чи відкриття?) про медреформу. Куди ж без неї!

Та про все по порядку. В ефір «Гроші» цього разу вриваються без ведучого й одразу ошелешують матеріалом про так званих благодійників, які нібито ошукали родини бійців АТО. Їхнім дітям обіцяли освіту в Польщі, зібрали на це гроші, а тоді автобус, який віз їх у сусідню країну, зупинився й далі не їхав. Водій вимагав оплатити послуги перевезення. У стилі «Стоп корупції» журналістка сипле «гарячими» фактами про шахрайство, ошуканство, коментарями батьків дітей, усім на світі! Окрім найважливішого — деталей про гроші, навчання, польську сторону, яка нібито мала прийняти українських дітей, реальних доказів того, що людей цинічно обдурили та обібрали. Ми випадково дізнаємося, що йдеться про Білу Церкву, так само краєм вуха чуємо, що йдеться про благодійний фонд «Щира Україна», який у сюжеті одразу охрещують «сумнозвісним». Безсторонні коментарі, спроби розібратися в тому, що сталося, правоохоронці? Забудьте. Наше кредо — швидкість і масивність інформації. Головне — камера, мікрофон, хороші-погані герої і вперед. Тільки це не розслідування.

Оцінювали ми сюжет про так зване пограбування прокурорами київського підприємця Олександра Шпака. Інформація про цей випадок уже потрапила у ЗМІ як поширення допису народного депутата Віталія Купрія.

Підприємець переповів свою версію подій. До нього начебто подзвонив прокурор і сказав, що у квартирі його племінника обшук. Мовляв, треба сейф відкрити, а в сейфі, як виявилося, мільйони й золото. А це були гроші партнерів на створення підприємства зі сміттєпереробки. Їх прокурори забрали. Скільки? А біс його знає. Як завжди, «Гроші» чомусь дуже погано рахують. У підводці ведучого сказано, що із сейфа прокурори забрали три мільйони доларів, в анонсі — що чотири, а підприємець Шпак стверджує, що чотири з половиною. Хто більше?

У сюжеті є й інші незугарності. Наприклад, фраза про те, що підприємцю «вдалося вмовити (прокурорів) порахувати гроші та скласти протокол». Як це розуміти? Вони що, не збиралися цього робити? І як він їх умовив? Колишнього заступника міністра внутрішніх справ Сергія Лєкаря названо Лікарем. За такою логікою, екс-президент США тоді Кущ, а не Буш. Витяги нам демонструють із незамиленими персональними даними. І, нарешті, фанфари, колишнього першого заступника Генпрокурора України Миколу Голомшу журналіст називає… увага!… одним із «лідерів спротиву» під час Майдану. О Боже… Знали б майданівці. Хоча… після 2014-го хто тільки лідером Майдану не був. Чим Голомша гірший?

Реконструкції подій (іноді навіть позначені, гіп-гіп-ура!!! але чомусь не всі — доу!!!) — будь ласка. Долари з приватбанківською стрічкою — будь ласка. А от коментарі правоохоронців, прокурорів, експертів — дулю вам. І дражнять «Гроші»: журналіст знайшов-таки того прокурора, що дзвонив. Ііііііі…. нічого. Надіслав запит до прокуратури. Ііііі… знову нічого! Чому саме тепер вийшов цей сюжет і саме так його подали — єдине питання, що залишилося після всіх цих «іііііі».

«Гроші» все ж потішили цікавим розслідуванням про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву і квартири його керівника. Якщо не зважати на граматичні помилки («двітисячні») та фактологічні (кажуть, квартира площею 109 квадратів, а з декларації видно, що 119), то нам навіть сподобалося, як про ситуацію з незрозумілим розподілом пільгових кредитів на житло розповіли через історію родини зі Львова. Вона вже 15 років у черзі на отримання того кредиту й досі орендує житло. На противагу їм — працівники фонду, які кредит отримують швидко й живуть собі поживають. Але найцікавішим виявився епізод із головою фонду Сергієм Комнатним (цікаве прізвище). Керівнику 36 років, і він 15 років не чекав, а вже отримав кредит. При тому, як з’ясували «Гроші», син чиновника вже мав на той час 60 % власної квартири. Сергій Комнатний виправдовується, що то тесть подарував сину, а жити з тестем не годиться. Але виявилося, що тесть живе не в Києві, а в Новій Одесі. То хто живе в квартирі? Квартиранти. А в іншій — офіс дружини.

