Чому «суддям-п’ятирічкам» не можна повертати повноваження автоматично
28.10.2022
Наприкінці серпня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про відновлення повноважень так званих «суддів-п’ятирічок» (№7698). Стисло пояснимо, хто такі «судді-п’ятирічки» і що пропонують автори проєкту.
Раніше, до реформи 2016 року, суддів призначали на п’ятирічний строк, по спливанні якого Верховна Рада перепризначала їх пожиттєво. Це породжувало проблему політичної лояльності суддів, адже вони завжди мали озиратися на депутатів, які згодом могли за них не проголосувати. Судова реформа 2016 року передбачила переатестацію всіх суддів, що була обов’язковою і для суддів, призначених уперше на п’ять років, — «суддів-п’ятирічок». Однак не всі вони пройшли переатестацію у Вищій кваліфкомісії суддів: когось запідозрили в корупції й зупинили оцінювання, хтось, як, наприклад, судді ОАСКу, «захворів» і не зміг прийти на співбесіду, а до інших просто не дійшла черга.
Таких «суддів-п’ятирічок» на 1 серпня 2022 року налічується близько 280. Вони не розглядають справ, бо п’ятирічний строк їхніх повноважень сплив. А Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), яка мала б закінчити їхню переатестацію, сама перебуває у процесі реформи й не має повноважного складу.
Автори проєкту пропонують дати зараз цим суддям повноваження розглядати справи, а перевірки провести потім, після формування Вищої кваліфкомісії суддів. Мовляв, країні не вистачає суддів, а «судді-п’ятирічки» отримують винагороду ні за що, тоді як державі бракує фінансів. Наводимо топ-5 причин, чому таке рішення жодним чином не поліпшить фінансову ситуацію, але поставить під загрозу судову реформу та безпеку держави.
1. Серед «п’ятирічок» багато одіозних суддів
Яскравий приклад цього — «суддя Майдану» і суддя-спікер одіозного ОАСК Богдан Санін. Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) ще у квітні 2018-го рекомендувала його звільнити, але Вища рада правосуддя (ВРП, орган, відповідальний за це) не задовольнила рекомендацію.
Санін відомий як суддя, котрий заборонив Майдан: у день розгону студентів, 30.11.2013 року, у відповідь на позов Київміськдержадміністрації він заборонив масові акції в центрі Києва з 1 грудня по 7 січня 2014 року. Він також фігурує у справах «плівок Вовка» — разом із Павлом Вовком та його поплічниками обговорював можливість «еб**ть» ВККС шляхом забезпечення позову, але скаржився на відсутність повноважень через спливання п’ятирічного терміну.
Тесть Богдана Саніна — відомий політик Володимир Яцуба, який на початку тимчасової окупації Криму підтримував прибічників Росії, разом із ними вигукував «Беркут» і «Росія» в Севастополі та, фактично, був одним із тих, хто здав Севастополь Росії.
Оксана Царевич — ще одна «суддя Майдану», колишня суддя Печерського районного суду Києва. В основі її судових рішень — виключно протоколи ДАІ, що, як встановлено слідством, були сфальсифіковані. Царевич фактично стала синонімом судової несправедливості часів Майдану. Але уникнула кримінальної відповідальності, а тепер, до того ж, має всі шанси повернутися в крісло судді без передбаченої законом перевірки.
Юлія Аблова — дружина скандального судді Євгена Аблова, заступника Павла Вовка. Вона також суддя, але Комінтернівського райсуду Одеської області. Після початку переатестації, маючи 26 тис. грн річного доходу, пані Аблова задекларувала дві квартири в Києві площею по 140 кв м, суперкар Porsche Panamera, високошвидкісний катер та 1,5 млн грн грошового подарунка від своєї матері.
Загалом серед «суддів-п’ятирічок» 14 суддів Майдану. А ще є судді, яких судили за хабарництво чи керування авто напідпитку, багато — з сумнівними статками. І це лише ті, про яких широко відомо. Є чимало менш відомих, але не менш сумнівних персонажів. І ще більше — тих, про кого інформації немає взагалі, бо перевірка стосовно них ще не проводилася.
В умовах війни віддавати повноваження суддям, які порушували закон і права людини, а також «котам у мішку», — дуже небезпечно. Навіть ті, які проходили перевірку на конкурсі до Верховного Суду, подекуди виявляються російськими громадянами. Можна тільки уявити собі, скільки таких серед близько трьох сотень суддів, щодо більшості з яких перевірка не проводилася взагалі.
2. Недоброчесні автори законопроєкту і їхні сумнівні наміри
Склад авторів законопроєкту хоч і вирізняється неабиякою зірковістю, але точно не може похвалитися доброчесністю.
Головним ініціатором і одним із авторів є депутат від «Слуги народу» Сергій Демченко. Свого часу він захищав вищезгадану суддю Царевич і брав участь у міжнародній конференції для «відбілювання» репутації скандального голови Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка.
Серед авторів значиться й сумнозвісний суддя Богдан Моніч, — він із допомогою судді Вовка став головою Ради суддів, за що віддячив припиненням перевірки ОАСКу Радою суддів, а також на посаді голови РСУ всіляко блокував судову реформу. Нині він — один із кандидатів у ВРП, яка в результаті цієї реформи формується на конкурсних засадах.
