За державну зраду колишнього поліцейського увʼязнили на 15 років з конфіскацією майна.
24.06.2024
Дзержинський районний суд міста Харкова визнав 45-річного колишнього працівника поліції винним у державній зраді (вирок від 18 червня).
Обвинувачений із 2001 року працював в органах внутрішніх справ України. На момент російського вторгнення він був інспектором відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції.
В умовах окупації із початку квітня 2022 року збройні сили Російської федерації захопили будівлю Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області і вирішили залучити до співпраці діючих працівників поліції.
Не пізніше травня 2022-го обвинувачений зайняв посаду в окупаційній поліції і почав виконувати обовʼязки дільничного інспектора. Для роботи він отримав електронні версії законів і кодексів РФ, бланки заяв і рапортів російською мовою, які зберігав на своєму ноутбуці. На посаді чоловік займався громадською безпекою і, в тому числі, пошуком зброї співробітників Національної поліції України для її подальшої передачі представникам окупаційної адміністрації. Він складав для керівництва рапорти щодо дрібних крадіжок, вирощування канабісу, заподіяння тілесних ушкоджень, сімейних конфліктів, вилучення алкогольних напоїв, зброї тощо. Крім того, доповідав про затримання та доставку людей до ізолятору тимчасового тримання: у матеріалах справи є документи щодо трьох таких випадків.
21 липня 2022 року обвинувачений із представником «ЛНР» приїхали за місцем проживання інспекторки сектору кадрового забезпечення Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області і вимагали зброю і трудові книжки українських поліцейських. Побоюючись за життя і здоровʼя, жінка віддала зброю і частину трудових книжок, кажучи, що решта зберігаються в обласному управлінні.
11 серпня 2022-го обвинувачений доповів про виявлення та вилучення у підвалі будинку табельної зброї пістолету Макарова, двох магазинів та 16 патронів, які належать співробітнику Національної поліції України.
Після звільнення місті Ізюм із приміщення окупаційної поліції вилучили документи, власноруч складені обвинуваченим.
Із 23 вересня 2022 року чоловік утримується під вартою.
У судовому засіданні він не визнав себе винним і пояснив, що вимушено залишився жити в окупованому Ізюмі за сімейними обставинами. Перед окупацією будь-яких дій на евакуацію особового складу поліції керівництво, нібито, не здійснювало. До нього додому приходили озброєні російські солдати, які знали, що він є працівником поліції, і вимагали віддати зброю, обшукували квартиру, вилучали особисті та службові документи. Після обшуку окупанти забрали його з собою, фізично і психологічно тиснули та допитували про українських поліцейських і військових, а потім відпустили. Такі допити проводилися 15 і 30 травня, а потім окупанти почали пропонувати йому роботу. Побоюючись насильства щодо себе та членів своєї родини, він вимушено погодитися.
Обвинувачений розповів, що працював в окупаційній поліції із липня по 12 серпня 2022 року. Йому платили продуктами харчування, але згодом обіцяли грошима. Він приймав заяви та повідомлення про побутові злочини від місцевих мешканців. Стверджує, що інформацію щодо своїх колег росіянам не передавав, а тому вважає, що від його вчинку тяжких наслідків не настало.
Працівник місцевої поліції, допитаний у суді як свідок, показав, що 24 лютого 2022 року всі співробітники Ізюмського РУП тримали телефонний звʼязок. У подальшому було оголошено про переїзд поліції до Харкова. 4-6 березня 2022 року мости були пошкоджені, але пішки люди виходили з окупованої частини міста. За час окупації свідок один раз спілкувався із обвинуваченим по телефону, казав, що треба виходити з міста, проте обвинувачений відповідав, що все добре, що він живий, та не може вийти з міста. Колишній колега арактеризував його як хорошого поліціянта, претензій до нього по роботі раніше не виникало.
Ще один працівник Ізюмського відділу поліції повідомив, що на початку березня 2022-го особовий склад почали виводити. Можливість покинути місто Ізюм була і на автомобілі, і пішки. Свідок до 7 квітня перебував в Ізюмі і в подальшому виїхав до Харкова. До виїзду обвинувачений приходив до нього і говорив, що не може покинути матір та евакуюватися. У подальшому свідку стало відомо, що обвинувачений працював на окупаційну владу.
