Чому реформа поліцейської освіти необхідна та як її здійснити?
19.01.2017
Основною проблемою поліцейської освіти залишається давно назріла потреба реформування відомчих вищих навчальних закладів, які підпорядковані МВС. Якщо у період здобуття нашою державою незалежності, згадані заклади так чи інакше відповідали потребам тогочасної міліції як мілітаризованого і репресивного державного органу, то на сьогодні радикальним чином змінилися багато істотних факторів: оновилися суспільні вимоги до поліції та цілей і цінностей у її діяльності; Національна поліція відокремилася від МВС; вищу юридичну освіту на високому рівні стали надавати десятки державних та приватних вищих навчальних закладів.
Крім того, згідно з законодавством, наявність вищої юридичної освіти потрібна далеко не всім поліцейським. Тому завдання реформи поліцейської освіти повинно стояти не у ракурсі мети, надати спеціальними відомчими вишами якомога більшій кількості поліцейських вищої юридичної освіти протягом навчання тривалістю у 5 років, а у визначенні механізмів і способів для передання поліцейським конкретних знань, вмінь та сукупності практичних навичок для безпосереднього застосування у професії у рамках інтенсивного курсу навчання (або курсу підвищення кваліфікації) від 6 місяців до 1 року.
Щоб визначити місце відомчих навчальних закладів МВС у нових умовах, їх ролі у реформуванні поліції, поглянемо спочатку на чинний стан речей у цій сфері.
Отже, крім вищого навчального закладу центрального значення — Національної академії внутрішніх справ, при МВС діє ще Харківський, Дніпропетровський, Львівський та Одеський університети внутрішніх справ, а також Донецький юридичний інститут МВС України (розташований у м. Кривий Ріг). Загалом маємо шість (!) вищих навчальних закладів, які спрямовані на надання вищої освіти поліцейським.
Втім, Національна академія внутрішніх справ здійснює підготовку не лише юристів, а й психологів. А, скажімо, Харківський національний університет внутрішніх справ пропонує отримати освіту за спеціальностями не лише «право» і «психологія», а й також: «фінанси, банківська справа та страхування», «кібербезпека», «правоохоронна діяльність». Навчання відбувається як на денній, так і на заочній формі.
Кожен з названих вищих навчальних закладів також пропонує навчання в аспірантурі та захист дисертацій у спеціалізованих вчених радах.
Набір студентів провадиться як на місця бюджетного замовлення, так і на контрактній основі. Так, наприклад, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ пропонує отримати освітній рівень бакалавра за спеціальністю «Право» за 14 100 гривень на рік (на денній формі навчання) або за 8 900 гривень на рік (на заочній формі навчання). При деяких університетах МВС діють також заклади середньої освіти (наприклад, Юридичний ліцей імені Ярослава Кондратьєва).
Отже, як бачимо, у загальному плані діяльність вказаних відомчих «поліцейських» ВНЗ мало чим відрізняється від звичайних навчальних закладів. При цьому переважна більшість викладачів всіх вишів МВС мають звання поліцейських, користуються всіма пільгами та соціальними гарантіями нарівні зі слідчими, патрульними, дільничними, оперативними співробітниками.
У свою чергу, випускники вказаних вишів, які навчалися за рахунок державного бюджету, зобов’язуються служити у поліції протягом трьох років після завершення навчання. Крім того, під час навчання студенти цих вишів часто використовуються поліцією для охорони громадського порядку на заходах з великою кількістю людей.
У зв’язку з викладеними обставинами, виникає декілька логічних запитань: 1) наскільки обґрунтованими є витрати грошей платників податків на утримання персоналу та майна такої значної кількості відомчих «поліцейських» вищих навчальних закладів при МВС; 2) яка система поліцейської освіти є найбільш оптимальною в умовах реформи, і де місце в цій системі вказаних відомчих вищих навчальних закладів при МВС.
З самого початку слід чесно визнати, що для роботи у поліції у широкому сенсі цього слова підходить будь-яка якісна вища юридична освіта, отримана у будь-якому вищому навчальному закладі. Для того, щоб надати здібному кандидату на посаду поліцейського, який перед цим успішно пройшов конкурсний відбір, знання про певні специфічні нюанси у галузі його майбутньої діяльності, достатньо проходження ним спеціального інтенсивного курсу навчання у поліцейському закладі професійної підготовки від шести місяців до одного року.
Невідповідність сучасним реаліям існуючої відомчої освіти у сфері поліцейської діяльності є настільки очевидною, що з цим погоджується навіть Міністр МВС.
