Як аферисти і суди позбавляють киян житла
26.08.2019
Дванадцять років тому киянка Олена придбала квартиру на провулку Тараса Шевченка, в самісінькому центрі Києва неподалік від Майдану Незалежності. Це була інвестиція у майбутній бізнес. Жінка планувала викупити ще одну квартиру на поверсі і зробити з цього приміщення хостел.
Через кризу 2008 року довелося змінити плани і відмовитися від цієї ідеї. Олена виставила житло на продаж. Проте, коли почала готувати документи, дізналася, що квартира давно записана на іншу людину.
Як виявилося, на підставі підроблених документів Гребінківського суду Полтавської області аферисти заднім числом переписали житло на нового власника, що дозволило їм розпоряджатися чужим майном. Олена подала до суду і виграла справу.
Однак це був лише початок. Поки тривало розслідування, аферисти повторно підробили документи на житло і кілька разів оперативно перепродали квартиру, використовуючи підроблені рішення суду і чужі паспорти.
Останні п’ять років Олена безуспішно намагається повернути своє житло назад.
“У мене просто пішов ґрунт з-під ніг. У нашій країні можливо за підробленими документами зробити все: украсти в людини нерухомість, перепродати кілька разів, і апеляційний суд ще потім винесе рішення, називаючи чорне білим”, —скаржиться вона.
Здавалося б, це чудовий сюжет для детективу, однак в Україні це буденна ситуація. Як з’ясувала ЕП, випадок Олени далеко не єдиний. У судовому реєстрі вдалося знайти ще 46 справ, які стосуються нерухомості в Києві.
Ознаки зловживань у всіх ситуаціях однакові. Люди раптово дізнаються, що житло, яке вони придбали кілька років тому, записане на інших і звертаються до суду. У кожному з цих випадків рішення про передавання житла видавав той самий Гребінківський суд.
Довкола цих рішень розгорнулися тривалі судові процеси, які розглядаються останні кілька років, але безуспішно для жертв афери. Слідство досі не може притягнути до відповідальності злодіїв, а суди через це за формальними підставами лишають майно аферистам.
Як таке могло трапитися і хто винний у тому, що люди не можуть повернути собі нерухомість, розбиралася ЕП.
Історія однієї квартири
Сім’я Олени бореться за повернення житла вже п’ять років. За цей час вона витратила на судовий процес десятки тисяч доларів.
“Квартира майже в три рази впала в ціні, я не можу в ній жити, не можу її продати і не можу користуватися своєю власністю”, — з обуренням і відчаєм говорить Олена, у якої шахраї вкрали житло.
Почалося все у 2005 році, коли сім’я Олени придбала квартиру у Шевченківському районі Києва. Жінка планувала відкрити невеликий хостел, проте через фінансові труднощі від бізнесу довелось відмовитися, а житло — продати.
Квартира на провулку Тараса Шевченка в центрі Києва неподалік від Майдану Незалежності та Хрещатика
Вона виставила квартиру на продаж і чекала покупців з хорошою пропозицією. Одного разу, коли Олена з чоловіком була на відпочинку, її помічниця показувала житло потенційним покупцям. Коли ті прийшли подивитися квартиру, побачили, що там перебувають інші люди.
“Раптом з квартири вийшли три амбали і нотаріус, показали підроблений витяг з реєстру, що житло записане на якусь Мариконь”, — розповідає Олена.
Як виявилося пізніше, аферисти підробили документи. У них було рішення Гребінківського суду, за яким сім’я Олени начебто як погашення боргу переоформила квартиру на якусь Оксану Мариконь.
Проте Олена та Мариконь навіть не знайомі, і ніякого боргу не було. Більше того, як пізніше з’ясувала Олена, Мариконь ніколи не зверталася до Гребінківського суду і вперше почула про те, що на неї записана квартира.
Виявляється, кількома роками раніше аферисти підробили документи Гребінківського суду, скориставшись фальшивим паспортом Мариконь. На момент оформлення документів жінка мала інший паспорт, а старим недійсним паспортом скористалися злодії.
Оксана Мариконь разом з Оленою подали заяви до Шевченківського суду та поліції, щоб вирішити цю проблему. Почалося кримінальне розслідування, на квартиру був накладений арешт.