На жаль, ми так і не почули, звідки інформація про квартири, а також як він їх отримав і яка їхня вартість. Ці запитання можна було би поставити напряму Сергію Комнатному, адже журналіста добре прийняли в кабінеті керівника, щось показували йому на комп’ютері, усміхались. Але фігуранта розслідування в куток ніхто не загнав. Таке відчуття, що або з ним говорили ще до знахідок, або просто тупо не спитали найважливішого: «Ось, знайшли у вас хатинки. Як так? Ви недоговорюєте». І в Нацагентство з питань запобігання корупції можна було б забігти. Ну, і таки дізнатися, де насправді мешкає Сергій (багато)Комнатний. Бо це, як мінімум, цікаво. Утім, на тлі іншого трешу у програмі — жирний плюсик.

Напівкримінальним і напівсюжетом була історія про колекторів. Як завжди, версії ведучого й автора розійшлися, як у морі кораблі, ще на початку матеріалу. Олександр Дубінський чомусь говорив винятково про банки, хоча кредити українці беруть не лише там. Швидше навпаки.

Добре те, що історія знову мала людське обличчя — родина десь в Україні (ми знову не знаємо, де саме) отримує погрози від колекторської фірми, не маючи боргів. Мабуть, для посилення ефекту або через недбальство «Гроші» забули запікати нецензурщину. Багато коментарів, непозначених реконструкцій, оповідей для тих, хто в темі, — наприклад, про те, що сталося якось на Оболоні (ви ж дивитесь і запам’ятовуєте всі випуски «ТСН», в одному з яких повідомляли про вибух).

Ми ж так і не зрозуміли — так що ж робити з колекторами, коли ті переслідують позичальників чи взагалі не дотичних до кредитів чи зобов’язань людей? «Гроші» ж мають захищати жертв свавілля, як щоразу не втомлюється повторювати ведучий проекту! Ну, то нехай жертви самі думають. Є речі важливіші.

Наприклад, тема, яка не дає спокійно спати «Грошам». Це, звісно ж, пам-парарам, медреформа. Традиційна страшилка на ніч. Випуск номер 4.

Ми готувалися до чергового шедевру ще з початку випуску, адже ведучий Олександр Дубінський попередив, що нам повідомлять «шокуючу інформацію: скільки українців вмре через медреформу». Нарешті дочекалися. Почався сюжет. Ведучий закинув, що медреформа «скасовує безліч процедур, швидку допомогу і безкоштовні ліки». Ну все, думаємо, капець.

І тут сенсація, шок! «Гроші» обрали для сюжету героїню, яка виступає за медреформу. Жінку, яка поховала брата й маму, сама хвора, але за медреформу. Ми не знаємо, чи це був тихий саботаж, але ми вдячні за промінчик надії в цій темряві грошівського мочилова медреформи.

Але найцікавіше попереду. Бо опонує героїні здорова (тьху-тьху) Ольга Богомолець, голова комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Ця постійна експертка знає, як залякати. Тож якщо ви скучили за її апокаліптичними прогнозами — вмикайте щопонеділка «Гроші». У сюжеті також лунає коментар колишнього заступника міністра охорони здоров’я Валерія Івасюка, кардіохірурга, якого чомусь титрують як «політичного експерта». А на завершення на нас виливають відро звинувачень на адресу близького до Петра Порошенка народного депутата Сергія Березенка, якого звинувачують у кришуванні тітушок, у всіх гріхах президентської партії й натякають, що він буде «смотрящим» за новоствореною Нацслужбою здоров’я, яка розпоряджатиметься багатомільярдним бюджетом на медицину. Ось вам і конкретний інтерес «президентського» депутата! Коментарі Мінохорониздоров’я, Нацслужби, Сергія Березенка? Не дочекаєтесь.

Ой ні, це ще не кінець. У фіналі щось про сміття. Ну, для такого випуску, в принципі, завершувати тим, чим починали і продовжували, — логічно.

Висновок: вгадайте.

