Кабмін затвердив “Порядок тримання військовополонених”

5 квітня Кабінет Міністрів постановою №413 затвердив Порядок тримання військовополонених

Також цією постановою він установив, що фінансування заходів щодо тримання військовополонених у таборах та дільницях для тримання військовополонених у 2022 році здійснюється за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету. Нагадаємо, раніше такий фонд було утворено КМУ.

Міністерство юстиції за цією постановою повинно:

-визначити та перепрофілювати установи виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби під табори для тримання військовополонених;

-утворити дільниці для тримання військовополонених в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби;

-організувати розміщення, тримання, охорону та медичне забезпечення військовополонених у таборах та дільницях для тримання військовополонених;

-забезпечити негайне інформування органів Служби безпеки, прокуратури та Національної поліції про прийняття військовополонених до таборів та дільниць для тримання військовополонених;

-подати до 15 квітня 2022 р. КМУ пропозиції щодо обсягу видатків з резервного фонду державного бюджету, необхідних для здійснення заходів щодо тримання військовополонених у таборах та дільницях.

Міністерство закордонних справ – організувати зовнішні зв’язки з іноземними державами та міжнародними організаціями стосовно тримання та повернення військовополонених.

Міністерству інфраструктури належить забезпечити координацію заходів з перевезення військовополонених, а також надання їм послуг поштового зв’язку.

Міністерству оборони разом з Міністерством інфраструктури за попереднім погодженням з Міністерством юстиції має організувати супроводження військовополонених до таборів та дільниць для тримання військовополонених .

МВС повинно організувати фотографування, дактилоскопічний облік та облік генетичних ознак військовополонених протягом семи календарних днів з дня отримання інформації про їх прибуття до таборів та дільниць для тримання військовополонених.

Військовим адміністраціям належить сприяти наданню медичної допомоги військовополоненим відповідно до вимог Порядку, затвердженого цією постановою.

Нижче наводимо сам Порядок.

 

ЗАТВЕРДЖЕНО 
постановою Кабінету Міністрів України 
від 5 квітня 2022 р. № 413

ПОРЯДОК
тримання військовополонених

І. Загальні положення

1. Цей Порядок установлює загальні вимоги щодо тримання військовополонених відповідно до норм міжнародного права з моменту введення воєнного стану, який охоплює воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

2. У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

– військовополонені – особи, які мають право на цей статус відповідно до статті 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі — Женевська конвенція) та статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р.;

– дільниця для тримання військовополонених — окреме ізольоване приміщення у виправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, а також у слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби (далі —установа Державної кримінально-виконавчої служби), призначене для тимчасового перебування військовополонених;

– медична документація — документ, створений в електронній системі охорони здоров’я, або паперовий документ за формою, визначеною МОЗ, що містить інформацію про стан здоров’я військовополоненого, надану йому медичну допомогу та її результати (висновки);

– полон — тимчасове обмеження свободи особи, яка підпадає під одну з категорій осіб, наведених у статті 4 Женевської конвенції, та яка брала участь у воєнних діях, з метою недопущення її до подальшої участі в  таких діях;

– репатріація — повернення на батьківщину з поновленням  громадянських прав військовополонених, які під час воєнних дій опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час не на своїй батьківщині, з урахуванням міжнародних зобов’язань України щодо дотримання принципу, згідно з яким забороняється повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там можуть загрожувати застосування катувань, переслідування чи інші серйозні порушення прав людини;

– табір для тримання військовополонених (далі – табір) – установа, що утворюється Мін’юстом для розміщення та тримання військовополонених у період дії на території України воєнного стану, який охоплює воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Терміни держава-покровителька та духовний персонал  вживаються у цьому Порядку в значенні, наведеному в Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) ).

ІІ. Загальні засади тримання військовополонених

3. З військовополоненими завжди поводяться гуманно, не допускаючи стосовно них насильства, репресалій, жорстокого поводження і тортур, образливого та принизливого ставлення, залякування та цікавості публіки, засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином. Зокрема, військовополонених не можна піддавати фізичному каліченню, медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, проведення яких не обґрунтоване у зв’язку з потребою в медичному, стоматологічному або стаціонарному лікуванні військовополонених та які не проводяться в їх інтересах.

4. До військовополонених за будь-яких обставин ставляться з повагою до їх особи та честі. З жінками поводяться з усією повагою, зумовленою їх статтю, так само прихильно, як і з чоловіками. До офіцерів та військовополонених, які прирівняні до них, ставляться з повагою, належною їх званню та віку. Військовополонені в повному обсязі зберігають свою цивільну правоздатність, якою вони користувалися до полону. Пораненим та хворим з числа військовополонених надається своєчасна медична допомога.

5. Держава відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені перебувають під владою держави, а не окремих осіб чи військових частин.

Військовополонені мають право особисто або через довірену особу звертатися до адміністрації табору, Мін’юсту чи держави-покровительки з клопотанням (заявою, скаргою) щодо умов їх тримання в таборі.

Клопотання (заяви, скарги) військовополонених, адресовані до Мін’юсту чи держави-покровительки, адміністрація табору надсилає за належністю не пізніше трьох діб з часу їх подання.

Якщо у клопотанні (заяві, скарзі) містяться вимоги або пропозиції, які можуть бути вирішені адміністрацією табору на місці, вони розглядаються і вирішуються в установленому законодавством порядку. Такі клопотання (заяви, скарги) надсилаються адресату, а до клопотань (заяв, скарг) адміністрація табору долучає довідку про вжиті заходи. Про результати розгляду клопотань (заяв, скарг) і вжиті заходи повідомляють військовополоненому під підпис.

6. Військовополонені можуть передаватися державі, яка є учасницею Женевської конвенції, за умови, що така держава має намір та змогу застосовувати положення Женевської конвенції. У такому разі відповідальність за застосування положень Женевської конвенції несе держава, до якої передають військовополонених.

Якщо держава, до якої передали військовополонених, не виконає положень Женевської конвенції, Україна після одержання повідомлення держави-покровительки вживає ефективних заходів для виправлення становища або вимагає повернення їй військовополонених.

Військовополонені дотримуються законодавства України. Стосовно будь-якого військовополоненого, який порушив законодавство України, можуть вживатися судові або дисциплінарні заходи. Військовополонений може бути покараний лише один раз за один і той самий проступок або за одним і тим самим звинуваченням. Статус військовополоненого та право на відповідне поводження з ним набирають чинності з моменту взяття військовослужбовця в полон.

