Запобіжні заходи в умовах воєнного стану: що змінилось
21.05.2022
З моменту введення воєнного стану до КПК вносились зміни 8 разів, які передусім стосувались удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в нових умовах. Це засвідчує динамічність кримінального процесуального законодавства та необхідність його правового аналізу.
П’ять ключових особливостей
Як відомо, ще у 2014 році КПК було доповнено розд.ІХ-1 «Особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції», який дуже обмежено регламентував даний правовий режим і фактично не відповідав сьогоднішнім реаліям. Зміни, внесені Законом України № 2201-IX від 14.04.2022, а також іншими законами, зокрема № 2108-IX від 03.03.2022, № 2110-IX від 3.03.2022, № 2111-IX від 3.03.2022, №2125-ІХ від 15.03.2022, № 2137-IX від 15.03.2022, №2160-IX від 24.03.2022, № 2198-IX від 14.04.2022, встановили деякі особливості здійснення досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану.
Специфіка стосується початку досудового розслідування, фіксування процесуальних дій, повноважень слідчого судді та керівника органу прокуратури, строків досудового розслідування, застосування запобіжних заходів, порядку закінчення досудового розслідування, можливості відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану, тощо. Змінено було і назву розд.IX-1 КПК на «Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану». Серед усіх змін чи не найбільшу увагу законодавцем приділено питанням застосування окремих видів запобіжних заходів.
Системний аналіз кримінального процесуального законодавства (глав 18 розд.ІІ, розд.ІХ-1 КПК) дозволяє визнати, що під час застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану існують певні особливості, зокрема,
щодо обрання тримання під вартою;
продовження строків тримання під вартою;
порядку зміни запобіжних заходів у вигляді застави та домашнього арешту;
скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
прийняття рішення про затримання з метою приводу а також затримання особи без ухвали слідчого судді чи постанови керівника органу прокуратури.
Особливості обрання запобіжних заходів
Законодавцем в розд.ІХ-1 КПК передбачено особливості обрання в умовах воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішення про надання дозволу на здійснення затримання з метою приводу. Тим самим законодавець оминув питання щодо регламентації порядку обрання усіх інших запобіжних заходів.
Так, зокрема, в положеннях п. 2 ч. 1 ст. 615 КПК встановлена екстраординарна та виняткова процедура обрання зазначених запобіжних заходів керівником відповідного органу прокуратури. Згідно з положеннями вказаної статті, ініціює обрання тримання під вартою та здійснення затримання з метою приводу прокурор, або слідчий за погодженням із прокурором шляхом подання відповідного клопотання.
Інші запобіжні заходи (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт а також запобіжні заходи, що застосовуються до певних категорій осіб, статус яких обумовлено віком, психічним станом або пов’язано з екстрадицією) обираються в умовах воєнного стану за рішенням слідчого судді. Така позиція законодавця, на наше переконання, є не зовсім зрозумілою, оскільки надавши право обирати винятковий запобіжний захід прокуророві, можливість застосовувати менш суворі запобіжні заходи він залишив слідчому судді.
Строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою згідно зі ст.616 КПК становить – 30 діб. Дані нормативні приписи стосується випадків, коли тримання під вартою обирається:
а) щодо осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-115, 121, 127, 146, 1461, 147, 152-1561, 185, 186, 187, 189-191, 201, 255-2552, 258-2585, 260-2631, 294, 348, 349, 365, 377-379, 402-444 КК,
б) у виняткових випадках.
Аналіз п.2 ч.1 ст.615 КПК дозволяє зробити висновок, що такими випадками є обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, підозрюваних у вчиненні інших тяжких чи особливо тяжких злочинів, якщо затримка в обранні запобіжного заходу може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі особи, яка підозрюється у вчиненні таких злочинів.
У такий спосіб законодавець у положеннях ст.615 КПК фактично «делегував» окремі повноваження слідчого судді керівнику органу прокуратури та передбачив виняток із загальних правил обрання запобіжних заходів, що встановлені національним законодавством. У зв’язку з цим, і у науковців, і у практиків виникають логічні запитання щодо легітимності таких законодавчих положень а також припущення, що такі зміни порушують баланс інтересів та негативно впливають на ефективність забезпечення права на справедливий суд.
