Війни з корупцією. Як їх саджають у Румунії (частина 1)

20.10.2017

Екс-президенти й чинні міністри, багатії та медіамагнати — у переліку людей, які в результаті роботи румунського Антикорупційного директорату потрапили до в’язниці, багато впливових персон. За 12 років роботи цей найпопулярніший серед румун орган влади істотно змінив і політичний, і бізнесовий ландшафт у країні — попри волю як політиків, так і бізнесу. Як це стало можливим? Які результати? А також чому всі здобутки антикорупціонерів зараз під питанням — у репортажі INSIDER.  

Спочатку була пачка цигарок. Біла, з цупкого якісного картону, вона виконувала роль тимчасової перепустки в достойне життя. В життя без стандартних атрибутів Румунії 1980-х: заповнених лише молоком чи яйцями полиць у магазинах, постійної пропаганди майже у стилі сучасної Північної Кореї чи повсюдних спецслужб. Румунія пізнього Ніколае Чаушеску — це багатогодинні черги за буханцем хліба, електрика по кілька годин на добу, та водночас будівництво велетенського президентського палацу. Відмежуватись від усього цього допомагали вони — Kent, 20 штук із фільтром, бажано “оригінальні” зі США.  У 1970-ті це була одна з небагатьох доступних у вільному продажі “західних” марок цигарок — тож, хоч ціна й кусалась, спробувати їх мали можливість більшість румун. А в 1980-ті імпорт Kent заборонили, білі пачки потрапляли в країну нелегально через моряків чи дипломатів. Це перетворило їх із просто дорогого курива на валюту. Практично всемогутню.

— За допомогою Kent можна було купити майже все, — каже Б’янка з Бухареста. — Салямі, корнішони, гусячий паштет, прийоми в лікарів, квартири поліпшеного планування й хороше місце роботи після вузу. Пам’ятаєте, була за комунізму система державного розподілу випускників, коли уродженців столиці могли відправити кудись у глухе село? Але, якщо ти мав достатньо пачок Kent і знав правильних людей, яким їх треба дати — все складалось краще.

Kent фігурує в одній з найвідоміших румунських кінострічок — “4 місяці, 3 тижні та 2 дні”. Її головна героїня за допомогою пачки цигарок нелегально винаймає готельний номер, щоб таємно скоїти там суворо заборонений у часи Чаушеску злочин — аборт.

— Один американський дипломат, який працював у Румунії з 1986-го по 1989-й, казав мені, що в них у посольстві була окрема кімната із блоками цих цигарок, — каже політолог Ґеорґе Ріпа. — Щоб румунські працівники амбасади не мали проблем із поліцією, медиками й таким іншим.

— Не певна щодо кімнати, — каже голова румунського офісу фінансованої США правозахисної організації Freedom House Крістіна Ґусет. — Але, звичайно, Kent був фактором у житті більшості румун. Пригадую, коли я ще була маленькою, то мала сходити до лікаря. І мама поклала мені в кишеню цю пачку — про всяк випадок. Було так соромно: я ж маленька дівчинка — і вже з цигарками…

Дефіцитні 80-ті змінили бурхливі 90-ті, Чаушеску розстріляли, свободи та можливостей побільшало. Зросли й потреби. Пачка цигарок і так звана система pile — “зв’язків” для обміну товарами й послугами — навчили румун абетці корупції. Невдовзі вони писатимуть нею цілі романи. Крістіні ще не раз буде соромно за порядки в її країні.

Несподівана перемога

Більшість українців при згадці про Румунію назвуть два стереотипні факти: у країні багато ромів і колись там жив кровопивця Дракула. Це правда, але на тлі інших деталей вона неістотна. Тому що Румунія — це ще й Карпати (між іншим, довші та вищі за наші). Це нібито нащадок Римської імперії, й до цього факту там ставляться серйозно. Це неслов’янський народ у колі східних та південних слов’ян. Зараз Румунія — найбільший у ЄС виробник харчів. Вона була одним з основних постачальників трудових мігрантів для Британії чи Німеччини в 90-ті та є найдинамічнішою економікою Євросоюзу тепер: цьогоріч ВВП має зрости на 7%. У Румунії — центри розробки Amazon, IBM та Oracle, заводи Bombardier Helicopters, Continental та Ford. Також це щорічний фестиваль середньовічної кухні та визнана у світі Нова хвиля румунського кінематографу. І найефективніша в регіоні боротьба з корупцією. Щороку румунські суди виносять вироки в середньому 1200 чиновникам, політикам та бізнесменам за зловживання бюджетними коштами чи службовим становищем. Не лише тому, що добре працюють. Зміцнілі в 1990-х румунські корупціонери — активні, численні та творчі. Не гірші, ніж в нас.