Особа, яка брала участь у воєнних діях і потрапила в полон, якщо вона має право та претендує на статус військовополоненого, або якщо держава, від якої така особа залежить, вимагає для неї зазначеного статусу шляхом повідомлення про це Україні або державі-покровительці, вважається військовополоненим та користується захистом Женевської конвенції.

У разі виникнення сумніву в тому, чи має особа, яка потрапила в полон, право на статус військовополоненого, вона зберігає такий статус та користується захистом Женевської конвенції і Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), доти, доки її статус не буде визначено компетентним судовим органом.

Якщо особа, яка потрапила в полон, не затримується як військовополонений та підлягає суду за правопорушення, пов’язане з воєнними діями, вона має право на статус військовополоненого перед судовим органом і на ухвалення рішення з цього питання. За наявності можливості згідно із застосовуваною процедурою зазначене рішення ухвалюється судом, що розглядає правопорушення. Представники держави-покровительки мають право бути присутніми на такому судовому розгляді, якщо він в інтересах державної безпеки не відбувається на закритому судовому засіданні. У такому разі держава-покровителька повідомляється відповідним чином.

Оперативно-розшукові та контррозвідувальні заходи щодо військовополоненого здійснюються в установленому законодавством України порядку.

Військовополонені, за винятком офіцерів, повинні виконувати військове вітання до всіх офіцерів держави, що тримає в полоні, та виявляти до них зовнішні ознаки поваги. Військовополонені офіцери зобов’язані виконувати військове вітання лише до старших за військовим званням офіцерів, проте до начальника табору військове вітання виконується незалежно від його звання. Дозволяється носіння нагород, розпізнавальних знаків та шевронів.

Застосування зброї проти військовополонених, зокрема проти тих, які тікають або намагаються здійснити втечу, є надзвичайним заходом, якому завжди повинні передувати попередження про намір її застосування.

Допит військовополонених проводиться зрозумілою для них мовою, без застосування катувань та інших примусових заходів.

Під час допиту кожний військовополонений зобов’язаний повідомити лише свої прізвище, ім’я та по батькові, військове звання, дату народження і особистий номер або у разі відсутності зазначених відомостей – іншу рівноцінну інформацію. Посвідчення особи пред’являється військовополоненим на вимогу, але в жодному разі воно не може бути вилучено в нього. Військовополонених, які не можуть надати про себе відомості через свій фізичний або психічний стан, передають до медичної частини. Особу таких військовополонених встановлюють усіма можливими засобами без застосування катувань та інших примусових заходів.

Усі речі та предмети особистого користування, засоби індивідуального захисту, розпізнавальні знаки та знаки державної належності, нагороди, відзнаки, предмети обмундирування і харчування, грошові суми та предмети, що мають суб’єктивну цінність (крім зброї, військового спорядження та бойових документів), залишаються у власності військовополонених, крім випадків, коли вилучення зазначених предметів та речей необхідне для забезпечення безпеки військовополонених. У такому разі вилучення здійснюється лише з дозволу начальника табору.

Усі речі, а також грошові суми повинні бути повернуті військовополоненим після закінчення перебування  їх у полоні в тому вигляді, в якому вони були вилучені.

Військовополонені завжди повинні мати при собі документи, що засвідчують особу.

7. Табори позначаються літерами “PW” або “PG” та розташовуються таким чином, щоб їх чітко було видно з повітря.

Заборонено розміщення таборів поблизу підприємств атомної енергетики, об’єктів підвищеної небезпеки, а також воєнних об’єктів. Також не допускається використання таборів і військовополонених для захисту воєнних об’єктів або будь-яких пунктів чи районів під час ведення військових операцій.

ІІІ. Загальні засади створення та функціонування таборів

8. Комплектування посад персоналу таборів здійснюється відповідно до законодавства України.

Організаційна структура таборів визначається Мін’юстом та включає:

організацію повсякденної діяльності військовополонених;

здійснення охорони та забезпечення режиму тримання військовополонених, запобігання втечам, розшук військовополонених, які здійснили втечу, а також припинення масових заворушень та групової непокори;

запобігання, виявлення, розкриття і припинення кримінальних та інших правопорушень, вчинених на території таборів чи поза їх межами військовополоненими, а також персоналом таборів під час виконання ними службових обов’язків, виявлення причин, передумов і обставин їх вчинення із залученням інших правоохоронних органів відповідно до законодавства України;

залучення військовополонених до  виконання робіт, планування виробничих норм, навчання і перепідготовку військовополонених, здійснення контролю за дотриманням техніки безпеки на виробництві, забезпечення витратними матеріалами, спецодягом і знаряддями праці;

забезпечення таборів усіма видами матеріально-технічного постачання, виконання робіт з переобладнання та ремонту приміщень, роботу лазень, їдалень, складів, пральних, дезінфекційних камер, підтримання у справному стані засобів зв’язку, електроустаткування і електроосвітлення, зберігання і облік матеріально-технічних засобів та фондів таборів;

ведення персонального та статистичного обліку військовополонених, спеціального обліку офіцерського складу та інших прирівняних до них категорій; проведення реєстрації всіх військовополонених, що прибувають, підготовку до відправки документів військовополонених, оформлення їх вибуття з табору;

здійснення оперативно-розшукової діяльності серед військовополонених з метою забезпечення безпеки від їх можливих організованих виступів та дій на території України, виявлення інформації, яка становить цінність для оборони та внутрішньої безпеки України, у взаємодії з іншими правоохоронними органами відповідно до законодавства України;

фінансове забезпечення таборів, організацію і ведення фінансової звітності, нарахування і виплату грошового забезпечення військовополоненим та ведення їх особистих рахунків;

надання медичної допомоги військовополоненим, зокрема забезпечення їх лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, засобами особистої гігієни першої необхідності, а також ведення медичної документації;

здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду на території таборів;

забезпечення готовності протипожежного інвентарю та здійснення профілактичних протипожежних заходів на території таборів, ліквідацію пожеж та несення пожежно-постової служби.

9. У таборах виділяються дві ізольовані зони: житлова – для розміщення військовополонених, виробнича – для виконання ними роботи, а також ізольовані структурні дільниці: для карантину та діагностики, проведення індивідуальної роботи та адаптації, посиленого контролю та відправки.

На території виробничої зони обладнуються виробничі об’єкти, на яких можуть працювати військовополонені.

