Інтерпол: як працює міжнародна організація кримінальної поліції?
13.12.2018
ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ІНТЕРПОЛУ
Всупереч поширеній в суспільстві думці, Інтерпол не є окремим наддержавним поліцейським органом, який самостійно займається розслідуваннями найбільш небезпечних міжнародних злочинів, маючи в своєму штаті «армію» власних слідчих та спецназу. Тобто, співробітники Інтерполу не займаються, власне, слідчою та оперативною роботою в пошуках злочинців по всьому світові. Хоча в організації є певні «групи реагування», але це, скоріше, не спецназ, а інструктори, які за необхіднісю та виключно за згодою «приймаючої країни» допомагають полціцейським держав-членів в ситуаціях, коли, наприклад, останнім бракує ресурсів та досвіду для затримання найбільш небезпечних злочинців.
По суті, головною функцією Інтерполу є створення та підтримка різноманітних баз даних, якими можуть користуватись правоохоронні органи країн-членів організації. Приміром, це є бази даних фальшивомонетників, членів наркокортелей, угнаних автівок, викрадених витворів мистецтва і т.д. Слід відзначити, що міжнародне полійське співробітництво в рамках Інтерполу, беручи до уваги найбільш важливі документи організації, побудоване на певних основоположних принципах, основні з яких ми перераховуємо нижче.
– Принцип поваги та дотримання прав і свобод людини, закладений до Конституції Інтерполу, в якій вказано, що взаємодія установ кримінальної поліції здійснюється не лише в рамках національних законодавств, а й в «дусі Загальної Декларації прав людини». В сфері кримінально-процесуальних відносин, в першу чергу, це означає неухильне дотримання права на особисту недоторканість.
– Принцип законності, який вимагає від співробітників Інтерполу та НЦБ суворе дотримання норм як національного, так і міжнародного права.
– Принцип рівності всіх країн-учасниць, який передбачає наділення країн-членів Інтерполу однаковими правами, незалежно від їх розміру, політичного впливу та фінансових внесків до бюджету Інтерполу. Цей принцип знаходить свій прояв передусім в тому, що на Генеральній Асамблеї делегації підчас голосування мають по одному голосу. Навіть якщо країна-учасниця не сплатила свого внеску до бюджету організації, вона не буде позбавлена права голосу з найбільш важливих питань порядку денного Генасамблеї. (наприклад, зміна норм Конституції організації).
– Принцип поваги до державного суверенітету країн-учасниць. Відповідно до цього принципу, рішення органів Інтерполу мають для учасників організації рекомендаційний характер. Також співробітники Інтерполу, поліцейські інших країн не мають права здійснювати свою діяльність на території суверенної держави без відповідної згоди з боку владних структур цієї держави.
– Принцип забезпечення недіворотності покарання означає, що поліційські органи всіх країн-членів організації зобов’язані гарантувати, що будь-яка особа, незалежно від її службового чи матерільного стану, будь-яких інших обставин нестиме справдливе покарання за скоєне нею кримінальне правопорушення.
– Принцип протидії виключно загальнокримінальним правопорушенням, що має гарантувати нейтралітет організації, а також захист суверенітету держав-учасниць. Так, відповідно до статті 3 Конституції Інтерполу, організації категорично забороняється здійснювати будь-яке втручання політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру. На практиці цей принцип призводить до того, що Інтерпол утримується використовувати свої ресурси для розслідування злочинів, де наявна, приміром, політична або релігійна складова.
– Принцип загальності поліцейського співробітництва, за яким будь-яка держава-учасниця може взаємодіяти з іншими країнами-членами Інтерполу, що не має бути ускладнено географічними, мовними чи будь-якими іншими факторами.
– Принцип функціонального співробітництва передбачає, що будь-який поліцейський орган країни-члена може мати зиск від міжнародного співробітництва поліції, незалежно від своєї офіційної назви. В цьому сенсі кримінальна поліція розуміється не як система органів, а, як, власне, функції, що вона виконує.
– Принцип гнучкості та оперативності методів роботи, який означає на практиці використання Інтерполом в своїй діяльності методів, враховуючих наявність великого різноманіття соціальних і політичних структур, а також ситуцій, що виникають в різних кутках земної кулі.
МЕХАНІЗМ ОГОЛОШЕННЯ В РОЗШУК ІНТЕРПОЛУ
Процедура оголошення в міжнародний розшук особи є одним із найпотужніших інструментом Інтерполу, на якому, з огляду на його особливу важливість, ми пропонуємо зупинитись більш детально. Загалом, механізм оголошення особи в розшук в рамках Інтерполу може мати певні відмінності в різних країнах-членах в залежності від особливостей їх національного законодавсва. В Україні ж стадії цього процесу виглядають наступним чином:
1) У разі, якщо у компетентного правоохоронного органу є підстави вважати, що особа, яка проходить по справі (в більшості випадках це є обвинувачений чи засуджений, але необов’язково) перебуває за межами нашої країни, в такому разі посадова особа цього органу (Нацполіції, прокуратури, СБУ та ін.) направляє запит до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції, що, як вже зазначалось вище, виконує функції НЦБ Інтерполу в нашій країні.
