Женеску Элеонора. Судья Бабушкинского районного суда города Днепр
05.02.2018
Про судову реформу в Україні свого часу не говорив хіба що лінивий: створення нового Верховного суду, низка нововведень та сподівання на світле майбутнє українського судочинства. Восени 2017-го Петро Порошенко говорив про зміну правил у системі та людей, які в ній працюють . Час показує: Верховний суд оновився, а от до регіонів справа поки не дійшла, слуги Феміди там залишились ті ж самі. І, може, в цю реформу можна було б повірити. Якби лише довіру до неї не підривали ті, хто сам має вершити правосуддя.
Дніпрянин Геннадій Кириченко 4 роки тому придбав квартиру, а через півроку після купівлі дізнався: у їхнього житла раптово з’явилася така собі спадкоємиця з Росії. На той момент жінка вже встигла подати до суду на витребування нерухомості. Чоловік розповідає: коли проводили угоду купівлі-продажу, жодних заборон на відчуження помешкання не було. Тому звідки могли взятися спадкоємці, якщо у продавця були всі документи на квартиру і з даними в державних реєстрах все було добре – велике питання.
Розпочалися судові тяганини, перша інстанція визнала угоду купівлі-продажу недійсною. Квартиру залишили за росіянкою. А далі ж суд вирішив, що покращення, тобто ремонт у квартирі, який зробив Геннадій – це також не підстава для компенсації грошей сім’ї чоловіка, хоча за законом ці кошти мали бути повернені покупцеві. Таке рішення прийняла суддя Бабушкінського районного суду Дніпра Елеонора Женеску.
Нам видали рішення суду про те, щоб нам повністю відмовити у всіх вимогах стосовно компенсації грошей за ремонт та відшкодуванні комунальних платежів, – згадує Геннадій.
До початку війни на Донбасі Елеонора Женеску була суддею в Луганську. У квітні 2014-го її перевели до Бабушкінського райсуду Дніпра. А вже у 2016-му, як передають місцеві ЗМІ, під стіни установи прийшли невдоволені її роботою дніпряни, котрі завдяки рішенням Женеску залишились без житла.
Далі – більше: минулого року у Дніпрі розглядалася справа катастрофи літака ІЛ-76. Влітку 2017-го ресурс ЦЕНЗОР.НЕТ повідомив: суддя Женеску взяла самовідвід у справі обвинувачення ватажків так званої ЛНР Плотницького, Гуреєва та Патрушева, яких і звинувачують у катастрофі. «Суддя Женеску мотивувала своє рішення тим, що володіє майном на окупованій території», – йшлося у матеріалі.
«Луганський слід» пані суддю не залишає і досі. ЗМІ охрестили Елеонору Женеску “донькою головного архітектора Луганська”. У серпні 2014-го журналісти російського телеканалу Росія-24 зняли сюжет у традиційному для себе стилі, в якому згадувався татко вже дніпровської на той момент судді – В’ячеслав Женеску. Журналісти повідомили, що «бійці Національної гвардії України продовжують брати в полон людей, котрі мають відношення до ЛНР». На запитання – куди забирають? – чоловік відповів: «на підвал». Звісно, його відповіді, як і вся подана в сюжеті інформація, могли бути перекручені російськими журналістами. Адже потім чоловік на камеру зізнавався: працювати з тодішнім керівництвом окупованого Луганська його примушували. Це відео датовано 2014-м роком. І це викликає багато питань до правдивості відповідей В’яеслава Женеску, адже ось стаття з сайту Адміністрації міста Луганська Луганської народної республіки, в якій чоловік розповідає про свою роботу у так званій ЛНР. А ось ще один матеріал, вже від 13 липня 2017-го, про роботу управління містобудування та архітектури Луганської адміністраціі, яке очолює батько судді з Дніпра.
Нині ж, якщо вірити даним із сайту Міністерства внутрішніх справ, В’ячеслав Женеску значиться як особа, котра переховується від органів досудового розслідування.
Про донечку-суддю архітектор не забуває і дарує їй… квартиру у Донецьку. У декларації Женеску це значиться як подарунок, а от в реєстрі майнових прав вказано, що квартира – це спадщина.
Про такі дивні формулювання ми спробували запитати у пані Елеонори особисто, втім вона виявилася не надто комунікабельною особою. Спочатку говорити не хотіла, втім потім розповіла:
– Ця квартира належала моїй бабусі, матері батька. Вона померла в серпні, минуло півроку і ми вступили в спадщину, батько подарував мені свою частину. У них в реєстрі, певно, якась помилка.
Не чула суддя і про те, що її батько нібито знаходиться у розшуку. На запитання про те, де нині знаходиться В’яеслав Женеску, Елеонора Женеску відповіла відверто – в Луганську.
Пані судді також щастить на дорогі призи. Наприклад, у вигляді машин. У 2017-му жінка декларує виграш – авто Smart Forfour вартістю майже у півмільйона гривень і вказує дату набуття прав на нього 7 лютого цього року. Втім у минулорічній декларації Елеонори Женеску чомусь зазначено, що ця ж сама автівка належить їй із 7 грудня 2016-го.
Нам стало цікаво, чи часто підприємство, у якого пані Елеонора виграла авто, проводить конкурси з такими щедрими призами. Зателефонували, запитали і… чомусь не здивувались. Представник ПАТ «Дніпропетровськ-Авто» повідомив нам, що їм нерідко телефонують люди і кажуть, що отримали смс-повідомлення про те, що виграли авто. Втім це не відповідає дійсності.
– Тобто виграти машину неможливо?
– Може, й можливо, але ми такі акції не проводили.
Окрім зарплатні у 250 тисяч, за минулий рік Елеонора Женеску отримала майже 15 тисяч гривень допомоги як внутрішньо переміщена особа і 12 тисяч компенсації у зв’язку з переїздом на роботу в іншу місцевість. Особистого житла жінка у Дніпрі офіційно не має, їздить на ось цій Mitsubisi ASX.
Пейзажі на світлинах в Інстаграмі пані судді нагадують курорти Туреччини поблизу гори Тахтали Даг. Ціни на тури у цих краях починаються орієнтовно від 19 тисяч гривень за тиждень відпочинку.
Можливо, Елеонора Женеску може дозволити собі і більш дорогий відпочинок. Адже машину, про яку чомусь не чули у «Дніпропетровськ-Авто», жінка вже встигла продати. І не слід також забувати про матеріальну допомогу, яку судя отримує від України. А те, що потім вона чомусь відмовляється судити луганських терористів, – так це ж просто заради об’єктивності.
– От ви як журналіст, ви ж можете послухати, подивитися, скажете: та все зрозуміло, в неї майно на тій території, її взяли…
– Це дивлячись, яке рішення прийняти.
– Ну от. А навіщо підходити до того, аби потім були якісь сумніви?
Переатестація суддів в судах першої інстанції, моніторинг їхнього способу життя та рівня витрат, декларування родинних зв’язків і доброчесності – все це українцям обіцяли в рамках проведення реформи ще восени 2016-го. Вірити у те, що ці заяви залишились в минулому, не хочеться. Втім самі судді своєю роботою та способом життя вкотре доводять: гучні обіцянки влади поки що не мають нічого спільного з втіленням їх у життя.
Юлія Литвиненко