Оскільки Мариконь не претендувала на житло, відстояти своє право на майно Олені вдалося без особливих проблем. Після виграшу в суді сім’я поїхала з міста на кілька місяців, а коли повернулася, їх чекав черговий сюрприз: у квартирі йшов ремонт, який робили невідомі люди.
Поки квартира була під арештом, здавалося, що їй нічого не загрожує. Однак аферисти весь цей час продовжували свою діяльність. Вони підробили зняття арешту з квартири, а потім, скориставшись фальшивими документами Мариконь, виписали довіреність на квартиру на іншу особу, якої раніше в цій історії не було: Андрія Загацького.
Довіреність дала змогу Загацькому розпоряджатися майном нібито від імені Мариконь.
Подальші події ще більш заплутані. В історії з’являються нові люди, які передають житло з рук в руки.
Одразу після підробленого зняття арешту з квартири Загацький продав житло Руслану Багієву. Той переписав квартиру на свою доньку, а вона продала її Михайлу Ансімову. Останній поклав квартиру під заставу у банк “Національні інвестиції”. Кредит Ансімов не використав, каже, що не знадобився.
“Я взяв кредит, оскільки думав, що не вистачить грошей на такий капітальний ремонт”, — виправдовується у розмові з журналісткою ЕП Михайло Ансімов.
Усе це відбувалося протягом трьох місяців, а операції з продажу житла взагалі відбулися за лічені дні.
Така оперативність не випадкова, адже усе це трапилося у час відсутності Олени в місті. Дізнавшись це, вона знову подала до Шевченківського суду і вкотре виграла справу.
“У мене є здогадки, що злодіїв покривають впливові особи. Ми наклали арешт, а вони абсолютно безстрашно його підробили і тричі продали квартиру, поклавши її в іпотеку”, — скаржиться Віленська.
На цьому історія не закінчилась, аферисти перейшли в наступ.
Останній “власник” квартири в цьому заплутаному ланцюгу — Михайло Ансімов — подав на апеляцію з вимогою повернути квартиру і відшкодувати збитки за ремонт, якій він встиг зробити у помешканні. Він не припиняв ремонт навіть на час судового розгляду.
Причому позиватися він вирішив не з Багієвим, який продав йому крадене житло, а з Оленою, яку звинуватив у шахрайстві.
Крім квартири, Ансімов також приватизував горище, вхід до якого лежить через квартиру Олени. Це — спільна власність жителів будинку, якою ніхто не користувався.
Тепер з горища і квартири зробили двоповерхове житло, яке Ансімов здавав в оренду подобово під час судового процесу. Дозвіл на горище йому допомогла отримати приватна компанія, назву якої Ансімов не пам’ятає.
Михайло легко пішов на контакт з ЕП і погодився прокоментувати ситуацію.
“Думаю, Олена це зробила спеціально, щоб отримати квартиру з коштовним ремонтом”, — каже Ансімов.
Він не коментує, чому не звернувся з позовом до Багієва, який продав йому крадене житло, однак детально пояснює свої підозри стосовно Олени.
Однією з причин, чому Михайло підозрює Олену в шахрайстві, є те, що у 2014 році, після першого судового розгляду, вона вчасно не зареєструвала право власності на житло.
Після першого суду Олена на якийсь час лишила арешт на квартиру, не вносячи її повторно в реєстр. Він повертається до цього аргументу під час розмови кілька разів і питає: “Кому це вигідно?”.
“Мені так порадили юристи, адже зняти арешт з квартири шахраям за таких обставин здавалося неможливим”, — пояснює свої дії Олена.
Зрештою, це все одно не допомогло. Шахраї підробили документ про зняття арешту, що дозволило трапитися всім подільшим подіям.
Справа розглядалася всього місяць і в результаті Ансімов виграв апеляцію. Суд підтвердив, що квартиру в Олени вкрали, але все одно лишив житло у власності Ансімова. В ухвалі його названо “законним набувачем майна”.
Хоча за законом вилучене незаконним шляхом майно повертається найпершому законному власнику, тобто Олені.
