Чому ми програємо війну з катуваннями в поліції
03.06.2020
Чергові побиті та зґвалтовані поліцією. Чергова швидка хвиля обурення та таке ж швидке заспокоєння суспільства. Коли це почалось? Зі справи Гонгадзе, замордованого працівниками міліції? Чи з інших – наприклад, Помиляйко?
Ось інформація про такі ж події у 2018, 2019, 2020 роках. Схоже ми вже звикаємо до цього, навіть вбивство поліцейськими дитини нічого не змінило.
Ми програємо цю війну, бо ми поступово здаємо позиції. Влада міняється, міністри внутрішніх справ приходять та йдуть, реформа триває роками, проходять хвилі люстрацій та атестацій, а людей в поліції катують, як і раніше.
А чому б ні? Поліція оцінює сама себе, розслідує сама себе – яких змін нам чекати? Поки все залишається без змін, побиття, стрільба по дітях та ґвалтування будуть мати місце.
Навіть попри те, що існують спеціальні відділи в прокуратурі та окремий орган ДБР (Державне бюро розслідувань), вони безсилі щось змінити. Вони дивляться на ситуацію очима поліції та мають змогу розібратись тільки з наслідками таких злочинів. Ви ж знаєте, що ДБР та прокуратура здебільшого отримують повідомлення про катування та незаконне насильство від самої поліції? Що у лікарів, до яких звертаються побиті, є обов’язок інформувати про таке поліцію, але немає обов’язку інформувати ДБР? Що ДБР досі не має доступу до баз даних МВС, що ускладнює роботу по справах? Що левова частка справ ДБР – це справи щодо корупції та злочинів, здійснених військовими, а на інше просто не вистачає ресурсів?
Незалежні та ефективні органи попередження катувань в Україні відсутні – національний превентивний механізм при Омбудсмені ледве дихає та ні на що не впливає. Його звіти беззмістовні та нікому не цікаві. Фактично він давно вже існує заради існування.
Верховна рада також ні на що не впливає, а за умов значної кількості депутатів, близьких до міністра внутрішніх справ, навіть просуває законопроєкти, що дадуть додаткові повноваження поліції та Національній гвардії.
Громадськість поступово відійшла від намагань активно впливати на ситуацію та занурилась в комфортні умови нескінченних тренінгів, навчань та коментарів на телебаченні. Невеличка частина найбільш активних концентрується на переслідуванні порушників особисто, але система цього не помітить, навіть якщо вони досягнуть успіху. Час від часу проводяться акції, де лунають заклики відставки Авакова, що додає їм політичного присмаку та відволікає від проблеми, яка існувала до нього, існує за нього та буде існувати після.
Більшість донорських та міжнародних організацій, які працюють у сфері реформи кримінальної юстиції, сконцентрувались на допомозі саме поліції та іншим відомствам. Це не дивно, бо купляти автівки, комп’ютери, робити ремонти, перерізати стрічки значно простіше, ніж підтримувати ініціативи, спрямовані на злам існуючої системи кругової поруки та підтримувати діяльність, яка веде до неприємних розмов з керівництвом поліції.
Медіа не бажають по-справжньому досліджувати чинники насильства в поліції. Аналізувати законодавство або стежити за довгими справами, готувати серйозні матеріали та пропонувати суспільству рішення проблеми для більшості видань занадто складно. Значно легше транслювати коментарі нескінченних радників, голів громадських рад та прессекретарів. Завдяки такому підходу інформаційне поле переповнено різними, часто взаємовиключними меседжами від експертів та “експертів”. Причому відсоток других значно переважає та формує оманливу картину або в стилі “це поодинокий випадок” (так, звичайно, черговий), або “все не так однозначно”.
Є питання й до нас як суспільства в цілому. Ми все більше толеруємо насильство в поліції. Чому кількість громадян, які виправдовують використання катувань у роботі поліції за тих або інших обставин зростає з 2014 року? Також дивно, що існують люди, які фанатично вірять в тези медійної хвилі 2015 року, що начебто “патрульна поліція не б’є та не бере“.
Рецепти для боротьби з таким явищем, як катування в поліції, звичайно, є. Їх використовували, наприклад, свого часу у Великобританії та Польщі. Ці рецепти добре відомі і у нас. Незалежна система збору скарг на поліцію, незалежна оцінка діяльності поліції, незалежна система розслідування фактів незаконного насильства – про це говориться вже багато років. Але поки ми будемо “реформувати” поліцію, не змінюючи нічого по суті, залишається тільки терпіти той факт, що поліція в ході боротьби зі злочинністю примножує ту ж саму злочинність своїми вчинками.
