Магія Дарницького суду
14.01.2019
Частина 1.
М’який вирок екс-керівнику апарату Дарницького суду Києва Олексію Медведєву не просто разонансний. Він — скандальний! Адже всі підроблені рішення були ухвалені від імені одного судді, який не став підозрюваним. Цивільних позовів не заявлено, хоча мало б йтися про десятки, якщо не сотні мільйонів збитків. А вигодонабувачі можуть залишитись невстановленими особами чи добросовісними власниками.
***
Саме ім’я судді Євгена Куренкова стоїть на рішеннях, які Медведєв вносив до реєстру. А рішення ці стосувалися визнання права власності на кількадесят об’єктів нерухомого майна в місті Києві.
Суть афери була в тому, що цивільні справи з такими номерами дійсно існували і в Дарницькому суді розглядалися. Але йшлося там про інших осіб та інші обставини.
Отож «рішення» 2007-2013 року, які слугували для реєстрації права власності на майно, не були внесені до бази документообігу суду і реєстру судових рішень.
Щоб виправити це, керівник апарату суду Медведєв, діючи за вказівкою невстановлених осіб, у 2015-2017 рр. такі рішення зареєстрував, начебто знаючи, що вони підроблені. Наголосимо, що Медведєв уклав з прокурором угоду про визнання винуватості. А значить добровільно визнав усе, що йому інкримінували і нічого не оспорював. Мотивація — загадка.
У кількох випадках керівник апарату суду вносив рішення під логіном інших працівників Дарницького суду.
Так, у грудні 2015 Медведєв зайшов до системи документообігу суду під логіном «SLIVINSKY». Ймовірно, це логін Дмитра Слівінського – начальника відділу інформаційного, комп’ютерного забезпечення та захисту інформації Дарницького райсуду.
У дев’ятьох випадках Медведєв вносив рішення від імені користувача «BRATUSCHAK» – секретаря судового засідання і судового розпорядника Романа Братущака.
Ще чотири рази використовувався логін «PIDDUBNA» судового розпорядника Ганни Піддубної.
Як сказано в угоді про визнання винуватості, логіни і паролі Медведєв отримав за невстановлених досудовим розслідуванням обставин.
Хай там як, але одностайність колективу Дарницького суду, який брав підозрюваного Медведєва на поруки, тепер запитань уже не викликає. Сподіваємося, що скинуться і на штраф у 17 тис грн., яким покарали Медведєва за угодою з прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 Петром Галушко.
Екс-суддя Куренков, чиє прізвище стоїть на усіх рішеннях, був допитаний у 2018 році в якості свідка і все заперечував. Він говорив, що рішень таких не виносив, підписи на ухвалах суду йому не належать, автоматизованою системою документообігу суду після свого звільнення не користувався та не мав такої можливості. І взагалі стиль написання тексту рішення не його.
Куренков працював у Дарницькому суді з 26.12.1990 по 12.11.2015. А вже 22 грудня 2015 Медведєв вніс перше «рішення» авторства нібито Куренкова до реєстру.
У листопаді 2015 року Верховна рада звільнила Куренкова за порушення присяги у зв’язку з тривалим розглядом справ, порушенням строків виготовлення повного тексту судового рішення, а також несвоєчасною передачею справ до канцелярії.
Дії судді призвели до порушення прав 64 осіб на апеляційне оскарження судового рішення.
«Столичний законник «зачинив» у своєму кабінеті більш ніж тисячу справ, перекривши громадянам шлях до правосуддя», – так у 2013 році писали журналісти про результати перевірки Вищої кваліфкомісії.
Куренков спеціалізувався на цивільних справах і мав серед інших суддів Дарницького суду найбільший залишок нерозглянутих справ.
«Знаєте, суддя Є.Куренков ходить до ВККС як на роботу», — розповідав секретар комісії Анатолій Марцинкевич
У січні 2013 Дарницький суд створив комісію для з’ясування кількості справ у провадженні Куренкова. Але той не пустив комісію до свого кабінету.
В лютому у кабінеті служителя Феміди таки провели інвентаризацію. Нарахували 1313 справ, у деяких з них були ухвалені судові рішення, однак не виготовлено повний текст та не направлено учасникам судового розгляду, а в інших – провадження ще тривало. При цьому із 1313 справ: 3 справи надійшли протягом 2007 року, 9 справ надійшло протягом 2008 року, 21 справа – протягом 2009 року, 156 справ – протягом 2010 року, 640 справ – протягом 2011 року, 409 справ – протягом 2012 року, 75 справ – протягом 2013 року.