2) Після отримання такого запиту співробітники НЦБ здійснюють первинну перевірку на предмет правильності його оформлення й відповідності національному та міжнародному законодвству.
3) За результами цієї перевірки НЦБ пересилає запит вже до Генерального секретаріату Інтерполу. Однак у разі невідповідності цього запиту вищезазначеним критеріям ЦНБ має право зупинити його або взагалі відмовити у виконанні.
4) Генеральний секретаріат здійснює повторну перевірку запиту.
5) У разі успішного проходження цієї перевірки Генеральний секретаріат публікує оголошення в розшук запитуваної особи, повідомляючи при цьому всі країни-учасниці Інтерполу.
6) Опісля, у разі встановлення місцезнаходження та затримання особи (у випадку з обвинуваченим чи засудженим), компететний орган країни) перебування цієї особи (в Україні – суд) приймає рішення стосовно її екстрадиції державі, яка здійснила запит щодо неї.
Повідомлення щодо оголошення в розшук публікується у вигляді так званої «картки» (notice), яка, до речі, може бути не лише інструментом міжнародного розшуку, а й способом обміну інформацією. За загальним прваилом «картки» не підлягають оприлюдненню, проте це є можливим виключно за дозволом держави, яка здійснила запит. Таким чином, більшість з «карток» є непублічними, а ту решту, яким все ж таки було надано розголосу, розміщуються на офіційному сайтіІнтерполу. В залежності від мети розшуку «картці» (а точніше її лівому куту) надається наступний колір:
– червоний (розшук осіб з метою їх аресту та екстрадиції);
– блакитний (збирання матеріалів щодо певної особи в інтересах слідства);
– зелений ( інформування щодо потенційних злочинців, якими зазвичай є рецидивісти);
– жовтий (пошук зниклих безвісти осіб);
– чорний (встановлення особи неопізнаних трупів);
– фіолетовий (пошук або інформування стосовно злочинних схем, знарядь злочинів, способів їх вчинення);
– помаранчевий (попередження щодо існування загрози життю, здоров’ю та майну людей);
– блакитно-біла спільна картка Інтерполу та Радбезу ООН (використовується для позначення груп осіб або індивідів, які перебувають під санкціями Радбезу ООН).
Слід додати, що, окрім «карток» (notices), в рамках Інтерполу існує ше один механізм міжнародного розшуку особи, який має назву «розсилка» (diffusion). Його характерною особливістю є те, що «розсилка» спрямовується від НЦБ безпосередньо до інших країн-членів, оминаючи Генеральний секретаріат, й, при цьому, вона не підлягає оприлюдненню. Таким чином, diffusionsє менш формальними, але, як і notices, вони так само мають відповідати Конституції Інтерполу.
ВИКЛИКИ ІНТЕРПОЛУ
Незважаючи на низку переваг, які несе в собі міжнародне поліцейське співробітництво в рамках Інтерполу, в цієї організації наявні й чимало проблемних моментів, на деяких з яких ми зупинимось дещо детальніше.
Зловживання «розсилками». Як вже зазначалось вище, «розсилка» є оголошенням в розшук, яке країни-члени Інтерполу пересилають одне одному на двосторонній основі. Щороку їх випускається близько декількох десятків тисяч, і більшіість з них, відповідно, перебувають поза зором громадськості.Нерідко буває, що особа дізнається про diffusion щодо себе, коли її затримують в аеропорту після прибуття в певну країну.
Формально «розсилка» зобов’язана відповідати Конституції Інтерполу, і Генеральний секретаріат навіть має право скасувати її, якщо після власної перевірки знайде в ній порушення правил Інтерполу. Проте враховуючи їх надто велику кількість, більшість diffusions перевірити фізично неможливо, що, як наслідок, призводить до значної кількості зловживань. Яскравим прикладом цього є затримання іспанською поліцією навесні цього року відомого бізнесмена, екс-роботодавця Сергія Магнітського, Уільяма Браудера за «розсилкою» Росії. До цього моменту Російська Федерація декілька разів бзуспішно намагалась оголосити Браудера в розшук через Генеральний секретаріат Інтерполу.
Недосконалість системи перевірки «червоних карток».
Як відомо, «червоні картки» підлягають обов’яковій процедурі перевірки Генерального секретаріату перед їх опублікуванням. Цим займається Центр командування і координації Генерального секретаріату, який зобов’язаний перевіряти кожний запит. Якщо у співробітників центру виникають питання щодо законності запиту, вони мають право звернутись до юридичного управління. Здавалось би, нічого особливого в цій процедурі немає, проте тут є свої «підводні камені». Дуже часто «червоні картки» з’являються у базі ще до того моменту, як вони пройшли відповідну перевірку. Також не є до кінця зрозумілими критерії прийнятності запиту, що нерідко призводить до ухвалення зовсім протилежних рішень в аналогічних справах. Так, російські запити до Інтерполу щодо Ігоря Коломойського та Дмитра Яроша були здійснені зі схожих підстав внаслідок конфлікту на Сході України. Інтерпол відмовився оголошувати в розшук Коломойського, проте видав «червону картку» на Яроша. Лише 2 роки потому лідера «Правого Сектора» було видалено з бази.