Для забезпечення життєдіяльності військовополонених у таборах обладнуються приміщення для розміщення військовополонених, лазня, їдальня, пральня, медична частина, приміщення для карантину та діагностики, кухня, пекарня, штаб, майстерні для ремонту взуття та одягу, крамниця тощо.

Охорона військовополонених здійснюється підрозділами охорони таборів. Підтримання порядку серед військовополонених та забезпечення режиму тримання здійснюється підрозділами нагляду таборів.

Організація охорони та забезпечення режиму тримання здійснюється персоналом таборів відповідно до законодавства України з урахуванням вимог цього Порядку.

Проїзд на територію таборів персоналу таборів та іншим особам на власному транспорті заборонено.

Виведення, повернення військовополонених для виконання робіт на територію та з території виробничої зони здійснюється під контролем персоналу таборів.

10. Режим тримання військовополонених у таборах повинен забезпечити їх ізоляцію від місцевого населення та виключити можливість їх втечі. Використання таборів і військовополонених для захисту воєнних об’єктів заборонено.

11.Розпорядок дня в таборах встановлюється начальниками таборів.

У розпорядку дня повинна бути передбачена робота на виробництві не менше ніж 8 годин на добу та сон не менше ніж 8 годин на добу.

12. У всіх таборах відкривають крамниці, в яких військовополонені можуть купувати продукти харчування, мило, тютюн та предмети першої необхідності. Розцінка товарів не повинна перевищувати ринкових цін.

Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які військовополонені можуть купувати в крамницях, отримувати в посилках та зберігати при собі, визначається згідно з додатком 1.

Прибутки від крамниць зараховуються до спеціального фонду та використовуються на благо військовополонених. В управлінні крамницями та спеціальним фондом можуть брати участь представники військовополонених.

Військовополонені мають право за рахунок коштів, що розміщені на їх особистих рахунках, передплачувати і одержувати газети, журнали, інші періодичні видання без обмеження їх кількості.

13. Представники чи уповноважені держав-покровительок мають право без обмежень у часі та кількості відвідувати всі місця, де тримаються військовополонені, зокрема місця ув’язнення та виконання робіт.

Представників чи уповноважених держав-покровительок допускають до усіх приміщень, якими користуються військовополонені, а також до місць відправлення (приймання) військовополонених до іншого місця тримання.

Представники чи уповноважені держав-покровительок можуть проводити з військовополоненими та їх представниками бесіди особисто або за допомогою перекладача.

Відвідування місць тримання військовополонених може бути заборонено тільки у разі нагальної воєнної потреби і лише як виняток та тимчасовий захід.

Делегати Міжнародного комітету Червоного Хреста також користуються зазначеними правами.

14. Для висвітлення діяльності таборів та отримання інтерв’ю у посадових осіб та військовополонених представники засобів масової інформації можуть відвідувати табори за наявності спеціального дозволу.

15. Оформлення спеціальних дозволів представникам засобів масової інформації для відвідування таборів здійснює Мін’юст.

Допуск представників засобів масової інформації на територію таборів здійснюють начальники таборів на підставі виданого спеціального дозволу, паспорта та редакційного посвідчення або іншого документа, що засвідчує належність до засобу масової інформації.

16. Відмова у видачі представникам засобів масової інформації спеціального дозволу для відвідування табору надається у разі, коли:

-військовополонений відмовляється від зустрічі;

-слідчий або суд, які здійснюють кримінальне провадження, не дають письмового дозволу на зустріч із військовополоненим.

17.У разі порушення представниками засобів масової інформації вимог встановленого режиму за рішенням адміністрації табору відвідування може бути припинено на будь-якій його стадії.

ІV. Організація заходів приймання  військовополонених до таборів

18. Для переміщення військовополонених від станції розвантаження до табору начальник табору виділяє необхідну кількість автомобільного транспорту.

До табору приймаються військовополонені, які за станом здоров’я можуть триматись в умовах табору. З метою недопущення поширення інфекційних захворювань у таборі військовополонені, що прибули, підлягають карантину строком на 14 діб, протягом яких вони тримаються у дільниці для карантину та діагностики.

19. Під час приймання до табору військовополонені в обов’язковому порядку проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення, з педикульозом, коростою, які потребують надання екстреної або іншої медичної допомоги, та осіб з інвалідністю.

У разі виявлення у військовополоненого інфекційного, паразитарного, загальносоматичного та психічного захворювання його відразу ізолюють від решти військовополонених та госпіталізують до відповідного відділення медичної частини. Решта військовополонених проходять санітарну обробку з одночасною дезінфекцією одягу та майна і подальшим розміщенням у дільниці для карантину та діагностики.

Результати первинного медичного огляду військовополонених фіксуються у відповідній медичній документації.

20. Протягом карантину медичними працівниками щодня проводиться медичний огляд військовополонених.

V. Харчування військовополонених

21. Харчування військовополонених у таборі здійснюється за нормами згідно з додатками 2—5.

22. На продовольче забезпечення військовополонені зараховуються за наказом начальника табору на підставі акта приймання-передачі військовополонених та списків військовополонених, які начальник варти передає начальнику табору після прибуття варти.

23.Здійснюється організація триразового харчування військовополонених гарячою їжею. У разі неможливості за певних обставин забезпечити триразове харчування гаряча їжа готується двічі на добу, а між прийманням гарячої їжі видається проміжне харчування згідно з нормами заміни, визначеними у додатку 6.

24. Військовополонені приймають їжу в їдальні табору у визначений розпорядком дня час. Харчування військовополонених здійснюється під контролем персоналу табору. Військовополонені, які залучаються до виконання робіт, забезпечуються додатковим харчуванням з урахуванням фізичного навантаження під час їх виконання.

Військовополонені, які тримаються у дільниці для карантину та діагностики, закладі охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, приймають їжу безпосередньо у таких місцях.

25. Харчування персоналу табору здійснюється окремо від військовополонених у визначений розпорядком дня час в окремих приміщеннях.

26. Військовополонені можуть залучатися до виконання допоміжних робіт з приготування їжі в їдальні табору та самостійного приготування наявної в них додаткової їжі.

27. Військовополонені забезпечуються достатньою кількістю питної води.

 VI. Матеріально-побутове забезпечення військовополонених

 28. Для військовополонених у таборах створюються належні побутові умови. Військовополонених розміщують в освітлених спальних приміщеннях, в яких наявне опалення та які відповідають нормам площі, об’єму повітря.