«Схеми», випуск № 168 від 5 квітня 2018 року

Іноді наявність сюжету в інтернеті не означає, що він є. Ну тобто, він є, але його немає. Ти його дивишся-дивишся, а він вислизає з твого мозку, так і не зачепившись за жодну звивину. Дивишся вдруге — і знову линеш думками деінде, бо розум втомлюється. Він не розуміє, навіщо йому стільки інформації і що вона означає. Ні-ні, він визнає, що часу й зусиль автором витрачено чимало, але постає просте запитання: навіщо, якщо осягнути всю важливість сказаного й показаного нереально? Як казали нам колись у редакції: тоді сідай пиши статтю. Мабуть, у даному разі саме так було би правильніше.

Ой, про що ми? Точно! Катерина Каплюк досліджувала ситуацію із Запорізьким алюмінієвим комбінатом (ЗАЛК) та бізнесменом Віталієм Кропачевим. (Чи Кропачовим? Усі називають його як хочуть, якщо чесно.) Віп-сюжети «Схем» часом виснажують. Що віддаленіші вони від людини, то важче їх дивитися. Цей вийшов на орбіту. Щоби зрозуміти, про що говорила авторка й чому це важливо, потрібен кандидатський мінімум. Треба знати всі розклади і схеми. Не пропускати жодних тематичних новин. Для початку переглянути випуск «Наших грошей» про оборудки Віталія Кропаче/ова, а також почитати статтю про це на «Економічній правді».

Унаслідок аналізу численних схем і назв журналістка виходить на брата бізнесмена, який має стосунок до купівлі майна ЗАЛК. Але з ним вона не спілкується. Натомість говорить із Віталієм Кропаче/овим (якого навіть не титрують, бо ми ж його знаємо в обличчя) взагалі. Той каже: «Все не так». Десь так. У принципі, це все.

Ми не знаємо, чи зверталися «Схеми» із запитами до комбінату, фонду держмайна, бо в кадрі з’являється відповідь від Фонду держмайна щодо комбінату народному депутату Олексію Рябчіну. Чесно, нам важко щось додати до матеріалу, бо його треба обговорювати з експертом із приватизації, банкрутства, продажів та ринку. Ми люди непідготовлені, тому здаємося й замовкаємо. Не наш рівень.

На жаль, не простішим для аналізу видався і другий сюжет «Схем». Журналіст Олександр Чорновалов і редакторка проекту Кіра Толстякова взялися розібратися з прокурорською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією, яка винесла догану прокурору у справі давнього друга редакції, колишнього народного депутата Миколи Мартиненка.

Заступником голови прокурорської комісії є соратник Мартиненка Віктор Шемчук. Пов’язана з ним (точніше, його дружиною) фірма отримувала кошти від офшорної компанії, яка пов’язана з Мартиненком (за даними Національного антикорупційного бюро) і його оборудками. Експерти кажуть, що є конфлікт інтересів, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) буде оскаржувати рішення комісії про догану.

Однак чомусь ані із самим прокурором, який дістав догану, ані із САП, ані з іншими членами комісії не поговорили. І взагалі, це радше репортаж, ніж звичне для «Схем» глибоке (іноді аж надто) розслідування.

І якщо ви гадаєте, що журналістські матеріали не мають впливу, то помиляєтеся. Наприклад, прокурорська комісія взяла до уваги матеріал журналістки Ірини Салій, яка писала про судове засідання у справі Мартиненка й зауважила, що прокурор вийшов із зали засідань, не дослухавши суддю. А це була неповага.

Висновок: типу цікаво, тільки кому?

«ЦРУ», випуск від 5 квітня 2018 року

Ми не полишаємо спроб зрозуміти «Центр розслідувань України» («ЦРУ») на 24-му каналі. Формат взаємодії ведучої й журналіста під час демонстрації матеріалів нам здається цікавим і дієздатним, але непокоять тривожні дзвіночки. Зокрема, в сюжеті «Резиденції послів, гольф-клуби для дипломатів: хто стоїть за розкраданням столичної землі» всі експерти — від партії «Самопоміч». Мабуть, це збіг?

Сама по собі тема про землю, яку Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв (ГДІП) безкоштовно отримує у столиці нібито для дипломатичних цілей, а насправді часто віддає забудовникам, дуже цікава. У серпні 2017 року про це був сюжет «Слідства.Інфо», але там більше йшлося про мільйонні статки керівника цієї специфічної організації Павла Кривоноса.