— У 90-ті й “нульові” в кожному містечку чи селі були ті, хто їх “тримав”: збирав “данину” і все там вирішував, — каже Аді Забава. Він родом із Пятра-Нямц, 85-тисячного мальовничого гірського міста на північному сході Румунії. — У нас це був тодішній мер, за сумісництвом власник місцевої футбольної команди. Ґеорґе Штефан контролював кожну комірку бюджету й кожне призначення. Навіть якщо десь у районній ветеринарній інспекції звільнялось місце — він ставив туди потрібну йому людину.

Аді Забава перед будівлею румунського уряду

Таких всемогутніх у Румунії називають баронами. Донедавна без них не обходилась жодна територія чи сфера румунського життя. У міській школі та сфері імпорту автомобілей, у Сучаві й Тімішоарі, в обласному шпиталі та парламенті країни більшість вирішували не закони, а зв’язки та хабарі. Слабка й бідна румунська держава цьому не опиралась — а, радше, формально доповнювала.

— “Клан Сопрано” кожного містечка працював у зв’язці з поліцією, політиками, слідчими й так далі, — каже Ріпа. — Це існувало було в моїй рідній Брейлі, що біля ваших Рені. Це існувало в десятках інших місць, про які я знаю. Більшості румун це, звичайно, не подобалось. Так, вони брали в цьому участь: на початку двотисячних майже всі вирішували конфлікт із поліцією за банкноту-другу, дарували цигарки чи коньяк лікарям, платили за кращі оцінки дитини в школі. Але соціологам більшість казали, що корупція — та проблема, яку треба вирішити в першу чергу.

Невдовзі про це заговорили й політики. І 2004 року в другому турі президентських виборів несподівано переміг опозиціонер Траян Бесеску. У 80-ті країна знала його як капітана найбільшого румунського корабля, танкера Biruința, “Перемога”. Робота потребувала особливої відваги, оскільки корабель-двійник, танкер “Незалежність”, після незначної аварії вибухнув. Коли на початку 2000-х Бесеску став мером Бухареста, у столиці відновились вуличне освітлення, безперебійні водопостачання й робота громадського транспорту. Також за нього в місті знищили майже всіх із 300 тисяч бродячих собак. І, хоч методи часто були далекими від гуманності, цей крок доповнив образ чоловіка як реформатора.

Із гаслами реформ він і пішов на вибори президента. Від блоку з актуальною назвою “Правосуддя й правда” і з найактуальнішим гаслом “Arde-i pe corupţi!”.

— Тут гра слів. Arde-i – це “давайте дамо ляпаса”. “Дамо ляпаса корупціонерам!”, — всміхаючись, пояснює Ріпа. — А ardei — гострий перець. Він був символом кампанії Бесеску, бо той сам невеликий, енергійний, за словом у кишеню не полізе. Перчинка.

Вам скільки перчити?

Того дня Моніка Маковей була на зимовому відпочинку. Її добре знали в Румунії — як юристку Гельсінського комітету з захисту прав людини, співзасновницю румунського офісу антикорупційної організації Transparency International, захисницю політв’язнів часів Чаушеску, позивачів до Європейського суду з прав людини, потерпілих від насильства жінок, представників сексуальних меншин… Але в той вечір думок про участь у реформуванні країни вона, зізнається, не мала.

Моніка Маковей. Фото з її сторінки у FB

— Я тоді працювала в Боснії та Герцеґовині, де не так давно відгриміла війна. Там було вдосталь справ, — розповідає жінка. —  Вечірній дзвінок від президента мене шокував, а рішення треба було прийняти до ранку.

І вона погодилась. Головним аргументом на користь “так” було те, що юристку ніщо не пов’язувало з тодішнім румунським політикумом. Вона не мала ні зв’язків, ні, відповідно, зобов’язань. А так втілювати зміни простіше.

— Я розуміла, що можу відмовитись від неформальної зустрічі. Що можу попросити політика ніколи мені більше не дзвонити. Що ніхто не підійде до мене зі словами: “Слухай, ми ж друзі. Ти маєш щось від мене, я — щось від тебе. Чому б тобі не попросити суд закрити оту невеличку кримінальну справу?”. Це те, що заважало всім іншим міністрам юстиції втілювати ґрунтовні реформи, — каже Маковей.

Вона почала діяти. Заснувала Національне агентство доброчесності, мета якого — слідкувати, щоб держслужбовці чи депутати не мали конфлікту інтересів через своїх родичів або професійне минуле. На сьогодні це агентство зібрало базу з 300 тисяч анкет, у яких чиновники вказують сферу своїх інтересів та повноважень. Це найбільша така база в Європі.

