Як в’язнів Одеського СІЗО “падають з нар

04.03.2020

Одного вечора ув’язненого Одеського слідчого ізолятора Андрія Подолича вивели з камери працівники тюрми — як йому пояснили — “для спілкування”. Чоловіка відвели в кабінет для відпочинку співробітників СІЗО. Однак нікого з адміністрації там не було. Натомість у кабінеті на чоловіка чекав інший арештант — в’язень каже, що він має особливий статус в одеському СІЗО. “Статусний” арештант почав вимагати від нього гроші. А коли почув відмову —  накинувся з ножем. Андрій зміг дати відсіч. Він спіймав руку з ножем, відштовхнув нападника і покинув кабінет. Та незабаром, каже чоловік, адміністрація закладу посадила його в карцер. Там “зустрічі” з побоями продовжилися. 

Андрій — не єдиний, хто розповідає про знущання та побої в Одеському СІЗО. “Слідство.Інфо” отримало свідчення ще одного арештанта, які підтверджують слова в’язня. А торік ми також розповідали про “співпрацю” тюремників і деяких привілейованих людей за ґратами. І показали, як працівники СІЗО вимагали з ув’язненого гроші. До цієї історії могли бути залучені також окремі арештанти. За цими фактам правоохоронці розпочали розслідування. Утім, співробітники слідчого ізолятору, яких обвинувачують в злочині, продовжували працювати в слідчому ізоляторі.

Нещодавно Міністерство юстиції, якому підпорядковуються всі тюремні установи країни, провело службове розслідування і навіть звільнило відповідальних людей із займаних посад. Серед них також —начальник слідчого ізолятора. Це сталося, зокрема, після оприлюдненого нами розслідування. Утім, з власних джерел “Слідство.Інфо” дізналося, що звільнені фігуранти залишаються працювати в системі — їх перевели на інші посади.

 “Сказали, що впав, коли лежав на нарах”

Андрія Подолича нещодавно засудили до семи років. Чоловіка звинувачують в шахрайстві в особливо великих розмірах. Утім, він своєї вини не визнає та оскаржує вирок. У слідчому ізоляторі чоловік перебуває з грудня 2018 року. Погрози, каже, почалися майже відразу, як опинився у в’язниці.

“Щойно я потрапив у СІЗО, почалися відразу зустрічі, розмови, спроби залякати, переселення з камери в камеру”, — розповів він.

Та невдовзі погрози та натяки змінилися на напади та бійки. Зі слів Андрія, це робили інші ув’язнені. Але, наголошує — працівники установи самі заводили в камери арештантів, щоб ті його били: “Перед тим, як виводять когось (із камери — РЕД.), завжди вимикають камери спостереження, без працівників це неможливо зробити”.

Він каже, що співробітники СІЗО заводили в’язнів до нього для того, щоб вибити гроші. “Що це заборонено, ми всі розуміємо це, але адміністрація і зацікавлені особи отримують відсоток. Усе зав’язано на грошах”, — каже в’язень.

На одній з таких зустрічей, як розповів чоловік, його жорстоко побили декілька людей на чолі з арештантом на прізвисько “Батумський”. Його Андрій називає “смотрящим” за Одеським СІЗО. “Смотрящий — це людина, яку призначають кримінальні авторитети”, — пояснив він.

В’язень розповів, що “Батумський” вимагав від нього гроші, а саме — три тисячі доларів. Також чоловіка змушували визнати свою вину в суді, погрожуючи фізичною розправою. Під час однієї з таких бійок “Батумський” дістав ніж і намагався вдарити його. Утім, каже Андрій, йому вдалося дати відсіч.

 “Після того, як я зловив його руку з ножем, другою рукою він пробував схопити мене за горло і кинути на крісло, але я відштовхнув його ногою і вийшов з цієї кімнати. Після цього попросив супровідного негайно повернути мене в камеру”, — розповів він. Зі слів Подолича, йому неодноразово обіцяли, що він “не вийде з цих стін”, поки не заплатить.

За словами Андрія, після бійки він звернувся до адміністрації СІЗО через побої. Однак там його переконували, що він начебто просто “впав, коли лежав на нарах”. Подолич запевняє, що тиску на нього сприяли працівники ізолятора. Зокрема, за його словами, “зустрічі” з так званим “смотрящим” організовував оперативник Олександр Торзюк.

“У карцер “Батумського” приводив опер Торзюк, і мене виводили з карцера в окреме приміщення, де зберігають матраци. Думаю, вони мають якийсь свій інтерес у таких схемах”, — додав в’язень.

