Як робити фото, відео та тексти під час війни, щоб не потрапити під статтю

Наразі у медіа можна знайти велику кількість фото і відео вбитих та поранених окупантів. Багато хто вважає це своєрідною терапією для українців під час війни. Проте чи можуть настати юридичні наслідки за публікацію такого контенту?

Юристи пояснили, що існує стаття 300 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію.

Щодо терміну “культ насильства і жорстокості” існують лише рекомендації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі від 20.04.2010 року №3, які дають його визначення. Інших немає.

“Культ насильства та жорстокості – надмірне звеличення творів, у яких вихваляються, видаються за норму поведінки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування і навіть заподіяння смерті. Поділяється за такими критеріями:

Наявність прямих закликів до насильства і жорстокості (письмові, друковані, або виконані в електронному вигляді, усні твори, фотозображення, рекламні сюжети, анонси, повідомлення та інше з написами, що містять такі заклики); звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), або сюжет твору, насичений переважною кількістю демонстрації (опису) сцен насильства та жорстокості.

Зображення (відтворення) насильства та жорстокості подається в ореолі позитивного відношення до нього, що спонукає до його наслідування, а не осуду.

Показ (опис) в натуралістичній формі нанесення фізичних пошкоджень людському тілу та будь-якій живій істоті (різані та вогнепальні рани, відтинання органів або частин тіла тощо)”, – йдеться в рекомендаціях Нацкомісії із захисту суспільної моралі.

Ці рекомендації чинні, попри те, що Нацкомісії вже не існує. І поки альтернативного органу немає, то і немає кому виносити висновки, чи підпадає контент під визначення “культу насилля і жорстокості”, наголосили медіаюристи.

Водночас вони переконані, що для медійника передусім важливою має бути відповідальність за контент перед своєю аудиторією та дотримання морально-етичних норм. Тому варто все ж утриматись від публікації жорстоких фото та відео вбитих та поранених окупантів, попри розповсюджену думку, що “це реалії війни”.

Чи можна використовувати авторські малюнки у суспільно-важливих статтях без згоди автора?

Не можна, відповідають експерти. За словами Воробйова, малюнки – об’єкти авторського права, тож виправдання їхнього використання без згоди автора важливістю теми для суспільства не є достатнім.

Зображення можна брати лише тоді, коли це дозволено законодавством, зокрема статтею 21 Закону “Про авторські та суміжні права” і статтею 444 Цивільного кодексу України. Такими випадками є:

Відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором.

Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.

За словами Олександра Бурмагіна, якщо авторський твір взятий відповідно до законодавства, але без згоди автора, треба обов’язково робити посилання на автора і на джерело, звідки журналіст запозичив твір. Він також порадив робити скрини, звідки взяті зображення, на випадок, якщо їх видалять звідти з певних причин. Це може підсилити захист у потенційному судовому позові до журналіста або медіа.

Наслідки порушення авторських прав – це адміністративна відповідальність, потенційний штраф плюс відшкодування моральної шкоди автору.

Через який час можна оприлюднювати в ЗМІ фото руйнувань об’єктів інфраструктури?

Законодавчої заборони на оприлюднення фото відразу після обстрілів немає, наголосили медіаюристи. Є стаття 29 Закону “Про інформацію”, яка дозволяє поширити суспільно необхідну інформацію. А ця інформація є суспільно важливою.

Водночас існує спільна заява Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства оборони України та представників ЗМІ, де вказано, що “журналісти можуть збирати інформацію на місцях відразу після обстрілів. При цьому дозволяється оприлюднення зроблених фото та відео щодо подій на місці ведення бойових дій по завершенню 12 годин для військових об’єктів, через 3 години – для цивільних об’єктів”.

Експерти ППЛ переконані, що журналісти мають керуватись цим принципом, адже публікація таких фото одразу після обстрілів може допомогти коригувати вогонь ворогу.

Чи потрібна згода батьків на публікацію у медіа фото та відео дітей?

Так, оскільки права фізичної особи на захист свого зображення і заборону його використання без дозволу визначається ст. 307, 308 Цивільного кодексу України. А для реалізації закріплених прав фізична особа повинна мати цивільну дієздатність.

Згідно зі статтями 31 і 32 ЦК в Україні не передбачені права особи до 18 років надавати дозвіл на використання свого фото.

За нормою статті 272 цього ж кодексу, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

Є судова практика, яка підтверджує, що потрібна згода обох батьків на поширення фото дитини. Детальніше про справу можна дізнатися тут.

Існують випадки, коли публікація світлини дитини можлива без згоди батьків чи опікунів. Ці норми, зокрема, прописані в законі “Про медіа”, ухваленому в першому читанні. Тож публікувати фото дитини без згоди батьків можна лише у випадках, коли це важливо для безпеки дитини, коли вона заблукала, її розшукують тощо.

