Що приховує адміністрація Лук’янівського СІЗО
26.12.2017
Крадіжка особистих речей заарештованих, торгівля наркотиками, самогубства та нелюдські умови утримання – таку систему вибудували співробітники СІЗО №13.
Лук’янівське СІЗО 12 грудня 2017 року. Охорона входить в одну з камер, аби вивезти заарештованого в суд, але знаходить його повішеним.
Через три дні в блоці, де утримуються неповнолітні, зафіксовано спробу порізати вени. Зам’яти справу не вдалося – її взяли на контроль в офісі омбудсмена.
Два НП за чотири дні. Думаєте, це когось схвилювало? Ні. До таких подій у Лук’янівському СІЗО та у Мін’юсті, який його курирує, очевидно, давно звикли.
«Я не можу знати про всіх, хто повісився», – заявив прес-секретар Мін’юсту Юрій Маслак на запитання UA1, чи в курсі він щодо ситуації, що склалася. А на наше уточнююче запитання: невже в СІЗО щодня вішаються, раз цей випадок не розглядається, як винятковий? – прес-секретар просто відмовився відповідати. А тому нам довелося шукати альтернативні джерела інформації, і ми їх знайшли.
За словами людей, які вже вийшли з Лук’янівського СІЗО, і тих, хто там перебуває просто зараз, уся система функціонування цього слідчого ізолятора вибудувана таким чином, щоб максимально жорстко придушувати і «обробляти» арештантів, стимулюючи їх до потрібних слідчому показань. А також заробляти на них – чим більше, тим краще.
Наприклад, під час обшуків камер, у хронічно хворих заарештованих відбирають медикаменти, залишаючи, по суті, без медичної підтримки та можливості не просто нормально почуватися, але й, у буквальному сенсі, вижити. А вподобані особисті речі охорона просто забирає собі.
Водночас, середня температура в камерах приблизно 12-13 градусів, світла часто немає, тому люди сидять у темряві. А на облуплені стіни, грибок і важке сперте повітря тут уже взагалі уваги не звертають – це як само собою зрозумілі прикмети місцевого побуту.
Власне, про це свідчать численні фото, розміщені у Facebook адвокатами, які працюють зі своїми клієнтами в Лук’янівському СІЗО.
Підкреслимо: у таких умовах живуть не злочинці, а люди, яких тільки підозрюють у скоєнні злочинів, але вину їхню ще не доведено. Частина їх рано чи пізно виходять на свободу без жодних (хоча б!) вибачень з боку тюремників. Але виходять хворими і покаліченими на все життя.
«Так, там жопа, – визнав у телефонній розмові з UA1 Маслак. – Але вішаються і ріжуть вени не через це».
Тоді через що? І чому майже 400 народних депутатів визнали умови утримання в СІЗО настільки жахливими, що проголосували за пропорцію: рік у слідчому ізоляторі дорівнює двом рокам в колонії?
Про це в пенітенціарній службі мовчать. Втім, як і в будь-якій іншій ситуації, коли спливають непривабливі факти утримання підозрюваних під вартою.
У таких випадках Державна кримінально-виконавча служба України при Мін’юсті зазвичай запевняє, що нічого такого не було. А якщо й було, то давно. А якщо й не давно, то за минулого керівництва СІЗО, а за нового такого не спостерігалося.
Приблизно так минає третій рік «рішучих реформ» у пенітенціарній системі.
Важка спадщина
Лук’янівське СІЗО в Києві одне з найстаріших і з купою проблем, що залишилися від попередньої «злочинної влади». Але замість того, щоб хоч якось ці проблеми розгрібати, начальство слідчого ізолятора ще більше їх поглиблює, одночасно суттєво покращуючи своє матеріальне становище.
Потрібно доставити спиртне або наркотики? Не проблема – будь-які та в будь-якій кількості. Взяти хоча б скандал з відео грандіозного святкування Дня народження одного з арештантів Лук’янівського СІЗО, яке в жовтні опублікував екс-начальник Лук’янівки Сергій Старенький.
Стіл в камері ломився від алкоголю, а свято було настільки масштабним, що навіть старожили-охоронці, які бачили, здавалося б, все, не могли такого пригадати.
Що відповіли в пенітенціарній службі? Правильно – такого не було, це все брехня. І взагалі, це кадри із в’язниці в Абхазії. Тоді в справу включилася Генпрокуратура, довівши, що така гулянка в Лук’янівському СІЗО все ж була, і відео нове, з Києва.
Але навіть під натиском доказів чини з Держслужби все заперечували, з приводу чого заступник генпрокурора Євген Єнін зауважив в одному з інтерв’ю: «Нам не до кінця зрозуміла позиція окремих представників Державної кримінально-виконавчої служби, які на наш запит намагалися довести, що це відео є застарілим, і нібито знятим кілька років тому. Але ми провели впізнання осіб, які зафіксовані в кадрі. Деякі з них потрапили у київську Лук’янівку в липні-серпні цього року».