“Цивільний кодекс надає нам механізм повернення квартири законному власникові, навіть якщо квартиру було неодноразово продано після шахрайського заволодіння. Однак це процес непростий, тільки через судове рішення”, — коментує адвокат Валентина Теліченко.
У найбільш невигідному становищі опиняється людина, яка придбала цю квартиру. Вона може претендувати тільки на повернення коштів від особи, яка продала це житло. Якщо ця людина не має коштів, тоді перспектива отримати гроші назад стає примарною.
Михайлові пощастило, його випадок унікальний. Йому не просто не довелось звертатися до Багієва, який продав йому це житло, але й вдалося залишити житло у своїй власності.
“Суд апеляційної інстанції під головуванням судді Болотова відмовив Олені в повернені її житла, бо за нею не зареєстроване право власності. Абсурдність цього висновку в тому, що Олена до суду пішла якраз через те, що право власності зареєстроване не за нею, а за іншою особою в результаті серії шахрайських дій.
Якби за нею було зареєстроване право власності, вона б пішла не до суду, а до своєї квартири”, — пояснює адвокат Олени Марія Швець.
Суддею під час цього засідання був Євген Болотов. Він ухвалив рішення за формальними підставами, не пояснюючи причину свого рішення. Як і в інших випадках, про які йдеться далі.
Масштабна схема
Цей випадок є лише одним з фрагментів великої схеми шахрайства, яка працює на ринку нерухомості. Автору вдалося знайти рішення суду, за яким у січні 2019 року було накладено арешт на 13 квартир через підробку документів, начебто виданих Гребінківським судом.
За таким принципом було відчужено не тільки квартири, але і щонайменше 25 нежитлових приміщень.
У цій будівлі працює Гребінківський суд
Через таємницю досудового розслідування дізнатися долю цих справ наразі неможливо. Проте є інші випадки, які мають такі самі ознаки. Їх хронологію можна відстежити у судових рішеннях.
Починається все однаково. У якийсь момент власник квартири виявляє, що права власності на житло оформлені на іншу людину на підставі рішення Гребінківського суду Полтавської області. За мировою угодою документи оформлені на людей, які про це нічого не знали, або стверджують, що нічого не знали.
В одній з таких справ право на житло було переписане на безхатченка.
У якийсь момент Валерій (ім’я змінене на прохання адвоката. — ЕП) помітив, що у квитанції на оплату комунальних послуг за його квартиру вказане чуже прізвище.
Він звернувся у ЖЕК і виявив, що власником квартири, яку він далі вважає своєю, є інша особа. Згаданий Гребінківський суд передав право на житло безпритульному, за яким стояли злодії.
Під час судового розгляду у Києві Гребінківський суд надав відповідь, що ніколи не розглядав таку справу, отже, ухвала підробна.
При цьому квартиру після незаконного заволодіння було перепродано добропорядному за формальними ознаками набувачеві.
Пізніше з’ясувалося, що “добропорядний набувач” — це громадянин Казахстану, який ніколи не був в Україні. У суді цю людину представляла адвокат, яка уклала угоду з громадянином Казахстану через Skype.
Валерій звернувся із заявою про злочин до міліції. Слідчі хоч і почали провадження, проте нічого не зробили.
На думку адвоката Валерія Валентини Теличенко, у цьому випадку діяли шахраї, які працювали за попередньою змовою і могли впливати на суд.
“Вони мали можливість впливати на суддів через голову суду. Вони користувалися послугами молодих адвокатів, не виявляючи себе у схемах”, — наголошує Теличенко.
Хоча Гребінківський суд надіслав до Шевченківського суду висновок, що така справа в суді ніколи не розглядалася, і рішення слід визнати підробленим, для колегії київських суддів цього аргументу було недостатньо. Шевченківський суд тоді ухвалив рішення на користь аферистів. Валерій виграв справу лише на етапі апеляції.
“Якщо будь-яка справа до Гребінківського районного суду не надходила і не розглядалася, то і рішення, начебто видані у такій справі Гребінківським районним судом, варто вважати підробленими”, — зазначає прес-служба Гребінківського суду.
В інших подібних випадках Гребінківський суд пояснює відсутність в архівах документів, на підставі яких були переписані квартири, пожежею або стихійним лихом. Тоді постраждалі втрачають можливість довести підробку документів.
