Від вибивання свідчень до квартирних схем: складний шлях одного столичного копа
18.04.2020
Холодний грудневий вечір, до будівлі київської міліції під’їжджає два автомобіля. Міліціонери привезли групу чоловіків, яких вважають причетними до викрадення людини. Оперативники хочуть опитати їх — аби ті зізналися у злочині. Але вони відмовляються.
Один з міліціонерів вирішує отримати зізнання силою. Він б’є одного з чоловіків по голові й стискає закуті в кайданки руки. Так і не діставши потрібних свідчень, потерпілого просто відпускають додому.
Описані події — вказані в судовому рішенні, і сталися в 2008 році. Фігурував у них співробітник тодішнього міліцейського управління по боротьбі з організованою злочинністю Олександр Білик. Майже через п’ять років після тих подій правоохоронця засудили за перевищення влади із застосуванням насильства. Вирок — три роки позбавлення волі. Та попри це — в’язниці він уникнув, оскільки його скасували, і справу відправили на новий розгляд. Тож чоловік продовжив свій кар’єрний шлях у системі Міністерства внутрішніх справ.
Про особу столичного співробітника тепер уже поліції “Слідство.Інфо” розповідало раніше у фільмі-розслідуванні “Місто вкрадених квартир”. Журналісти виявили, що Олександр Білик імовірно був задіяний у схемах зі столичною нерухомістю, а статки правоохоронця суттєво різнилися з його доходами. З моменту виходу розслідування, як ми з’ясували, майновий стан його родини ще покращився. А обвинувачення у “вибиванні свідчень” не заважає далі носити погони.
Вирок за “вибивання свідчень”
Олександр Білик нині працює заступником начальника слідчого відділу Дарницького управління поліції Києва. Сюди його перевели відносно нещодавно, фактично понизивши його посаду після публікації розслідування. Утім, зараз журналісти знайшли нові деталі ранньої біографії правоохоронця. Це — вирок суду семирічної давності.
Згідно з документом, у 2008-му році, коли Олександр Білик працював старшим оперуповноваженим київського УБОЗу, він був причетний до “вибивання свідчень” у відділку міліції. Разом із колегами правоохоронець тоді перевіряв інформацію щодо викрадення і побиття людини. Одного вечора всередині грудня міліціонери отримали оперативну інформацію, що ймовірні зловмисники будуть в одному зі столичних ресторанів, розташованих у спальному районі Києва.
Білик разом із колегами-оперативниками приїхали до закладу на двох службових машинах. Там вони побачили ймовірних зловмисників, показали службові посвідчення і запросили їх до міліцейського управління, щоб опитати про причетність до викрадення людини. Чоловіки погодилися і добровільно поїхали з ними.
Близько сьомої години вечора розпочався допит. Чоловіків по одному заводили до службових кабінетів. У матеріалах справи йдеться, що опитуючи одного з них Олександр Білик змушував його зізнатися у злочинах. Коли чоловік відмовився, правоохоронець почав бити.
“ОСОБА_10, знаходячись в приміщенні УБОЗ, (…) застосував до ОСОБА_4 фізичне насильство, а саме наніс удари кулаками по тулубу, ногами по ногах, книжкою по голові та руках, а також здавлював зап’ястки наручниками”, — ідеться у судовому вироку. Як згодом встановила судово-медична експертиза, унаслідок цього в чоловіка стався струс головного мозку, а також з’явилися численні синці на тілі.
Чоловіка “допитували” до першої ночі і, не отримавши зізнавальних показів, відпустили. Він сів у таксі й поїхав додому. Дорогою чоловікові стало зле, він вийшов із машини, його нудило. Йому викликали швидку. В лікарні чоловік розповів, що його побили співробітники міліції.
Під час судового розгляду, як ідеться в документі, Білик заявив, що потерпілий намагається його обмовити. Він сказав, що нікого не бив. Але суд не переконали слова міліціонера: “До показів підсудного ОСОБА_9 щодо його непричетності до вчинення інкримінованого злочину суд ставиться критично, вважає їх позицією захисту підсудного, спрямованою на уникнення кримінальної відповідальності, оскільки такі його покази в повній мірі спростовані в ході як досудового, так і судового слідства”.
Відтак — 25 квітня 2013-го року суддя Голосіївського райсуду Києва засудив Олександра Білика до трьох років позбавлення волі. Також його позбавили звання майора.
Однак він подав апеляцію, і справу направили на повторний розгляд. Станом на сьогодні правоохоронець досі перебуває в статусі підсудного за тією ж статтею, а справа знову слухається в тому ж суді. Згідно з даними публічного реєстру, упродовж останніх кількох років вона майже не рухається, оскільки на засідання не з’являються свідки та потерпілі, яких повинні допитати. Журналістам також не вдалося з ними зв’язатися — їхні телефони не відповідають. Тим часом Білик продовжує працювати в правоохоронних органах і перекочував зі старої міліції в нову поліцію.
Журналісти “Слідства.Інфо” намагалися отримати його коментар щодо тих подій, але поліцейський відмовився спілкуватися, зазначивши лише, що “суд у його справі ухвалив справедливе рішення”.
Скромне життя поліцейського
Під час правоохоронної реформи, на початку 2016-го року, Олександра Білика звільнили з лав Національної поліції — він провалив атестацію. Майже через рік після звільнення, чоловік через суд поновився в органах. І з рядового інспектора за два роки він виріс до заступника начальника відділу з розкриття особливо тяжких злочинів київської поліції. Його кар’єрі не завадило те, що нині він досі перебуває на лаві підсудних.
Водночас, у цей же період, як раніше розповідало “Слідство.Інфо”, Білик став співпрацювати з так званою “інвестиційною компанією”, яка ймовірно причетна до привласнення майна киян та силового виселення мешканців.
Схема виглядала так: люди зверталися до цієї компанії за позикою і поступово її виплачували. Натомість — як гарантію закладали свою квартиру. Згодом у їхні помешкання вдиралися невідомі, вирізали замки й силоміць викидали власників з їхніх осель. Відбувалося це без рішення суду. За словами потерпілих, яких опитали журналісти, Білик безпосередньо брав участь у виселенні людей та вимагав у них великі суми.
У фільмі-розслідуванні “Місто вкрадених квартир” також звертали увагу на майно родини Білика, вартість якого не відповідає їхнім офіційним доходам. Попри скромну зарплату, сім’я правоохоронця володіє кількома квартирами в столиці. Сам поліцейський їздить на позашляховику AUDI Q7, така машина зараз коштує близько шестисот тисяч гривень.
Цікаво, що якраз напередодні презентації фільму про його можливу причетність до злочинів, родина Білика придбала нове елітне житло. 81-річний батько та 77-річна теща Білика купили квартиру на 110 квадратних метрів у столичному будинку на вулиці Десятинній — одразу навпроти Михайлівського Золотоверхого монастиря. Житло в цьому домі оцінюються приблизно у 2,2 тисячі доларів за квадратний метр. Відтак, на момент купівлі квартира мала би коштувати більше шести мільйонів гривень.
Журналісти також запитали в Олександра Білика, звідки в його літніх родичів гроші на таку елітну нерухомість, але поліцейський і на це питання відповідати відмовився.
Після виходу фільму “Слідства.Інфо” Державне бюро розслідувань зареєструвало кримінальне провадження щодо діяльності Олександра Білика та інших фігурантів розслідування. Самого ж поліцейського зняли з посади і перевели в Дарницьке райуправління поліції Києва. Однак, станом на момент публікації цього матеріалу підозру нікому не оголосили.
