НОВИНИ

22.04.2024

20.04.2024

19.04.2024

18.04.2024

17.04.2024

16.04.2024

15.04.2024

12.04.2024

11.04.2024

РУБРИКАТОР

Заподіяння поліцейським тілесних ушкоджень під час затримання: Верховний Суд висловився щодо кваліфікації

08.09.2023

Верховний Суд вказав, що суди допустили суперечність у своїх рішеннях, вказуючи, що працівник поліції, заподіюючи тілесні ушкодження двом потерпілим, діяв як з особистих неприязних мотивів, так і перевищив свою владу та службові повноваження.Здійснюючи кваліфікацію дій працівника поліції, який, прибувши на місце вчинення адміністративного правопорушення у складі групи реагування, заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження двом потерпілим, один з яких стояв на колінах з піднятими догори руками після його зупинення іншим працівником поліції з використанням табельної зброї, а другий перебував на місці події, судам слід звернути увагу на те, у зв’язку з чим було заподіяно ці тілесні ушкодження, а також перевірити наявність у діях працівника поліції ознак затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення (ст. 38 КК). На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2023 року по справі №165/300/18.

Як зазначив ВС, суди першої та апеляційної інстанцій допустили суперечність у своїх рішеннях, вказуючи, що працівник поліції, заподіюючи тілесні ушкодження двом потерпілим, діяв як з особистих неприязних мотивів, так і перевищив свою владу та службові повноваження.

Під час оцінки дій працівника поліції у контексті затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення (ст. 38 КК), судам належить урахувати вирок суду апеляційної інстанції в іншому кримінальному провадженні, який набрав законної сили, що стосується того ж самого часу, місця, що і в цьому кримінальному провадженні, за участю одних і тих же осіб, однак в іншому статусі, яким протиправні дії обвинувачених, що були вчинені стосовно іншого працівника поліції, який входив у цю ж групу реагування, кваліфіковано за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 та за ч. 2 ст. 342 і ч. 1 ст. 125 КК.

Історія справи

Вироком Володимир-Волинського міського суду від 22 жовтня 2021 року поліцейського було визнано винним за наступних обставин. 7 серпня 2017 року він разом із напарником, будучи в складі групи реагування патрульної поліції прибули на місце події, де згідно з повідомленням до чергової частини, автомобіль злетів у кювет.

Як описав Верховний Суд обставини справи у постанові, «на місці події поліцейський, перевищуючи свої службові повноваження, керуючись метою заподіяння шкоди здоров`ю осіб, які перебували на місці події в стані алкогольного сп`яніння та яким працівники поліції повідомили про наявність в їх діях адміністративних правопорушень, що виразились у вчиненні дрібного хуліганства та опору працівнику поліції, а також намагалися застосувати до них спеціальні засоби – одягання металевих кайданок та застосування засобів, які споряджені речовинами сльозогінної та дратівливої дії, при тому повідомили, що у разі невиконання їх законних вимог до них будуть застосовані заходи фізичного впливу, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, на ґрунті особистих неприязних відносин, які раптово виникли під час конфлікту, умисно наніс кулаком правої руки, у якій тримав металеві кайданки, удар в ділянку нижньої щелепи зліва потерпілому, який перебував на колінах із піднятими вгору руками у зв’язку з тим, інспектор патрульної поліції діставши табельну зброю висловив вимогу зупинитись, руки підняти вгору, інакше з його сторони буде застосовано вогнепальну зброю».

Від нанесеного удару потерпілий одержав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Потім поліцейський наніс удари іншому потерпілому, після чого заламав останньому руки та одягнув металеві кайданки. У результаті потерпілий отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив поліцейського за ч. 1 ст. 122 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1,5 роки.

Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду та постановив звільнити поліцейського від призначеного покарання за ч. 1 ст. 122 КК у зв`язку з закінченням строків давності.

У касаційній скарзі захисник поліцейського просив закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що, на його думку, в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, оскільки засуджений є працівником правоохоронного органу і його дії були спрямовані на затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, а тому вони охоплюються ст. 38 КК, а відтак його дії не визнаються кримінально протиправними, що виключає вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.

На підтвердження зазначеного факту захисник вказує, що досудове розслідування було розпочате за фактом вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК як перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронного органу, яке надалі, під час досудового розслідування, перекваліфіковано на ч. 1 ст. 122 КК.