Олег Прудивус — голова Запорізького окружного адмінсуду, колишній член ВРП, «суддя Майдану», що заборонив проведення мирної протестної акції біля Запорізької прокуратури. Має тісні зв’язки з Павлом Вовком і державою-агресором: батьки дружини Прудивуса — громадяни Росії. Сам катається кожного Нового року до Москви.
Галина Канигіна — ще одна кандидатка у ВРП, а також суддя колишнього Верховного Суду України. У декларації доброчесності за 2015 рік вона, ймовірно, намагалася зманіпулювати і приховати факт констатації порушення прав людини, зафіксованого ЄСПЛ. Схоже також, що Галина Канигіна занизила вартість придбаної земельної ділянки площею 610 кв.м у Київській області. В декларації зазначено вартість лише 149 900 грн (за таку величезну ділянку!), що дивним чином тільки на 100 гривень менше від ліміту на готівкові розрахунки фізосіб між собою за договорами купівлі-продажу, встановленого з 2013-го по 2017-й рік.
Оксана Блажівська — членкиня ВРП. Відома тим, що допомагала недоброчесним суддям уникати покарання. Наприклад, не виявила порушень у діях голови Касаційного адмінсуду Михайла Смоковича, який «забув» задекларувати понад 360 тис. грн.
Усіх авторів законопроєкту можна знайти тут. Навряд чи ці достойні люди дбають про верховенство права, а не повернення повноважень одіозним суддям, які з ними пов’язані.
3. Законопроєкт №7698 жодним чином не економить гроші
Один із ключових аргументів авторів законопроєкту полягає в тому, що «судді-п’ятирічки» нині не здійснюють правосуддя, але числяться у штатах судів і отримують суддівську винагороду. Проте законопроєкт №7698 не вирішить проблеми недоцільного використання коштів платників податків. Незалежно від ухвалення цього законопроекту, судді й надалі отримуватимуть винагороду, а недоброчесні з них отримають можливість ухвалювати нові незаконні рішення. Тобто жодної додаткової копійки, які можна було б використати на зброю чи соцвиплати, до бюджету не надійде. Ба більше, після набуття повноважень «судді-п’ятирічки» отримають доплати до суддівських винагород, що збільшить витрати орієнтовно на 50%.
4. Наразі ніякого «кадрового голоду» в судовій системі немає
Попри те, що в Україні нині справді на 2500 менше суддів, ніж передбачено посад, суди не є перевантаженими. Швидше, навпаки. Лише в деяких судах, що розглядають справи про воєнні злочини, навантаження збільшилося, тоді як загальний обсяг роботи в судової системи значно зменшився. Так, у відповідь на запит Фундації DEJURE, Державна судова адміністрація України повідомила, що зараз в Україні не вистачає 2500 тисяч суддів із семи тисяч (тобто близько 35%), а з початку повномасштабного вторгнення навантаження на суди впало приблизно на 50%.
Навіть співавтор проєкту вищезгаданий Богдан Моніч у серпневому інтерв’ю визнавав, що люди менше звертаються до суду у зв’язку з війною, а отже навантаження впало: «За підсумками першого півріччя, темпи надходження справ впали на 25–30%. Мабуть, на третину зменшилося надходження справ у суди по всій Україні».
По-друге, близько 300 «п’ятирічок» — це лише 10% вакансій, що не вирішить питання нестачі суддів, а тільки підриватиме довіру до судової реформи, якщо ці судді ухвалюватимуть незаконні рішення.
5. Повноваження доброчесних «п’ятирічок» продовжить ВРП
Законопроєкт №7698 пропонує ВРП вирішити, хто з «п’ятирічок» буде призначений на посаду президентом. Наразі ВРП неповноважна, тому не може зробити подання голові держави. Щойно Рада правосуддя з’явиться, то зможе сформувати нову ВККС. Тобто, найімовірніше, між опціями, коли ВРП рекомендує «п’ятирічок» і коли ВККС зможе перевірити їх на кваліфоцінюванні, не передбачається великого часового відтинку. Навіщо тоді йти на ризик і наділяти повноваженнями недоброчесних суддів? Можна рухатися відповідно до теперішньої процедури та призначити тих «суддів-п’ятирічок», які отримають зелене світло від новоствореної ВККС.
Що маємо в підсумку?
Законопроєкт №7698 не вирішує жодної проблеми, натомість створює величезні ризики у вигляді повернення на посади недоброчесних та одіозних суддів. Насправді цей законопроєкт хоче дозволити «суддям-п’ятирічкам» здійснювати правосуддя ще до кваліфікаційного оцінювання, а окремим — навіть попри негативний висновок ВККС. Тож слід не підміняти поняття, а рухатися за процедурою, передбаченою законом, — формувати ВККС і ВРП, які мають вирішити питання «п’ятирічок».
Ухвалення ж законопроєкту №7698 ще до формування ВККС дасть можливість оминути процес оцінювання і призначити політично залежних суддів. Такий саботаж судової реформи неприпустимий.
Михайло Жернаков, Марія Глушко, фундація DEJURE