У таких приміщеннях забезпечуються належні санітарні умови та додержання протипожежних заходів. Військовополонені жінки розміщуються в окремих спальних приміщеннях.

У всіх приміщеннях кожного дня згідно з графіками військовополонені проводять прибирання з миттям підлоги та провітрюванням.

29. Усі військовополонені забезпечуються предметами одягу, білизни, взуття та постільними речами (далі – речове майно) безоплатно відповідно до норм належності згідно з додатками 7—10.

Для військовополонених, які залучаються до виконання робіт, зокрема на виробництві, передбачається змінний комплект одягу.

Порядок забезпечення речовим майном військовополонених у таборах визначається Мін’юстом.

Ремонт білизни та взуття проводиться в майстернях табору безоплатно, як правило, військовополоненими, які залучаються до робіт в таких майстернях.

30. Своєчасне проведення прання та заміни натільної і постільної білизни здійснюється в таборі щотижня.

Прання білизни проводиться військовополоненими в обладнаних для цього приміщеннях відповідно до норм витрат мийних засобів, визначених у додатку 11.

31. Миття військовополонених у лазні проводиться щотижня під контролем персоналу табору у визначений розпорядком дня час. Військовополонені забезпечуються засобами для миття та засобами особистої гігієни відповідно до норм, визначених у додатку 12.

32. Військовополоненим дозволяється куріння тютюнових виробів у встановлених місцях.

VII. Медичне забезпечення військовополонених

33. Медична допомога, зокрема первинний медичний огляд, контроль та аналіз стану здоров’я військовополонених у таборах, а також здійснення на територіях таборів державного санітарно-епідеміологічного нагляду організовуються і проводяться медичними працівниками закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби.

Екстрена медична допомога, а також вторинна (спеціалізована) та третинна (високоспеціалізована) медичні допомоги, паліативна допомога військовополоненим надаються у найближчих до табору закладах охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, що не належать до сфери управління Мінʼюсту, де така допомога може бути надана (далі – інші заклади охорони здоров’я).

У разі відсутності можливості надання військовополоненому необхідної йому спеціалізованої медичної допомоги медичними працівниками закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, такий військовополонений направляється в інший заклад охорони здоров’я.

Направлення військовополонених до інших закладів охорони здоров’я здійснюється лікуючими лікарями відповідних закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби. Під час перебування в зазначених закладах охорона військовополонених здійснюється персоналом табору.

34. З метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб серед військовополонених, а також перевірки загального стану їх здоров’я медичними працівниками закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби організовуються та проводяться не менше одного разу на місяць медичні огляди з обов’язковим фіксуванням ваги кожного військовополоненого.

У разі виявлення тілесних ушкоджень у військовополоненого медичний працівник негайно з моменту виявлення таких ушкоджень інформує правоохоронні органи відповідно до законодавства України.

35. Відомості про кожен випадок надання медичної допомоги військовополоненому та її результати, про направлення на амбулаторне та/або стаціонарне лікування відображаються у відповідній медичній документації.

Військовополоненим, які пройшли амбулаторне або стаціонарне лікування, видається виписка з медичної документації, копія якої надсилається також до Національного інформаційного бюро, функції якого відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 березня   2022 р. № 228 “Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро” виконує державне підприємство “Український національний центр розбудови миру”.

36. Медична допомога військовополоненим, зокрема забезпечення їх лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Відшкодування витрат, пов’язаних з наданням платних медичних послуг, а також придбанням необхідних лікарських засобів, медичних виробів, технічних та інших засобів реабілітації, фінансування яких не передбачено за рахунок бюджетних коштів, здійснюється за рахунок особистих грошових коштів військовополоненого, якому надавалася медична допомога, коштів близьких родичів або інших осіб. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок.

37. За клопотанням керівника закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби та з дозволу начальника табору військовополонені, які за фахом є лікарями-спеціалістами (терапевтами, хірургами, стоматологами тощо) або належать до середнього медичного персоналу чи санітарів, залучаються для надання медичної допомоги військовополоненим, які належать до тієї самої держави, що і вони самі. У такому разі із зазначеними військовополоненими поводяться так само, як з медичними працівниками закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, а також їх звільняють від виконання інших робіт із збереженням за ними статусу військовополонених.

38. Визнання військовополоненого особою з інвалідністю здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, за направленням лікарсько-консультативної комісії відповідного закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби.

39. Медичні працівники закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби здійснюють нагляд та контроль за дотриманням вимог санітарного законодавства на території табору.

VІІІ. Залучення військовополонених до  виконання робіт

40. Військовополонені залучаються до виконання робіт у сільському господарстві, на промисловості (за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості), до громадських та будівельних робіт, які не мають воєнного характеру або призначення, навантажувально-розвантажувальних робіт, робіт з торговельного підприємництва та побутового обслуговування.

41.Праця для всіх працездатних військовополонених рядового складу є обов’язковою. Військовополонені розподіляються для виконання робіт з урахуванням їх віку, статі, військового (спеціального) звання (ра нгу), фізичного стану та стану здоров’я.

42. Для військовополонених установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем, який надається їм здебільшого в неділю або в інший день. Крім того, кожному військовополоненому, який пропрацював один рік, надають відпочинок тривалістю вісім днів підряд, під час якого йому виплачують винагороду за працю.

Тривалість робочого часу для військовополонених (ураховуючи час на дорогу до місця роботи і назад до табору) не повинна перевищувати час робочого дня, встановленого для працівників певної галузі відповідного регіону України. Військовополоненим під час виконання робіт надається відпочинок усередині робочого дня не менше однієї години або так само, як це встановлено для працівників підприємства, на якому вони виконують роботи.

43. Військовослужбовці сержантського, старшинського складу та особи, до них прирівняні, можуть залучатися до виконання робіт лише як особи, які керують та контролюють роботу військовополонених з числа рядового складу. За проханням таких осіб їм також може бути надана інша подібна робота.

Офіцери, генерали та особи, прирівняні до них, до виконання робіт залучаються лише за їх згодою.

44. Військовополонені не залучаються до роботи, яка пов’язана з ризиком для їх життя і здоров’я, крім випадків, коли вони добровільно виявили бажання її виконувати.

