Як кандидати в президенти хочуть реформувати органи правопорядку

До президентських виборів залишилось трохи більше ніж місяць і рекордної кількості кандидатів на високу посаду в державі. При цьому кожного політика варто оцінювати не тільки за його попередні успіхи/поразки чи зв’язки з олігархами, а за ті дії у сфері публічної політики, які він чи вона обіцяє зробити сьогодні. Саме тому критично налаштованій аудиторії варто дивитись у програми кандидатів, які писались командою, а не тільки вірити інформаційним гаслам у медіа.

Громадянське суспільство уже оцінило програми кандидатів на відповідність теперішній антикорупційній реформі, судовій реформі та відповідність Конституції України. Зі свого боку, хотів би прокоментувати ті наміри, які кандидати в президенти України висувають стосовно реформи органів правопорядку та, в цілому, кримінальної юстиції. І не тільки щодо відповідності тим реформам, які відбуваються у цій сфері, а й взагалі принципу верховенства права, що є нашим ключем до Європи у розрізі законодавчих та інституційних змін в управлінні державою.

Отже, не сперечаючись про правдивість теперішніх рейтингів кандидатів, пропоную піти від програми кандидата з найбільшим рейтингом за даними трьох соціологічних компаній (КМІС, Socis, Центр Разумкова). Зауважу, що не всі кандидати приділили увагу намірам у зазначених мною сферах або приділили настільки мало місця, що там немає чого коментувати. Наприклад, Юлія Тимошенко обійшла ці теми стороною.

Володимир Зеленський: “Підозрюваний у корупції не вийде під заставу. Засуджений за корупцію отримає конфіскацію майна і довічну заборону обіймати державні посади. Викривач корупції перебуватиме під захистом держави та отримуватиме матеріальне заохочення”.

Антикорупція у Зеленського – одна з ключових тез. Водночас, пропозиція безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (тобто без можливості судді визначити заставу) суперечить Конвенції про захист прав людини. Вже давно практика Європейського суду з прав людини (як і наш КПК України) наголошує, що держава має довести наявність ризиків втечі чи перешкоджання досудовому розслідуванню іншим чином для того, щоб застосувати винятковий запобіжний захід та відправити людину в СІЗО. Єдиний виняток – насильницькі злочини, в яких суддя має можливість визначати розмір застави чи не визначати разом із триманням під вартою. Нещодавно ми бачили це у випадку з Мангером, який отримав можливість внести заставу, хоча суддя міг не дозволити йому таке право. Бо тут мова йде про суспільну небезпеку та ймовірну необхідність ізоляції особи від суспільства, чого ніколи немає в економічних та корупційних злочинах. Тож краще притягнути до відповідальності прикордонників, які “випускають” підозрюваних в корупції чиновників з м’якими запобіжними заходами, ніж ухвалювати зміни, які прямо суперечать зобов’язанням України перед Радою Європи.

Петро Порошенко: “Критерієм успіху реформи правоохоронних органів буде довіра до них громадян, відчуття і реальна можливість безпеки кожного”. Сама теза сформульована дуже влучно. Водночас на прикладі Національної поліції, основним критерієм ефективності роботи якої є довіра громадян (ч. 3 ст. 11 профільного Закону), можна сказати, що така модель оцінки поки не працює. Попри всі вимоги громадянського суспільства виконувати положення Закону та здійснювати оцінку ефективності незалежними соціологічними службами, за визначеним ними протоколом з критеріями довіри та безпеки, – досі цього не зроблено, а оцінка ведеться за кількісно-статистичними показниками розкриття злочинів, які часто подаються у викривленому вигляді. Отже, це поки лише гарне гасло, яке повторюють усі від Авакова до Гройсмана.