ЦРУ вирішило продовжити звичку «Грошей» нагнітати, кажучи про «сотні втрачених гектарів» та «скільки можна заробити на безкоштовній землі»,зрештою, так нічого й не сказавши з цього приводу. Нам показують сесію, напевно (?), Київської міської ради, а там якийсь депутат (нам його не титрують, бо ж ми й так усіх місцевих депутатів в обличчя знаємо, пкхи!) зачитує рішення щодо виділення земельних ділянок у постійне користування для потреб посольств. Під час його спічу нам швидко показують карту й ми маємо вгадати, де це і яка площа земельних ділянок, що передається дипломатичним відомствам. Хочете знати більше? Ще раз і ще раз передивляйтеся.

Використання чужих відео без титрування, прихована зйомка — вже погана звичка «ЦРУ». Так само, як і партійні експерти. Цього разу це Єгор Недашківський — титрований як юрист, а якщо детальніше, то керівникюридичного відділу столичної «Самопомочі», а також Роман Марченко — депутат Київської міської ради від… ви вгадали! «Самопомочі».

Журналіст пройшовся по кількох скандальних об’єктах, де замість дипломатичних установ виросли багатоквартирні будинки чи котеджні містечка, а також дізнався, що одну з ділянок п’ять років тому нібито просило під резиденцію посольство США. У відповідь на запит в амбасаді вказали, що нічого такого ніколи не було. Отже, відвертий обман. І? Що далі?

Багато запитань накопичилося до пана Кривоноса, але поспілкуватися з ним у автора так і не вийшло. Якщо чесно, він не сильно й старався. Так само не поговорили з керівництвом Київської міськради, іншими експертами. І, нарешті, природне питання: а що з цим усім робити?

Висновок: дуже небажано, щоби «ЦРУ» й «Самопоміч» перетворилися на братів-близнюків. Особливо в контексті виборів, що вже не за горами.

«Наші гроші», випуск № 211 від 2 квітня 2018 року

«Наші гроші» взялися за прокурорів, які «садили» нинішнього генпрокурора Юрія Луценка п’ять років тому. Свого часу тоді ще один із лідерів опозиції називав їх негарними словами й обпльовував, а також активно проклинав разом зі своєю дружиною. Ці слова ми чуємо й бачимо неодноразово.

Якщо чесно, сюжет дивний. Останнім часом окремі проекти тішать нас новими підходами до роботи журналістів у кадрі. Ми вже бачили авторів «Схем» у ролі ведучих, а тепер Данило Мокрик постав (точніше, посів) в антуражі XIX століття з книжкою в руках та свічкою на столі. Тиша… А потім цитата з книжки Луценка. «Оскар» отримує Данило Мокрик!

Але за виконання, бо сценарій підкачав. Автор намагається обіграти парадокс: ці прокурори «шили» справу Луценку. Європейський суд визнав, що Луценка засудили несправедливо. Та нині, коли він став генеральним прокурором, його кривдники не просто працюють далі в його відомстві, а ще й пішли на підвищення.

Журналіст розшукав їх і чіплявся до них із запитаннями не менш філософськими, ніж антураж сюжету. До когось — уранці, до когось — уночі. Ще є придверні коментарі Юрія Луценка, який сказав, що злочин прокурорів не встановлено. А чому було не поцікавитися цим судовим провадженням? Воно було? Чому б і в Генпрокуратуру запит не написати? І з експертами не напружувались — усе від «незаангажованого» колишнього адвоката нинішнього прокурора (вибачте за каламбур).

І все це добре, якби не той факт, що «посадив» Луценка суд, а не прокуратура. І всі питання — до нього. А оскільки суд знайшов достатньо підстав у справі, підготовленій прокурорами, щоб відправити майбутнього шефа правоохоронців за ґрати, то вони молодці. Добре працюють. Тому суперечності не існує — за якісну роботу вони далі просуваються кар’єрною драбиною.

Дотепно й оригінально за формою, слабенько за змістом.