Олександр Торзюк донедавна працював в оперативному відділі Одеського слідчого ізолятора. У документальному фільмі “Тюрма можливостей” ми показали, як цей співробітник дозволяв арештанту, обвинуваченому в особливо тяжкому злочині, заборонені законом “привілеї”. Ідеться про вільне пересування в’язня на свободі, зустрічі з близькими і невідомими особами. Після виходу нашого матеріалу Державна кримінально-виконавча служба, яка керує всіма тюрмами України, повідомила про звільнення Торзюка за результатами службового розслідування. “Слідство.Інфо” намагалося зв’язатися з Олександром Торзюком, однак той не відповів на повідомлення журналістів, а коли ми йому подзвонили — кинув слухавку.

Ще одне ім’я, яке згадує Андрій Подолич — Валентин Слабінський, донедавна він був керівником оперативного відділу в Одеському ізоляторі та заступником начальника установи. Слабінський — теж фігурант розслідування журналістів. Зокрема, один із в’язнів нам розповідав, як посадовець вимагав у нього гроші, залучаючи до цього деяких арештантів з особливим статусом. Так, гроші, які вимагали у нашого співрозмовника, опинилися на рахунку приятеля одного з арештантів. Справа щодо цього епізоду вже слухається в суді, де Слабінський є офіційним обвинуваченим. Крім того, щодо Слабінського Державне бюро розслідувань нещодавно відкрило ще одне провадження — за фактом зловживання службовим становищем.

Нещодавно заступник міністра юстиції Віталій Василик повідомив “Слідству.Інфо”, що Слабінського звільнили. Утім, ми отримали інформацію про те, що він залишається працювати в системі. За інформацією з наших джерел у ДБР та СБУ, після звільнення він отримав нову посаду. Тепер він нібито працює у групі швидкого реагування (ГШР) — це особливі формування спецпризначенців, які мають реагувати на заворушення і заспокоювати бунти за ґратами. Утім, на практиці ГШР нерідко вривається в установу в масках з кийками і жорстоко б’є людей. “Слідство.Інфо” розповідало про діяльність таких загонів спецпризначенців, зокрема, у тому ж одеському СІЗО і Черкаській колоній. Після їхніх візитів там були виявлені факти масового побиття.

Ми зателефонували Валентину Слабінському, аби він прокоментував звинувачення на свою адресу, а також розповів про нову посаду. Утім, він відмовився про це говорити і кинув слухавку. Згодом Валентин Слабінський написав журналістам. У своєму повідомленні він, зокрема, нарікав, що наша редакція не залишає його у спокої: “Що ви хочете, щоб мене зовсім не було в системі, так ваше завдання стоїть? Більше в Україні немає проблем, як тільки Слабінський”. Також він запевнив, що обвинувачення, які ми озвучили посадовцю, є “безпідставними”.

Подолич каже, що співпраця тюремників із окремою категорією в’язнів спершу не була очевидною, утім, згодом він це збагнув: “Вони завжди дуже акуратно говорили і напряму не висловлювали своїх мотивів. Вони просто, користуючись своїми посадами, тиснули, забороняли передачі, обшуки постійні”.

“Продай машину, або заріжемо брата”

Інший в’язень Одеського СІЗО звернувся до “Слідства.Інфо” через свою адвокатку Світлану Берлюту. Жінка розповіла, що над її підзахисним знущаються у в’язниці. І назвала тих же людей, що й арештант Андрій Подолич.

Ув’язненого, про якого йде мова, звати Андрій Тороп. Адвокатеса каже, що на нього тиснув криміналітет та адміністрація установи. Хлопець перебуває в ізоляторі вже чотири роки. За версією правоохоронців, він разом зі своїм знайомим убив чоловіка, а потім вони нібито викинули тіло в лиман. Адвокатеса ж заявляє про невинуватість Торопа. Інший підозрюваний у цій справі зараз на волі. І, на переконання Берлюти, саме він й організував цькування її підзахисного, щоб той взяв вину на себе.

Два роки тому хлопець підписав письмові свідчення, у яких повністю зізнається у злочині. Та в суді відмовився від них. За словами Берлюти, хлопця змусили підписати ці свідчення під тиском та після численних побоїв.

“Він (інший підозрюваний,  РЕД.) підкупив працівників пенітенціарної служби (колишня назва нинішньої структури, яка керує тюрмами — РЕД.) та ув’язнених. Тороп терпить катування, побої та фізичне насилля: у нього були численні гематоми, два переломи грудної клітини, пошкодження головного мозку, також вимагали гроші у родичів”, — розповідає адвокатка.

Зі слів Берлюти, ув’язнені також телефонували сестрі Торопа та вимагали вислати їм 1,5 тисячі доларів, погрожуючи зарізати її брата. Вони змушували сестру продати машину, щоб родич лишився живим.

Сестра зрештою продала машину, але поки вона шукала покупців, їй дзвонили і погрожували. “Вони завжди вмикали телефон на гучний зв’язок, щоб сестра чула, як її брата Андрія кожен раз жорстоко б’ють”, — зазначила адвокатеса. Цю ж інформацію вона повідомила й правоохоронцям, а також неодноразово зверталася із клопотанням до суддів щодо безпеки свого підзахисного. Утім, очікуваних адвокаткою результатів цих звернень немає.

