НОВИНИ

01.03.2024

29.02.2024

28.02.2024

27.02.2024

26.02.2024

23.02.2024

22.02.2024

21.02.2024

20.02.2024

РУБРИКАТОР

Інспектора виправної колонії в Херсоні за держзраду увʼязнили на 15 років

25.12.2023

Малиновський районний суд Одеси визнав колишнього співробітника Північної виправної колонії № 90 винним у державній зраді (вирок від 11 грудня).Чоловікові 44 роки, з яких 24 він пропрацював у правоохоронних орагнах.

На момент повномасштабного вторгнення РФ обвинувачений займав посаду молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки державної установи «Північна виправна колонія №90». Він продовжив працювати на аналогічній посаді під керівництвом окупантів.

Ці події підтверджувалися документами, які після звільнення міста вилучили з адмінбудівлі колонії, а також показаннями свідків – інших працівників установи.

На початку судового розгляду обвинувачений не визнавав вину. Розповвв, що 24 лютого  начальник колонії зібрав всіх співробітників по тривозі та оголосив, що переводить всіх на казармене становище. Тому протягом двох місяців обвинувачений постійно знаходився у колонії. У травні начальник дозволив виїхати додому. 31 травня обвинувачений із братом, який також працював у колонії, вернулися на роботу начебто, щоб написати заяви на звільнення. Після цього були вдома і тільки 1-2 рази на місяць їздили в Херсон за продуктами й заходили в колонію, щоб дізнатись, чи повернуть їм трудові книжки, однак керівництво відмовляло в цьому.

Наприкінці розгляду в справу вступив новий захисник і обвинувачений змінив показання. Він повідомив, що після 24 лютого начальник перевів колонію на казармене становище і тому він не зміг виїхати. У середині травня начальник колонії довів до відома співробітників, що звертався до Міністерства юстиції України з проханням повідомити порядок дій на час окупації і робив це ще до російського вторгнення, але жодної відповіді не отримав. Тому виходить, що їх залишили напризволяще. 31 травня року обвинувачений із братом звільнились і поїхали додому. Але вже наступного дня незнайомі військові збройних сил РФ у масках зі зброєю приїхали до нього додому, перевірили документи і повідомили, що він повинен вийти на роботу у колонію, В іншому випадку пригрозили йому та родині фізичною розправою. Так вони з братом спільно вирішили повернутись на службу. Обвинувачений говорив, що не бажав нашкодити Україні, але був дуже розгублений та наляканий, а тому не знав як вчинити. У колонії тоді відбувались бунти, засуджені вимагали їх випустити. Якщо б вони звільнили 1500 засуджених на вулиці Херсона, наслідки могли б бути дуже небезпечними для мешканців міста. Можливо, на початку війни і можна було виїхати, але через казарменне становище в колонії він втратив таку можливість. Коли почалась деокупація Херсона, їм із братом запропонували виїхати з росіянами на лівий берег Дніпра, однак вони відмовились і в подальшому обидва були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Одним зі свідків була жінка, яка 42 роки пропрацювала в «Північній виправній колонії № 90» на різних посадах. Останній час вона була сторожем на центральній прохідній. Сторож розповіла, що після окупації міста начальник колонії в кінці травня-на початку червня 2022 року зібрав всіх працівників і повідомив, що з 1 червня 2022 року в колонії буде керівництво Російської Федерації. Людям пропонували добровільно працювати на російську владу, а тим, хто не бажає, звільнитись. Багато співробітників погодились перейти на бік російської влади. Їм запропонувала дуже гарну зарплату на рівні 50-60 тисяч рублів.

Свідок стверджувала, що засуджених виводили в місто для будівництва фортифікацій, щоб захищати Херсон від української армії, і обвинувачений наглядав за ними. Свідку не відомі жодні факти катування співробітників колонії і примусу працювати на російську владу. Одного співробітника справді вбили, однак, за чутками, він надавав інформацію Збройним Силам України.

Під час перехресного допиту, свідок показала, що відмовилась працювати на російську владу. Хоча дійсно залишалася в колонії сторожем із червня по вересень 2022 року, проте оформлена на роботі не була, заробітну плату не отримувала і в подальшому просто пішла з роботи.

Ще один свідок працював інспектором відділу охорони у колонії. В умовах окупації він не погодився працювати на російську владу. Щоб зайняти посаду в колонії під російським прапором, спочатку слід було подати заяву на звільнення з української установи. Свідок вільно відмовився працювати і ніякого примусу не відчув.

Ще один свідок розповів, що ті, хто не хотів працювати при окупантах, могли звільнитись. Тому він спочатку відмовився, однак через певний час все ж вернувся на роботу, начебто через погрози. Від знайомого йому відомо, що одного співробітника колонії стратили за те, що він  незаконно заніс на територію мобільний телефон. Щодо обвинуваченого свідку не відомо, чи застосовувались до нього заходи фізичного та психологічного тиску. До повноважень інспектора входили нагляд за засудженими; вивід їх до столової та санітарної частини; обшуки щодо заборонених предметів. Свідку не відомо, щоб вʼязні будували фортифікаційні споруди за межами колонії. Однак до колонії привозили ліс, який засуджені обробляли і який потім кудись вивозився.

