“Через недолугі дії працівників ДБР експрокурора з Кіровоградщини виправдали від хабара
16.02.2022
Кіровський районний суд міста Кропивницького виправдав колишнього прокурора від вимагання і одержання неправомірної вигоди (вирок від 9лютого).
У 2020 році Петрівський відділ поліції розслідував справу щодо можливого придбання громадянином 47 кущів коноплі. Місцевому прокурору доповіли, що чоловік має намір визнати вину. Прокурор зустрівся з ним роз’яснив можливість угоди про визнання винуватості, розповів, яке може бути покарання. Після цього чоловік заявив у ДБР, що в нього вимагають 5000 гривень за те, що прокурор орієнтуватиме суд на покарання, не пов’язане з позбвленням волі.
Заявник зі спеціальною апаратурою зайшов у кабінет і поклав гроші в Кримінальний процесуальний кодекс, який йому подав прокурор. Потім в кімнату ввірвалися працівники ДБР, прокурора повалили на підлогу, а довкола були розкидані грошові купюри.
У суді колишній прокурор вину не визнав, розповів, що заявник кілька разів приходив до нього і вони узгоджували можливе покарання. Громадянин не хотів платити штраф і він запропонував обмеження волі із застосуванням статті 75 КК, тобто звільнення від покарання з випробуванням.
У день затримання чоловік в черговий раз прийшов і він дав йому книжечку “Кримінальний процесуальний кодекс”. А сам відкрив цей кодекс на своєму комп’ютері і роз’яснював громадянину законодавство щодо угоди про визнання винуватості. Потім відвідувач повернув йому кодекс і він поклав його у шухляду столу. Прокурор нібито помітив, що сторінки книжечки не щільно прилягають і коли чоловік вийшов, то дістав КПК, відкрив і звідти випали гроші. Він хотів бігти за відвідувачем і повернути його, запитати про ці гроші, але йому завадили працівники ДБР.
Після затримання ДБР опублікувало в себе на сайті фотозвіт про те, як поклало прокурора обличчям на підлогу і показало світлину грошових купюр в КПК.
У підсумку суд обвинуваченого виправдав.
По-перше, справу розслідували із порушенням територіальної підслідності. Хабародавець чомусь їздив до столиці і писав заяву в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань у місті Києві. Тоді, як на Кіровоградську, Миколаївську та Одеську області поширює свою діяльність Територіальне управління ДБР у місті Миколаєві.
Починаючи від моменту внесення відомостей до ЄРДР і завершуючи скеруванням обвинувального акту до суду, територіальна підслідність провадження відповідним прокурором за ТУ ДБР міста Києва не визначалась.
Суд робить висновок, що слідчий ТУ ДБР міста Києва діяв поза межами повноважень, а тому всі докази, в тому числі, негласні слідчі дії, є недопустимими. І підозру в цій справі повідомила неуповноважена особа.
Ухвалюючи вирок, суд не може посилатися на недопустимі докази, але з урахуванням того, що вирок має бути справедливим, і практику ЄСПЛ з цього приводу, суд дає оцінку доказам, а саме чи достатні і достовірні вони, щоб вважати особу винною.
Із протоколів НСРД вбачається, що вони не містять переконливих і безсумнівних даних, що заявник передав гроші саме на вимогу прокурора.
На відео вбачається, що заявник зайшов у кабінет і спитав прокурора, чи можливе укладення з ним угоди про визнання винуватості. Прокурор відповів що можливо і поцікавився, чи бажає той, щоб йому призначили покарання у вигляді штрафу. Заявник відповів «ні». Аналогічно відповів і щодо виправних робіт, арешту та обмеження волі. Прокурор запитав, що він хоче, і заявник сказав, що «хоче в армію». Після чого запропонував прописати в угоді обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, роз’яснивши які обов’язки будуть покладені. Заявник запитав, чи не потрібне йому те, про що вони домовлялись, на що прокурор відповів, що він йому надав можливість обрати міру покарання. На це заявник знову запитав, чи можливо все віддати зараз. Прокурор не відреагував на це і в якийсь момент протягнув відвідувачу кодекс, який той незабаром повернув. Після цього прокурор поцікавився, на яку саме міру покарання чоловік згоден і той відповів, що нехай буде обмеження волі із звільненням із з випробуванням. Прокурор ще раз роз’яснив, які обов’язки на нього буде покладено в разі затвердження угоди судом. Після цього сказав, щоб зайти після отримання повідомлення про підозру, на що той погодився та покинув кабінет.
Події не відеозапису, на думку суду, безсумнівно не вказують на вимагання і отримання хабара прокурором.
У справі щодо 47 кущів коноплі від серпня 2020 року чоловік так і не став учасником кримінального провадження, не був і не є до цього часу підозрюваним чи обвинуваченим. А, отже, прокурор не міг ініціювати перед судом призначення йому будь-якої міри покарання.
Окремо зазначається, що ч.1 ст.309 ККУ не містила і не містить такої міри покарання, як позбавлення волі.
Також суд вказав на низку процесуальних порушень.
Зокрема, обшук службового кабінету проведено без ухвали слідчого судді, а в самому протоколі зазначено, що обшук кабінету проведено як «у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину». Слідчі дії легалізували ухвалою, яку отримали вже після обшуку.
Але суд вважає, що слідчий не мав правових підстав для невідкладного обшуку, оскільки була відсутня така ознака як невідкладність. Навпаки, цей обшук був прогнозованою, планованою дією з огляду на заяву про злочин, подану до Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві за десять днів до початку обшуку.
Обшук службового кабінету не був пов’язаний із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
Легалізуючи обшук службового кабінету, слідчий суддя зазначив, що підставою для легалізації обшуку є безпосереднє переслідування підозрюваного.
Однак у матеріалах кримінального провадження немає доказів, що підозрюваний переслідувався і створював перепони в ході його затримання шляхом переховування в службовому кабінеті.
Крім того, працівники ДБР, за відсутності понятих, слідчого та прокурора, до оголошення слідчим про початок проведення обшуку, проникли до службового кабінету та перебували там до початку проведення обшуку. Це ставить під сумнів об’єктивність відшукання вилучених речей.
Дозволи на проведення НСРД отримувалися у Чернігівському апеляційному суді. ДБР пояснювало, що не може звертатися до Київського апеляційного суду, оскільки підозрюваний як діючий працівник правоохоронного органу може мати там зв’язки. Найбільш територіально наближеним до Києва (розслідування вело київське управління ДБР) є Житомирський апеляційний суд.
Проте, за інформацією Управління забезпечення особистої безпеки центрального апарату ДБР, фігурант може має зв’язки і в правоохоронних органах та органах судової влади Житомирської області. Тому слідчий та прокурор мусили звертатися до іншого апеляційного суду, найбільш територіально наближеного до Київського апеляційного суду, а саме: Чернігівського апеляційного суду».
Втім, під час судового розгляду не надано будь-яких доказів або переконливої інформації для «стороннього спостерігача», що обвинувачений мав або має зв’язки у Житомирському та Київському апеляційних судах, що зумовлювало б зміну територіальної підсудності клопотань слідчого, що підлягають розгляду слідчими суддями апеляційного суду.
Тому суд вважає, що дозволи на проведення негласних слідчих дії не відповідають правовій процедурі.