45. Військовополонені, крім робіт, пов’язаних з наглядом за роботою військовополонених, обладнанням та утриманням у належному стані їх місць розташування і табору, в примусовому порядку можуть бути залучені до сільськогосподарських робіт, робіт у добувній або переробній галузі промисловості, за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості, торговельного підприємництва, прикладного мистецтва та побутового обслуговування. Також військовополонені у примусовому порядку залучаються до громадських, будівельних, навантажувально-розвантажувальних робіт та робіт з комунального обслуговування, які не мають воєнного характеру або призначення.

46. У разі залучення військовополонених до виконання інших робіт вони мають право на оскарження відповідно до статті 78 Женевської конвенції.

Жодному військовополоненому не наказують виконувати роботу, яка може бути принизливою для військовослужбовця Збройних Сил України.

Військовополонені проходять підготовку з техніки безпеки та забезпечуються засобами з охорони праці не гірше, ніж персонал табору.

47. Направлення військовополонених на роботи у необхідних галузях господарства здійснюється після узгодження зазначеного питання з відповідними органами виконавчої влади.

48. Розподіл військовополонених на роботи здійснюється начальником табору.

Адміністрація табору зобов’язана максимально ефективно використовувати працю військовополонених та забезпечити відшкодування державі збитків щодо утримання табору.

Протягом карантину адміністрація табору повинна з’ясувати категорію працездатності, кваліфікацію та спеціальність військовополонених. Після цього визначається характер та місця робіт, до виконання яких їх буде залучено. Під час проходження карантину військовополонені можуть залучатися до виконання робіт тільки із самообслуговування в дільниці для карантину та діагностики.

49. Перевірка фізичного стану, розподіл військовополонених на роботи та щоденний контроль за їх працею здійснюються лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби.

До складу лікарсько-консультативної комісії входять: керівник відповідного закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, не менше трьох лікарів, представники виробничо-технічного та фінансово-економічного підрозділів.

Лікарсько-консультативна комісія визначає придатність військовополонених до праці шляхом проведення медичних оглядів не менше одного разу на місяць та визначає тривалість робочого часу для військовополонених, які мають обмеження за станом здоров’я. При цьому враховується характер робіт, які будуть виконуватися військовополоненими.

Військовополоненим, які захворіли під час виконання робіт або постраждали внаслідок нещасного випадку, надається своєчасна кваліфікована медична допомога.

50. З урахуванням умов праці та обсягу робіт із складу військовополонених формуються команди для виконання спеціалізованих робіт. Команди формуються за принципом виробничої бригади.

Старшими команд призначаються офіцери, як правило, з числа спеціалістів та такі, що дали згоду виконувати покладені на них обов’язки. Старші команд від безпосередньої роботи на виробництві звільняються.

Робота з організації та комплектування виробничих підрозділів повинна виконуватися за згодою суб’єкта господарювання, на об’єктах якого військовополонені будуть залучені до  її виконання.

Персонал виробничо-технічного підрозділу табору несе повну відповідальність за додержання в доручених їм підрозділах дисципліни в побуті та на виробничих ділянках, а також за виконання встановлених норм кожним військовополоненим. Розпорядження персоналу виробничо-технічного підрозділу в межах наданих їм прав, що пов’язані з виконанням робіт для військовополонених, є обов’язковими.

Оплата праці військовополонених визначається на підставі двосторонніх угод між табором та підприємствами, на яких будуть працювати військовополонені.

51. Розмір винагороди за працю військовополонених встановлюється у національній валюті України і не може бути меншим за розмір, встановлений статтею 62 Женевської конвенції. Військовополонені, які керують та контролюють роботу військовополонених, залучаються для надання медичної допомоги, так само отримують винагороду, як і ті військовополонені, які залучаються до виконання робіт.

Винагорода представників військовополонених, їх помічників виплачується з фонду, який поповнюється від прибутків крамниць табору. Розмір такої винагороди встановлюється представником військовополонених та затверджується начальником табору.

Військовополонені та держава, до якої вони належать, повідомляються про розмір встановленої щоденної винагороди за працю.

52. Військовополонений має право вимагати компенсацію від держави, від якої він залежить, у зв’язку з визнанням його особою з інвалідністю, якщо це пов’язано з його працею.

У такому разі військовополоненому видається виписка з відповідної медичної документації за формою, встановленою МОЗ.

Копія зазначеного висновку надсилається до Національного інформаційного бюро, а також через державу-покровительку – державі, до якої належить військовополонений.

IХ. Релігійна, інтелектуальна та фізична діяльність військовополонених

 53. Військовополоненим надається можливість для відправлення релігійних обрядів, проведення інтелектуальних, освітніх та оздоровчих занять, спортивних змагань, ігор та перебування на свіжому повітрі. З цією метою військовополонених забезпечують відповідними приміщеннями (місцями) та необхідним обладнанням.

54. Особи із складу медичного та духовного персоналу, затримані з метою надання допомоги військовополоненим, не вважаються військовополоненими. Зазначені особи користуються пільгами та захистом, передбаченими Женевською конвенцією.

55. Духовний персонал, як правило, залучається до виконання своїх обов’язків на благо військовополонених, що входять до складу збройних сил, до яких належать вони самі. При цьому представники духовного персоналу повинні дотримуватись вимог законів України та діяти згідно з професійною етикою.

Під час виконання обов’язків духовному персоналу дозволяється періодично відвідувати військовополонених, які перебувають у складі робочих команд або в закладах охорони здоров’я за межами табору. З цією метою в розпорядження осіб із складу духовного персоналу виділяються транспортні засоби. Виконання таких обов’язків не повинне порушувати внутрішнього порядку табору. Зазначених осіб не залучають до виконання робіт, що не пов’язані з релігійними обов’язками.

56. На прохання військовополонених або за ініціативою релігійних організацій можуть проводитися богослужіння та релігійні обряди.

Військовополонені відправляють релігійні обряди індивідуально або в обладнаному з цією метою приміщенні (куточку). Начальник табору на прохання військовополонених сприяє запрошенню осіб, які мають право проводити богослужіння, відправляти релігійні таїнства та обряди, визначає місце, час та умови їх проведення.

Відправлення релігійних таїнств та обрядів не повинне порушувати розпорядок дня, а також утискати права інших військовополонених, які утримуються в таборі.

57. Військовополонені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режиму тримання.

58. Військовополоненим дозволяється мати при собі і користуватися релігійною літературою, предметами релігійного культу індивідуального користування для натільного або кишенькового носіння, крім саморобних та колючо-ріжучих предметів.

59. Священнослужителі, релігійні провідники, наставники, інші представники релігійних чи благодійних організацій, які бажають надавати допомогу в задоволенні релігійних потреб військовополонених, можуть відвідувати табір за наявності дозволу на відвідування. Дозвіл на відвідування табору надається начальником табору.

