Остаточне рішення по судді Цокол Л.І. досі не прийняте
21.11.2018
Сьогодні місяць, як дисциплінарна палата прийняла рішення рекомендувати ВРП звільнити взірець для наслідування – суддю Печерського суду м. Києва Цокол Л.І. Суддя Цокол Л.І. є синонімом «правосуддя», «справедливості», «законності».
Станом на 19.11.18 на офсайті ВРП немає інформації про виклик судді на засідання відносно неї.
Нагадаю, що 22.10.18 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя оприлюднила мотиви тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя судді Печерського районного суду міста Києва Цокол Лариси Іванівни.
Своє рішення Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовує неналежним розглядом наступних скарг:
1. Справа № 757/64458/16-к суддя Цокол Л.І. відмовила у задоволенні скарги Пікалова О.О. з тих підстав, що скаржник не з’явився у судове засідання, що не ґрунтується на нормах КПК України.
Вивченням вказаного судового рішення не вбачаю порушення, яке б могло свідчити про упередженість судді або її недобросовісне виконання покладених на неї законом функцій, особливо якщо при розгляді скарги не вбачається чіткої прохальної частини або ж є сумніви, що скаргу подано особою, яка значиться автором.
2. Справа № 757/5777/15 – суддя Цокол Л.І. не зазначила мотивів відхилення аргументів Міністерства юстиції України щодо підстав для відмови у задоволенні клопотання про примусове виконання рішення від 14 січня 2015 року, винесеного Надзвичайним арбітром Рудольфом Дольцером за Арбітражним Регламентом Торговельної палати міста Стокгольм, відповідно до якого державі Україна було заборонено змінювати ставку рентної плати всупереч вимогам Податкового кодексу України.
Зважаючи на те, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не бачить мотивів відхилення аргументів Міністерства юстиції України, наводжу цитати з ухвали судді Цокол Л.І.:
«…Суд критично відноситься до посилання представників Міністерства юстиції України щодо не дотримання трьохмісячного строк врегулювання спору, оскільки із наданих як заявниками так і боржником документів видно, що питання можливості врегулювання спору виникло ще 13 листопада 2014 року, при цьому сам тримісячний строк встановлений не арбітражною угодою, а нормами ДЕХ, що виключає застосування підпункту b ч1 ст.V Конвенції у даному випадку.
Суд відхиляє посилання представників Міністерства юстиції України про те, що боржник не був належним чином повідомлений про призначення надзвичайного арбітра , оскільки із наданих сторонами підтверджуючих документів видно, що Надзвичайним арбітром були направлені повідомлення електронною поштою . Відсутність реагування на повідомлення які надійшли від Надзвичайного арбітра не може бути підставою вважати неповідомлення боржника про призначення арбітра та розгляд, оскільки встановлений графік давав можливість надати свої пояснення до прийняття відповідного рішення.
Суд відхиляє посилання представників Міністерства юстиції України про те , що рішення надзвичайного арбітра винесено не у відповідності до арбітражної угоди, оскільки вказане рішення винесено у відповідності до положень Регламенту, який був чинним на момент подання заяви про призначення надзвичайного арбітра.
Суд відхиляє посилання представників Міністерства юстиції України про те, що рішення надзвичайного арбітра порушує публічний порядок та загрожує інтересам України, оскільки в даному випадку рішення Надзвичайного арбітра спрямовано на запобігання порушенням інтересів заявників та запобігання завдання невідворотних наслідків щодо нього, не встановлює жодних інших правил ніж ті , що діють на території України та стосуються виключно заявників.
З огляду на встановлені обставини слід визнати клопотання таким, що підлягає задоволенню, оскільки підстави для відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду – відсутні.»
3. Справа № 757/2771/16-к під час розгляду 25 січня 2016 року клопотання суддя Цокол Л.І. не встановила власника тимчасово вилученого майна та не повідомила його про розгляд клопотання, який з огляду на положення частини другої статті 172 КПК України є учасником відповідного судового процесу, внаслідок чого позбавлено можливості останнього реалізувати надані процесуальним законом права щодо захисту свого майна.
Якщо почитати ухвалу слідчого судді та апеляційного суду, стає зрозумілим, що майно вилучалося у одних осіб, а потім в апеляції з’явилися треті особи, які не приймали участі при арешті речових доказів, і на цій підставі було скасовано ухвалу Цокол Л.І. Залишається незрозумілим, в який спосіб слідчий суддя мала б спростувати доводи слідчого і прокурора, про те що вилучене майно (колготи, тапочки, туфлі, плащі…) належить іншим особам. В якому, цікаво реєстрі мала суддя Цокол Л.І. ідентифікувати власників майна?
Вважаю, що для притягнення судді Цокол Л.І. до відповідальності за винесення цієї ухвали мають бути преюдиціальні факти – обвинувальний вирок по слідчому і прокурору.
Таке недостатньо обгрунтоване рішення дисц.палати ВРП може свідчити про його політичну вмотивованість.
Положення ст. 51 ЗУ “Про ВРП” передбачають можливість оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження не пізніше тридцяти днів з дня його ухвалення. Вища рада правосуддя може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин.
Подання скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді зупиняє застосування дисциплінарного стягнення.
Залишаються відкритими наступні питання:
1. Чи отримала суддя рішення дисц.палати?
2. Чи оскаржила рішення?