Юрій Бойко: “Буде створено муніципальну поліцію, а громадяни самі можуть обирати її керівників”. Ідея муніципальної поліції не нова, однак наша держава досі не може визначитись між моделлю централізованої поліції та муніципальної, тобто відокремленої від центру в питаннях управління та такою, яка фінансується з місцевого бюджету. Нагадаю, що у 2015 р. в першому читанні було ухвалено закон про муніципальну поліцію, розгляд якого парламентарі не продовжили саме через відсутність єдиного бачення органів влади з питання децентралізації поліції. Найбільше побоювання, яке має суспільство – перетворення муніципальної поліції на “кишенькові” армії місцевих політиків. Елементи цього ризику ми зараз бачимо у діяльності муніципальних варт Труханова, Кернеса, Філатова… Зауважимо, що цю ідею також пропонує Сергій Кривонос.

Анатолій Гриценко: “Не будуть СБУ, ГПУ і Національна поліція «кришувати» чи руйнувати бізнес – вони будуть позбавлені впливу на економіку і займатимуться захистом конституційного ладу, протидією терористам і диверсантам, контррозвідкою, боротьбою зі злочинністю і забезпеченням громадського порядку”. Ідея забрати підслідність перерахованих органів стосовно економічних та фінансових злочинів демонструє давно назрілу необхідність реформи податкової міліції. Нагадаю, що у 2017 р. міністр фінансів Олександр Данилюк активно просував ідею створення Служби фінансових розслідувань (СФР), яка могла б виконати це завдання, а у 2018 р. голова Комітету Ради з питань податкової політики Ніна Южаніна – Національне бюро фінансової безпеки (НБФБ), яке б частково давало поштовх цій реформі. Тож Гриценко говорить про цілком необхідну річ, адже відсутність тиску на бізнес з боку держави дорівнює прозорішим правилам ведення бізнесу, що в кінцевому результаті зробить Україну привабливою для іноземних інвесторів та росту економіки в цілому. Детальніше я писав про це раніше в одному із моїх попередніх блогів.

Олег Ляшко: “Проведу справжню судову реформу – звільню всіх старих прокурорів і суддів, а нових – люди обирають на виборах, як у США”. Звільнення “всіх старих прокурорів і суддів” можливе лише у неконституційний спосіб, що ми проходили вже з люстрацією, рішення стосовно якої має ось-ось ухвалити Конституційний Суд України. Стосовно виборних посад – не всі вони є такими у США, а кожен штат має свою специфіку. Чи можливо це в країні, де люди продають голоси на президентських виборах “за гречку”, а успіх на мажоритарних округах вимірюється виключно кількістю вкладених грошей у таку “гречку”? Більш ніж впевнений, що ні.Ту саму виборність пропонує Юрій Бойко, Сергій Каплін, Сергій Тарута, Геннадій Балашов, що гарна на словах, а на ділі може стати загрозою для національної безпеки.

Олександр Шевченко: “Ратифікація Римського статуту та подальші звернення в Міжнародний кримінальний суд у Гаазі для притягнення до відповідальності за злочини проти людяності на території України … кримінальна відповідальність топ-корупціонерів та хабарників – ув’язнення від 10 років до пожиттєвого з конфіскацією майна”. Ратифікація Римського статуту – правильний крок. Нагадаю, що однією з причин гальмування такої ратифікації є побоювання окремих депутатів за добровольчі батальйони на Сході, які у 2014-2015 рр. дозволяли собі вчиняти злочини та залишаються непокараними за них. Тому подібний намір кандидати є доволі сміливою обіцянкою та заслуговує уваги. До речі, те саме пропонує Дмитро Гнап. Стосовно другого наміру – сьогодні Кримінальний кодекс України містить збалансовану систему санкцій за корупційні злочини. Проблема не в розмірі санкцій, а у недотриманні принципу невідворотності покарання. Тому треба вигадувати велосипед, адже високі санкції все одно не будуть застосовуватись на практиці.