Для отримання такого дозволу священнослужителі, релігійні провідники, наставники, інші представники релігійних чи благодійних організацій не пізніше ніж за п’ять робочих днів до запланованого відвідування табору подають заяву, в якій зазначають: повне найменування релігійної чи благодійної організації, її місцезнаходження, номер телефону (телефаксу); дату та час відвідування табору; прізвище, ім’я та по батькові  представників релігійної чи благодійної організації, які планують відвідати табір, серію та номер паспорта, коли і ким виданий. До заяви додаються копії свідоцтва про державну реєстрацію та статуту релігійної чи благодійної організації.

За результатами розгляду заяви протягом трьох робочих днів з дати її реєстрації начальник табору приймає рішення про надання дозволу або мотивовану відмову в наданні дозволу на відвідування табору священнослужителями, релігійними провідниками, наставниками, іншими представниками релігійних чи благодійних організацій, про що письмово повідомляє автору звернення.

У разі відсутності в заяві необхідної інформації або копій відповідних документів, а також у разі стихійного лиха, епідемій, аварії важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори військовополонених автор звернення у триденний строк з дати реєстрації заяви письмово повідомляється про відмову в дозволі на відвідування табору.

60. З метою представництва інтересів військовополонених перед адміністрацією табору, міжнародними організаціями, що будуть надавати допомогу військовополоненим, з їх числа шляхом таємного голосування кожні шість місяців обираються довірені особи. Довірені особи можуть бути переобрані за рішенням загальних зборів військовополонених. Довірені особи обираються в кожному таборі військовополонених. У кожної довіреної особи може бути кілька помічників, які обираються із складу військовополонених.

Кандидатури військовополонених, які обрані довіреними особами, до початку виконання своїх обов’язків повинні бути затверджені начальником табору. У разі відмови затвердження кандидатури обраного військовополоненого довіреною особою вмотивоване обґрунтування відмови надсилається до держави-покровительки.

У всіх випадках громадянство, підданство, мова та звичаї обраної із складу військовополонених довіреної особи повинні бути такими самими, що і у військовополонених, які її обирали.

Довірені особи повинні піклуватися про фізичне, моральне та інтелектуальне здоров’я військовополонених. Усі спірні питання щодо умов тримання військовополонених вирішуються як особисто військовополоненими, так і через довірених осіб. Довірені особи до виконання робіт не залучаються, якщо це перешкоджає виконанню їх завдань.

Х. Дисциплінарні стягнення

61. Дисциплінарні стягнення на військовополонених накладаються начальником табору (особою, яка виконує його обов’язки) або особою, якій начальник табору делегував такі свої повноваження.

62. На військовополонених можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

-штраф у розмірі не більш як 50 відсотків авансу в рахунок грошового забезпечення та оплати за виконання робіт на строк не більше ніж 30 діб;

-позбавлення пільг, які надані додатково до тих, які передбачені Женевською конвенцією;

-позачергові наряди тривалістю не більше ніж дві години на день;

-арешт.

Позачергові наряди тривалістю не більше ніж дві години на день до офіцерів не застосовуються.

63. Жодний військовополонений не може бути покараний більше одного разу за одне і те саме діяння або за одним і тим самим обвинуваченням. Тривалість одного стягнення не повинна перевищувати 30 днів.

64. За здійснення втечі або спроби втечі з полону військовополонені притягаються до дисциплінарної відповідальності.

За вчинене правопорушення під час здійснення втечі або спроби втечі з полону військовополонені притягаються до відповідальності відповідно до законодавства України.

ХІ. Кошти військовополонених

65. З початком бойових дій на державному рівні може встановлюватись максимальна сума грошей, яку військовополоненим дозволяється мати при собі, готівкою або в іншій аналогічній формі. Надлишкова сума, яку військовополонені мали при собі і яку було вилучено чи здано добровільно, зараховується на їх особисті рахунки разом з будь-якими іншими грошовими сумами.

66. На кожного військовополоненого відкривається особистий рахунок, що містить відомості про суми, які необхідно виплатити, або суми, отримані як аванс грошового забезпечення, оплата за працю або з інших джерел, суми в національній валюті України, які були вилучені, а також суми, вилучені та конвертовані на його прохання в іншу валюту. Крім того, особистий рахунок повинен містити відомості про кошти, які видані військовополоненому готівкою або в іншій аналогічній формі, виплати, здійснені від його імені та на його прохання. Перекази коштів військовополонених здійснюються відповідно до статті 63 Женевської конвенції.

67. Усім військовополоненим виплачується щомісячний аванс грошового забезпечення у розмірах, визначених статтею 60 Женевської конвенції для відповідних категорій, який конвертується в національну валюту України.

Спеціальною угодою сторін конфлікту може бути визначено інший розмір авансу.

У разі коли суми авансу грошового забезпечення перевищують грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців Збройних Сил України або з інших причин, до укладення спеціальної угоди сторін конфлікту про зміну таких сум військовополоненим продовжується зарахування цих коштів у кредит рахунків. Тимчасове обмеження сум, які виплачуються з авансів грошового забезпечення, повинне бути обґрунтованим та становити не менше ніж розмір авансу грошового забезпечення категорії I або відповідної категорії військовослужбовців Збройних Сил України. У такому разі про причини зазначених обмежень повідомляють державі-покровительці.

68. Військовополоненим виплачується додаткове грошове забезпечення, яке надійшло від держави, до якої вони належать, за умови, що такі суми однакові для кожного військовополоненого однієї категорії. Таке грошове забезпечення також зараховується на особистий рахунок військовополоненого.

69. Щомісячні аванси грошового забезпечення, які видаються військовополоненим, вважаються авансами, виданими державою, до якої вони належать. Такі аванси та інші виплати погоджуються між сторонами конфлікту (заінтересованими державами) після закінчення бойових дій.

70. Військовополоненим за встановленими відповідними правилами може надаватись можливість придбання послуг та речей за межами табору. Платежі за такі послуги та придбані речі здійснюють особисто військовополонені або адміністрація табору, яка після цього зараховує їх на особисті рахунки військовополонених.

71. Військовополонені завжди можуть ознайомитись із своїми особистими рахунками та отримати копії рахунків. Представники

держави-покровительки під час відвідування табору також мають право перевірити зазначені рахунки.

