Вбивство довічником нацгвардійця у потязі при етапуванні
02.06.2020
Пізно ввечері у потязі сполученням Маріуполь—Львів пролунав постріл. У вагоні подали сигнал «напад», і нацгвардієць, який кинувся на звуки тривоги, побачив, як кілька солдатів у коридорі намагаються одягнути на чоловіка наручники. Поруч на підлозі нерухомо сидів хлопець, там же неподалік лежала зброя. Куля пробила йому груди й розірвала аорту. До тями він уже не прийшов.
Вагон, де сталося вбивство, етапував засуджених. А чоловік, якого скували кайданками — ув’язнений на довічне позбавлення волі. Намагаючись утекти, він вистрілив у солдата з конвою Нацгвардії, який стояв на варті. Хлопцеві було 20 років.
Описана подія трапилася пів року тому. Першим про неї повідомив тодішній заступник голови Нацполу В’ячеслав Аброськін та оприлюднив фото солдата. Він також опублікував прізвище стрілка. Назвавши його «звіром», посадовець написав, що за цей злочин йому нічого не буде, адже в нього пожиттєвий термін і він «може вбивати, знаходячись за ґратами, хоч кожного дня».
Люди, ув’язнені на все життя, справді здатні на страшні вчинки. Саме тому до них застосовують спецконвой і найсуворіші заходи охорони. Тож ситуація, коли довічник «може вбивати, знаходячись за ґратами», вказує на те, що система дала збій. Передусім постали питання, звідки довічник узяв зброю та як його обшукували? Щодо останнього дотепер немає ані відповіді, ані відповідальних.
Раніше «Слідство.Інфо» вже писало, як конвой зі структури МВС дозволяє підозрюваним у особливо тяжких злочинах фактично вільно пересуватися на волі у людному місці. Вони вільно отримували пакунки, вміст яких вартові навіть не перевіряли.
Невдовзі після вбивства у потязі з’явилася інформація про те, що зброю довічник отримав у літровій консервній банці з-під ананасів. Тож наша редакція вирішила дослідити цей випадок детальніше. Ми виявили факти, які вказують на те, що до трагедії могло призвести чергове службове недбальство. Також «Слідство.Інфо» дізналося, за що обвинувачений у вбивстві нацгвардійця сів на довічне. Характер злочинів, які він скоїв, дають розуміння: якби йому вдалося втекти, наслідки могли би бути значно тяжчими.
Убитий строковик Андрій Іваненко
Вбивство
25 жовтня минулого року після 11 години вечора до чергової частини поліції на залізничній станції у Дніпрі надійшло повідомлення про те, що у спеціальному вагоні для конвоювання засуджених виявили тіло солдата Нацгвардії. Загиблий — Андрій Іваненко, військовослужбовець частини у Дніпрі. Як повідомила «Слідству.Інфо» його матір Наталія, синові був майже 21 рік: «Він не дожив два тижні до дня народження». Хлопець загинув він вогнепального поранення в область серця. Стріляв у нього довічно ув’язнений Дмитро Бевзюк.
Андрій Іваненко – дніпрянин, він був строковиком і прослужив у лавах Нацгвардії всього п’ять місяців. Зі слів матері, син мав спокійний характер, «був домашньою дитиною» — втім, на службу ніколи не скаржився. «Спочатку він не дуже хотів служити, а потім йому подобалося. Ми ж до нього кожні вихідні приїжджали. Був у настрої», — каже вона.
Трагедія з сином Наталії сталася під час етапування засуджених у спецвагоні, який прикріпили до потягу сполученням «Маріуполь-Львів». Як уже раніше повідомляло «Слідство.Інфо», етапом називають пересування в’язнів між двома тюрмами або, наприклад, колонією та лікарнею. Їх перевозять у спеціальних вагонах, які через застарілість досі називають «столипінськими». Такий вагон чіпляється до звичайного пасажирського потягу.