Як повідомив А. Аваков у перспективі поліцейська освіта складатиметься з двох ступенів — професійної школи та вищої освіти. «Умовно кажучи, професійна школа поліцейського — це одне, а вища освіта – це інше. Можна пройти спочатку професійний шлях підготовки, потім послужити в патрулі, а після закінчити ВНЗ і вирости до шефа поліції», — повідомив Аваков. Також Міністр очікує, що зважаючи на міжнародну практику, рядовий поліцейський не обов’язково повинен мати вищу освіту. А головне — більшість міліцейських вищих навчальних закладів буде ліквідовано.
У свою чергу, Глава Нацполіції Х. Деканоїдзе зазначила, що разом з міжнародними донорами працює зараз над створенням поліцейської академії для професійної підготовки патрульних, дільничних та слідчих.
На нашу думку, наявним є неузгодженість бачення Главою Нацполіції та Міністром МВС основних дій щодо реформування поліцейської освіти. По суті, вони заявили про те, що є нормальним явищем дублювання навчальних закладів у системі МВС та у структурі Нацполіції. Але це тупиковий шлях, що призведе до надмірних витрат бюджетних коштів, нераціонального використання коштів іноземної допомоги та втрати часу.
Крім того, зазначені цитати високопосадовців оминули необхідність корегування самого фундаменту поліцейської освіти, а саме: зміну змісту ст. 72 Закону «Про Національну поліцію», де виписана надмірно складна та витратна для Державного бюджету система професійного навчання поліцейських, яка, тим не менш, діє на сьогодні.
Згідно з вказаною статтею Закону, професійне навчання поліцейських складається з:
1) первинної професійної підготовки;
2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання;
3) післядипломної освіти;
4) службової підготовки.
У цьому переліку, як мінімум два пункти (підготовка у вищих навчальних закладах та післядипломна освіта) жодним чином не пов’язані власне з потребами поліції, а є по суті освітніми потребами самого поліцейського, які, звісно, слід вітати, але не замикати у просторі компетенції МВС та Національної поліції, і тим більше, не утримувати для цього цілу інфраструктуру вищих навчальних закладів та сотні викладачів.
У самих загальних рисах озвучений Міністром напрям реформування поліцейської освіти є вірним, але він потребує значного уточнення та розвитку. На наш погляд, умовна Дорожня карта реформи освіти в поліції має виглядати так:
1) ліквідація всіх шести вищих навчальних закладів у системі МВС та їх відокремлених структурних підрозділів, філій тощо;
2) створення на базі ліквідованих відомчих університетів та інститутів МВС, що мали відношення до поліцейської освіти, мережі закладів професійної підготовки (так званих поліцейських шкіл), які не надають вищу освіту, а здійснюють як первинну професійну підготовку (терміном від шести місяців до одного року) для щойно призначених поліцейських, так і службову підготовку та заходи з підвищення кваліфікації для всіх інших поліцейських;
3) для осіб, які претендують обіймати керівні посади в поліції і отримати спеціальне звання, наприклад, від капітана і вище, вимагається успішно пройти курс навчання (від трьох до шести місяців) у Вищій школі поліції, яка утворюється на базі Національної академії внутрішніх справ. Вища школа поліції також займається плануванням та розробкою курсів та тренінгів навчання поліцейських;
4) методичними і науковими розробками у сфері поліцейської діяльності (зокрема, здійснення підготовки вчених в аспірантурі), повинен централізовано займатися лише Науково-дослідний центр поліції, який утворюється на базі існуючого одного Державного науково-дослідного інституту.
Звісно, обов’язковою умовою, зазначених структурних модифікацій, є не проста зміна назв, а створення всіх передумов для надання актуальних знань і практичних навичок, які потрібні поліцейському безпосередньо при виконанні обов’язків, на принципово новому рівні викладання. Це потребує, у свою чергу, також переатестації наявного науково-педагогічного кадрового складу всіх перелічених закладів, істотного скорочення кількості викладачів, оголошення відкритого конкурсу на вакантні науково-педагогічні посади, запрошення до участі у викладанні відомих вітчизняних та іноземних тренерів, експертів та досвідчених поліцейських, а також підвищення матеріального забезпечення викладачів.
Що дасть суспільству реалізація вказаних реформаторських кроків?
По-перше, величезну економію бюджетних коштів, які зараз витрачаються на утримання шести відомчих вищих навчальних закладів та їх численних структурних підрозділів та філій. Вивільнені кошти доцільно спрямувати на підвищення заробітної плати поліцейським і поліпшення матеріальних умов їх праці. Встановлення конкурентної заробітної плати поліцейським сприятиме тому, що найкращі випускники різних ВНЗ будуть змагатися на відкритому конкурсі за вакантні посади в поліції.
