Проти мене “шиють справу”. Брутально і поквапом. Лариса Гольник суддя райсуду Полтави
11.04.2018
Після нападу на мене, що стався 22 листопада 2017 року, я заявляла: злочин не розкриють, якщо запити на слідчі дії надходитимуть до Октябрського райсуду, де я працюю, а контролюватиме хід слідства прокуратура Полтавської області.
Дійсність виявилася незрівнянно огиднішою.
За останні місяці щодо мене порушено шість кримінальних проваджень. Одне з них, №42017170000000406, відкрито 7 грудня. Заявник – адвокат Гончаренко. Він працює на Ковжогу, котрий є неофіційним юристом мера Полтави Мамая і близьким приятелем голови Октябрського суду Струкова (усіх чотирьох звати Олександрами).
Наразі НАБУ розслідує справу, що стосується пропонування мені як судді неправомірної вигоди і тиску з метою ухвалення потрібного Мамаєві рішення. Моїх недругів це страшить.
З ініціативи Мамая та Ковжоги кримінальні провадження щодо мене відкривали не раз. І закривали. За безпідставністю. Те саме станеться й зараз.
Але обурює інше. Намагаючись вдарити по мені, мерзотники почали переслідувати моїх знайомих.
У грудні 2015 року Струков, зірвавшись, бо зам’яти справу Мамая не вдавалося, обклав мене брутальною лайкою. Я прагнула вибачень. Та збори суддів, яким було повідомлено про інцидент, втручатися не забажали.
Довелося звернутись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, потім до Вищої ради правосуддя. Понад рік тому я відправила ВРП детальний перелік порушень, вчинених головою суду.
На той час ситуація, коли Струков у присутності працівниць апарату суду обізвав мене “сучарою”, стала надбанням телебачення та преси. На відміну від залежних від керівника суду чиновниць, інші очевидці конфлікту не стали приховувати вражень від хамства володаря мантії.
Їхні пояснення я зберігаю в себе. До заяви приклала електронні копії документів. Імен свідків просила не розголошувати, щоб убезпечити від імовірних неприємностей.
Нещодавно член ВРП Павло Гречківський, якому дісталася моя скарга, повідомив, що відповідні файли (і тільки вони) відсутні на CD-диску, та прохав надіслати оригінали.
Після того, як особи свідків стали відомими Струкову, співробітник прокуратури Полтавської області Владислав Мішуровський заходився виконувати невідкладні “процесуальні” дії. Усі знають, що функції досудового слідства прокуратура втратила з 20 листопада 2017 року.
Прокурору Мішуровському це не заважає особисто викликати й допитувати свідків неетичної поведінки Струкова. І під загрозою кримінального переслідування підштовхувати до зміни показань.
Найбільше дісталося О.М., юристці, котра випадково перебувала під дверима кабінету, з якого лунали непристойні вигуки. Шпигунів і терористів, певно, так не шукають, як полювали за нею.
На той час жінка в іншому місті проходила лікування. А співробітники поліції за розпорядженням прокурора опитували колишнього чоловіка О.М., свекруху, сестру, невістку, сусідів. Безпосередньо до Мішуровського викликали її сина та 80-річну хвору матір, яка мешкає у віддаленому від Полтави селі.
На листи жінки з проханням дочекатись її заздалегідь запланованого повернення додому або дати доручення на допит за місцем знаходження прокурори не реагували.
Допит відбувався з процесуальними порушеннями. Мішуровський не пояснив свідку, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні її допитує. Усупереч явно висловленому бажанню викласти показання письмово та неодноразовим запереченням, фіксував допит на відеокамеру.
Повістку про виклик вручив після завершення слідчої дії, внаслідок неодноразових нагадувань. Півторагодинний допит полягав у з’ясуванні, чи дійсно О.М. була свідком конфлікту між суддями.
Прокурор намагався застрахати жінку відповідальністю за дачу неправдивих свідчень і очною ставкою з охоронцем суду, який начебто дав протилежні показання. Натякав, що знайшов осіб, котрі не підтвердять її перебування два з гаком роки тому в приміщенні суду.
Потім прокурор особисто клопотав суд надати дозвіл на тимчасовий доступ до документів.
Справа дісталася судді Блажко 13 березня об 11 годині. Оскільки провадження стосувалося іншого судді Октябрського райсуду, розглядати його вона не могла. За чотири години (для вітчизняного судочинства швидкість просто космічна) відбувся авторозподіл справи вже в апеляційному суді.