На нашу думку, можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та надання дозволу на здійснення затримання з метою приводу суб’єктом, що не є носієм судової влади, є одним із наслідків відступу України від своїх зобов’язань, що здійснив законодавець на підставі ст.15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такий відступ відповідно до зазначеної статті визнається допустимим під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Окрім того, відповідно до ч.3 ст.15 конвенції, держава, що використовує право на відступ від своїх зобов’язань, повинна у повному обсязі поінформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря РЄ про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення конвенції знову застосовуються повною мірою.
Водночас, відповідно до зазначеної статті, навіть за таких умов обмеженню не підлягають права, що регламентовані в ст. 2 (право на життя, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій), ст. 3 (заборона катування), §1 ст. 4 (заборона тримання в рабстві або в підневільному стані), ст.7 (ніякого покарання без закону) конвенції.
На підставі зазначеного та, з урахуванням факту того, що Україна ще 28.02.2022 проінформувала Генерального секретаря РЄ про відступ від своїх зобов’язань за ст.ст. 5, 8, 13, 15 конвенції можемо зробити висновок про легітимність обмеження права на свободу та особисту недоторканність в умовах воєнного стану в українському законодавстві.
Законодавець в п.2 ч.1 ст.615 КПК передбачив можливість обмеження права на свободу та особисту недоторканність під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішення про надання дозволу на здійснення затримання з метою приводу на підставі постанови керівника органу прокуратури лише у разі відсутності об’єктивної можливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею своїх повноважень.
Використання у даній нормі оціночного поняття не сприяє спрощенню роботи правозастосувачів та не забезпечує дотримання принципу правової визначеності. Поки не буде конкретизована вищезазначена норма, вважаємо, що можливість/неможливість виконувати слідчим суддею повноваження – повинна визначатися в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з наявності реальної загрози життю, здоров’ю та безпеці учасників кримінального провадження, суддів, працівників апарату суду, а також існування інших об’єктивних обставин, що впливають на можливість здійснення судового контролю, зокрема, відсутність доступу до будівлі суду та матеріалів кримінального провадження.
Така «об’єктивна неможливість» повинна бути обов’язково обґрунтована як у клопотанні слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу, так і у постанові керівника органу прокуратури про застосування або про відмову у застосуванні запобіжного заходу, на що звернуто увагу і в рекомендаціях Ради суддів України «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в України в умовах припинення повноважень Вищої ради правосуддя та воєнних дій з боку Російської Федерації» від 24.02.2022 №9 та листі Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 3.03.2022 №1/0/2-22.
Зауважимо, що при винесенні постанови керівника органу прокуратури діють загальні правила обрання запобіжних заходів, встановлені гл.18 розд.ІІ КПК. Відтак, на керівника органу прокуратури покладається ті ж самі обв’язки, що й на слідчого суддю, зокрема, встановити наявність, чи доводять надані слідчим, прокурором докази обставини, які свідчать про:
а) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним злочину;
б) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК;
в) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При обранні тримання під вартою, керівник органу прокуратури також повинен оцінити в сукупності всі обставини, визначені у ст. 178 КПК.
Окремо звернімо увагу ще на одну особливість обрання тримання під вартою в умовах воєнного стану, запроваджену Законом «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» від14.04.2022 № 2198-IX.
Зокрема, у положеннях ч. 6 ст. 176 КПК нормативно врегулювано обрання запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою особам, які підозрюються або обвинувачуються у скоєнні злочинів, передбачених статтями 109—114–1, 258—258–5, 260, 261, 437—442 КК. Представники законодавчої ініціативи обґрунтували, що метою таких змін, зокрема є запобігання безпідставним та немотивованим рішенням суду щодо обрання стосовно осіб, які вчинили злочини проти національної і громадської безпеки, запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою.
Відтак, через встановлене нормативне регулювання обрання запобіжного заходу в умовах воєнного стану особам, які підозрюються або обвинувачуються у скоєнні перелічених злочинів, слідчий суддя, суд, а також керівник органу прокуратури, зваживши відповідні ризики, обставини конкретної справи, не може застосувати до вказаних осіб інший, більш м’який, ніж тримання під вартою, запобіжний захід. Відповідно, запобіжним заходом щодо таких осіб передбачено виключно тримання під вартою, що обґрунтовано на законодавчому рівні лише кваліфікацією злочину, у вчиненні якого вони підозрюються чи обвинувачуються.
