Правозахисники і громадські активісти страждають від насильства
02.06.2017
Понад 50 випадків перешкоджання діяльності правозахисників та громадських активістів, що трапилися з березня 2014 по березень 2017 року, зафіксував Центр інформації про права людини у доповіді “Становище правозахисників на підконтрольних уряду територіях України: три роки після Євромайдану”.
Як зазначила голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, “ми не ставили за мету зібрати всі випадки перешкоджання діяльності правозахисників та активістів, які діють на захист громадських інтересів, – важливо було виявити ті небезпечні тенденції, які мають місце”.
Йдеться про законодавчі обмеження у сфері свободи об’єднань і свободи пересування, реалізацію свободи мирних зібрань, застосування фізичного насильства (вбивства, побиття), пошкодження майна, кримінальне та адміністративне переслідування, погрози, дискредитаційні кампанії та інші види тиску.
За даними Центру інформації про права людини, від переслідування та перешкоджання діяльності найбільше потерпали активісти, які борються з корупцією, обстоюють екологічні і земельні права, а також ЛГБТ-активісти.
Відкриття кримінальних справ, погрози, обшуки – це форма “закриття рота активістам“. Так вважає голова координаційної ради Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ, Дмитро Шерембей.
Активіст порахував, що порушені проти нього і його організації справи відібрали 400 годин робочого часу через необхідність ходити на допити і судові засідання. “Жодної справи щодо дискредитації громадських активістів або погроз на нашу адресу не було відкрито. А ось справу проти нас за одним записом у соціальній мережі річної давнини – буквально за день розпочали… Наша позиція така: не існує жодної справи, яка змусить нас мовчати і не діяти. І Україна змінюється тільки завдяки активності громадян”, – зауважує Шерембей.
Правозахисники та громадські активісти зіштовхуються із різними формами перешкоджання їхній діяльності. Так, директор координаційного центру “Правозахисник” Максим Корнієнко отримав 15 діб адміністративного арешту тільки за те, що робив моніторинг судового процесу у кримінальній справі стосовно двох представників ромської громади у Вовчанському районному суді Харківської області, а це не сподобалося судді.
Активіст із селища Влaсівкa Кіровоградської області Михайло Берчук двічі був побитий, однак поліція не може встановити нападників, незважаючи на те, що напад стався в центрі міста, вдень і зафіксовані номери автівки, на якій поїхали нападники. Активіст припускaє, що нaпaди пов’язані із його aктивною боротьбою проти зaбруднення довкілля місцевими підприємствами з виробництвa олії та мaйонезів.
З перешкодами і дискредитацією зіштовхувалися і активісти, які працювали в зоні конфлікту на Донбасі. Наприклад, у грудні 2016 року на сайті PBS-News були оприлюднені персональні дані активістів, які для здійснення своєї роботи їздили на неконтрольовану частину Донбасу. Зокрема, Ніни Потарської, яка відвідувала т.зв. ДНР і ЛНР для проведення дослідження соціально-економічної ситуації там і документувала інформацію про життя жінок на конфліктних територіях, оскільки готувала доповідь для Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації жінок (CEDAW).
Після публікації персональних даних на сайті “Миротворець” Ніна Потарська почала отримувати погрози. За підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини вона звернулася до правоохоронних органів, однак ефективне розслідування проведене не було. “Ми це розглядаємо як психологічний тиск на активістів та журналістів. Ще в 2016 році ми подали заяву в правоохоронні органи. Однак із заявою та нашими документами відбуваються якісь магічні дії – вони то щезають, то з’являються. Слідство досі не розпочато…”, – повідомила правозахисниця.
Ситуація, коли уряд використовує тиск й застосовує насильство щодо людей, які критикують владу, захищають права людини і виступають на захист суспільних інтересів, є в багатьох країнах. Потрібно шукати легальні методи протидії цьому відповідно до міжнародних стандартів, – наголошує Гаррі Хуммель, директор з політики Нідерландського Гельсінського комітету. “Я почув чимало історій про обмеження свободи асоціацій, свободи мирних зібрань в Україні. Сьогодні правозахисники потребують захисту, необхідне проведення розслідувань стосовно потерпілих та припинення стигматизації активістів у медіа”, – додає Хуммель.
“Без проведення швидких і дієвих реформ, ефективного розслідування усіх випадків переслідувань та нападів на правозахисників, а також припинення ганебної практики дискредитації громадянського суспільства українська влада остаточно втратить його підтримку і можливість опиратися на нього як на партнера”, – вважає Тетяна Печончик.
Автори доповіді у своїх рекомендаціях органам влади, зокрема, наголошують на необхідності скасування останніх змін щодо електронного декларування для антикорупційних активістів та підвищенні ефективності розслідування нападів на правозахисників та активістів, що діють на захист громадських інтересів.