Суддею Куренковим було порушено також норми законодавства щодо строків вирішення питання про відкриття провадження у справі, про прийняття чи відмову в прийнятті заяв. До того ж суддя не призначав до розгляду справи, передані йому від інших суддів Дарницького районного суду м. Києва, у зв’язку зі звільненням. Такі порушення вчинені суддею Куренковим у більш ніж 600 судових справах.
У матеріалах дисциплінарної справи був список 91 апеляційної скарги, які надійшли до цивільної канцелярії Дарницького районного суду м. Києва з 9 січня 2011 року по 21 листопада 2011 року, на судові рішення, ухвалені суддею Куренковим у справах, не переданих до канцелярії.
За колегу відмовилась заступитися колишня голова суду — Любов Леонтюк. З її слів, проблема існувала роками, колектив допомагав Куренкову чим міг, але врешті-решт збунтувався і у 2012 році звернувся до Вищої кваліфкомісії.
Наступний голова суду Сергій Пойда також дав Куренкову негативну характеристику.
«Я неодноразово запрошував суддю, розмовляв з ним. Які в нього причини? То він каже, що в нього згорів комп’ютер. Викликаю спеціалістів — комп’ютер працює, нічого з ним не сталося. То він посилається на те, що в нього секретар судового засідання не може впоратися з роботою. Сьогодні ми дали йому нового секретаря, але суддя не допустив його до роботи», — коментував у 2013 році голова Дарницького суду Пойда.
Розповідали, що на дверях кабінету судді був напис з назвою релігійного твору. Під час Великого посту він відмовлявся приймати рішення у справах про розлучення.
І показник навантаження на суддю Куренкова не був найвищим серед суддів Дарницького районного суду Києва.
Навпаки, йому навіть давали менше справ, оскільки з 2007 по серпень 2011 року суддя Куренков був задіяний в якості голови комісії по вивченню умов роботи суддів та працівників суду.
Куренков навіть пов‘язував своє звільнення з тим, що виявив у будівлі суду смертельну отруту.
«Коли ми перейшли в Кошиця ,5-а, а там формальдегід в 10-кратному перевищенні … все, понад 80 осіб отримали дозу формальдегіду … Виходить, що ми всі смертники, а я відстоював наші права … У нас був медогляд – ми єдиний суд, де його проводили … ми – практично 70-80 смертників!», – заявив суддя.
***
Слідство підозр Куренкову наразі не висуває. І можна тільки здогадуватися, чи був причетний екс-суддя до шахрайства невстановлених осіб, чи це зловмисники скористалися сумнозвісною неакуратністю служителя Феміди.
Ч.2: майно і бенефіціари
Якщо судові рішення з’являються, значить вони комусь потрібні. Особливо, якщо це підроблені судові рішення.
Тепер мова піде про решту учасників цієї історії, в тому числі гіпотетичних вигодонабувачів.
***
Окрім Олексія Медведєва, який був керівником апарату суду, щонайменше до літа 2018, у слідства були дані про причетність ще трьох осіб.
Це Олександр Ткаченко. Томчук О.М., а також керівник ТОВ «Авадорн» Андрій Глущенко, який начебто підшукував підставних осіб, на яких проводилось оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна з використанням завідомо підроблених рішень.
Із цих трьох тільки про Глущенка є інформація, що його затримували і обирали запобіжний захід. У жовтні 2018 Голосіївський суд отримав обвинувальний акт щодо громадянина Глущенка за ч. 4 ст. 358 КК — підроблення документів. Вироку у справі досі немає.
Ткаченко фігурував у трьох «рішеннях» Дарницького суду щодо визнання права власності на об’єкти. У 2017 його оголошували в розшук як особу, що проходить у справі про шахрайство з нерухомістю і земельними ділянками. Але згодом з’ясувалося, що чоловік помер у 2005 році. Втім, як бачимо, це не заважало його паспорту вести активний спосіб життя. В одного київського нотаріуса вилучилидокументи щодо 15 об’єктів нерухомості в Києві та Київській області, які були записані на Ткаченка. Відтак стає зрозуміло, що паспорт покійника неодноразово використовувався і в інших оборудках.
Виглядає так, що реальні вигодонабувачі наразі невідомі. Слідчі вирахували «фіктарів». З боку судової гілки влади відповідальність на себе взяв керівник апарату суду, підписавши угоду з прокурором.