Антикорупційний державний орган Румунія на той момент уже мала: екс-прем’єр-міністр і конкурент Бесеску на виборах Адріан Нестасє 2002-го заснував Національне антикорупційне відомство, PNA. Воно почало свою діяльність із арешту провідника вагону пасажирського поїзда за хабар від пасажира, й подальші справи відомства ні за масштабами злочинів, ані за впливовістю фігурантів сильно не відрізнялись.

— Якісь дріб’язкові процеси проти 23-ї людини в райцентрі, про яку ніхто перед тим не знав… — пригадує Ґеорґе Ріпа. — Нічого серйозного, суто формальний орган, який Нестасє зрідка використовував у політичній боротьбі.

Маковей реформувала PNA, створивши на його основі DNA, Національний антикорупційний директорат. Тепер можливості антикорупціонерів істотно зросли: з’явились власні експерти від технічних до банківських, своя поліція, сотня детективів та окремий бюджет, який дозволив платити всім цим людям гідну зарплатню. Три тисячі євро детективу — більше, ніж достатньо для Румунії.

Бесеску не розраховував, що все зайде так далеко. Як і в Україні після Помаранчевої революції, нове керівництво Румунії прагнуло максимум косметичного ремонту системи. Перша ж гучна справа DNA наштовхнулась на нерозуміння та опір.

Бесеску теж не хотів таких змін. Фото RTR Moldova

— У ній фігурував чинний тоді віце-прем’єр… — пояснює Маковей. — Йому просто треба було зустрітись зі слідчим і дати йому свідчення. На наступному після цього засіданні уряду прем’єр-міністр (Келін Попеску-Терічану — INSIDER) зиркнув на мене й спитав: “Моніка… Чому б вам не звернути увагу на нашу опозицію? Хіба там нема корумпованих? Вони зробили ось це, і це, й це…” І, дійсно, це були загальновідомі факти. Але в нас не було мети переслідувати опонентів. Усе просто: слідчий вивчив справу, зібрав достатньо доказів — настав час запросити людину на розмову. Я спробувала це пояснити, на що голова уряду заявив: “Як прем’єр-міністр я хочу, принаймні, бути в курсі кожного вашого нового розслідування”. Я подивилась йому в очі й відповіла: “Ні, ви не будете в курсі”. Дуже весело казати таке в обличчя своєму босу. Особливо, якщо це прем’єр-міністр. У них настає шок, адже раніше їм ніхто такого не казав.

Маковей в уряді, звісно, не полюбили. Але звільнити, за збігом численних обставин, просто не могли. Ось ці обставини.

— Іще з 1990-го румуни масово виїжджали з холодної й голодної країни на заробітки. Переважна більшість — у країни Західної Європи: Італію, Францію, Німеччину, Британію. Вони бачили, як люди живуть у Парижі чи Берліні, їм подобалось. У румун ще з тих часів дуже сильний проєвропейський сентимент, — пояснює соціолог Барбу Матеєску. — І ми постійно були за ЄС, тут просто немає антиєвропейських партій. А ще в Румунії нема ні проросійських настроїв, ні хоч якоїсь відчутної кількості етнічних росіян. Москва як геополітичний магніт у нас відсутня. Це Молдова завжди тримає відкритими два варіанти: якщо не Європа, то Росія пригріє. А румуни — русофоби, в нас політик, який бовкне щось про дружбу з Путіним — вважай, поховає свою політичну кар’єру. Усі вони мусять обіцяти інтеграцію з Євросоюзом і штовхати країну в тому напрямку. Хоч інколи це напряму шкодить їх особистим інтересам. Така от дивна любов.

Румунія є членом і ЄС, і НАТО — і цим фактам радіє переважна більшість населення. Фото Daily Mail

Заявку на членство в ЄС Румунія подала ще в червні 1993 року. У 2003-му Брюсель озвучив дату прийняття країни до союзу — 1 січня 2007-го. Але, щоби вступ таки відбувся, країна мала виконати ряд вимог. Першочерговими з них — так званими “п’ятьма червоними прапорцями” — були боротьба з політичною корупцією, реформа системи правосуддя, протидія відмиванню грошей, шахрайству, та забезпечення прав меншин. Усе це було в зоні відповідальності Маковей — і представникам Єврокомісії подобалось, що і як вона робить.

— Вони часто приїжджали сюди, постійно заявляли про мою підтримку. Тому звільнити мене прем’єр не міг, оскільки не невідомо, як він пояснив би це румунам та ЄС, — каже Маковей. — Мене вирішили потерпіти до 2007-го.

