Сім з половиною мільйонів судді Романюка

19.03.2018

Елегантна вілла, що раніше належала громаді міста, опинилася в руках батька львівського судді. У схемі відчуження взяла участь громадська організація. А для реалізації були використані кошти із подарунку судді Романюку – семи з половиною мільйонів гривень.

І сниться мені дивний сон:

– Начебто, львівський суддя Сергій Лєсной мрійливо дивиться з вікна однієї із трьох родинних квартир в особняку на вулиці Квітневій. Поряд, на чималому майданчику граються діти, то забігаючи, то вибігаючи із сусідньої фешенебельної вілли, де знаходиться дитячий садочок.

– Оце б добре було туди внуків віддати, гарний садок, – каже суддя Лєсной до свого зятя, судді Романюка.

– Та шо ви, тату, аби наші нащадки із такої суддівсько-династійної родини – і щоб у садок разом із простими смертними? Оце б, щоб у тій віллі й на майданчику – і тільки вони одні, – із вогнем в очах відповідає Михайло Романюк.

– А чого, це варіант! Раз плюнуть, сдєлаєм. –

І на цьому мій сон закінчився…

Місія добра

Кілька місяців тому, суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк подав повідомлення до НАЗК про суттєві зміни у майновому стані. Чоловік вказав, що отримав від Львівської міської ради у власність земельну ділянку, вартістю в 198 228 гривень.

Саме цей крок судді дозволив нарешті зрозуміти, хто ж напевне “стояв” за витонченою схемою вибуття із комунальної власності елегантної вілли, площею 467.9 метрів квадратних та прилеглої земельної ділянки в 1 471 квадрат, у затишному куточку Львова.

Суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк (скрін-шот з відео)

Вперше, про існування цієї чималої вілли, широка громадськість дізналася у 2013 році. Тоді багатьох здивувала новина, що Національний Університет “Львівська Політехніка” відмовився від користування цією будівлею на вулиці Квітневій, 6.

Оскільки, раніше тут розміщувався дитячий садочок, а із місцями у таких закладах у Львові сутужно, логічно було б аби влада міста відновила тут дошкільне навчання.

Однак, не встигла “Львівська Політехніка”, наприкінці лютого 2013-ого відмовитися від приміщення, як 23 квітня до Львівської міської ради звертається не відома своєю діяльністю громадська організація “Фонд допомоги “Місія добра”. З проханням – надати їм віллу у користування, для здійснення статутної діяльності.

“Місія добра” не могла бути відомою широкому загалу, з тієї причини, що зареєстрованою ця громадська організація була лише за день до звернення в ЛМР.

Незважаючи на це, Львівська міська рада, уже в травні своєю ухвалою вирішує надати віллу в оренду цим “місіонерам добра”.

До слова, про будь яку їх громадську діяльність нічого не вдається знайти й сьогодні: ані щодо їхніх проведених акції, інтернет-сайту, чи бодай номеру телефону.

Погодьтеся, що це вкрай промовистий факт, як для громадської організації, що для своєї статутної діяльності потребує віллу, такою площею.

Справжній скандал, щодо цієї будівлі розгорівся у січні 2015 року. Як писало тоді видання “Наші гроші. Львів”, “депутат Львівської міськради Валерій Веремчук заявив, що під час засідання сесії 29 січня депутатам для затвердження роздали змінений перелік об’єктів комунальної власності Львова, що підлягають приватизації способом викупу…

– Тиждень тому нам роздали перелік із 33 об’єктів загальною площею орієнтовно 1300 кв.м. Зранку, під час засідання сесії, нам роздали новий перелік, де додалося 7 об’єктів площею 1600 кв.м. Ці об’єкти ніхто не міг детально вивчити на предмет того, що там за орендарі, а вони дуже цікаві”, – розповів Валерій Веремчук виданню “Наші гроші. Львів.

Як виявилося, одним із цих доданих об’єктів була вілла на Квітневій.

Однак скандал довго не тривав і вже 19.03.2015р Львівська міська рада приймає ухвалу №4434 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» . А серед 58 приміщень – вілла.

Для чого ж судилися?

Тим часом, Управління комунальної власності ЛМР, із якогось дива, позивається до Львівської міської ради.

Чиновники в суді намагаються визнати протиправною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015 року № 4434, у частині приватизації 4 приміщень із 58. Серед них – і будівля вілли.