Але історія була б неповна без згадки про майно, заради якого все затівалося. Всього у списку кількадесят різних об’єктів — комерційні приміщення, житлові будинки і квартири, паркомісця та ін. Зауважимо, що часто це була проблемна нерухомість із загубленими документами і конфліктами між власниками. Для ілюстрації виберемо найкрупніші і найпоказовіші об’єкти.
***
Багатоповерховий житловий будинок в Києві по вул. Гоголівська, 45г площею 5160,7 м. Будівництво у 2004 році розпочато Державним науково-виробничим підприємством «Центр Будінвест». У зв’язку з ліквідацією останнього функції забудовника у 2008 році перебрало ДІБГП «Інвестбуд-3000», також державне підприємство. Будинок зводили за рахунок внесків інвесторів — фізичних та юридичних осіб. Всього було залучено понад 46 млн грн внесів, що становило 97% від вартості інвестиційних площ.
За рішенням Дарницького суду 2012 року, як тепер відомо підробленого, «Інвестбуд-3000» начебто передав будинок деякому громадянину Ушацькому А.С. Той у 2008 році нібито позичав 40 млн грн на будівництво у Галатенка К.О. Гроші повернуто не було. Боржник і позичальник уклали мирову угоду і суд визнав власником будинка Галатенка.
Пізніше в ході досудового розслідування не встановленожодних документів які б підтверджували факт передачі ДІБГП «Інвестбуд-3000» об’єкта незавершеного будівництва Ушацькому. Інвестори з’ясували, що після смерті директора «Інвестбуд-3000» печатка підприємства, а також документи, в тому числі, щодо будинку зникли.
4 квітня 2016 Галатенко як власник на підставі рішення суду продав будинок деякому Володимиру Токарчуку, який передав його до статутного капіталу ТОВ «Уніком Сервіс».
У квітні 2018 Галатенко на допиті розповів, що в грудні 2015 року раніше не знайома йому особа запропонувала за винагороду у 400 гривень укласти договір купівлі-продажу квартири. Він погодився і дав незнайомцю копію свого паспорта та ідентифікаційного номера. У березні 2016, підписуючи договір, він помітив, що йдеться не про квартиру, а житловий будинок, площею більше 5 тис. квадратних метрів, аде відмовитись від підписання договору не міг, оскільки хвилювався за своє життя.
Покупець Токарчук, який вніс будинок до статутного капіталу «Уніком Сервіс». також виявився не менш цікавим. 25 липня 2016 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області виніс вирок Токарчуку за фіктивне підприємництво — роль директора і засновника у ТОВ «Альтерра Трейдинг». За угодою з прокурором чоловіка покарали штрфом у розмірі 8500 грн.
А в грудні 2017 Токарчука засудили за пособництво в ухиленні від сплати падатків.
Складалися документи щодо безтоварних господарських операцій. Начебто ТОВ «Альтерра Трейдинг» Токарчука поставлала дизпаливо до ТОВ «Ленсі Груп», у результаті чого останнє ухилилося від сплати податку на додану вартість у сумі 27 млн грн.
Токарчук знову пішов на угоду з прокурором. У вироку суду написано про щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку… Під час досудового розслідування відшкодовано 16,5 млн грн (!). У підсумку суд призначив чоловікові 191 тис. грн штрафу.
Директорка і співзасновниця фірми «Уніком Сервіс», якій Токарчук передав будинок, Оксана Зіневич також зізналась, що роль свою виконувала за винагороду в 1 тис.грн щомісяця.
Третім засновником «Уніком Сервіс» із часткою 50% є Денис Кононов, який збігом обставин є повним тезкою колишнього оперупоноваженого УСБУ в Івано-Франківській області. Перевірка показала, що це все-таки різні особи. Хай там як, а пояснення третього співвласника фірми у судових рішеннях не наводяться.
Статутний капітал «Уніком Сервіс» наразі арештовано, адже компанія володіє будинком, відчуження якого розслідується у кримінальному провадженні.
Ще один знаковий об’єкт — приміщення Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України у Києві по вул. Богдана Хмельницького, 10. Площа – 2290 кв.м. Будинок 1894 року і в самому серці столиці.
У червні 2016 до реєстру внесено рішення Дарницького суду від 2012 року, яким власником приміщень у будинку визнається Олександр Ткаченко. Але, як писалося вище, ця особа померла у 2005 році. Однак у судовому рішенні сказано, що у 2009 році Ткаченко уклав з Інститутом педагогіки договір на ремонт. Покійний буцімто провів робіт із поліпшенням на понад 9 млн грн, а Інститут не розплатився і суд ухвалив віддати йому відремнтоване приміщення. Виконати рішення, на щастя, не встигли.