З цього приводу зауважимо, що це не перша законодавча спроба визначити перелік злочинів, при розслідуванні яких дозволяється або забороняється застосування тримання під вартою. Схожі нормативні приписи були закріплені у ч.5 ст.176 КПК. Ними також встановлювалось безальтернативне обрання тримання під вартою до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів проти основ національної безпеки України та громадської безпеки. Різниця у положеннях ч.5 та ч.6 ст.176 КПК полягає у визначенні періоду, протягом якого застосовуються відповідні положення (під час дії воєнного стану), а також додаткові склади злочинів, при розслідуванні яких передбачається обрання виключно тримання під вартою (стст.437—442 КК). Разом з тим, положення ч.5 ст.176 КПК були визнані такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними) (рішення Конституційного Суду №7-р/2019 від 25.06.2019).
Із аналізу ч.2 ст.29 Конституції вбачається, що винятків стосовно підстав застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає. У ст.64 Основного Закону встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, ст.29 Конституції. Це свідчить про те, що нові спроби закріпити випадки безальтернативного обрання тримання під вартою у ч.6 ст.176 КПК суперечать Основному Закону.
Окреслені правові висновки ґрунтуються також й на практиці ЄСПЛ. Зокрема, Страсбурзький суд у свої рішеннях вже неодноразово наголошував на необхідності при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розглядати можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів («Kharchenko v. Ukraine», § 80; «Khayredinov v. Ukraine», пп.29, 31).
Отже, з огляду на викладене, важко підтримати законодавця щодо запровадження безальтернативного обрання тримання під вартою в умовах воєнного стану особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених стст.109-114-1, 258—258-5, 260, 261, 437—442 КК. Ці законодавчі зміни прийнято без врахування конституційних положень, практики ЄСПЛ, рішень КСУ.
Вважаємо, що навіть коли йдеться про злочини, що вчиняються в умовах воєнного стану, рішення про тримання під вартою особи, яка підозрюється чи обвинувачується у їх вчиненні, повинно бути вмотивованим, в якому враховано усі обставини кримінального провадження, а не таким, що винесено із формалізацією нормативних приписів.
Продовження строків тримання під вартою
Особливістю продовження строків тримання під вартою в умовах воєнного стану відповідно до ч. 2 ст. 615 КПК є те, що така процедура також «делегована» законодавцем керівникові органу прокуратури, який своїм рішенням на підставі клопотання прокурора або клопотання слідчого, погодженим з прокурором може продовжити строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою чи постанови керівника органу прокуратури про тримання під вартою, прийнятої відповідно до вимог та з урахуванням обставин, передбачених ст. 615 КПК України.
Таке «делегування» повноважень слідчого судді – керівникові відповідного органу прокуратури в умовах воєнного стану, на нашу думку, є допустимим, оскільки, як і делегування повноважень щодо обрання запобіжних заходів по суті виступає одним із наслідків відступу України від своїх зобов’язань, що здійснив законодавець на підставі ст. 15 конвенції. Проте лише за умови відсутності об’єктивної можливості реалізації відповідного повноваження слідчим суддею, незалежно від того, хто приймав первісне рішення про обрання запобіжного заходу — слідчий суддя чи керівник органу прокуратури.
Строк тримання під вартою може продовжуватися до одного місяця проте неодноразово в межах строку досудового розслідування. Зауважимо, що відповідно до ч. 3 ст. 615 КПК питання про продовження строку тримання під вартою, прокурор, у випадку відсутності об’єктивної можливості подальшого проведення, закінчення досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, зобов’язаний вирішити до прийняття рішення про зупинення досудового розслідування.
Проте, поза увагою законодавця залишилося питання щодо можливої ситуації, коли строк тримання під вартою може перевищити строк досудового розслідування в тих провадженнях, в яких приймалося рішення про зупинення досудового розслідування, адже строк досудового розслідування в такому разі, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК, зупиняється, а строк тримання під вартою — ні.
Продовження строків тримання під вартою має свої особливості і під час судового провадження. Так, згідно з ч. 5 ст. 615 КПК, у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці. Тим самим законодавець передбачив виняток із загальних правил продовження строку вищезазначеного запобіжного заходу, що встановлені національним законодавством.
