НОВИНИ

07.10.2022

06.10.2022

05.10.2022

РУБРИКАТОР

Поліцейський-снайпер Володимир Володін загинув, захищаючи рідну землю

08.09.2022

Інспектор-снайпер взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава» Головного управління Національної поліції в Полтавській області, загинув 26 лютого 2022 року в Полтаві, на шляху до вогневої точки оборони. За пів кілометра від контрольно-пропускного пункту однієї з військових частин був розстріляний автомобіль, в якому знаходилися 52-річний лейтенант Володін та його колега Олександр Білаш. Вогнепальні поранення, які отримали правоохоронці, виявилися смертельними… Побратимів поховали поруч, на Алеї Героїв Центрального міського кладовища.Володимир Володін захищав свою сім’ю та рідну землю від ворожої агресії з 2014 року: спочатку на посаді міліціонера роти патрульної служби міліції особливого призначення «Полтава», потім – поліцейського батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Останні пів року лейтенант  Володін  був снайпером.Володимир народився 18 березня 1969 року в Грузії, у місті Руставі. До початку 90-х навчався, отримав технічну спеціальність та працював у Тбілісі. Однак свою долю навіки пов’язав з Україною та захистом її  свободи та незалежності…

Його друг і колега, старший сержант батальйону «Полтава» Олександр Іванішак, згадує Володимира, як  позитивного, веселого та чуйного до чужого лиха, здатного підібрати слушні слова у будь-якій ситуації…Їх дружба розпочалася у 2014-му році після Майдану. У перші ж дні загострення ситуації на Донбасі разом прийшли до управління міліції Полтавщини, щоб вступити до лав добровольчого батальйону, сформованого для несення служби в зоні проведення антитерористичної  операції. І вже за кілька місяців після фахової підготовки пліч-о-пліч виконували службові та бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, як у складі батальйону, так і зведених міліцейських загонів.Найбільше старшому сержантові поліції запам’яталася їх перша ротація  у серпні  2014 року, коли вони з Володимиром були відряджені для надання підтримки десантникам 25-ї окремої бригади ЗСУ до селища Нижньої Кринки Донецької області. До пункту дислокації бійцям батальйону «Полтава» довелося прориватися крізь ворожі засідки та мінометні черги.

Далі було ще складніше: вивезти близько 10 поранених військових під обстрілами з систем залпового вогню «Град». І їм це вдалося! Без прикриття, на неброньованих автомобілях, на швидкості щонайменше 100 км/год замінованими польовими дорогами, а головне –  без втрат.

Залишивши поранених у безпечному місці, бійці завантажили автомобілі харчами з питною водою і тим же маршрутом, під черговою канонадою обстрілів, повернулися до своїх позицій у Нижній Кринці, де на них майже три доби з надією чекав загін.

У цей же період Володимирові довелося двічі вивозити на автомобілі з-під мінометних обстрілів дітей із села Широкине Донецької області. А також доставляти паливо та боєкомплект бійцям полку «АЗОВ» до Маріуполя, не зважаючи на чималу загрозу для його життя та здоров’я. Загалом тоді, під постійними обстрілами, правоохоронці виконували поставлені командуванням задачі впродовж місяця.

З розповідей колег, Володимир був універсальним бійцем. Лейтенант поліції чітко та професійно діяв в екстремальних ситуаціях. Мав унікальні стрілецькі здібності, а також навички сапера, що не раз допомагали влаштовувати пастки для сепаратистів на Донбасі.

Так, у листопаді 2014-го, Володимир Володін вирахував жінку-снайпера, яка нещадно вбивала українських воїнів. Він прорахував наперед її дії та замінував снайперську позицію. Результат успішної операції – смерть ворога та збережені життя товаришів по службі.

Олександр Іванішак згадує про  полеглого напарника та друга: «Він був дуже працьовитою людиною, мав багато хобі. Володимир  вкладав душу в усе, чим би не займався: в нього були золоті руки – він талановитий коваль – виготовляв неймовірні речі з металу. Окрім того, в юні роки займався парашутним спортом. На його рахунку 38 стрибків з парашутом, а найбільшу висоту у 800 м яку він здолав, стрибнувши з вертольота».

Війна допомогла цінувати кожну хвилину життя та брати від нього максимум, приділяючи увагу за найменшої  нагоди своїй родині та улюбленим захопленням.

У Володимира залишилися  син та донька, а ще  двійко онуків, яких він дуже любив.

Життя Володимира є прикладом великої любові до України, заради свободи та незалежності якої він віддав своє життя.

Справу батька продовжує його син  Олексій, який  служить у батальйоні «Полтава».

Пам’ятаймо, якою високою є ціна нашої свободи. Герої не вмирають !

Джерело

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"