В обґрунтування свої позовних вимог, представники Управління комунальної власності ЛМР надають акт №1211-НП/14 від 24.09.2014 року про проведення перевірки об’єкта. У цьому документі, зокрема зазначається, що приміщення не використовується.

Але  Степан Коссак, суддя Господарського суду Львівської області, у позові  відмовляє.

Зокрема, у рішенні суду від 21 червня 2016 року вказано, що “доказів не використання цього приміщення понад трьох місяців і відповідно його розірвання у судовому порядку позивачем не надано…

Відповідно до п. 2.1. договору зазначені приміщення використовуються орендарем для статутної діяльності. ГО «Фонд допомоги «Місія добра» надала пояснення на позов та документи, які засвідчують факт проведення статутної діяльності на момент складання акту, зокрема Протокол загальних зборів від 24 квітня 2014 року, від 17 листопада 2014 року”, – встановив суд.

Накінець-то. Вдалося отримати підтвердження діяльності “Місії добра”. Два протоколи загальних зборів!!!

Сам факт того, що Управління комунальної власності ЛМР позивалося до суду, не обов’язково свідчить, що чиновники намагалися не допустити приватизації шляхом викупу зазначеної вілли.

Бо такий перебіг подій може й свідчити про те, що таким чином сторони намагалися отримати потрібне рішення суду, що в майбутньому було б гарантією від переслідування правоохоронними органами нових власників. Адже тепер, на будь які звинувачення, “Місія добра” спокійненько б могла витягнути рішення суду – мовляв – усе законно.

І отримавши потрібні рішення суду, “Місія добра” виходить на фінішну пряму й у вересні 2016 року, отримує від ЛМР рішення № 842, яким затверджується оцінка вартості вілли – 7 126 320 грн.

Благородний жест

На цьому етапі розвитку сюжетної лінії, за усіма правилами жанру, повинен з’явитися головний герой. Бо смішно було б припускати, що такі гроші знайдуться у двох співзасновників “Місії добра”, громадської організації, без сайту, номеру телефону, і єдиними підтвердженнями діяльності якої, в суді виявилися, аж два протоколи загальних зборів.

За вікном вересень 2016-ого. Про скандал навколо комунальної вілли майже усі забули. В гру вступає суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк.

               Суддя Апеляційного суду Львівської області Михайло Романюк (скрін-шот з відео)

У своїй декларації за 2016 рік, суддя зазначає, що його дружина, Олена Романюк, дає у позику їхніх спільних 7 мільйонів 200 тисяч гривень. Ці сімейні гроші зичать громадській організації “Фонд допомоги “Місія добра”.

Подальший розвиток подій, зрозуміло, стає передбачуваним до банальності. Адже невдовзі після викупу вілли, “Місія добра”, у лютому 2017 року до ЄДР вносить рішення засновників (учасників) про ліквідацію. І в липні 2017 року з’являється запис у ЄДР про припинення ГО.

А що ж із віллою? Згідно розпорядження №240 від 07.06.2017 Франківської районної адміністрації та договору №506 про поділ житлового будинку, виданого 14.06.2017 року приватним нотаріусом Максьонова Г.В., вілла, уже у вигляді двох житлових будинків вже є власністю суддівського подружжя.

Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.06.2017 року, житловий будинок площею 215.7 кв. м., на вул.. Квітневій, 6а, є власністю Олени Романюк. А житловий будинок площею 252.2 кв. м., на вул.. Квітневій, 6 – є власністю судді Михайла Романюка.

Тобто, якщо додати площі цих двох будинків – отримуємо загальну площу вілли – 467.9 м. кв.

Цікаво й те, що згідно наявних документів, уповноваженою особою Михайла Романюка та його дружини, особою, яка, до прикладу, подавала заяву на отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, був Сергій Мерза. Той самий адвокат представляв  у суді інтереси ГО “Фонд допомоги “Місія добра”.

А для чого ж будинок то поділили?

Громадський активіст та журналіст Віктор Чарномський розшукав ухвалу Львівської міської ради від 27.01.2000 р. № 474.

Віктор Чарномський, правозахисник

Нею державному університету “Львівська політехніка”  було надано в постійне користування земельну ділянку площею 1518 кв. м для обслуговування дитсадка на вул. Квітневій, 6.

Натомість, “Місія добра” викупила тільки сам житловий будинок. Без землі.

Ставши його власниками, суддівське подружжя, взялося за ділянку.