Ще один свідок із 2007 року є пенсіонером Державної кримінально-виконавчої служби України. Він працював заступником і помічником начальника «Північної виправної колонії № 90», а потім пішов у відставку. Після окупації Херсона йому зателефонував колишній знайомий, який при росіянах очолив режимну частину колонії і запропонував йому роботу. При цьому начебто висловив певні погрози, кажучи, що Росія у Херсоні тепер назавжди і з людьми трапляються іноді неприємні речі, тому краще погодитись допомогти російській владі і попрацювати в колонії. Свідка прийняли на роботу оператором пульту. В його обов`язки входили фактично диспетчерські функції передачі інформації в межах колонії між різними підрозділами. У касі йому видавали зарплату – 12 тисяч рублів. Але через декілька місяців чоловік звільнився, пояснюючи, що в колонії почали включати кожний ранок гімн РФ і йому це не сподобалось. Його не хотіли звільняти, не віддавали трудову книжку, а тому він просто пішов і не повертався.

Обвинувачений під час розгляду справи двічі змінював показання. Суд вважає, що така зміна показань не сприяє довірі до обвинуваченого. Спочатку той зовсім заперечував роботу на РФ. Але в кінці полярно змінив позицію і визнав, що працював в колонії після 2 червня 2022 року, тобто після того, як російська влада повністю взяла під контроль не тільки місто Херсон, але й всі державні установи, організації і підприємства. Разом з тим, чоловік вважає, що така робота не є зрадою, шкодою для України і переходом на бік ворога. Він все життя прожив на українській землі і хотів би і далі тут проживати, але в умовах окупації нібито не знав, що робити і намагався просто вижити.

«Дуже красномовним стали останні покази обвинуваченого, який прямо казав, що якщо б російські війська не захопили місто Херсон, якщо б подій розгорнулись по іншому його життя склалось би також по іншому. У ситуації, що склалась він намагався просто вижити. І в цій відповіді є вся дійсно правда і весь зміст і вся сутність обвинуваченого. І справді якби не війна то життя обвинуваченого так і залишилось би спокійним розміреним, безтурботним. Не потрібно було приймати важливих життєвих рішень, не потрібно жертвувати комфортом, сталим життям, відносинами з близькими та рідними людьми. Не потрібно втрачати майно, яке придбавав все життя. Не потрібно втрачати всі досягнення та кар`єрні відзнаки. Достатньо просто продовжити своє «благородне» життя. І при такому порядку речей ніхто і ніколи не дізнався б справжньої сутності обвинуваченого і його поглядів на життя»,

Суд вважає, що в обвинуваченого «думки не піднімалися вище за комір його службового мундира», він справжній пристосуванець і поняття батьківщини для нього не існує. «Батьківщина для нього шматок землі де він народився і виріс та де пройшло його життя. Спочатку з батьками, потім з дружиною і дітьми. Весь світ для нього це його сім`я і власні егоцентричні бажання. Держава Україна для нього існує лише як територія на якій можливо працювати і здобувати власне щастя. Так само можливо працювати і на території Росії. Конформізм та бажання власного спокою, превалювали у думках і в подальшому діях обвинуваченого», – написано у вироку.

Під час судового розгляду встановлено, що досить багато співробітників колонії мали можливість звільнитись та виїхати за межі Херсона на підконтрольну Україні територію. Такі звільнення відбувалися як на початку війни, тобто з 24.02.2022 року, так і під час окупації російськими військами. Звільнялись із колонії різного службового рангу посадові особи, в тому числі і керівного складу. Суд вважає, що обвинувачений мав всі шанси звільнитись і залишити окуповано територію. Його посада не становила жодного оперативного інтересу для російської влади, оскільки на таку роботу могли взяти будь-яку цивільну людину. Тобто єдиною причиною залишитися в окупованому місті та на роботі в колонії був звичайний конформізм та бажання тихого життя, при тих самих умовах.

У випадку страху за власне життя та життя своїх рідних і близьких чоловік міг звільнитись і виїхати за межі окупованої території, або залишитись на території Херсонської області, знову ж таки на свій страх і ризик, однак без будь-якого натяку на роботу з ворогом. Але обвинувачений вибрав шлях зради.

У різні історичні періоди в різних державах державна зрада вважалась особливо тяжким злочином і каралася смертою карою і четвертуванням, адже посягала як на національну безпеку так і на існування самої держави.

Суд зазначив, що для існування нації необхідні люди, які є аристократами духу. Державність може зруйнувати або загарбницька влада, або навіть звичайна малодушність і байдужість власних громадян. Коли ж ідеться про державних службовців, держава вважає, що саме вони здатні першими прийняти виклики та загрози, що стали справжньою небезпекою для її існування. І коли ж державна зрада вчиняється не звичайним громадянином, а державним службовцем, який виконує владні функції користуючись довірою народу, то це вимагає більш суворої реакції.

Обвинувачений має 24 роки досвіду професійної діяльності у правоохоронних органах. Тобто він не звичайна пересічна людина, яка про закон і права чула з телевізору або від сусідів, які вирішили звернутись до суду із дрібних питань. Його рівень освіти, розвитку та професійного досвіду були достатніми, щоб зрозуміти, що своїми діями він допомагав ворогу на окупованій території.

Водночас під час розгляду справи не підтвердилося, що обвинувачений наглядав за українськими військовими полоненими або брав участь чи малодушно спостерігав за фактами катування українських військовополонених. Загалом фактів знаходження українських військовополонених в «Північній виправній колонії (№90)» під час судового розгляду не встановлено.

Чоловіка засудили до 15 років увʼязнення – це мінімально можливе покарання за державну зраду під час воєнного стану.

Джерело

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"