Для міністрів це було непросто. Крім просування своїх реформ, жінка не давала проводити звичні урядові оборудки. Приміром, окрім законів, які видає парламент, в Румунії є ще так звані надзвичайні розпорядження. Видавати їх має право Кабінет міністрів, і вони набирають чинності одразу ж, без голосування в парламенті чи участі президента. У цей спосіб чиновники інколи просували вигідні для себе рішення — або, приміром, державні контракти, які було б складно “провести” через парламент. Щоб розпорядження набуло чинності, потрібні підписи всіх міністрів уряду. Підпису Маковей на цих документах зазвичай не було.

— Там постійно фігурували якісь підозрілі речі, — каже вона. — Наприклад, було одне таке надзвичайне розпорядження, за яким румунська армія мала закупити обладнання для протиповітряної оборони в якоїсь конкретної американської компанії. Я підписувати це відмовилась. “Схоже, тут якісь махінації, — відповіла. — Бо якщо усе чисто, чому ви не відправите цей документ на аналіз нам у Міністерство юстиції, як вимагають правила? Два-три тижні — і буде висновок. Чому ви так боїтесь зробити все по закону?” Прем’єр розлютився, інші чоловіки теж почали кричати. Мене це розсмішило: невже вони думають, що, якщо кричати на людину, вона змінить свою думку? Я ж уже доросла. “Вийди з кімнати, подумай, і повернись за півгодини!”, — наказав прем’єр. Я вийшла, а тоді висунула голову крізь прочинені двері й сказала: “Але ж ви всі в курсі, що за півгодини воно не стане законним?”

Маковей звільнили 5 квітня 2007 року, й більше в румунський уряд не запрошували. Але її справа не припинилась, адже дати зворотній бік реформам означало порушити умови, за яких Румунію прийняли до ЄС. До всього, країна як член євроспільноти тепер змушена виконувати директиви “уряду” об’єднання — Єврокомісії. Часто вони стосуються вдосконалення системи правосуддя.

— Якби не вступ Румунії до ЄС, ми б зараз не мали, про що говорити, — переконаний Аді Забава. — Спершу через потребу вступити до об’єднання наш політичний клас пішов на незручні для себе кроки. А тоді Брюсель впливав на стан справ у Румунії напряму. Так, ми втратили частину суверенітету — але антикорупційній справі це пішло тільки на користь.

Враховуючи ще тиск США та посольств окремих країн — фахівці DNA отримали вдосталь часу, щоб набути досвіду й почати розгрібати Авгієві стайні румунської корупції. І вже з початку 2010-х чимало газет у країні запустили окремі розділи, присвячені правосуддю. Проблем із заповненням чи популярністю цих шпальт не було: практично кожен тиждень приносив нові скандали. Справа за справою румуни дізнавались, на що здатні владноможці, коли за ними не стежать.

І куля покотилась

Спочатку була кулькова ручка. Проста, недорога і примітна лише одним: на її корпусі було зображено підпис Адріана Нестасє. Того, який колись заснував неефективного попередника DNA — Національне антикорупційне відомство. Цих ручок, а також кружок і значків були тисячі: агітатори роздавали їх у якості сувенірів 2004 року, коли прем’єр-міністр Нестасє балотувався на посаду президента. І все б нічого, якби не походження грошей, за які купили ці подарунки. Наближені до Нестасє люди зібрали їх у креативний спосіб: вони організували конкурс серед будівельних компаній на звання найкращої, зробивши участь у ньому добровільно-примусовою та платною. Кожен помітний гравець румунського будівельного ринку мусив подати заявку — і зробити внесок у сотню євро. Частина зібраних коштів потім і пішла на придбання сувенірки. Таким чином, Нестасє отримав неправомірну вигоду, доказ чого — на кожній ручці чи чашці. DNA вдалось зібрати 900 свідків цього хай і не надто тяжкого, але, все-таки, злочину.

Справа тягнулась довго, і 30 січня 2012 року чоловіку присудили два роки ув’язнення.

23 червня 2012 року. Нестасє шпиталізують після спроби самогубства. Дізнавшись, що суд відхилив апеляцію та присудив два роки тюрми, він вистрілив собі в рота

— Це був переламний момент, — каже Крістіна Ґусет. — Я дуже добре запам’ятала день оголошення вироку: якраз була на конференції з питань правосуддя. Ми обідали, поряд зі мною сиділи досвідчені судді апеляційних судів. І раптом запала тиша. Люди просто не могли повірити, що цілий екс-прем’єр, колишній лідер правлячої партії, представник касти, яка в країні завжди була над законом — тепер “сидітиме”. Виявляється, в Румунії можливо й так? Оговтавшись, судді почали говорити. Про те, як одним із них під час правління Нестасє телефонував міністр юстиції, даючи вказівки щодо справ. Як на них тиснули чи тиснуть інші міністри, депутати, політики. Ці люди завжди були всесильними. Але, виходить, не такі вони вже й недоторканні?

