Щирого каяття не достатньо для визнання можливості виправлення засудженого без ізоляції
29.10.2021
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 235/689/20 відмовив у задоволенні касаційні скарги засудженого за грабіж.
Вироком місцевого суду особу засуджено за ч. 3 ст. 186 КК, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий вирок, яким призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
У своїх касаційних скаргах захисник та засуджений ставили вимогу про зміну вироку апеляційного суду шляхом застосування ст. 75 КК та звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки.
Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог ст. 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.
Скасовуючи вирок першої інстанції в частині звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд виходив з того, що засуджений вчинив тяжкий корисливий злочин із застосуванням насильства, він разом з іншим співучасником проти волі потерпілого проникли до його оселі, завдали йому тілесних ушкоджень та викрали належне йому майно. Інформація про місцезнаходження потерпілого була отримана ними також із застосуванням насильства.
Крім того, апеляційний суд додатково врахував: досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої виправлення особи неможливе без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції від суспільства; перебування обвинуваченого на обліку у наркологічному диспансері з приводу вживання алкоголю зі шкідливими наслідками; характеристику за місцем проживання обвинуваченого, відповідно до якої він характеризується посередньо; а обставини, що пом’якшують покарання (щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому, що підтверджено заявою останнього), обставину, що обтяжує покарання (вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння).
З огляду на сукупність наведених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні обставини, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому підстав для звільнення особи від реального покарання суд не знайшов.
Також вказано на відсутність підстав, які б вказували на зниження суспільної небезпеки самого засудженого, оскільки фактично в даному випадку здійснення позитивних кроків щодо працевлаштування та відшкодування шкоди потерпілому повністю охоплюється змістом щирого каяття і не є таким, що вказує на можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що суд при призначенні покарання встановив та оцінив усі обставини у кримінальному провадженні, але вони жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого засудженим кримінального правопорушення та, відповідно, не знижують ступеня тяжкості інкримінованого йому злочину.
Отже, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування щодо особи положень ст. 75 КК.