Схожа ситуація склалася і з запитом UA1 з приводу скарг заарештованих на умови утримання, які надійшли до нас в редакцію. У Державній кримінально-виконавчій службі нам категорично заявили, що всі факти про нестерпні умови в Лук’янівці – це брехня. І в камерах тепло, і світло є, і заарештовані задоволені, вени масово не ріжуть і не вішаються.
У той же час офіційний лист редакції з проханням відвідати СІЗО №13 і особисто переконатися в ідеальних умовах утримання заарештованих, адміністрацію пенітенціарної служби спантеличив. Причому настільки, що наш запит так і залишився без відповіді. У Держслужбі пішли звичним шляхом – все заперечувати, а якщо будуть докази, просто мовчати.
Мовчить і начальник Лук’янівського СІЗО Валерій Бунак, за якого слідчий ізолятор перетворився на структуру з викачування грошей з усього, чого тільки можна, а п’яні «пільгові» арештанти розгулюють по ізолятору, обнявшись із заступником начальника.
Улюблена робота
Підполковник внутрішньої служби Бунак був призначений начальником Лук’янівки наказом Мін’юсту і 6 лютого 2017 року приступив до роботи. До цього він був начальником Запорізького СІЗО, а починав у Криворізькому слідчому ізоляторі, де пропрацював 14 років.
За цей час він встиг заслужити серед колег і підлеглих неоднозначну репутацію. На форумах, де співробітники пенітенціарної служби обговорюють події на роботі, зарплату та кадрові перестановки, Бунака згадують «незлим тихим словом», причому не завжди цензурним.
Зокрема, з його прізвищем пов’язують стандартні схеми заробітку в СІЗО: торгівля спиртним, наркотиками, «освоєння» бюджетних коштів, отримання грошей будь-якими способами і методами.
Примітно, що ще за «злочинної влади» Бунак пішов на пенсію і, за його словами, працював на заводі, потім у банку. Але після поневірянь на «гражданці» в умовах дикого капіталізму, цей гідний громадянин вирішив, що все ж таки найкраща робота – у СІЗО. І в 2011 році відновився в пенітенціарній системі. Причому, не на найбільшу в держсекторі зарплату.
Наприклад, якщо вірити декларації, за 2016 рік зарплата Бунака склала 76,5 тис. гривень – це менше ніж 6400 на місяць. Однак це, якщо справді вірити декларації.
Адже складно собі уявити, що підполковник, який володіє двома земельними ділянками, будинком, дорогим позашляховиком та має готівкою 120 тис. гривень і 17 тис. доларів, задоволений такою зарплатою.
Звичайно, можна припустити, що задоволення Бунак отримує від самої роботи в СІЗО, адже всупереч усіляким домислам злостивців, він не сколотив собі статків на арештантах, що видно по його декларації. Але, на жаль, цього не видно з декларації членів його сім’ї.
Дружина пана підполковника Ірина та його син Владислав категорично відмовилися надавати главі сімейства звіт про свої доходи і майнові права, що й відображено в декларації Валерія Бунака.
А що ховається за формулюванням декларації «Член сім’ї не надав інформацію» можна тільки здогадуватися. Але враховуючи, які суми грошей проходять через СІЗО і наскільки активно заробляють його співробітники на наданні заарештованим різноманітних послуг, в родині Бунака можуть бути дуже цікаві активи, здатні викликати інтерес Генпрокуратури.
Втім, інтерес ГПУ мав би викликати і ланцюжок, по якому гроші із СІЗО йдуть в кабінети Мін’юсту. А про те, що вони таки йдуть, говорять уже не перший рік. Наприклад, на форумах співробітники пенітенціарної служби жваво обговорювали, скільки Бунак «відвалив» грошей за посаду начальника Лук’янівки.
З цього приводу екс-начальник Лук’янівського СІЗО висловив свою думку в Facebook: «Я колись прогнозував Петренку – Павле Дмитровичу, ігри з пенітенціаркою вас поховають як міністра і як політика. Упевнений, що так воно й буде».
І в цій ситуації міністру та начальнику слідчого ізолятора вже навряд чи допоможуть бадьорі звіти про грандіозні успіхи реформування пенітенціарної системи. І гарні картинки однієї-єдиної відремонтованої у Лук’янівському СІЗО камери, яку показують іноземним правозахисникам. І кадрові перестановки начальства у вигляді переведення з посади з одного слідчого ізолятора в інший.
Створена спільними зусиллями «успішних реформаторів» і продажних тюремників система, зрештою, обвалиться на їхні ж голови.
