Колишній коп проти системи. Про критерії ефективності роботи патрульних
13.06.2017
Пан Аваков каже, що робота поліції вимірюється рівнем довіри населення.
Ну це у нього термометр є спеціальний, засунув його куди треба – і виміряв довіру. Хоч по цельсію, хоч у процентах.
Чудовий показник, американський наче як.
А чим мірятися керівництву патрульки та командирам на місцях? У них такого чудо-пристрою немає.
От як знати, ти добре керуєш, чи так собі? Не в патрульних же запитувати, їй-богу.
Що на вечірньому брифінгу спитати з ввірених тобі людей?
Скільки чоловік вам сьогодні вам довірилося? Хм, якось дивно звучить.
А мірятися то чимось потрібно. Як же ж знати, кого хвалить, кого стращать?
Потрібен якийсь чіткий показник, досягнення якого залежить від самих патрульних.
Знайшли такий.
Це виписані постанови і перевірені “підозрілі” особи.
Який критерій підозрілості? Ні на навчанні, ні в процесі роботи, я так і не почув.
А ви як вважаєте? Опухла фізіономія, брудний одяг, неприродня худоба, специфічна міміка – за кілометр видно алкаша чи наркомана зі стажем.
Підозрілий? Аякже! З їх перевіркою проблем немає, як і толку. Якщо й засвітиться “в розшуку”, то зазвичай почуєш від слідчого щось типу: “Ну скажіть шоб прийшов став на облік/відмічався”
А що робити, якщо вам так і не трапився до обіду жоден нарком? Командир в Telegram вже настирливо стукає: ДЕ? Хоч бери й хапай шмонати першого ліпшого перехожого.
Патрульних такий підхід трошки коробить. Та на виручку приходять гральні заклади – там зазвичай контингент до перевірок звиклий. Один мені на прохання показати вміст кишень прямо посеред залу без зайвих слів відразу зняв труси – нічого мені приховувати, мовляв, начальник. Повністю відкритий до діалогу і готовий до плідної співпраці.
Якщо пролистати у смартфоні робочу групу “перевірені особи”, то в пересічної людини може надовго пропасти апетит – там “квазімодо” ще ті, підозрілі до невпізнаваності.
Переходимо до іншого показника – винесених постанов за порушення правил дорожнього руху.
Припустимо, в екіпажа є вільна хвилина між викликами. Я знаю лише чотири способи її витратити:
– відпрацювати ПДР – неспішно кататися на пріусі, дивитися на дорогу, в пошуках знахабнілих водіїв;
– патрулювати двори, гаражі і дрібні вулички – спостерігати по сторонам в пошуках чой-то підозрілого, чи не тягне хтось жмут свіжовикраденого кабеля;
– знайти інший вільний екіпаж, щоб разом випити кави і потеревенити;
– утикнутися в телефон.
Звісно, простіше знайти порушення на дорозі, ніж підозрілу особу у гаражах. І командиру буде що пред’явити.
Особисто я вночі розважався саме полюванням із засідки на любителів проскочити на червоне. Прискорення, сирена, можливість потролити водія – все це розбавляє сірі будні.
І лише сама думка про виклики на сімейні скандали чи інші з’ясування стосунків з побутовими алкашами вселяла у мене невимовну відразу.
Що може вигнати сонну людину бродити темними дворами, якщо можна показувати реальну роботу, пишучи постанови?
Моя статистика така: двоє з трьох патрульних надають перевагу “даішній темі”. Хто не дуже впевнено почувається у спілкуванні з людьми, воліє ганять алкашів.
Тому про відпрацювання проблемних місць, “темних провулків”, мова може йтися з великим скрипом – і показники там не зловиш, і душа не лежить, і пріусом фіг заїдеш – спробуй розвернутися у напарковному дворі вночі. Помнеш бампер – ремонт за рахунок… ну, не будемо про сумне.
Ось і виходять ситуації, коли на вулиці пишуть постанови, а в сусідньому дворі в цей час крадуть колеса. Показники, соцзмагання між ротами, “вот это всьо”.
А довіра населення – вона важлива. Міністру, щоб написати про це в фейсбук. Конкретному патрульному “на землі”, який з цим населенням в прямому контакті. Деяким начальникам з людським обличчям, які не бояться спілкуватися з громадянами та підлеглими.
Але мене починає нудити, коли я чую про “взаємодію поліції і громади”, “нові підходи у співпраці” на фоні останніх подій у Львові. Де зняли повністю керівництво патрульки, яке викликало повагу у місцевої громади. Та якому чомусь не довіряли Жуков і Фацевич.
Сказати людям правду? Ні, краще розповімо казочки для дурників про незрозумілі масові “ротації”. Говоримо “довіра населення”, маємо на увазі “довіра вищого керівництва”
Яким чином зняти керівника місцевої поліції з допомогою міської ради, в новому законі прописали.
Лишилось відкритим питання, як громаді втримати неугодних вищому керівництву?
Андрій Кобилінський, колишній патрульний поліцейський м. Києва