У школах чи садочках замість батьків відповідальність за фотографування дітей несе адміністрація. Тому, якщо журналіст має згоду адміністрації – письмову, на диктофоні чи усну, проводить знімання відкрито, він може знімати дітей.

Якщо батьки бачать відкриту зйомку й активно не заперечують – це принцип “мовчазної згоди”. Якщо хтось з батьків висловить заперечення, аби його дитина потрапила в кадр, потрібно виключити фотографування цієї дитини.

У випадку, коли дитина не основний персонаж на фото чи відео і потрапила в кадр випадково, такі дитячі зображення можна оприлюднювати. За винятком, якщо батьки дитини в момент знімання висловили заперечення щодо цього.

Як можна законно взяти інтерв’ю у неповнолітньої дитини без згоди батьків?

В умовах війни журналісти мають показувати реальність і фільмувати свідчення, які, зокрема, можуть стати аргументами та доказами проти воєнних злочинців.

Тож неповнолітня людина може стати героєм репортажу на деокупованій території, чи в прифронтовій зоні, чи героєм історії про звірства окупантів, чи людиною, яка насильно (або випадково через війну) розлучена з родиною, наприклад, як люди, які виїжджали з бомбардованого Маріуполя.

Ця людина може бажати спілкуватись із журналістом, передати інформацію, бути єдиним свідком подій.

Але з юридичного погляду журналіст не має права інтерв’ювати дитину, яка не досягла повноліття, без згоди батьків або піклувальників, навіть якщо вони відсутні в силу різних обставин і до них нема доступу. Не це вказує стаття 272 Цивільного кодексу України.

“Зрештою батьки чи піклувальники можуть з’явитися потім і притягти журналіста до суду. Та й, якщо відео стосується війни, варто враховувати аспект психологічної готовності та наслідків такої розмови для дитячої психіки. Це трішки інший аспект, але батьки/піклувальники можуть апелювати й до цього, якщо будуть оскаржувати факт появи відео з їхньою дитиною на психологічно чутливу тему”, – коментує юрист Євген Воробйов.

Водночас, за його словами, є нюанс, який дозволяє журналісту правомірно зробити відеоматеріал із неповнолітнім, коли можливості отримати згоду опікунів немає.

Так, стаття 32 Цивільного кодексу визначає, що фізична особа у віці від 14 до 18 років, може “самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності”. А стаття 420 Цивільного кодексу визначає, що “об’єктами права інтелектуальної власності є фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення”.

З розуміння статті 13 Закону України “Про авторське право і суміжні права” інтерв’ю може розглядатись як об’єкт авторського права. Отже, неповнолітній може здійснити запис відео з додаванням музики абощо. Це вже буде вважатись відеограмою і результатом творчої та інтелектуальної діяльності, а далі Цивільний кодекс дозволяє розпорядитись правом інтелектуальної власності, наприклад, передати журналістам.

Які правила публікації фото та відео, відзнятих у публічному просторі?

Юрист Микола Гринишак пояснює, що можна знімати та публікувати фото і відео, зроблені:

у громадських (публічних) місцях – на вулицях, ринках, площах тощо;

на публічних заходах – мітингах, зборах, конференціях тощо;

зроблені за наявності згоди особи, яку знято.

Також дозволяється вільно знімати та публікувати зображення посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування під час виконання ними своїх посадових обов’язків в службових приміщеннях чи поза ними.

Можна оприлюднювати зображення, якщо знімання велося в громадському місці, яке є приватною власністю, за відсутності попередження про заборону зйомки.

Дозволяється публікація зображень, якщо це необхідно для захисту інтересів особи або інших осіб.

Також це можна робити, якщо фізична особа позувала авторові за плату.

Не можна знімати/публікувати фото чи відео, якщо:

особа заперечує проти зйомки та забороняє себе знімати;

зйомка відбувалася таємно;

знімання велося в громадських місцях приватного користування (туалети, роздягальні тощо);

це стосується особистого життя особи;

особа вимагає припинення публічного показу в тій частині, що стосується її особистого життя;

знімання здійснювалося в залі судових засідань за наявності рішення суду про слухання справи в закритому судовому засіданні, а також у громадських місцях, що перебувають у приватній власності, якщо є попередження про заборону таких дій.

Яке покарання передбачено для ЗМІ-колаборантів і чи існує строк давності по таких справах?

Є три основних документи, які можна застосувати в таких ситуаціях:

частина 6 статті 111-1 КК України (колабораційна діяльність) – здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України (покарання до 12 років);

стаття 111-2 КК України (пособництво державі-агресору) — умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства (покарання — позбавленням волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої);

частина 3 статті 436-2 КК України — виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію, виготовлення, поширення матеріалів, з використанням ЗМІ (покарання до 8 років).

Євген Воробйов наголосив на тому, що під вказані статті може підпадати й поширення інформації у соцмережах та месенджерах. Такі дії є підставою для звернень до Офісу генпрокурора та Служби безпеки України, які займаються фіксацією та розслідуванням вказаних правопорушень.