Причетними до побиття Андрія жінка також називає працівників оперативного відділу ізолятора Олександра Торзюка та Валентина Слабінського: “Слабінський і Торзюк запускали в камеру Торопа відданих їм ув’язнених, які били Торопа і змушували його зізнаватися у вбивстві, якого він не вчиняв”.

Так, наприкінці серпня минулого року до камери Торопа привели групу ув’язнених, які довго і жорстоко били хлопця, розповідає Берлюта. На підтвердження своїх слів вона надала журналістам фотографії.

Як заявляє адвокатка, знущання над її підзахисним були настільки жорстокими, що той навіть різав собі вени.

Відсутність покарання

Нещодавно Міністерство юстиції повідомило про звільнення Олександра Торзюка та Валентина Слабінського з Одеського СІЗО. Разом із ними, залишився без посади начальника ізолятора — Володимир Шевченко, під керівництвом якого працювали ці посадовці. Звільнення керівника установи теж сталося за наслідками розслідування нашої редакції, про що особисто заявляв заступник міністра юстиції Віталій Василик. Шевченка, до слова, також звинувачують у корупції. За версією правоохоронців, майже шість років тому, коли Шевченко був начальником Ізмаїльського СІЗО, він вимагав від ув’язненого тисячу доларів. Його справа нині слухається в суді.

Утім, у розпорядженні редакції опинився документ, який свідчить про те, що він лишився працювати в тюремній системі. Його звільнили з посади начальника Одеського СІЗО, але призначили інспектором охорони у Кіровоградській області управління ДКВС Південного міжрегіонального управління.

У відповіді на наш запит відомство уникнуло прямої відповіді на запитання щодо призначення Шевченка. Там відповіли, що наразі “приймаються кадрові рішення”. Сам Володимир Шевченко підтвердив, що зараз працює на Кіровоградщині, однак від коментарів відмовився. “У мене немає бажання з вами спілкуватися”, — сказав він.

Заступник міністра юстиції Віталій Василик, який відповідає за діяльність тюремних установ в міністерстві юстиції, від особистого коментаря редакції також відмовився. Посадовець спрямував журналістів до пресслужби, а там “Слідству.Інфо” відповіли, що не знають, де працюють Володимир Шевченко та Валентин Слабінський.

“Міністерство юстиції не є розпорядником інформації щодо того. чи працюють вказані особи в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції або у підпорядкованих управлінню установах”, — йдеться у відповіді на запит. У Південному міжрегіональному управлінні на численні прохання журналістів надати інформацію щодо окреслених проблем так і не відреагували. Ми надсилали запит у відомство, обґрунтовуючи суспільний інтерес до фактів, викладених в публікації. В управлінні кілька разів обіцяли надіслати відповідь, але на момент публікації цього так і не сталося.

Практика, коли працівників тюрем після звинувачень у численних порушеннях чи насильстві щодо в’язнів залишають працювати “у системі”, справді існує. Зокрема, раніше “Слідство.Інфо” розповідало про побиття та смерть засудженого Андрія Данилюка у 2015 році. Відповідно до медичної експертизи, причиною смерті в’язня стали щонайменше 19 ударів тупим предметом по голові. Правоохоронці називають причетними до побиття ув’язненого двох працівників Замкової колонії на Хмельниччині — Василя Мокринського та Романа Франковського. Їх звинувачують у перевищенні влади.

Вдова Андрія Данилюка Яна Магелат розповіла “Слідству.Інфо”, що справа щодо вбивства її чоловіка в суді розглядається дуже повільно. А обвинувачені тим часом продовжують працювати в колонії. Зокрема, Мокринський обіймає посаду заступника начальника установи.

“Сказати, що є якийсь значний прогрес, я не можу сказати. Є боротьба… Всі на волі, працюють на своїх місцях, у їхніх життях нічого не змінилося. Але те, що справа в суді, це — вже виграш. Тому що у таких справах, коли є катування або щось такого плану, що насправді відбувається кожного дня, я не знаю про випадки, коли карали за таке. (…) Система, звісно, на їхній стороні”, — сказала жінка.

Протягом 2014-2018 років за статтею “катування” оголосили лише один обвинувальний акт співробітнику установи виконання покарань. Також, як повідомляло “Слідство.Інфо”, за ці роки до суду передали 13 обвинувачень щодо співробітників в’язниць через зловживання владою та службовим становищем. Серед них не було жодного вироку. Ми також відправили запити в Офіс Генерального прокурора, щоб дізнатися оновлені дані щодо розслідувань, фігурантами яких є тюремники. Утім, на сьогодні у прокуратурі не змогли надати журналістам коректної статистики.

Марія Горбань

“Слідство.Інфо”

Минулі Розслідування

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"