Іноземці або особи без громадянства повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні.

Про це нагадав суддя Касаційного адміністративного суду Сергій Уханенко під час лекції «Примусове повернення та видворення шукачів захисту: особливості національного і міжнародного законодавства, практичні аспекти».

Він звернув увагу на особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. Зокрема, він зазначив, що справи цієї категорії розглядаються судом з обов’язковою участю сторін, у тому числі з використанням засобів відеоконференції. Участь перекладача у справах, якщо особи не розуміють мови судочинства, відповідно, обов’язкова.

Що стосується примусового видворення, то воно відбувається виключно на підставі винесеного за позовом відповідних органів рішення/ постанови адміністративного суду. При цьому закон встановлює такі умови: невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Суддя нагадав про необхідність застосування виключно релевантного законодавства. Так, суди застосовують приписи ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на свободу та особисту недоторканність. Водночас у наведеному як приклад рішенні у справі «Хамроев та інші проти України» (заява № 41651/10) ЄСПЛ вказав, що позбавлення волі буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не було розпочате своєчасно, то тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до пп.«f» §1 ст.5 конвенції. Тому застосування наведених приписів конвенції доречне при вирішенні питання про затримання цих осіб відповідно до приписів ст.289 КАС, а не під час ухвалення судових рішень про примусове видворення.

Крім того, доповідач окреслив загальні принципи, які вивів ЄСПЛ при вирішенні питань щодо видворення, питань біженців та інших категорій справ, що пов’язані зі ст.3 конвенції. Відповідно до цих принципів, суд завжди повинен послуговуватися коректною і доволі свіжою інформацією стосовно країни походження або третьої країни, з якої прибула особа, чи можливо видворити цю особу в ту країну та чи буде це для неї безпечно.

Як приклад, він навів справу «М.S. проти Словаччини та України» (заява №17189/11), в якій сказано, що суд посилався на застаріле джерело інформації про країну походження і дійшов невмотивованого висновку про те, що жодних злочинів проти цієї особи в Афганістані не вчинялось. Також нагадав про справу «Zarubin та інші проти Литви», яка розкриває питання, що можуть бути порушені при видворенні особи з країни.

Докладніше — див. у презентації за посиланням.

Лекція відбулася у межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів, організованої Національною школою суддів.

Джерело