Автоматичне продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час підготовчого судового засідання відповідно до ч. 5 ст. 615 КПК здійснюється за наявності певних умов, а саме:
1) неможливості проведення підготовчого судового засідання. Встановлення неможливості проведення підготовчого судового засідання у призначений судом строк повинно визначатися як і щодо відсутності об’єктивної можливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею своїх повноважень під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішення про надання дозволу на здійснення затримання з метою приводу – в кожному конкретному випадку окремо, з урахуванням відповідних рекомендацій ВС та РСУ, а також згідно з положеннями Закону «Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо визначення територіальної підсудності судових справ» від 3.03.2022 № 2112-IX та за можливості — на підставі рішень зборів суддів чи голови суду або особи, що виконує його обов’язки про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом чи на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови ВС, або Голови ВС про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану;
2) обраний під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні але не більше ніж на два місяці. Відповідно до цієї умови після усунення обставин, що унеможливлювали проведення підготовчого судового засідання у визначений раніше строк, суд має організувати за першої можливості проведення підготовчого судового засідання, щоб не допустити пропуск строку, передбаченого в ч. 5 ст. 615 КПК та з метою оперативного вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду відповідно до ст. 315 КПК.
Схожий порядок продовження строку тримання під вартою у разі закінчення строку дії відповідної ухвали суду регламентовано і в ч. 6 ст. 615 КПК, яка також встановлює виняток із загального правила про необхідність здійснення судом періодичної перевірки доцільності продовження строку перебування особи під вартою в умовах воєнного стану.
Водночас, законодавцем у ч. 3 ст. 315 КПК уже була здійснена спроба встановити можливість автоматичного продовження строків тримання під вартою в ході підготовчого провадження. Втім, відповідно до рішення КСУ №1-р/2017 від 23.11.2017 положення ч. 3 ст. 315 КПК, в якому унормовувалася можливість продовження строку застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, зокрема і запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за відсутності відповідних клопотань сторін кримінального провадження були визнані неконституційними через те, що «продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов’язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність».
Зауважимо, що ЄСПЛ у своїх рішеннях (зокрема, «Chanyev v. Ukraine», п.30) зазначав, що квазіавтоматичне продовження будь-якого строку тримання під вартою суперечить гарантіям, встановленим у §3 ст.5 конвенції. Враховуючи наведене, вважаємо, що сьогодні «автоматичне», без надходження відповідних клопотань, продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не узгоджується з національними та міжнародними стандартами обмеження права на свободу та особисту недоторканність.
Особливості зміни запобіжних заходів
В умовах воєнного стану законодавець встановив особливості щодо порядку зміни запобіжних заходів у ч. 5, 6 ст. 616 КПК. Зокрема передбачається можливість зміни запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов’язання, а також зміни запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов’язання.
Питання про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов’язання вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого (ч. 5 ст. 616 КПК). Разом з тим, у законі встановлено умову, за наявності якої передбачається можливість прийняття відповідного рішення. Зокрема, мова йде про використання коштів, переданих в заставу (в повному обсязі або частково), для внесення на спеціальні рахунки Національного банку для цілей оборони України. На доречності прийняття слідчим суддею, судом відповідного рішення в умовах воєнного стану вказано у п.10 листа ВС «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 3.03.2022 № 1/0/2-22
З огляду на те, що сьогодні на спеціальних рахунках акумульовані значні кошти, внесені в якості застави, і те, що в умовах воєнного стану вони можуть бути корисними для потреб Збройних Сил України, вважаємо, що зміни, внесені Законом № 212-ІХ від 15.03.2022, є цілком виправданими та вчасними.
Звернімо увагу, що законом не урегульовано питання щодо змісту клопотання про зміну запобіжного заходу. У зв’язку з тим, окремі судді вважають, що порушуючи перед судом питання про зміну запобіжного заходу, сторони можуть посилатися на існування двох обставин:
1) зміну обставин, які враховувалися при застосуванні запобіжного заходу (поява наміру підозрюваного брати участь в захисті свободи та незалежності України);
2) необхідності негайної допомоги ЗСУ грошима, які вносились в якості застави.