Біля кожного запису в особистому рахунку військовополонений або довірена особа, яка діє від його імені, ставить свій підпис. У разі переведення військовополоненого з одного табору до іншого з ним переводиться його особистий рахунок. Під час передачі військовополоненого іншій державі грошові суми, які йому належать, також передаються. На всі інші кошти, які залишаються на кредиті рахунків військовополонених, вони одержують відповідне свідоцтво.

72. Після припинення функціонування табору кредитне сальдо спеціального фонду передається міжнародній благодійній організації для використання на благо військовополонених, які мають однакове громадянство з особами, що робили внески до спеціального фонду.

У разі загальної репатріації зазначені прибутки залишаються в Україні, якщо не існує будь-якої іншої угоди між Україною та іншими державами – учасницями конфлікту.

73. Під час звільнення або репатріації військовополоненому видається документ, підписаний начальником табору, в якому зазначається кредитне сальдо, що належить військовополоненому на той час.

74. Списки, що містять усі дані про всіх військовополонених, перебування яких у полоні закінчилося у зв’язку з репатріацією, звільненням, втечею, смертю чи в іншому випадку, із зазначенням розміру їх кредитного сальдо надсилаються через державу-покровительку урядові держави, до якої належать військовополонені. Кожен аркуш таких списків засвідчується начальником табору.

ХII. Порядок отримання листів, поштових карток та посилок

 75. Військовополоненим дозволяється відправляти і отримувати листи (телеграми) без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять, проводиться призначеними працівниками табору, в присутності яких військовополонений зобов’язаний їх розпечатати. Якщо військовополонений відмовиться розпечатати конверт та представити його вміст, такі дії здійснюють призначені працівники табору в присутності кількох військовополонених. Виявлені при цьому заборонені вкладення (речі) вилучаються. Цензурування кореспонденції, яку надсилають або отримують військовополонені, здійснюється відповідно до статті 76 Женевської конвенції.

Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких військовополоненим заборонено, визначений у додатку 13.

76. У разі потреби кількість листів та поштових карток, які надсилає військовополонений, може бути тимчасово обмежена начальником табору, але вона не повинна бути менше ніж два листи і чотири поштові картки на місяць (без урахування карток-повідомлень). Інші обмеження застосовуються у разі, коли держава-покровителька вважає, що це відповідає інтересам військовополонених.

За нагальної потреби військовополоненим дозволяється надсилати телеграми, вартість яких вносять на дебет їх рахунка або сплачують коштами, що є в їх розпорядженні.

77.За відсутності спеціальних угод між Україною та іншими заінтересованими державами про порядок отримання та розподіл колективних посилок допомоги вони розподіляються представниками військовополонених відповідно до Правил, що стосуються колективних посилок допомоги військовополоненим, що додаються до Женевської конвенції.

78. Військовополонені звільняються від усіх поштових зборів, за винятком додаткових авіаційних зборів, відправлення письмової кореспонденції, поштових посилок та грошових переказів.

До безоплатного поштового пересилання допускаються посилки масою до 5 кілограмів. Гранична маса збільшується до 10 кілограмів для посилок, вміст яких не може бути розділений, і для посилок, які адресовані в табір чи представникам полонених для розподілу між полоненими.

Витрати на пересилання посилок, призначених для допомоги військовополоненим, які через свою вагу або з будь-якої іншої причини не можуть бути відправлені їм поштою, оплачуються Україною на всіх контрольованих нею територіях. Інші держави – учасниці Женевської конвенції оплачують витрати з пересилання на власних територіях.

Під час розрахунків між призначеними операторами тарифи не застосовуються до службових посилок і посилок військовополонених, за винятком витрат на повітряне перевезення авіапосилок.

79. Огляд посилок військовополонених, за винятком посилок із друкованими або письмовими матеріалами, здійснюється в присутності адресата або його товариша, який також є військовополоненим і якого він уповноважив належним чином.

ХІІI. Організація поховання, репатріація, госпіталізація в нейтральні країни та звільнення військовополонених

 80. Повідомлення про смерть військовополоненого за формою згідно з додатком 14 та акт про смерть військовополоненого за формою згідно з додатком 15, засвідчені начальником табору, негайно передаються до Національного інформаційного бюро.

В актах обов’язково зазначаються відомості про померлого військовослужбовця, час, місце та причина смерті, час і місце поховання та інші дані, необхідні для впізнання могили в подальшому.

За фактом смерті військовополоненого адміністрація табору негайно інформує правоохоронні органи відповідно до законодавства України.

81. Поховання військовополонених проводиться на окремих ділянках існуючих кладовищ, що розташовані поблизу табору, або окремо створених ділянках місцевості, розташування яких узгоджується з місцевими органами виконавчої влади під час формування табору. Ділянки створюються з дотриманням таких норм: для поховання однієї особи виділяється

4 кв. метри площі, відстань між могилами – не менше 1 метра.

82. Списки померлих та місця їх поховання обов’язково зберігаються в адміністративному відділенні табору та після закінчення бойових дій передаються державі, до якої належали померлі військовополонені.

83. У разі складення померлим військовополоненим заповіту він повинен без затримок передаватись до держави-покровительки, а засвідчені його копії – до Національного інформаційного бюро.

Заповіти повинні складатися військовополоненими таким чином, щоб вони відповідали вимогам визнання їх дійсними згідно з вимогами законодавства держави, до якої належать військовополонені.

84. Безпосередній репатріації на батьківщину незалежно від звання та кількості підлягають невиліковні поранені та хворі військовополонені, розумове чи фізичне здоров’я яких суттєво погіршилось, поранені та хворі, які, за висновком лікаря, ймовірно не одужають протягом року, стан яких потребує догляду та розумове чи фізичне здоров’я яких суттєво погіршилось, поранені та хворі, які одужали, але розумове чи фізичне здоров’я яких має ознаки стійкого погіршення. Військовополонені підлягають репатріації після того, коли за станом їх здоров’я буде можливе перевезення.

Жодний військовополонений, включаючи поранених або хворих, придатний для репатріації, не може бути репатрійований під час бойових дій усупереч його бажанню.

85. Під час бойових дій сторони конфлікту за сприяння заінтересованих нейтральних держав організовують госпіталізацію хворих та поранених військовополонених до нейтральних держав.

До нейтральної держави можуть бути госпіталізовані поранені та хворі, одужання яких можливе протягом року з дати поранення або з початку хвороби, якщо їх лікування в нейтральній державі забезпечить швидке одужання, а також військовополонені, розумовому або фізичному здоров’ю яких, за висновком лікарських комісій, серйозно загрожує перебування в полоні.