Місяцем раніше я подала заяву на ім’я прокурора області з вимогою надати копію заяви про нібито вчинення мною злочину та виписку з реєстру досудових розслідувань.19 березня я буквально вибила з прокуратури відповідь. Мішуровський облудно твердив, що провадження не має до мене стосунку.
Між тим, в ухвалі Апеляційного суду сказане інше.
Мішуровський домігся, щоб йому надали інформацію про всі телефонні контакти О.М. з 1 грудня 2015 року і дотепер. При тому, що подія мала місце 14 грудня 2015-го, і жінка, яку прокуратура цькує, є не злочинцем, а свідком неетичної поведінки судді!
Частина 2 статті 383 КК України, яку мені інкримінують, передбачає завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів.
Та я не заявляла про злочин, не зверталася до правоохоронців. Йшлося про порушення Струковим правил суддівської етики. Апелювала я до органів суддівського самоврядування. Та чомусь суд не уздрів явних невідповідностей і санкціонував безцеремонне втручання в особисте життя невинної людини.
Мішуровський намагався стати прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Потім запрагнув стати суддею.
Звертаюся до генпрокурора. Юріє Віталійовичу, зверніть увагу на цінного “кадра”. Він, вочевидь, засидівся в прокуратурі.
Чому посіпаки Струкова метушаться? Дисциплінарне провадження має бути розглянуто до 12 квітня. Голові суду загрожує звільнення. Ганьби судовій системі він завдав чимало.
Затятість, з якою прокуратура фабрикує відверто фейкову справу, вражає. Так енергійно не розслідують жоден злочин, скоєний проти мене.
Навесні 2016-го зареєстровано одне з проваджень щодо завідомо неправдивих повідомлень Ковжоги про мої “злочини”. Зокрема, через суди він двічі змушував НАБУ розслідувати “факти” отримання мною 5 років тому хабарів.
Безпідставно обвинувативши мене, він сам має відповісти за статтею, яку “шиють” мені. Та в Полтаві, під крилами мера і голови “козирного” суду, “юрист” Ковжога є дійсно недоторканим.
На допитах у прокуратурі на початку 2015-го Мамай і Ковжога свідомо оббріхували мене. Те саме відбулося 7 квітня 2016 року в судовому засіданні за справою Дмитра Трихни, посередника мера (ним єдиним прокуратура вирішила пожертвувати, аби я вгамувалася).
Мамай, Ковжога, Струков під присягою дали узгоджені неправдиві свідчення, спрямовані на приховування обставин вчинення злочинів, інкримінованих Трихні, та на уникнення власної відповідальності.
Кваліфікуються такі дії за частиною 1 статті 384 КК України. Проте суддю у справі Трихни та обласну прокуратуру лжесвідчення мера, голови суду і директора юридичної фірми не турбують.
Зійшло Струкову з рук і нанесення мені влітку 2016-го тілесних ушкоджень. Остаточно “поховав” цю справу і понад сім місяців приховував від мене постанову про її закриття процесуальний прокурор Мішуровський.
Тепер про те, як “оперативно” розслідують замах на мене. Уже на завтра слідчий просив суд накласти арешт на вилучені з місця злочину речі, зокрема велосипеди, якими користувалися молодики. Дозвіл отримав через 15 днів.
Наступні клопотання стосувались інформації про телефонні з’єднання в районі нападу і повідомлення службі “102” про тілесні ушкодження і сварки (раптом злочинці теж зазнали травм). Частину запитів суди задовольнили через 16 днів. Решту дозволів чекали 23 дні.
Прокуратура області не здійснює процесуального керівництва за розслідуванням нападу. Але, прикриваючись контролем за резонансною справою з боку Генпрокуратури, двічі витребувала провадження і 35 днів протримала в себе здобуті слідчою групою матеріали.
Поки слідству чинили бюрократичні перепони, хтось ретельно замітав сліди.
Гадаю, зрозуміло, хто зацікавлений у тому, щоб нападників не знайшли, а замовники злочину познищували докази своєї причетності. Моя незговірливість загрожує заможним і впливовим персонам. Кримінальною відповідальністю, втратою посад, конфіскацією майна.
Відступати вони не збираються. Я теж. За кілька годин після замаху мені дали зрозуміти – наступного разу виконавці не схиблять.
Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, спеціально для УП