Усередині вагони обшиті металом, поділені на купе, замість дверей — подвійна решітка, яка зачиняється на замок. Вікон у камерах немає. Заґратовані, вони є лише з іншого боку вагона — у проході, який патрулює конвой. Останній складається з військових Національної гвардії, підпорядкованої МВС.
Близько десятої вечора довічник Дмитро Бевзюк попросився у вартових в туалет. Декілька військових відвели засудженого до вбиральні. Там навпроти дверей стояв постовий — солдат строкової служби Андрій Іваненко. Як ідеться у матеріалах провадження, що містяться в публічному судовому реєстрі, там довічник дістав схований у нього в одязі пістолет, заряджений патронами калібру 9 мм. Після чого, «відчинивши двері туалету, здійснив один постріл у бік потерпілого, влучивши в грудну клітину зліва». Згодом у свідоцтві про смерть лікарі засвідчать: Андрій Іваненко помер на місці «в результаті сліпого кульового вогнепального поранення грудної клітини з ушкодженням легень та грудного відділу аорти».
Засуджений планував утекти, але після пострілу, за даними слідства, інші вартові затримали стрілка і подали сигнал тривоги. Начальник спецконвою, за його ж свідченнями, прибув на місце, коли солдати одягали на Дмитра Бевзюка наручники. Пізніше у керівництві військової частини повідомлять, що в’язень проніс зброю в літровій консервній банці з-під ананасів. Утім, як з’ясувало слідство, окрім зброї, у довічника було іще дещо.
Етап
Засуджений на довічне позбавлення волі Дмитро Бевзюк сидить уже 15 років. Покарання він відбував на Запоріжжі — у Софіївській колонії №55. На його рахунку чимало доведених злочинів, серед них убивство й декілька розбоїв. Чоловік схильний до втечі — адже, як з’ясувало «Слідство.Інфо», раніше він це вже робив і декілька років переховувався від правоохоронців. Про це ми ще розповімо детальніше.
На етап чоловік потрапив, оскільки нібито потребував лікування і його слід було переправити до найближчої тюрми, яка мала необхідний медзаклад — на Дніпропетровщину, в тюрму №4. Перевезти в’язнів з однієї тюрми до іншої напряму часто неможливо, адже на великі відстані їх переміщують лише у потягах. Тому таке конвоювання відбувається поетапно — із транзитними зупинками в інших установах. Тож із Софіївської колонії Бевзюка спершу доставили в СІЗО Запоріжжя, де він протягом певного часу чекав на своє відправлення до багатопрофільної тюремної лікарні на Дніпропетровщині. І нібито саме в СІЗО, як запевняє Дмитро Бевзюк, він і отримав банку зі зброєю від когось зі свободи.
У дорогу засудженим справді дозволяють брати з собою речі. Вони часто перевозять із колонії в колонію нажите роками. Але їх повинні ретельно обшукувати, особливо — довічників. Тож навіть якщо банку з усім її вмістом пронесли в СІЗО, військовослужбовці Нацгвардії мали це виявити під час прийому засудженого під конвой. «Засуджений був виданий конвою Національної гвардії України разом з особистими речами, де в окремій кімнаті співробітниками Національної гвардії було здійснено повний обшук засудженого та його особистих речей. Після цього даного засудженого персоналом Національної гвардії України було вивезено за межі Запорізького слідчого ізолятора до обмінного пункту залізничної станції м. Запоріжжя. Будь яких зауважень або претензій до персоналу слідчого ізолятора з боку представників підрозділу Національної гвардії України не надходило», — розповіли нам у Мін’юсті.
Після того, як стався злочин, правоохоронці відкрили одразу три провадження. Одне розслідування — за фактом убивства військовослужбовця Андрія Іваненка — вела поліція і вже завершила його. А інші відкрили два різні територіальні підрозділи Державного бюро розслідувань. Одне провадження стосувалось коректності дій працівників СІЗО, інше — можливого службового недбальства військовослужбовців Нацгвардії. Складу кримінального правопорушення в діях тюремників не побачили, провадження закрили. У справі про нацгвардійців слідство триває, але за більш ніж пів року жодної підозри Держбюро не оголосило.
