Об этом на своей странице в Фейсбуке написал руководитель Управления специальных расследований Генпрокуратуры Сергей Горбатюк, передает Цензор.НЕТ.
“20.12.2018 г. состоится Всеукраинская конференция прокуроров, на которой главным вопросом будет избрание 2 членов Высшего совета правосудия. На конференции также планируется принятие изменений в положение о Совете прокуроров, КДКП, кодекс прокурорской этики, среди которых в частности попытки запрета прокурорам высказывать критику руководства, реформ и т.д. под угрозой дисциплинарной ответственности. Делегатом на эту конференцию и одним из кандидатов в ВСП является начальник 2-го следственного отдела управления специальных расследований Радионов Андрей, который обратился с открытым письмом к участникам конференции. Решение конференции важны как для деятельности прокуратуры, так и системы правосудия. Считаю необходимым распространить текст этого письма”, – рассказал Горбатюк.
Далее приводим на языке оригинала опубликованный Горбатюком текст письма Радионова:
“Колеги!
Саме таке звертання до загалу в прокуратурі ще років із десять тому беззаперечно б свідчило про належність того, хто виступає з промовою, до представників чи не найавторитетнішого правоохоронного органу країни. Цю тезу вочевидь не безпідставно ми мали нагоду довести своєю кропіткою і відповідальною роботою у кожному дні. Бодай не кожен із них був легким, але і ми з першого дня в прокуратурі не прагнули торувати прості шляхи.
Прокурорське самоврядування, впевнений, буквально знаходиться в зародковому стані, адже більшість із нас мовчки проковтнули “злиття” першої Ради прокурорів, яку волюнтаристськими рішеннями кулуарно розпустили без найменшого зрозумілого обґрунтування, а другу “обирали” за заздалегідь визначеними списками, опублікованими ще до голосування. Мала брехня породжує велику недовіру. Новий очільник Генеральної прокуратури попри палкі заяви з трибуни Верховної ради України вочевидь затамував образу і з опалу чи ні, але вирішив не гратись у демократію та чесність і не давати “чортам” зайвого шансу на самоствердження і можливість навести лад у власному домі.
Ніколи не був нещирим у спілкуванні з колегами і зараз не бачу сенсу цього робити – моє звернення зумовлене не тільки делегуванням від колективу Генеральної прокуратури на Всеукраїнську конференцію прокурорів, а й висуванням у кандидати на обрання до Вищої ради правосуддя за квотою прокуратури.
Рішення про такий собі вихід “назовні” почасти було продиктоване єдиною думкою, що не можна все життя прожити зі схиленою головою, ба більше, коли мова йде про тих, хто стільки життя і сил віддав в ім’я закону і справедливості.
Позаяк, приємно здивований, коли побачив у списках делегатів колег, які ще вчора ставились до безпосереднього виконання службових обов’язків як беззаперечного пріоритету, сьогодні за власною ініціативою і покликом свідомо долучились до не зовсім звичних процесів самоврядування і пішли делегатами від колективів на Всеукраїнську конференцію прокурорів.
Допоки ще не внесли до Кодексу професійної етики цю дику і нічим не виправдану заборону на критику законодавчої і виконавчої гілок влади за цілковиту профанацію у реформуванні, безсистемні законодавчі зміни і антидержавницьку політику в цілому, що серед іншого призвели до деградації і нівелювання чи не найпотужнішого за всю сучасну історію інституту захисту інтересів громадян і держави як такої в особі прокуратури, доведеться бути наполегливо відвертим.
Адже у випадку з прокуратурою останнім часом порушений головний принцип легітимності будь-якої держави. Вона виявляється не просто не здатною забезпечити справедливість щодо певного абстрактного громадянина, чи більш того, працівника тієї самої прокуратури, вона ще й із заповзяттям цю несправедливість примножує.
Дуже довго в традиціях українських правоохоронних органів і прокуратури зокрема, кожне НІЩО, волею долі за непередбачуваним перебігом обставин винесене не гребінь керівної хвилі, починає щиро вважати себе самодостатнім структурним елементом світобудови, рукою щедрою і караючою, Позачасовим Моральним Абсолютом, якому віднині надано право вирішувати, чи заслуговують заповнювачі бюлетенів добросовісного виконання ним своїх безпосередніх обов’язків.
Але обираючий у будь-якому разі нічого не зобов’язаний претенденту, не кажучи про те, що процес виборів загалом повинен визначати ім’я найманого виборцями працівника, а не перетворюватись в процедуру оглядин на предмет лояльності і виконання повинності вищому керівництву Генеральної прокуратури.
Генеральні прокурори приходять і йдуть у сите небуття, як і решта випадкових керівників, виділених на поверхню процесом негласно запровадженої негативної селекції, часто залишаючись лише брудною плямою на репутації відомства.
Проте вже з понад п’ятнадцять років я працюю пліч о пліч із слідчими і прокурорами, які з дня в день добросовісно роблять ту роботу, заслугами від якої так безсоромно прикрашають собі груди чергові знов прийдешні очільники відомства і ствердження закону в цьому випадку явно не основна мета.
Чудовиськ, які б жили з нашої плоті не існує, а от монстри, які живляться нашими страхами, цілком реальні. Ми ніколи не звільнимось від цього страху, віддаючи свій голос за черговою рознарядкою. Допоки кожен із нас не замінить цей мозковий фальсифікат на власні міркування і переконання, вихід з напівпоклону не відбудеться.
Прекрасно розумію, що такий ніби простий і зрозумілий заклик голосувати за покликом серця і сумління, може на перший погляд стати для багатьох не підйомним. Але за жодним делегатом, як керівником прокуратури, так і прокурором відділу, стоїть цілий колектив і за сьогоднішніми рішеннями невідворотно наступає завтрашня дійсність, де кожен потребуватиме захисту і можливості бути почутим.
Голосування за делегатів до Вищої ради правосуддя далеко не останнє, що стане індикативом для формування майбутнього прокуратури, а також правоохоронної і судової систем в цілому. Повзучий наступ на професійні і особисті свободи через зміни до Кодексу професійної етики та інші нормативні документи, а також спроби затвердження звіту Ради прокурорів, яка попри і так невисокі очікування в силу очевидних вад виборів її членів, не мають нічого спільного з реальним захистом незалежності прокурорів і слідчих. Сьогоднішні рішення будуть дійсно лакмусовим папірцем нашої зрілості і готовності якщо не відновити, то хоча б спробою зберегти ту прокуратуру, до якою є довіра суспільства.
До цього відкритого листа я додаю список делегатів на конференцію, щоб кожен міг довідатись про свого представника в прокурорському самоврядуванні і короткий аналіз змін, запропонованих до Кодексу професійної етики та інших нормативних актів.
До зустрічі на конференції”.
З повагою, Радіонов А.С.”.