І почалось. Екс-міністр транспорту Релу Фенечіу продав старі трансформатори державній компані Electrica за невиправдані 2,8 мільйони євро? 5 років тюрми. Міністр зв’язку Ґабріел Санду брав участь у схемі, за якій державним інституціям роками продавали операційні системи Microsoft Windows за завищеною ціною? Три роки в’язниці й штраф у два мільйони доларів. Депутат парламенту й екс-директор відповідальної за державні ліси компанії Romsilva Йон Думітру придбав за 294,330 доларів бульдозер українського виробництва 1970-х років, ринкова вартість якого — 6,250 доларів? Шкода. Три роки умовно. Інший парламентар, Флорін Попеску, вимагав у знайомого бізнесмена 61 тонну кур гриль, які потім роздавав людям під час своєї виборчої кампанії? Дарма він так. Два роки тюрми.

— Звичайно, одразу почали говорити про політичні переслідування, — каже Б’янка Тома з Центру європейської політики Румунії. — Що нібито антикорупціонери звертають увагу на представників лише однієї партії. Дійсно, найбільша частка засуджених були чи досі входять до  Соціал-демократичної партії Румунії, PSD. Але це лише тому, що PSD — партія влади, її члени були біля владних важелів найдовше. А корупція зазвичай відбувається тоді, коли ти недалеко від державного бюджету.

Релу Фенечіу. Фото Digi24

Щоб мінімізувати заяви про політичні переслідування, у випадку топ-політиків DNA вирішило в першу чергу братись за злочини, які отримали розголос у медіа. Про які й так уже всі знали. І тому: сенатор, олігарх і колишній працівник спецслужб Дан Войкулеску за сто тисяч євро приватизував Інститут дослідження продовольства, ринкова вартість якого в 77 разів вища? 10 років тюрми. Депутат парламенту Ґеорґе Коман отримав хабар у 3000 лей (670 євро)? Те, на що в Україні могли б і не звернути уваги, в Румунії дало депутату рік ув’язнення. Адріан Нестасє отримав хабар у вигляді будматеріалів та меблів китайського виробництва на 630 тисяч євро в обмін на призначення дарувальника керівником будівельної інспекції? Мало йому було ручок? Сім років тюрми.

Звичайно, антикорупційний директорат займається й фактами дрібної корупції, від хабарів поліцейським до платні за проходження іспиту в університеті. Має телефонну гарячу лінію для звернень громадян, номер якої повідомляють навіть рекламою на бухарестських трамваях. Коли цих звернень із приводу певної людини чи закладу набирається чимало — проводяться гучні спецоперації. Так, на всю країну прогриміла справа бухарестського ліцею імені Дімітріє Болінтяну: в день державних випускних іспитів слідчі DNA прийшли туди гуртом, одночасно допитуючи 5 вчителів іспитової комісії, 32 наглядачів та 70 учнів. Причина — чутки, що в цьому ліцеї за подарунок чи грошову винагороду вчителі заздалегідь розповідають учням питання для іспитів. І дійсно, розслідування показало, що за півгодини до початку екзаменів обраним учням сказали всі відповіді. Директор школи отримав рік ув’язнення умовно, екзаменаційну комісію повністю замінили, а вчителі-хабарники назавжди втратили право працювати в освіті. Проблема хабарів у румунських школах, здавалось, є вічною. Зараз вчителі вже бояться їх брати.

Були знакові справи й в інших сферах. 23 роки в’язниці отримав суддя, який продавав полегшення вироків. 20 років присудили хіріргу, який погоджувався робити операції лише після грошового “компліменту”. Гучні звільнення та значні строки були серед полісменів, дрібних підприємців та чиновників, прокурорів: працівники практично кожної сфери в Румунії отримали сигнал, що за хабарництво можна буде потім добре пошкодувати. Але найгучніші справи, все-таки, стосувались політичного класу країни.

Закінчення матеріалу — в якому, зокрема, про те, які люди працюють у DNA, як політики протидіють антикорупції і як на це реагує громадськість — читайте тут.

Антон Семиженко, INSIDER. Текст написано в партнерстві з ГО “Львівський медіафорум” у рамках проекту Black Sea Trust, організованого German Marshall Fund. За підтримки Школи журналістики УКУ.

Джерело