Інший поліціянт, під час окупації із обвинуваченим не бачився, але його самого затримали представники окупаційної влади і доставили до відділку «народної міліції» з мішком на голові, й катували. Він припускає, що в цьому відділку чув голос обвинуваченого, адже раніше вони разом працювали, тому впізнав його голос.
Як свідок захисту виступав чоловік, який дружить з обвинуваченим двадцять років. Під час окупації вони бачилися і спілкувалися. Він показав, що обвинувачений говорив йому, що окупанти вживають до нього заходи впливу, проводять бесіди та пропонують співпрацювати. Скаржився, що до його мами та цивільної дружини також приходять росіяни та шукають його, повідомляв, що не може виїхати, бо має хвору матір. Свідок характеризував обвинуваченого з позитивної сторони, говорив, що той допомагав людям. На початку серпня 2022 року обвинувачений допоміг свідку отримати у «народній міліції» посвідку.
Цивільна дружина обвинуваченого під час окупації народила дитину, а взагалі вона має ще трьох дітей від попередніх стосунків. Тоді вони разом не жили, але обвинувачений регулярно навідував її, домовлявся про пологи. Нечасті зустрічі жінка пояснила тим, що чоловік не хотів завдавати їй хвилювань. До неї в будинок також регулярно приходили представники окупаційної влади, які шукали обвинуваченого, погрожували, застосовували фізичне насильство до матері свідка та застрелили котів. 13 серпня 2022 року чоловік повідомив, що його вигнали з роботи, бо він взяв гроші, щоб випустити людину з «підвалу».
Мати обвинуваченого характеризувала його як порядну людину, розповіла, що він працював на окупантів із примусу, бо погрожували йому, його цивільній дружині та дітям. Її син не зраджував Україну і до останнього телефонував керівництву та повідомляв про те, що відбувається у Ізюмі. Вона неодноразово пропонувала йому їхати з міста, проте він не покинув її, а залишився та опомагав місцевим жителям.
Твердження обвинуваченого щодо примусу до співпраці з окупаційною адміністрацією суд розцінив критично, як субʼєктивне сприйняття обвинуваченим ситуації. Його добровільна згода на співпрацю з окупаційною адміністрацією та перехід на бік ворога, на переконання колегії суддів, була обумовлена саме прагненням зайняти відповідну посаду, карʼєрними мотивами і бажаням певних преференцій.
Допитані у судовому засіданні свідки захисту не підтвердили, що рішення співпрацювати з окупаційною владою було прийнято під примусом, внаслідок реальної загрози. Після звільнення Ізюма ані обвинувачений, ані його близькі з відповідними заявами про вчинення стосовно них злочину представниками окупаційної влади до національних правоохоронних органів не звертались.
Натомість із показань свідків вбачається, що працівники поліції, достеменно знаючи про повномасштабне вторгнення РФ, мали можливість завчасно евакуюватися. Обвинувачений має посвідчення учасника АТО і мусив розуміти небезпеку перебування під окупацією, та що до нього можуть бути застосовані заходи фізичного та морального тиску, у тому числі і увʼязнення. А тому показання обвинуваченого щодо неможливості своєчасно виїхати на підконтрольну Україні територію чи хоча б перейти на нелегальне положення в окупованому місті Ізюм, враховуючи його досвід оперативної роботи та значний стаж праці в органах внутрішніх справ, є неспроможними.
Колегія суддів окремо звернула увагу на результати перевірки із застосуванням поліграфу. Досліження показало, що чоловік не виїхав з тимчасово окупованої території, бо мав бажання реалізувати свої амбіції карʼєрного зростання, не мав достатньо грошей і мусив доглядати маму. Також він вважав, що «Росія прийшла назавжди», багато людей добровільно пішли працювати в органи окупаційної влади, тому він агітував на підтримку окупаційної влади і сам отримував хабарі з місцевого населення.
За державну зраду чоловіка увʼязнили на 15 років із конфіскацією майна.