Недбальство з боку конвою трапляється доволі часто, каже колишній очільник департаменту Генпрокуратури з нагляду за місцями несвободи В’ячеслав Свірець. Порушення трапляються як у самих тюрмах, так і з боку конвою. Конкретно в цьому випадку експрокурор припускає, що зброя могла потрапити до довічника під час конвоювання: “Я думаю, десь та банка з-під ананасів попала під час етапування. Цілком можливо, що на вокзалі. Попросили конвой, дали там двісті-триста гривень: «Передайте поїсти». За що й поплатилися”.
Він каже, що вартові нерідко передають в’язням речі від родичів та знайомих, трапляються й заборонені предмети. Особливо часто таке відбувається в судах: “На судових засіданнях десь підбігає мама з торбою. Пошепотить трохи з Нацгвардією чи поліцією — і передає синочку торбу. Ну й так не тільки мама, а й спільники роблять”.
Як результат, наприклад, на початку року в одеському суді один із арештантів дістав схожий на гранату предмет, і, погрожуючи суддям підривом, вимагав присутності на засіданні прокурора області. Усе це чоловік транслював у соцмережі через смартфон, який дістав із кишені (до слова, смартфони в тюрмах також заборонені). Усе це відбулось попри те, що перед доправленням до суду чоловіка обшукав поліцейський конвой.
А рік тому «Слідство.Інфо» розповідало про інших співробітників у структурі МВС, які супроводжували в суді в’язнів Київського СІЗО. Там вони дозволяли їм вільно гуляти в парку й проводити зустрічі зі своїми приятелями із кримінальним минулим, а також — приймати від них пакунки. Невдовзі після нашої публікації в тому ж суді поліція викрила конвоїрів на тому, що вони влаштували арештантам застілля. Утім, як ми з’ясували, затримувати службовців правоохоронці чомусь не стали.
Минуле
Засудженому Дмитрові Бевзюку 44 роки, і більше 20 із них він просидів за ґратами. Окрім убивства нацгвардійця, за своє життя він вчинив іще щонайменше 13 злочинів. Серед них — кілька розбоїв, де він стріляв у жертв, викрадення людини та вбивство. Більшість злочинів — зокрема, й убивство — Бевзюк учинив, перебуваючи в розшуку.
2000-го року, за рік після того, як Дмитро Бевзюк звільнився з місць позбавлення волі через попередній злочин, він скоїв новий напад. Разом зі спільниками чоловік удерся до квартири, зв’язав подружжя й вкрав їхнє майно. Усіх фігурантів незабаром взяли під варту, справа йшла до оголошення вироку. Однак у СІЗО в чоловіка загострилася хвороба й незабаром його доставили в лікарню з відкритою формою туберкульозу.
У лікарняній палаті Бевзюка прикріпили наручниками до металевого ліжка, озброєна варта чергувала за дверима. Та вже за кілька годин хворий зміг звільнитися з кайданків за допомогою канцелярської скріпки та, розсунувши руками металеві прути на вікні, утік із палати. Через недбале ставлення до охорони арештанта конвоїрів тоді звільнили. А Дмитро Бевзюк після втечі зробив собі фальшивий паспорт і навіть влаштувався за ним на роботу. Утім, вже невдовзі вчинив черговий розбійний напад.
Останній і найбільш серйозний його злочин стався в 2004 році у Запорізькій області. Тоді Дмитро Бевзюк разом зі спільниками викрав авто таксиста. Власника автівки завезли на кладовище, побили та прив’язали скотчем до металевої огорожі однієї з могил. Далі на цьому ж автомобілі чоловіки відправилися грабувати валютника. Спільники напали на нього та його сестру на одному з ринків Мелітополя. Жінку побили, а валютнику завдали чотири удари ножем, а також п’ять разів вистрілили в нього з пістолета. Стріляв Дмитро Бевзюк.