Занадто тривала процедура апеляції. Правилами Інтерполу передбачено механізм оскарження «червоних карток» до Комісії з контролю за файлами Інтерполу. Основна проблема роботи цього органу полягає в тому, що Комісія збирається лише декілька разів на рік, що,відповідно, унеможливлює оперативність механізму апеляції. Крім того, звернення до Комісії досить рідко є успішними для заявників. В більшості випадків «червоні картки» із порушеннями видаляються внаслідок широкогосуспільного резонансу у світі. Приміром, Тетяна Параскевич, екс-колега відомого казахського опозиціонера Мухтара Аблязова, на видалення себе з бази Інтерполу витратила півроку зо дня подання скарги до Комісії. Це є відносно невеликим терміном, адже такий процес може затягнутись навіть на декілька років. Зокрема, голові Асоціації «Права людини в Центральній Азії» Надії Атаєвій для цього знадобилось 15 років.
Конфлікт принципів роботи Інтерполу із міжнародним інститутом біженців. Одним із найбільш кричущих недоліків системи Інтерполу є те, що статус біженця в одній з країн-учасниць жодним чином не впливає на статус розшукуваної особи. Більшою мірою, це стосується політичних діячів, журналістів, громадських активістів з авторитарних держав. Адже той факт, що особі надано притулок вже доводить факт наявності політичної складової в кримінальному переслідуванні. Безперечно, це не означає, що біженців взагалі не слід оголошувати в міжнародний розшук, проте, за логікою, такий статус мав би бути автоматичною підставою для перегляду «червоних карток» або «розсилок», аби забезпечити особу від арештів та ектрадиції до держави, яка переслідує біженців саме з політичних мотивів.
На цій проблемі наголушував й Верховний комісар ООН зі справ біженців ще у 2008 році: «УВКБ ООН стикається з ситуаціями, коли особи, визнані біженцями, відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 р., виїжджають за межі країни, що надала їм притулок, і мають при собі проїзні документи, видані згідно із умовами Конвенції, піддаються затриманню або арешту у зв’язку із політично вмотивованими запитами, поданими їх країнами походження». Наприклад, минулого рокув Україні з причини перебування у базі Інтерполу було заарештовано азербайджанського журналіста Фікрата Гусейнова, який перед цим отримав політичний притулок в Нідерландах.
Технічні помилки у базах даних. У цьому випадку основним проблемним моментом є те, що інформація стосовно розшукованих осіб автоматично вноситься до локальних баз даних і може зберігатись навіть після того, як Інтерпол її вилучив (на відміну від Інтерполу держави-члени можуть не так швидко оновлювати власні бази). На підставі таких записів в Польщі та США було заарештовано білоруського опозиціонера Алеся Міхалевича, а в Болгарії – розшукуваного Росією естонця Ееріка Кросса. Окрім цього, трапляються й випадки, де особа помилково опиняється в базі Інтерполу, наприклад, коли співробітник Національного центрального бюро підчас введення паспортних даних у запиті на оголошення особи в рошук неправильно вказав серію або номер паспорту. Власне, така ситуація трапилась із українським туристом в Черногорії Олександром Бурим, відпочинок якого зовсім несподівано закінчився в’язницею майже на тижневий термін.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Міжнародна організація кримінальної поліції із бюджетом 124, 3 млн. євро (на 2017 рік) та 194 країнами-членами, безсумнівно, є однією з найважливіших та найвпливовіших міждержавних організацій з огляду на функції, які вона виконує. Інтерпол сприяє рослідуванню десятків і сотень тисяч кримінальних злочинів, які щорічно вчиняються по всьому світові. Система баз даних організації, інформація з яких автоматично надходить до локальних баз країн-членів, дозволяє здійснювати ефективний розшук злочинців майже в усіх куточках земної кулі.
Проте, незважаючи на все це, Інтерпол має чимало недоліків в своїй роботі.
Першим з них є, без сумнівів, використання важелів Інтерполу деякими країнами-учасницями для політичних переслідувань. Враховуючи збільшення кількості такої практики, особливо в останні декілька років, вирішення цієї проблеми можливо не інакше як шляхом реформування власного законодавства Інтерполу. Наприклад, слушною є пропозиція щодо залучення консультантів з числа юристів або представників громадськості з країни, яка надсилає запит на оголошення в розшук. Такі консультанти цілком могли би надавати свої висновки органам Генсекратаріату та Комісії з контролю за файлами щодо наявності чи відсутності в певному запиті політичного елементу.
Якщо такі зміни все ж не відбудуться у найближчому майбутньому, Інтерпол як міжнародна організація, втрачатиме свій авторитет, що у підсумку може навіть призвести до виходу з її лав країн-учасниць.
Матеріали підготволені на основі інформації з відкритих джерел.
Даниїл Шаров, «Українське право»