Безкоштовна земля – у добрі руки

14.09.2017 року Львівська міська рада приймає ухвалу № 2437. Пунктом третім, депутати вилучають з користування Національного університету “Львівська політехніка” земельну ділянку площею 0.1518 га на вул.. Квітневій, 6.

Цією ж ухвалою, ряду громадян передаються у власність земельні ділянки. Зокрема, Олена Романюк отримує 735 метрів квадратних землі на вул. Квітневій,6а. Суддя ж Михайло Романюк – 736 квадратів – на Квітневій,6.

Так земельну ділянку, щоправда чомусь на 47 метрів квадратних менше, аніж вилучили в університету, розділили та передали суддівському подружжю.

На мій запит, в Управлінні земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомили, що вказані земельні ділянки надані безкоштовно.

Очевидним стає, чому ж суддя із дружиною оформили поділ вілли. Адже комунальна земля, кожному із них, була виділена для обслуговування житлового будинку. Згідно чинного законодавства, у містах, громадянам можуть безоплатно передати у власність для цих цілей не більше 1000 метрів квадратних.

Тому, 471 метр квадратний довелося б купити.

А так, будинок поділили на два, під один взяла землю дружина, а під другий – сам суддя.

До слова, за оціночною вартістю, лише земельна ділянка Михайла Романюка вартує 198 228 гривень.

А далі – фінальний акорд.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 22 січня 2018 року, власником обох зазначених житлових будинків та обох земельних ділянок є – Феодосій Романюк. Батько нашого героя – судді. І один, і другий житлові будинки йому подаровані 20 жовтня 2017 року.

А вже 10 листопада, Феодосій Романюк укладає договори купівлі-продажу земельних ділянок. Згідно повідомлення в НАЗК, про суттєві зміни у майновому стані, суддя Романюк продав батькові, надану міськрадою земельну ділянку – 736 квадратів – за 198 228 гривень.

У результаті усіх описаних подій, власником колись єдиної будівлі та земельної ділянки став батько судді Апеляційного суду Львівської області.

– Ціна, яку було сплачено за віллу – 15 230 гривень за квадратний метр – це сміх та й годі. У такому районі, і в такій будівлі – реальна ринкова вартість є значно вищою. А ще ж додатково – безкоштовно – і земельна ділянка від міськради. Це копійчана ціна, сміховинна, це ніщо – просто безцінь, – коментує описану історію громадський активіст, у минулому працівник Управління комунальної власності ЛМР, Анатолій Семенюк.

Анатолій Семенюк, громадський активіст (скрін-шот відео телеканалу ZIK)

Він пояснює, що схожі схеми із ГО не є новими у Львові. Адже використовуючи їх, орендар отримує першочергове право викупу – без проведення комерційного відкритого аукціону. І крім цього, гарантію найнижчої оціночної вартості.

– Щоб не було широкого розголосу, просто підставляється ГО – блискавично розглядаються їхні документи. Звичайні схеми заволодіння комунальним майном, і нанесення місту збитків у великих розмірах, давно відомі у Львові, – підсумовує Анатолій Семенюк.

Сім з половиною мільйонів гривень

Напевне, Михайло Романюк не розраховував, що хтось так прискіпливо проаналізує увесь ланцюжок подій. Та тепер, натомість, судді скоріш за все, доведеться дещо пояснити НАБУ. Куди я надіслав усю наявну інформацію.

Бо є у КК України ст.. 368-2, якою передбачена кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. У частині 1 цієї статті вказано, про що мова: “набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі”.

І ось про що я: як пам’ятаємо, Михайло Романюк у своїй декларації за 2016 рік зазначив, що його дружина позичила 7 мільйонів 200 тисяч гривень їх спільних сімейних коштів ГО “Фонд допомоги “Місія добра”.

Вершитель правосуддя вказує, що трохи більшу суму – 7 мільйонів 500 тисяч гривень він отримав у подарунок. І ці гроші подарував судді – його батько – Феодосій Романюк.

Повірити в таке у НАБУ зможуть лише тоді, коли ну дуже захочуть.

Бо Феодосій Романюк, за даними Єдиного реєстру юридичних-осіб та фізичних осіб підприємців не був, і не є співвласником якихось серйозних бізнесових структур. А числиться лише одним із 24 засновників обслуговуючого кооперативу, із внеском 0 гривень.

За інформацією, що знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, у минулому році батькові судді виповнилося 77 років.

Тому походження 7 мільйонів 500 тисяч гривень у Феодосія Романюка, повинно викликати у правоохоронців велику кількість запитань.