Переховуватися від правоохоронців Дмитрові Бевзюку вдавалося загалом близько п’яти років. Наступного разу правоохоронці зловлять його аж 2005-го, й за рік присудять пожиттєве покарання. А вже у жовтні 2019-го, через 14 років після свого ув’язнення на довічне, чоловік спробує втекти знову і вб’є Андрія Іваненка.
План
Поліція завершила розслідування вбивства солдата вже за кілька місяців — і в лютому поточного року передала справу до суду. Дмитро Бевзюк своєї вини не заперечує, але стверджує, що вбивати нікого не хотів. «Так, він хотів здійснити втечу, але без фізичного насильства й без смерті людей», — виклав позицію свого клієнта адвокат Георгій Білоусов. За його словами, довічник мав на меті лише роззброїти варту та вийти з вагону — утім, зав’язалася сутичка, внаслідок якої він випадково вистрілив та влучив солдатові в груди. А здійснити втечу йому запропонував знайомий зі свободи. «Вони зв’язувались телефоном. Йому передали телефон: ви ж знаєте, у СІЗО чи будь-якій колонії в цих товаришів є смартфони, вони спілкуються зі своїми по Viber, в інтернеті, — розповів захисник Бевзюка. — Цей його знайомий у телефонному режимі запропонував утекти, після чого так само телефоном повідомив, що товар уже прибув до в’язня. А хто передав, коли передав, скільки це коштувало — ніхто ніколи не дізнається: Бевзюк не скаже».
Прокурор у процесі Юрій Нікіфоров розповів «Слідству.Інфо», що втечу він почав планувати ще в колонії у 2017 році: «Два роки він готувався. І, я так розумію, саме телефоном сказав, які предмети потрібні йому для втечі. Бевзюк каже, що, вже перебувачи в СІЗО у Запоріжжі, він зателефонував і йому повідомили, що «в твоїх речах усе необхідне».
Як з’ясувало «Слідство.Інфо» із судових ухвал, на момент злочину в довічника був не лише пістолет, а й ніж, фальшивий паспорт і, головне, ключі від вагону. Арештант каже, що все це до нього прийшло у банці замість ананасової консерви — у слідчому ізоляторі. Проте виникає запитання, хто міг передати йому ключі. Адже в Міністерстві юстиції, якому підпорядковуються всі тюрми України, нашому виданню повідомили, що співробітники установ взагалі не беруть участь у конвоюванні засуджених, а відтак — не мають доступу до ключів вагонів. Цим опікується Нацгвардія.
Можливо, ключ від вагону схожий на звичайну відмичку, або ж його нескладно придбати? Юрій Нікіфоров заперечує: «Ні, це не відмичка. Це реальні ключі, доступ до яких можуть мати лише машиністи й ті, хто працює на залізниці. У вільному доступі їх немає: ні в магазині, ніде їх не купити». Також прокурор додав, що ключі можуть бути й у нацгвардійців, оскільки вони конвоюють засуджених.
У Нацгвардії на наше запитання, у кого зберігалися ключі, відповідати відмовились. Так само у відомстві не захотіли повідомити результати службового розслідування щодо загибелі солдата Андрія Іваненка.
Утім, деякі документи щодо обставин загибелі нацгвардійця нам вдалося отримати з власних джерел. Так, в акті розслідування нещасного випадку НГУ вказано, зокрема, що один із конвоїрів порушив вимоги плану охорони під час виведення засудженого до вбиральні.
Водночас, матір загиблого солдата Наталія каже, що про смерть сина їй повідомили 26 жовтня о четвертій ранку, і донині начальник конвою не зв’язувався з нею, щоб розповісти про те, що ж саме сталося в потязі.
«Невідомо, хто це все організував, хто передав, звідки ключі. Чому додатковою вартою поставили хлопців, які не мали стосунку до довічників? Чому вони були без бронежилетів?», – питає жінка.