Також свідченням безпідставної кваліфікації дій засудженого як спеціального суб`єкта за ч. 1 ст. 122 КК, на переконання захисника, є заявлені потерпілими відповідні цивільні позови до Головного управління Національної поліції у Волинській області.

Водночас на підтвердження правильності своїх доводів захисник вказує на існування вироку Волинського апеляційного суд від 12 серпня 2020 року у справі №165/445/18, відповідно до якого, за часу, місця та обставин, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, потерпілого визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, тобто вказане рішення стосується того ж самого часу, місця, що і в даному кримінальному провадженні, за участі одних і тих же осіб, однак у іншому статусі, зокрема у зазначеному судовому рішенні встановлено, що потерпілий намагався силою вирватися від затримання, а інші особи, застосовуючи фізичну силу намагалися звільнити потерпілого та перешкодити заходам примусу зі сторони працівників поліції, які були застосовані з метою припинення протиправних дій цих осіб.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усіх  доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставив перед судом вимогу про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення рішення, яким  виправдати засудженого.

Серед доводів апеляційної скарги захисника, крім іншого, були доводи про те, що  в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, оскільки він є працівником правоохоронного органу і його дії були спрямовані на затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, а тому вони охоплюються ст. 38 КК України, а відтак його дії не визнаються кримінально протиправними, що виключає вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Слід зазначити, що відповідно до положень ст. 38 КК України: не визнаються кримінально протиправними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Втім, під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження, колегією суддів встановлено те, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про залишення без задоволення, зокрема апеляційної скарги захисника засудженого, взагалі залишив поза увагою вказані доводи.

Однак, перевірка доводів апеляційної скарги захисника щодо спрямованості дій засудженого на затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, адже об`єктивна їх оцінка необхідна для підтвердження або спростування наявності в діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.

До того ж захисник звертав увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, належним чином не врахував вироку Волинського апеляційного суд від 12 серпня 2020 року у справі №165/445/18, відповідно до якого встановлено, що потерпілий намагався силою вирватися від затримання, а інші особи намагалися перешкодити заходам примусу зі сторони працівників поліції, які були застосовані з метою припинення протиправних дій цих осіб.

Таким чином, зазначеним вище судовим рішенням дана кримінально-правова оцінка діям вказаних осіб та встановлена відповідальність за їх вчинення.

Крім цього, у своїй апеляційній скарзі захисник вказував, що досудове розслідування було розпочате за фактом вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК як перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронного органу, яке надалі, під час досудового розслідування, перекваліфіковано на ч. 1 ст. 122 КК, оскільки в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Зі змісту касаційної скарги захисника слідує те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляції останнього належним чином не перевірив доводів про те, що засуджений діяв у зв`язку з виконанням ним своїх службових повноважень, однак без належного вмотивування, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що засуджений діяв на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілими, які раптово виникли під час конфлікту та про правильність кваліфікації дій засудженого і як результат дійшов передчасного висновку в цій частині, виходячи із наступного.

Так, органом досудового розслідування працівник правоохоронного органу обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

У свою чергу, статтею 365 КК України передбачена відповідальність, зокрема за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, якщо вони супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

З вироку суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, слідує, що засуджений будучи в складі групи реагування патрульної поліції прибув на місце події в м. Нововолинську де автомобіль злетів у кювет, вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, зокрема діяв на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілими, які раптово виникли під час конфлікту, перевищуючи свої службові повноваження, умисно наніс потерпілим удари в різні ділянки тіла, після чого одягнув на них металеві кайданки.

Тобто суд першої інстанції, встановив фактичні обставини провадження, допустив суперечності в своїх висновках щодо дій засудженого, а саме, що засуджений діяв як на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілими, які раптово виникли під час конфлікту, так і у зв`язку з виконанням своїх службових повноважень, при цьому перевищуючи їх, та дійшов передчасного висновку про наявність у діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, з чим поспішно погодився апеляційний суд.

За таких обставин, колегія суддів ВС дійшла висновку, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, не надав відповідей на усі доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними за своїм змістом доводам поданої касаційної скарги, та належним чином не мотивував своїх висновків, формально погодився з рішенням суду першої інстанції, який допустив суперечності.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів ВС вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час апеляційного перегляду слід повно та всебічно перевірити та врахувати доводи поданої на вирок апеляційної скарги захисника, і в залежності від встановленого, постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

Наталя Мамченко

Джерело

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"