Додамо до цього, що чоловік ще й купив дві ділянки. Тільки синова земля, обійшлася батькові судді в понад 198 тисяч гривень.

Поряд з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно громадянин, із аналогічним прізвищем, іменем та по-батькові, як і в батька судді, у вересні 2015 року купив квартиру по вул. Рубчака, площею 121.5 кв.м., а у січні 2016 – парко місце за цією ж адресою.

Суддя Сергій Лєсной. Тесть

І про мій сон, із якого я й починав статтю. Навіяний він був, напевне, ось якими подіями та фактами.

Тестем Михайла Романюка є голова Сихівського районного суду Львова Сергій Лєсной. Олена Романюк – то власне його донька. Сергій Лєсной керує зазначеним судом із 2003 року. А мантію одягнув – у 1990-ому.

Голова Сихівського районного суду м. Львова С.Лєсной ( фото із веб-порталу Судова влада України)

Сергій Лєсной у 2008 році був фігурантом скандалу. Тоді львівські ЗМІ поширили текст відкритого звернення Комітету підприємців Львівщини, за підписом тодішнього голови – Миколи Ореньчука. Як повідомляв ZIK.UA ,у зверненні зокрема, зазначалося:

“…Не так давно суддя Сергій Лєсний, розпочав новий проект: «атаку» на мешканців п’ятиквартирного особняка, що у Львові на вул. Квітневій. Представники контролюючих органів (міліції, податкової служби тощо) несподівано розпочали проводити «перевірки» діяльності (зокрема, професійної) власників квартир з повідомленням, що такі «негаразди» можуть закінчитися, якщо вони продадуть свої квартири Сергієві Лєсному. Під таким цілеспрямовано організованим тиском власники трьох квартир були змушені продати свої помешкання вказаним Лєсним особам з його родини. Проте суддівська рука «замахнулася» на весь будинок і вживає заходів для «переконання» непокірних власників останніх двох квартир…”.

Перевіряючи цю інформацію, я взяв витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно громадянин. Станом на 21 січня 2018 року, Сергію Лєсному та його дружині, на вул. Квітневій належало три квартири. Одна, яка раніше була власністю матері судді, перейшла йому за спадщиною. Дві інші квартири – і тут уже цікаво – голові Сихівського районного суду Львова та його дружині… подарували. В один і той же день, у серпні 2004 року. Усі три зазначених квартири знаходяться в сусідньому особняку із – нашої многостраждальною віллою.

Звісно, я написав запит Сергію Лєсному, та просив його, зокрема повідомити: за яких умов були подаровані квартири; підтвердити або спростувати інформацію, зазначену у зверненні КПЛ та чи мав суддя будь-яке відношення до вілли на вул. Квітневій,6.

Написав я запит і до судді Михайла Романюка. Просив повідомити звідки у його батька 7 500 000 гривень; чому вирішили позичити спільні сімейні кошти “Місії добра” та на які потреби; для чого було здійснено поділ вілли.

Від обох суддів я отримав фактично аналогічні відповіді, майже слово, в слово.

Тесть-суддя Лєсной і зять-суддя Романюк відписали, що “… запитувана Вами інформація не відповідає вимогам Закону України “Про доступ до публічної інформації”, а містить прохання про надання коментаря до відомої Вам вже відображеної та задокументованої інформації, яка міститься в опублікованих належним чином деклараціях та відповідних реєстрах”.

А трохи нижче, додали “що судді не можуть виконувати обов’язки розпорядника інформації”.

Давайте, будемо радіти

Ну і зовсім на завершення. Аби усі пораділи за сім’ю Лєсних. Ото одні добродії їм квартири на вулиці Квітневій подарували. А оце у 2009 році Галина Лєсна, дружина судді, стала власницею чотирьохкімнатної квартири, площею 148.6 м. квадратних. На вулиці Котляревського. І вартість в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначена. Трішки більше за 39 тисяч гривень. Це за усю квартиру.

Ага, це орієнтовно 263 гривні за метр квадратний виходить.

І за зятя-суддю Михайла Романюка, також можна щиро порадіти. Бо оце, згідно його декларації, ще з 2011 році, одна поважна добродійка, віком 78 років на той час, дала вершителю правосуддя право на користування її автомобілем – Mercedes-Benz, модель GLK 300.

Так що інформації для перевірки у НАБУ – не початий край.

Тарас Зозулінський, спеціально для Інтернет-альманаху “Антидот”