Водночас медіаюристи пояснили, що є багато випадків, коли медіа на окупованих і не тільки територіях надають свої платформи та ресурси для поширення інформації та пропаганди окупанта. Це також може підпадати під дію вказаних статей Кримінального кодексу.

Під час дії воєнного стану строк давності злочину “заморожується”. Тобто з моменту внесення відомостей про нього в ЄДР “зворотний відлік” не починається. Тож колаборантів можна буде притягти до відповідальності після деокупації.

Чи має право ЗМІ на власний розсуд в умовах війни публікувати дані про зникнення військового, надані його родичами?

Медіаюристи ППЛ кажуть: якщо родичі вас про це не просили, проявляти ініціативу не варто. Якщо просили, це треба зафіксувати в будь-який спосіб, аби уникнути звинувачень у тому, що це була непрохана і шкідлива ініціатива самого журналіста. Можна записати на диктофон, зберегти скриншот листування, роздрукувати електронного листа, попросити про розписку тощо.

Також треба зважати на те, що в родині може не бути єдиного бачення щодо питання висвітлення. Хтось може бути за публікацію, хтось проти. Тому журналіст може опинитися в зоні сімейного конфлікту, який зачепить і його.

До того, Головне управління розвідки Міністерства оборони України рекомендує не поширювати інформацію про зниклого військового і не фіксувати увагу на ньому, адже це, умовно кажучи, “збільшує його вартість” при обміні. Тож варто ситуацію проговорити з рідними й зважити ризики та користь.

Якщо все ж поширюєте інформацію про зниклого воїна, то беріть до уваги наказ Головнокомандувача Збройних сил України від 3 березня 2022 року № 73 “Про організацію взаємодії між Збройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану” та Закон “Про персональні дані”. Зокрема, утримайтеся від публікації даних про частину, де служив воїн, її дислокацію, чисельність тощо.

За рекомендацією управління зв’язків з громадськістю ЗСУ:

не публікуйте неперевірену інформацію про загиблих, постраждалих, зниклих;

не висвітлюйте персональні дані, не оприлюднюйте світлини, що містять обличчя офіцерського складу (командирів підрозділів);

не оприлюднюйте найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об’єктів у районах виконання бойових (спеціальних завдань, географічні координати місць їхнього розташування, чисельність особового складу військових  частин (підрозділів).

Рекомендації щодо висвітлення тем, пов’язаних з українськими полоненими, надала Комісія з журналістської етики.

Як оформити згоду на обробку персональних даних та передачу матеріалів іншим організаціям та установам про свідка воєнних злочинів?

Згода на обробку персональних даних повинна містити:

прізвище, ім’я та по батькові власника персональних даних;

склад та зміст зібраних персональних даних;

витяг із закону “Про персональні дані” про права суб’єкта персональних даних, визначені статтею 8 Закону;

мету збору персональних даних та осіб, яким передаються або можуть передаватись персональні дані.

Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише, якщо це необхідно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини — частина 2 статті 14 відповідного закону.

Чи треба перекладати контент ютуб-каналу державною мовою?

Частина 6 статті 27 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” каже, що інтернет-представництва (зокрема вебсайти, вебсторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари та послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою.

Яку інформацію, пов’язану з українськими військовими, можна розповсюджувати?

За словами Гринишака, дозволяється розповсюджувати інформацію про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів, зокрема про їх переміщення територією України, якщо така інформація розміщувалася (поширювалася) у відкритому доступі Генеральним штабом ЗСУ, Міноборони, Головним управлінням розвідки чи СБУ або в офіційних джерелах країн-партнерів.

Також можна розповідати про переміщення, рух або розташування ЗСУ чи інших, утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація розміщувалася у відкритому доступі Генштабом, Міноборони або іншими уповноваженими державними органами.

Дозволяється розповсюджувати інформацію, зібрану та зафіксовану в районі ведення бойових дій акредитованим журналістом та перевірену уповноваженою особою ЗСУ, а також інформацію з офіційних джерел — МВС, ДСНС, ВЦА тощо.

Хто має забезпечувати засобами безпеки та страхуванням журналістів, які працюють в зоні бойових дій?

Закон №7367 від 11 травня 2022 року доповнив положення до Закону “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та Закону “Про страхування”.

Згідно з новими нормами, ЗМІ зобов’язані забезпечувати журналістів та інших працівників на період їх відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України засобами, призначеними для захисту від уражень вогнепальною зброєю, осколкових уражень, а також медичними аптечками.

Журналісти та інші працівники на період відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України підлягають обов’язковому страхуванню рахунком роботодавця або будь-яких інших не заборонених законом джерел на випадок заподіяння шкоди їхньому життю та/або здоров’ю під час виконання професійних обов’язків.

Наталія Адамович

Джерело