По-друге, Нацполіція отримає мережу навчальних закладів, метою яких буде формування практичних професійних знань поліцейських, а не надання денної та заочної вищої освіти по різним спеціальностям, та ще і з «бізнесовим акцентом».
По-третє, якщо у Нацполіції буде особлива потреба у підготовці певної кількості фахівців з вищою юридичною освітою, які потім будуть зобов’язані відпрацювати у лавах поліції три роки, вона може це зробити шляхом включення своєї квоти до державного замовлення на підготовку у певному ВНЗ, обраним за критеріями найкращої навчально-методичної бази та викладацького складу, або укласти з певним ВНЗ контракт про навчання певної кількості студентів (такий механізм, до речі, передбачено у ч. 2 ст. 74 Закону «Про Національну поліцію»).
Для реалізації згаданих заходів необхідна не лише чітка політична воля МВС, керівництва Нацполіції та здатність до запровадження не косметичних, а справжніх реформ, а й також і внесення відповідних змін до Закону України «Про Національну поліцію».
Так, на сьогодні у Законі міститься положення про те, що підготовку поліцейських здійснюють «вищі навчальні заклади із специфічними умовами навчання», порядок добору до яких визначає Міністр МВС» (стаття 74 Закону). Це нормативне положення по суті консервує наявну неефективну і застарілу систему відомчих «поліцейських» вузів МВС, сприяє корупції і надмірній витраті бюджетних коштів. До речі, зазначені «специфічні умови навчання» не розкрито Законом, отже в даному випадку є зрозумілим, що йдеться про те, що такі умови можуть забезпечити виключно відомчі вищі навчальні заклади МВС.
В цьому аспекті особливо слід наголосити на тому, що по суті, згідно з хибною логікою Закону, вимога якості наданої вищої освіти майбутньому поліцейському відходить на другий план у порівнянні з наявністю у виші невизначених за змістом «специфічних умов навчання».
На практиці під «специфічними умовами навчання» розуміються всього на всього посилені вимоги фізичної підготовки студентів, дещо більшому акценті на вивченні дисциплін кримінального блоку (кримінальне право та процес, криміналістика та кримінологія), проживання у гуртожитках казарменого типу, носіння спеціальної форми, стройову підготовку та доступ до низки внутрішніх документів МВС та Нацполіії, які регламентують порядок проведення негласних слідчих дій. Чи виправдовують подібні «специфічні умови навчання» утримання цілої системи відомчих вищих навчальних закладів при МВС? Звісно ж, ні. Адже, скажімо, програму поглибленого вивчення кримінального права та інших дисциплін кримінального блоку може легко надати будь-який солідний ВНЗ, а ознайомитися з внутрішніми документами з режимом секретності і займатися розвитком фізичних даних студенти можуть паралельно з навчанням у «цивільному» вузі, відвідуючи певну кількість днів на тиждень найближчий заклад поліції з професійної підготовки.
Відповідно до ст. 73 Закону «Про Національну поліцію», поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, зобов’язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ. У цій же статті вказано, що професійна підготовка не потрібна для тих, хто здобуває вищу освіту на денній формі навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання.
Отже, «звичайний» випускник юридичного факультету, скажімо, Львівського національного університету імені Івана Франка, який успішно подолав відкритий конкурсний відбір, повинен проходити курс професійної підготовки, а випускник будь-якого відомчого вузу МВС – не повинен, і тільки тому, що останній отримав навчання з «специфічними умовами». То чи не завелика вартість для платників податків утримання величезної когорти викладачів та ресурсів шести відомчих вузів МВС лише для того, щоб їхні випускники не проходили первинну професійну підготовку? Питання риторичне, як до речі і питання про те, чи справді «специфічні умови навчання» у відомчих вишах МВС надають можливість підготувати фахівця, який одразу готовий на 100% приступити до роботи у Національній поліції. На нашу думку, є очевидним, що випускник будь-якого ВНЗ (зокрема вишу, який дотримується «специфічних умов навчання») перед призначенням на посаду до Нацполіції потребує проходження короткого курсу практичної професійної підготовки.
У підсумку зазначимо, що без професійних та доброчесних кадрів Національна поліція ніколи не буде користуватися значною суспільною довірою, а реформа поліції залишиться гарними картинками на численних презентаціях керівників Нацполіції та МВС. У свою чергу, оновлений кадровий склад поліції може бути отриманий лише за допомогою суттєво модифікованої системи спеціальних вузькопрофільних закладів з професійної підготовки, у якій немає місця громіздким, бюрократичним відомчим вищим навчальним закладам МВС, які побудовані за зразком 1990-х років, та є яскравим прикладом неефективного використання бюджетних коштів.