Другий сюжет був про кримський бізнес українських депутатів. Тема не нова, і ЗМІ писали про неї. Навіть колеги зі «Схем» у лютому робили сюжет. «Наші гроші» намагалися титрувати чужі відео, але не енному кадрі втомилися, бо таких було забагато. Журналісти знайшли тих, хто володіє бізнесом в окупованому Криму й не завжди декларує його, намагалися поспілкуватися з «героями», переслідуючи їх із роздруківками з різних реєстрів, зокрема російського. Й часом забуваючи назви фірм та компаній. Запам’яталися цинічні відповіді окремих народних обранців.

Висновок: форма — це не зміст. Як мелодія — не текст пісні.

А взагалі, шановні, погодьтеся, тиждень був не найкращий.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Чергова зрада» («НикВести», Миколаїв) та проект «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань» (Крим, Рівне, Миколаїв, «Свідомо» (Київ)).

«Нормально», 7 канал (Одеса), 2 квітня 2018 року

Перший сюжет одеського проекту журналістських розслідувань «Нормально» 7-го каналу розповідає про березневу трагедію, яка трапилася із шестирічною жителькою села Світле Лиманського району Дашею Шипіциною. Її жорстоко покусали безпритульні собаки. Журналіст Євген Лисий виїхав на місце, записав коментарі жителів села та родичів постраждалої дитини.

Цікаво, що на початку матеріалу автор розповідає, скільки чуток породила подія — від суперечок навколо травм дівчинки до питання, що робити зі здичавілими тваринами. Тим дивніше, що візит журналіста ніяк не прояснює ситуації. Ми, наприклад, так і не дізнаємося, що насправді з потерпілою — в неї 107 швів, відкушене вухо чи подряпина? Невідомо.

Автор також розкопує історію дванадцятирічної давнини, яка трапилася поблизу того ж села Світле, коли собаки «розірвали» малого хлопчика. Що означає «розірвали», незрозуміло. Так каже місцевий житель. А що кажуть експерти, свідки, лікарі? Що, зрештою, сталося з хлопчиком?

Сюжет одеського журналіста — це репортаж, а не розслідування. У репортажі немає відповіді на очевидні запитання. Що робити з безпритульними собаками? Хто за це відповідає?

Манера спілкування одеських журналістів укотре викликає подив. Ми вже писали про те, як колега Євгена Лисого Марія Ковальова займалася у своєму сюжеті «виховним» процесом, а не журналістикою. Цього разу сам Євген вирішив «повиховувати» секретаря Олександрівської сільської ради Тетяну Ніколенко реплікою «нічого собі». Бракує коментарів експертів, інформації про те, як законодавчо регулюється проблема з безпритульними собаками. Якщо стверджується, що Лиманський район — лідер за кількістю нападів безпритульних тварин на людей, то треба давати статистику і джерело інформації.

Висновок: абияк.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 2 квітня 2018 року

Ще один сюжет під назвою «Чому Вилково тоне по весні» — теж не розслідування, а радшее репортаж. Після весняного паводку в цьому дунайському містечку на Одещині, за словами журналістки Марії Ковальової, повінь. Місцева влада в екстреному порядку просить виділити 117 мільйонів на реконструкцію дамб та шлюзів. Просить невідомо в кого. Та чи справді проблема в дамбах і шлюзах, запитує авторка.

Вилково справді підтопило, але не настільки. Хоча гумові чоботи журналістки нам показують протягом усього сюжету. Марія Ковальова виступає в ролі не лише журналістки, але й експертки з питань підтоплення територій. Це вже не перший випадок перевтілення одеських журналістів. У попередніх сюжетах колега Ковальової був будівельним експертом.

Журналістка каже, що з дамбами та шлюзами критичної ситуації немає. На основі чого такі висновки? Радше за все, особистого візиту на ці об’єкти. Проблему підтоплення Вилкова авторка бачить у тому, що там немає системи каналізації, а деякі природні канали відходу води хтось «нагорі» заасфальтував під «КАМАЗи». Тому вода залишається у дворах.

Загалом це знову ніяке не розслідування, а звичайнісінький репортаж із місця подій. Поверховий, зроблений нашвидку, несистемний і неглибокий. Журналістка не взяла важливих для розкриття теми коментарів, не написала жодного запиту, забула про будь-які цифри й не дослідила фактів. Ну, і нарешті, не запропонувала жодної відповіді на питання: так а що з цим усім робити?

P.S. На завершення хотілося б звернутися до одеських журналістів. Ми хочемо врешті-решт промоніторити у вас хоч одне повноцінне розслідування. Ми не сумніваємося, що на Одещині тем для них більш ніж достатньо.