Андрій Садовий: “Повернути до закону вимогу щодо наявності юридичної освіти як обов’язкової умови для призначення на посаду Генерального прокурора … Ухвалити закон про захист викривачів і розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам”. Стосовно юридичної освіти Генерального прокурора, який є процесуальною особою, тобто має повноваження на підписання підозри та інших процесуальних документів, безперечно можна тільки підтримати. Так само захист викривачів (інститут whistle-blowers давно поширений на Заході) має бути пріоритетом для законодавця разом із реформою системи захисту учасників кримінального провадження. Зауважу, що обидві проблеми вирішують законопроекти №4038а та №8457, відповідно.

Олександр Вілкул: “Єдина функція ГПУ – підтримка державного обвинувачення в суді”.Відповідна теза в програмі або недоопрацьована, або просто команда Вілкула не знає, що у 2016 році до Конституції України було внесено зміни в частині правосуддя. З того часу прокуратура як орган правосуддя має лише дві функції – підтримка публічного обвинувачення в суді та процесуальне керівництво за досудовим розслідуванням. Якщо ж прибрати другу функцію, то вона залишиться за керівниками органів досудового розслідування? Які й так ревниво ставляться до прокурора в процесі і намагаються впливати на своїх підлеглих? Це крок назад і намагання вирішити дискусію, яка ведеться з 2012 р., щодо того, хто керує процесом – прокурор чи керівник органу досудового розслідування. Повторюсь, на жаль, Вілкул пропонує гірший варіант або просто не розбирається в питанні.

Далі кандидати у Президенти України почали змагатись у неадекватності висловлених ідей. Наприклад, Інна Богословська запропонувала зобов’язати будь-якого громадянина, обраного на публічну посаду, надати добровільну згоду на те, що по відношенню до нього можуть проводитися оперативно-розшукові дії без санкції суду протягом 2-х років з моменту призначення. Мабуть, команді Богословської варто більше дізнатись про зміст негласної діяльності органів правопорядку та не відкривати “скриньку Пандори”, адже ці два роки можуть обернутись чудовим майданчиком для корупції та зловживань з боку органів влади. Юрій Кармазін, у свою чергу, пропонує повернути незаконно звільнених професіоналів в лавах поліції. Проблема тільки в тому, що 93% міліціонерів залишились на роботі після атестації, а ті, хто вважав себе незаконно звільненим, успішно поновився через адміністративні суди. Далі гірше: Аркадій Корнацький пропонує повернути прокурорський нагляд за додержанням законності органами влади, тобто загальний нагляд. Це не просто невластива функція прокуратури (родом з радянських часів), а й величезне поле для прокурорського свавілля – адже дозволяє будь-якому прокурору зайти на підприємство та вимагати документи про діяльність тощо. Не буду вже казати, що це неконституційно та суперечить європейським стандартам. Наостанок, Олександр Мороз пропонує, по-перше, надати МВС функції як у американського ФБР, тобто створити “правоохоронного монстра”, адже ФБР це, умовно, – наші ДБР, НАБУ, частина слідчих підрозділів Нацполіції разом узяті. По-друге, пропонує обмежити 6-місячним терміном строки розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Якщо це і можливо для дрібних злочинів, то будь-який серйозний злочин розглянути від моменту реєстрації до вироку суду в такий термін просто нереально. Це прямий шлях до катування та “вибиття” зізнань, аби швидко впоратись з розслідуванням таких справ.

Підсумовуючи, зазначу, що лише окремо взяті політичні наміри стосовно реформи органів правопорядку та кримінальної юстиції загалом можна побудувати у якесь системне бачення. Якщо ж дивитись на висловлені кандидатами тези як на пріоритети, то вони радше є “заграванням з електоратом”, аніж демонстрацією системного бачення. Хоча це краще, ніж прості тези “побільше чесних людей в органи влади”, однак потребує детальнішого обговорення в суспільстві. На щастя, частина зі згаданих кандидатів, регулярно проводить зустрічі з експертним середовищем, що дає підстави сподіватись, що порядок денний майбутнього діяльності Президента буде складатись з поваги до верховенства права та системних реформ, а не популістичних гасел.