З 2000-х років у Гребінківському суді було два випадки пошкодження справ. У 2008 році невідомі підпалили приміщення суду, а у 2010 році внаслідок буревію була залита архівна кімната.
Власники, у яких забирали житло на підставі підроблених документів, подавали до київських судів. Більшість знайдених автором справ розглядалися у Шевченківському районному суді Києва, а згодом передавалися на апеляцію у Київський апеляційний суд. Поодинокі випадки розглядалися також в інших київських судах.
Однак суди різні, а причини відмови у позовах однакові. Усі апелюють до того, що не можуть повернути житло законному власнику, оскільки нема підстав вважати документи підробленими.
Оскільки невідомо, хто стоїть за підробкою документів, а частина документів вважається втраченою, київські суди не можуть підтвердити, що документи були підроблені, навіть якщо це і так зрозуміло.
Чи є підозрювані
На документах, які потрапили в ЕП, стоїть підпис колишнього голови Гребінківського суду Олексія Радзівона.
У 1997 році суддю вже арештовували за хабар.
Пізніше, у 2012 році, апеляційний суд Полтавської області визнав, що суддю було затримано незаконно. Йому навіть виплатили 90 тис грн компенсації за завдану моральну шкоду.
Отримати коментар Радзівона не вдалося, оскільки в суді він більше не працює. Про нього згадують і у місцевих медіа, коли описують схожі випадки. У 2013 році він коментує свою причетність до справи так.
“За 37 років роботи в прокуратурі і в суді мені доводилося кілька разів зустрічатися з випадками, де спливали фальсифіковані рішення судів. Чому зараз використовували наш суд, я і уявити не можу. Мій підпис легко підробити, тому я його міняю раз на кілька років. А будь-яку печатку можна замовити навіть через інтернет“.
Ситуацію з підробленими документами прокоментував і сам Гребінківський суд Полтавської області.
“Беззаперечно, суддівський корпус та працівники апарату суду занепокоєні ситуацією, що склалася, як відносно ошуканих людей, так і репутації Гребінківського районного суду”, – пояснює ситуацію прес-служба суду.
Про причетність до справи Радзівона суд обмежується лише фразою, що він звільнився з посади у 2013 році за власним бажанням.
Проте поки особа, яка підробила ці документи, не встановлена, а Гребінківський суд посилається на стихійні лиха, київські суди виносять рішення на користь аферистів.
Слідчі коментувати цю інформацію відмовилися, посилаючись на таємницю справи.
Наразі у слідства є свідок, який може бути причетний до справи. ЕП вдалось зв’язатися з цією людиною, проте з огляду на таємницю досудового розслідування, вона побажала залишитися анонімною.
У 2008–2012 роках Віталій (ім’я змінене за бажанням свідка. — ЕП) працював у компанії, яка займалася консалтингом і допомогала реєструвати права власності у БТІ. Через цю компанію шахраї і проводили фальшиві документи.
Вони оформили на Віталія довіреність і він від імені злочинців приносив документи на реєстрацію.
“Клієнти приносили готові документи. Суть послуги була в тому, щоб зайти в кабінет, подати документи, завести людину і все. Я не виключаю, що там була якась велика гра, домовленості “наверху”. Мене використали для фізичного подання документів”, — пояснює Віталій.
З його слів, часто він навіть не бачив цих людей, оскільки для оформлення на нього довіреності достатньо було лише паспортних даних. В інших випадках люди приходили до нього особисто.
Фактично компанія, де працював Віталій, була посередником — брала підроблені документи шахраїв і відносила їх у БТІ. Як стверджує співбесідник, документи він не перевіряв, оскільки бракувало часу.
“Нам платили за швидкість, тому не перевіряли нічого. Це мали робити у БТІ”, — пояснює він.
Компанія рекламувала свої послуги в інтернеті і через паперові оголошення. Її назву Віталій не розкриває, оскільки, за його словами, вона працює досі. Останній раз він був на допиті в поліції восени 2018 року.
Хто винен, і чи може це повторитися
Безперечно, історія з підробленими документами Гребінківського суду — це лише початок ланцюга шахрайських дій. Це кримінальна частина історії, відповідальність за яку лежить на поліції.