Якщо між сторонами конфлікту немає спеціальних угод про визначення тих випадків інвалідності чи хвороби, наслідком яких є безпосередньо репатріація або госпіталізація до нейтральної держави, такі випадки встановлюються згідно з принципами, викладеними в Типовій угоді з питання безпосередньої репатріації та госпіталізації в нейтральних країнах поранених і хворих військовополонених та Положенні про змішані медичні комісії, що додаються до Женевської конвенції.

На початку бойових дій для огляду поранених та хворих військовополонених і прийняття всіх необхідних рішень, що стосуються їх репатріації, утворюються змішані медичні комісії. Призначення, обов’язки та діяльність таких комісій повинні відповідати Положенню про змішані медичні комісії, що додається до Женевської конвенції. Змішані медичні комісії повідомляють про прийняте рішення кожному військовополоненому, який пройшов огляд, та видають йому свідоцтво про репатріацію за формою згідно з додатком 16.

Військовополонені, які за результатами огляду медичної комісії визнані тяжкопораненими або тяжкохворими, можуть бути репатрійовані без обов’язкового огляду змішаної медичної комісії.

Огляду змішаної медичної комісії насамперед підлягають поранені або хворі військовополонені, рекомендовані представником військовополонених чи державою, до якої вони належать, або організацією, яка надає допомогу військовополоненим, що визнана такою державою. Інші військовополонені також можуть бути оглянуті зазначеною комісією.

86. Дисциплінарне стягнення, накладене на військовополоненого, яке він не відбув, не може перешкоджати його репатріації.

87. Військовополонені, яких тримають під вартою у зв’язку із судовим переслідуванням або засудженням та які підлягають репатріації або госпіталізації до нейтральної країни, можуть бути репатрійовані або госпіталізовані до закінчення судового процесу або відбуття покарання. Прізвища військовослужбовців, яких будуть тримати під вартою до закінчення судового процесу або відбуття покарання, повідомляються державі, до якої вони належать.

88. Витрати на репатріацію військовополонених або перевезення їх до нейтральної країни, починаючи з кордону України, бере на себе держава, до якої вони належать.

89. У разі закінчення бойових дій військовополонені без зволікань підлягають звільненню з полону та поверненню на батьківщину без затримки із суворим дотриманням принципу, згідно з яким забороняється повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань, переслідування чи інші серйозні порушення прав людини. З цією метою у таборі складається план повернення військовополонених та графік вибуття команд військовополонених до місць їх передачі (залізничні станції, морські або річкові порти, аеропорти тощо).

90. Після узгодження плану повернення військовополонених з відповідними центральними органами виконавчої влади в таборі здійснюються такі заходи:

-видається наказ начальника табору про підготовку та проведення повернення військовополонених з полону;

-складаються списки команд для відправлення військовополонених;

-опрацьовуються особисті та інші документи військовополонених;

-проводиться згортання та припинення виробництва, що здійснювалося в таборі;

-повертаються виробничі команди, які працювали за межами табору;

-закриваються особисті рахунки військовополонених та здійснюється остаточний розрахунок за виконану роботу;

-здійснюється видача особистих речей (крім особистої зброї, якою вони були нагороджені) та коштів, які були вилучені у військовослужбовців під час захоплення в полон (безпосередньо перед посадкою на транспорт);

-здійснюється підготовка речей, які не можуть бути взяті із собою військовополоненими, для транспортування на батьківщину.

91. Військовополонений має право письмово звернутися до закладу охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби з метою отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, зокрема ознайомлення з відповідною медичною документацією, що стосується його здоров’я, а також отримання виписки з неї.

92. Витрати на репатріацію військовополонених в усіх випадках справедливо розподіляються між Україною та державою, до якої належать військовополонені.

93. Військовополоненим дозволяється взяти із собою особисті речі, кореспонденцію та посилки, які надійшли на їх адресу, вага яких не повинна перевищувати 25 кілограмів на одну особу.

Інші особисті речі військовополонених залишаються на зберіганні та пересилаються їм відразу після укладення з державою, до якої вони належать, угоди про умови транспортування та оплату пов’язаних з цим витрат.

94. Вимоги військовополоненого у разі неповернення йому особистих речей та грошових сум після закінчення полону надсилаються державі, до якої належить військовополонений. Усі особисті речі, які не повернуто військовополоненому, замінюють за рахунок держави.

95. У всіх випадках військовополоненому видається документ, підписаний начальником табору, із зазначенням причин, з яких речі, кошти або інші цінності не були повернуті. Копія зазначеного документа надсилається до Національного інформаційного бюро.

96. Військовополонені, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження, можуть бути затримані до закінчення суду, а у разі потреби – до відбуття покарання. Військовополонені, засуджені за злочин, можуть бути затримані до відбуття покарання. Україна та інші держави – учасниці конфлікту повідомляють одна одній прізвища таких осіб.

ХIV. Особливості функціонування дільниць для тримання військовополонених

 97. Охорона установ Державної кримінально-виконавчої служби, в яких утворені дільниці для тримання військовополонених, нагляд за військовополоненими та проведення оперативної діяльності серед військовополонених здійснюються персоналом таких установ відповідно до законодавства України.

Несення служби на території дільниці для тримання військовополонених здійснюється з використанням спеціальних засобів.

Кожна дільниця для тримання військовополонених безпосередньо підпорядковується начальнику установи Державної кримінально-виконавчої служби. Комплектування посад начальника дільниці для тримання військовополонених та персоналу здійснюється відповідно до законодавства України.

Організаційна структура дільниці для тримання військовополонених визначається Мін’юстом.

98. Харчування військовополонених, які утримуються в дільницях для тримання військовополонених, здійснюється у порядку, передбаченому розділом V цього Порядку.

99. Миття військовополонених, які утримуються в дільницях для тримання військовополонених, а також забезпечення їх предметами одягу, білизни, взуття та постільними речами здійснюються у порядку, передбаченому розділом VІ цього Порядку.

100.Надання медичної допомоги військовополоненим, які тримаються в дільницях для тримання військовополонених, зокрема забезпечення їх лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, засобами особистої гігієни першої необхідності, а також ведення медичної документації, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в дільницях для тримання військовополонених організовуються і проводяться у порядку, передбаченому для військовополонених, які тримаються в таборах.