Як відомо, у фальшивих рішеннях використовувалися номери реальних цивільних справ. У випадку з приміщенням на Хмельницького,10 «двійником» з таким же номером була справа за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до фізособи про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Цікаво також, що нерухомість Інституту педагогіки вже не вперше фігурує у кримінальній справі. Екс-директора інституту засудили за вимагання 11 млн доларів хабар за оренду саме цього приміщення.
Наступна історія не менш цікава і стосується старого будинку по вул.Воздвиженській ,35. Час його побудови точно не відомий. За документами — до 1917 року. Він старий і занедбаний. Без вікон, без дверей. Але до відомого Андріївського узвозу звідси 250 метрів.
Як видно із матеріалів суду, на початку 2000-х будинок придбала дочка Раїси Шклебей Ірина та її цивільний чоловік. У подальшому подружнє життя не склалося і чоловік виїхав до США, а свою половину будинку подарував Ірині. Остання згодом вийшла заміж за Йохана Крістіана фон Дейка і подарувала по 1/4 будинку новому чоловікові та матері. Господарі начебто у 2008 намагалися продати будинок і навіть отримали $25 тис. авансу. Але договір не було укладено, бо суд несподівано наклав на нього арешт і покупець стягувала заплачені гроші і пеню. Виявилося, що у 2008 році був укладений ще один попередній договір продажу половини будинку деякому Пітеру Тоу. У 2010 році Шахтарський суд визнав Пітера Тоу співвласником.
У 2016 виявилося, що весь будинок проданий без відома колишніх власників. А причиною послужило рішення Дарницького суду від 17.03.2011 і оприлюднене тільки через п’ять років.
У рішенні говорилося, що у 2010 власники будинку уклали договір з Олександром Ткаченком, який зобов’язався виконати і профінансувати ремонт будинку. Всього набігло витрат на майже 9 мл грн. Гроші не повернули, а, за умовами договору в такому випадку будинок і земля під ним переходять Ткаченку.
«Поверхневим оглядом будівлі зафіксовано, що на земельній ділянці відсутній фонтан та дитячий майданчик, а сама будівля знаходиться в занедбаному стані, вікна відсутні, фасад розсипається, внутрішні оздоблювальні роботи, дизайнерські роботи та меблювання не проводились. Тобто, під приводом фіктивного проведення робіт та не розрахування за них, винесено судове рішення та зареєстровано право власності на приміщення і земельну ділянку», – це цитата з ухвали вже іншого суду не Дарницького.
Трагікомізму ситуації додає те, що громадянин Ткаченко помер ще у 2005 році і ані договору підписати, ані ремонт провести ніяк не міг. Але це не заважало нотаріусу у травні 2016 візувати документи з продажу Ткаченком будинку вже деякому Олегу Полупану. Сьогодні будинок під арештом.
Слідчі також зазначають, що нотаріус збільшила площу будинку з 422 до 735 кв.м. Хоча будинок залишився у тому ж вигляді що і на технічному паспорті БТІ, має три поверхи, підвал та горище.
В іншому рішенні покійник Ткаченко був замовником ремонту для трьох будинків у громадянки Ілони Пузенко. За роботи чоловік не розрахувався і суд віддав нерухомість Пузенко.
Зрозуміло, що ремонту не було і справжніми власниками будівель був бозна хто.
Один із вказаних будинків по вул.Верхній Вал,64 вже змінився до невпізнання.
Замість двоповерхівки на 280 квадратів тут збудували офісний центр площею понад 900 кв.м.
Свого часу жителі Подолу скаржились на це будівництво, заявляючи, що воно ведеться одразу в трьох охоронних зонах. Але проект не зупинили.
Будівництво велося за договором про дольову участь компаній «Вірго груп», «Універсум» і «Проекостайл», співвласником яких є депутат Вишгородської міськради від «Блоку Петра Порошенка» Михайло Підвисоцький та Євген Чернецький.
***
Всього керівнику апарату суду інкримінували реєстрацію 24 підроблених судових рішень. Деякі рішення стосувалися одразу кількох об’єктів, а це загалом кількадесят приміщень і ділянок. Тому, ймовірно, автору ще прийдеться продовжити свої досліди.
Ірина Салій, сайт «Судовий репортер»