Висновок: абищо.

«Свідомо», проект «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань», 4 квітня 2018 року

Уперше до нашого моніторингу ввійшов сюжет Марії Землянської з бюро журналістських розслідувань «Свідомо». Ідеться в ньому про те, хто заробляє на їдальні у стінах київської мерії. Виявилося, що хоча приміщення за гривню орендує комунальне підприємство «Госпкомобслуговування», реальну діяльність там здійснює обрана без конкурсу приватна компанія, яка й отримує прибутки. Це — рішення директора КП «Госпкомобслуговування» Володимира Басалиги, який є засновниками компанії разом із дружиною секретаря Київради Вірою Прокопів. І всі вони — з Івано-Франківська.

Скільки ж заробляє їдальня і хто що з цього має? Зі слів директора підприємства, який пов’язаний дружніми й бізнес-зв’язками із секретарем Київради, йдеться про 40–120 тисяч гривень щомісяця, із яких комунальному підприємству крапає кілька відсотків.

Назагал у сюжеті все чітко і ясно. Однак бракує трохи жорсткіших запитань від журналістки до деяких спікерів. Наприклад, голову комісії з питань власності Київради Леоніда Антонєнка, який аналізує «розкопані» Марією Землянською дані, можна було прямо запитати, чому ви нічого не знаєте про порушення, якщо на чеках видно, що заробляє приватна компанія, а не комунальне підприємство?

Бракує «контрольного» запитання до самого секретаря Київради Тараса Прокопіва щодо того, що «Київська ресторація» може бути пов’язана з його дружиною, а відповідно, і з ним самим. І коли журналістка каже, що жодних ознак присутності за адресою реєстрації компанії «Київська ресторація» немає, то хочеться запитати, за якою? Бо з адресного плану незрозуміло.

На жаль, експертне коло журналістки замкнулося у стінах Київської міськради та адміністрації. А можна було би запитати в когось із юристів та антикорупціонерів.

Сюжет був найкращим із регіональних розслідувань — багато знахідок, коментарів, відкриттів, оригінального відео. Однак йому трохи забракло експертності та додаткової роботи з інформацією.

Висновок: страва вийшла смачна, але недоперчена.

«Чергова зрада», інтернет-видання «НикВести» від 28 березня 2018 року

Ще одним новачком нашого моніторингу є миколаївський проект журналістських розслідувань «Чергова зрада» інтернет-видання «НикВести», який виходить раз на місяць. Формальним власником цього ресурсу є будівельна компанія «Альтаір», керівником якої є головний редактор «НикВести» Олег Деренюга. Однак, як нам кажуть наші джерела, фактичним власником є заступниця голови Миколаївської обласної державної адміністрації Оксана Янішевська.

Регіональний сюжет Андрія Лохматова «Бізнес на бюджеті: трава Андрія Павелка» порушує важливу загальнонаціональну тему. Миколаївський журналіст замахнувся на велику рибу. Минулого року Кабінет Міністрів України виділив 270 мільйонів гривень на масове будівництво футбольних майданчиків по всій Україні. Штучне покриття для полів (так, не «полей», як каже журналіст, а саме «полів») робить ТОВ «ФФУ Продакшн». Засновником компанії є Федерація Футболу України (ГОшка), яку очолює голова бюджетного комітету Верховної Ради України, народний депутат Андрій Павелко. Конфлікт інтересів Павелка в цій нехитрій схемі видно неозброєним оком. Більше того, на місцях штучне покриття закуповують виключно в цієї фірми, незважаючи на інші, комерційно привабливіші пропозиції.

Саме розслідування вийшло відверто затягнутим. Його можна було би скоротити, принаймні, вдвічі. Музичний фон надто монотонний. Багато чужого відео, яке потрібно було би позначати, в кого взяте й коли. Дуже багато телефонних дзвінків, які заплутують глядача. Дзвінки треба титрувати, бо часом важко розібрати, про що говорить спікер. Та й сама зрада не чергує, тому вона «черговА», а не «чергОва». А твердження про те, що гроші за газони осідають саме у «карманах» (кишенях?) Андрія Павелка, є голослівним.

Висновок: ніби й добре ловили, але не вловили.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство.Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.