Перші випадки з ознаками підробки документів трапилися ще у 2013 році, коли були відкриті кримінальні провадження. За шість років слідство так і не знайшло винних. Більш того, за словами Теличенко, адвоката одного з потерпілих, поліція не виконала навіть основних слідчих дій.
“Не дослідили відбиток печатки на ухвалі Гребінківського суду, не дослідили підпис судді на ухвалі, не кажучи про розслідування щодо персоналій”, — говорить вона.
Через бездіяльність поліції, яка не знайшла винного у підробці документів, стали можливими всі інші події. Саме це дає підстави суду ухвалювати рішення не на користь постраждалих.
“Викорінити цю схему можна було б лише через кримінальне провадження, — встановивши осіб, які “смикали за ниточки”, гравців у схемі”, — вважає Теличенко.
Що стосується самих підроблених документів, то такі випадки — лише питання часу і фантазії злочинців.
В історії з Гребінківським судом шахраї скористалися паперовим обігом документів. Події розгорталися у 2008-2012 роках, коли ще не було електронного реєстру прав на нерухоме майно. Усі документи зберігалися у паперовому вигляді в БТІ, що значно полегшувало процес їх фальсифікації.
Коли дані почали вносити в реєстр, це право надали приватним нотаріусам, які не зобов’язані проводити експертизу отриманих матеріалів.
Таким чином, щоб внести документ в реєстр та переоформити права власності, нотаріусу потрібні лише документи, які встановлюють особу колишнього та майбутнього власника житла і формальні заяви.
Реєстратор повинен ретельно перевіряти всі документи, що засвідчують особу. Так само він може перевірити чиність судових рішень. За словами правоохоронців, які розслідували такі справи, часто нотаріуси працюють разом з аферистами, але довести це не завжди вдається.
Крім того, іноді досвідченим шахраям вдається підробити документи так, що їх складно відрізнити від оригіналу.
Про це, зокрема, кажуть і в Гребінківському суді. Через те, що судові рішення зараз відкриті, але всі особисті відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями, підробити такі документи нескладно.
“Запобігти подібним випадкам дуже складно”, — констатує голова апарату суддів Гребінківського суду Чуткова.
Наразі ситуація не надто змінилася. Процедура верифікації документів не досконала, адже досі пропускає підроблені екземпляри.
Наприклад, недавно був скандал стосовно підробки документів у Дарницькому суді Києва.
Там колишній керівник апарату суду Олексій Медвєдєв та екс-суддя Євген Куренков вносили фальшиві рішення до державного реєстру. Однак колектив узяв Олексія Медвєдєва на поруки і той відбувся штрафом 17 тис грн. Колишній суддя Куренков був звільнений рішенням Верховної Ради у 2015 році.
Однак більше лякає не ймовірність підробки документів, а неможливість захистити свої права в суді. Проблема не в шахраї, який скоїв ці злочини, а в системі, яка його покриває.
Як цьому запобігти
В очікуванні судової реформи на шахраїв може натрапити кожен, тому юристи радять щонайменше самостійно контролювати стан придбаного майна через онлай-ресурси.
Наприклад, сервіс OpenDataBot дозволяє підписатися на конкретну компанію або об’єкт нерухомості і відстежувати усі зміни щодо цього об’єкта.
Для цього потрібно завантажити з сайту додаток на телефон або підписатися на чат-бота OpenDataUa у Viber чи Telegram. Сервіс буде автоматично надсилати оновлення і нагадування на телефон.
Юрист Андрій Кохан радить регулярно проводити аудит документів на майно, навіть коли здається, що все гаразд. Це допоможе вчасно помітити зміни у правах власності. Аудит передбачає ретельну перевірку достовірності даних, внесених до системи. Для цього може знадобитися допомога юриста.
Якщо майно було отримане на підставі судового рішення, потрібно звернути увагу на хронологію подій. Цю інформацію можна знайти у судовому реєстрі.
Однак в деяких випадках жодні перевірки не гарантують безпеки. У пастку шахраїв може потрапити кожен, а правоохоронні органи та суди не здатні захистити права громадян. Більше того, іноді нотаріуси, суди і правоохоронці підіграють аферистам.
Яніна Корнієнко
