Мін’юст неефективно розслідує скарги в’язнів про катування – правозахисники
09.10.2019
Таких висновків дійшли автори аналітичного звіту про моніторингові візити Українського інституту з прав людини до установ Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС), текст якого є в розпорядженні видання ZMINA.
Автори звіту пояснюють, що високий ризик порушення статті 3 Конвенції про права людини (“Заборона катування”) виникає, коли посадовці застосовують фізичну силу та спецзасоби. Якщо такі випадки виявляються, то необхідно проводити ретельне службове розслідування, передбачене відомчим наказом Міністерства юстиції. Однак таких розслідувань після скарг правозахисників за результатами моніторингових візитів у 2018 році досі не проводили.
“Монітори часто виявляли відсутність розслідувань, про що інформують Міністерство юстиції. У 2019 році знову були такі випадки. Зокрема, відповідних матеріалів не надали працівники Крижопільського ВЦ № 113, Хмельницького СІЗО та Бучанської ВК № 85”, – йдеться у звіті Українського інституту з прав людини. Водночас у документі зазначається, що за рекомендаціями інституту службові розслідування за фактами застосування до в’язнів фізичної сили та спецзасобів почали проводити в Київському СІЗО.
Проте у правозахисників є нарікання і на якість розслідування, адже вони могли побачити її на прикладі Житомирської ВК. Монітори відвідали цю установу 15 листопада 2018 року і дізналися, що там надмірно застосовували силу та спецзасоби 5 листопада. Прокуратура відкрила кримінальне провадження.
Провівши службове розслідування, комісія дійшла висновку, що “будь-яких неправомірних дій з боку адміністрації установи щодо застосування спеціальних засобів та фізичної сили не встановлено”. Проте правозахисники сумніваються в об’єктивності такого розслідування, адже у висновку взагалі не було фактів, які мали бути предметом розслідування, а саме:
-чи оглядали лікарі в’язнів, до яких застосовувалися спецзасоби;
-чому вчасно не було розпочато службове розслідування;
-чи фіксували на відеокамеру застосування спецзасобів та фізичної сили, а якщо ні, то чому;
-час вдягання та час зняття наручників;
-чи повідомляли прокурора про факт застосування спецзасобів та фізичної сили до засуджених.
“Ми через запит народного депутата отримали звіт перевірки за підписом колишнього міністра юстиції Павла Петренка. Цей звіт був ніякий. У ньому не виписані результати предмета розслідування, і його підписав лише один із трьох членів комісії. Попередження катувань – не в пріоритеті Мін’юсту та адміністрації ДКВС. Я б собі на місці міністра не дозволив відправити такий висновок”, – дивується монітор Українського інституту з прав людини Дмитро Жупанов.
Водночас інститут з прав людини виявив, що 5 листопада 2018 року всіх потерпілих вивезли до інших закладів України, а відтак члени комісії не мали можливості їх опитати.
Правозахисники пояснюють, що одним із запобіжників протидії катуванням та жорстокому поводженню є можливість поскаржитися до контролювальних органів. Однак досі адміністрації місць несвободи створюють в’язням штучні перешкоди для цього, а розгляд самих скарг не завжди є ефективним.
Монітори фіксували випадки, коли в Снігурівській ВК № 5, Вознесенській ВК № 72, Одеській ВК № 14 та Одеському СІЗО не було в доступних місцях даних про органи та організації, до яких в’язні можуть звернутися за захистом та поновленням своїх прав.