З практичної точки зору може постати питання: якщо заставу було внесено не самим підозрюваним, обвинуваченим, а заставодавцем, чи можлива зміна запобіжного заходу? Нормативне формулювання, що міститься у ч. 5 ст. 616 КПК вказує на те, що клопотання про зміну запобіжного заходу може подати сам підозрюваний, обвинувачений, а заставодавець не є суб’єктом подання відповідного клопотання. У даному клопотанні обґрунтовується бажання використати кошти, передані в заставу, для внесення на спеціальні рахунки НБУ для цілей оборони України. Фактично, таке «бажання» може виходити як від самого підозрюваного, обвинуваченого, так і від заставодаця. Водночас, вважаємо доцільним у цьому випадку складання заставодавцем заяви, в якій буде відображено його бажання передати кошти для цілей оборони України.
Питання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання в умовах воєнного стану (ч. 6 ст. 616 КПК) вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого. Можливість зміни запобіжного заходу передбачена не на всій території України, а лише у місцях ведення активних бойових дій.
Особливості скасування запобіжних заходів
За загальним правилом, запобіжний захід може бути скасовано судом під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення або захисту з підстав, визначених у ч. 1, 3 ст. 331 КПК. В умовах воєнного стану законодавець встановив особливості щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у ст. 616 КПК. Слід звернути увагу, що скасованим може бути як тримання під вартою (лише за умов, встановлених у ч. 1 ст. 616 КПК) так і інші запобіжні заходи (ч. 4 ст. 615 КПК).
Скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації відбувається у кілька етапів:
1) звернення підозрюваного, обвинуваченого до прокурора з клопотанням про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (слід звернути увагу, що законодавець у ч. 1 ст. 616 КПК встановив виключення щодо деяких видів злочинів, за вчинення яких підозрюваний, обвинувачений не може звертатися із відповідним клопотанням);
2) розгляд прокурором клопотання підозрюваного, обвинуваченого;
3) складання прокурором клопотання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (вимоги до цього клопотання визначено у ч. 1 ст. 616 КПК);
4) звернення прокурора із клопотанням до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження;
5) розгляд слідчим суддею, судом відповідного клопотання;
6) прийняття слідчим суддею, судом рішення про скасування запобіжного заходу для подальшого проходження підозрюваним, обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або рішення про відмову у скасуванні.
У випадку прийняття слідчим суддею, судом рішення про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, має невідкладно, не пізніше 24 год., з’явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації.
Системний аналіз ст.616 КПК дозволяє зрозуміти, що законодавець оминув визначення окремих аспектів, зокрема щодо:
а) змісту клопотання підозрюваного, обвинуваченого до прокурора;
б) підстав, за наявності яких прокурор визначає за доцільне звернутися до слідчого судді, суду;
в) порядку розгляду слідчим суддею, судом клопотання прокурора;
г) підстав, за наявності яких слідчий суддя або суд має право скасувати запобіжний захід (у ч. 2 ст. 616 КПК з цього приводу вжито оціночне поняття «за наявності достатніх підстав»).
Щодо відсутності регламентації порядку розгляду слідчим суддею, судом клопотання прокурора, то, вважаємо, що у цьому разі мають застосовуватися загальні норми КПК, тобто положення ст. 193 КПК.
Щодо відсутності регламентації достатніх підстав для скасування запобіжного заходу, вважаємо що у цьому випадку законодавець цілком обґрунтовано надав право слідчому судді, суду, з урахуванням усіх обставин справи, вирішувати це питання самостійно. Вивчення судової практики свідчить про те, що слідчі судді, суди при розгляді питання про скасування запобіжного заходу досліджують такі критерії: вид злочину, у вчиненні якого підозрюється або обвинувачується особа; чи здатна особа здійснювати захист держави; чи є особа військовозобов’язаною; чи немає в неї обмежень щодо несення військової служби та ін.
***
Отже, здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану, з огляду на специфіку нормативного регулювання цього процесу, вимагає встановлення певних особливих процедур. Численні законодавчі зміни, що відбулись з початку введення воєнного стану в України, з одного боку свідчать про потребу унормування багатьох питань, що виники, з іншого — не сприяють усталеній правозастосовній практиці. Проведений аналіз засвідчив, що деякі з оновлених положень кримінального процесуального законодавства є цілком очікуваними та необхідними, інші, навпаки, є такими що суперечать положенням Конституції України та практиці ЄСПЛ.
ТЕТЯНА ФОМІНА, д.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу та організації досудового слідства Харківського НУ внутрішніх справ
ВІКТОРІЯ РОГАЛЬСЬКА, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Дніпропетровського ДУ внутрішніх справ
