Суд виправдав інспекторку Ізмаїльського СІЗО від звинувачень у хабарах від в’язня
03.09.2021
Суд виправдав молодшого інспектора держустанови «Ізмаїльський слідчий ізолятор» від звинувачень у вимаганні неправомірної вигоди (вирок від 30 серпня).
За версією обвинувачення, інспектор СІЗО вимагала і одержала від в’язня винагороду за передачу йому в камеру заборонених предметів – грошей і мобільного телефона. В обвинувальному акті йшлося про два епізоди – 30 червня і 12 липня 2019 року.
Першого разу інспектор пронесла 1500 гривень і телефон, а наступного – 3000 гривень. За свої послуги вона начебто отримувала по 700 гривень. Ці гроші і телефона інспекторці давав знайомий ув’язненого.
У суді жінка провину визнала частково, а саме, що пожаліла арештанта і згодилася передати йому гроші. Однак заперечувала, що отримувала за це винагороду. Після першої передачі в’язень на знак вдячності дав їй шоколадку.
Кримінальне провадження розпочато на підставі інформації оперативного підрозділу СБУ, що працівниця СІЗО вимагає хабарі за внесення на територію установи заборонених речей (гроші, мобільні телефони, горілчані напої, тощо).
Через два дні після реєстрації кримінального провадження з’явилася заява начебто від імені в’язня, що інспектор вимагає 8 000 грн. за те, щоб принести йому гроші (для скупки в кіоску СІЗО), а також сім-картку та мобільний телефон.
Однак у судовому засіданні чоловік заперечив, що писав цю заяву і сказав, що це не його почерк. Почеркознавча експертиза документа не проводилась. Крім того, ця заява про злочин взагалі не була зареєстрована, доповнення до ЄРДР після її появи не вносилися, тому вона не могла бути підставою для початку розслідування. Цю заяву суд визнав неналежним і недопустимим доказом.
Також ув’язнений заперечував, що мав щось платити інспектору за її допомогу.
Суд вирішив, що СБУ штучно завищила кваліфікацію, розслідуючи вимагання хабара, щоб мати право провести негласні слідчі-розшукові дії, тоді як підстав для цього не було. Це потягло за собою визнання результатів НСРД недопустимими доказами, оскільки втручання у приватне спілкування було незаконним.
Знайомий ув’язненого розповів, що після першої передачі йому зателефонував співробітник СБУ, сказав, що його номер телефону надав їм в’язень (який це заперечує), а також пояснив, що він незаконно передає гроші в СІЗО, тому наступного разу, коли зателефонує арештант, слід одразу подзвонити їм. Після цього чоловік діяв під контролем СБУ і ще двічі робив передачі до СІЗО.
Враховуючи, що передача грошей та мобілок у місця ув’язнення, дійсно, є забороненою, свідок, на думку суду, опинився у залежності від правоохоронців під страхом притягнення до відповідальності за таку свою незаконну діяльність. Свідок тільки повідомляв СБУ про прохання в’язня передати гроші та речі, та не зазначав, що має надати якусь неправомірну вигоду інспектору. За показаннями свідка, вже саме працівник СБУ його інструктував, що частина коштів має бути для інспектора, але він при зустрічі дав жінці усі гроші однією сумою.
Суд вирішив, що вимагання і одержання інспектором СІЗО неправомірної недоведено.
Самі по собі факти незаконного передання грошей та мобілок ув’язненій особі не утворюють склади злочинів за ч. 3 ст. 368 КК. Такі підпадають під статтю 188 Кримінального кодексу щодо незаконної передачі заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах і установах виконання покарань. Але ця стаття інспектору не інкримінувалася взагалі. Суд розглядав справу лише в межах висунутого обвинувачення.
