Що дозволено та заборонено робити військовим і цивільним під час війни?
21.05.2022
В умовах війни для правильного розуміння того, що “дозволено” робити особі, важливо насамперед визначити її статус. Хоч збройний конфлікт і супроводжується масовим насиллям, це не означає, що всім можна робити абсолютно все. Навіть війни мають правила.
Статус особи у збройному конфлікті є відправною точкою для наділення її відповідними правами та обов’язками. Розпочнемо з того, що для визначення цього статусу, а відповідно і прав особи, важливо розуміти, хто є “комбатантом” або “некомбатантом”. Спробуємо детальніше з’ясувати, хто належить до цих категорій і що ці особи можуть або не можуть робити.
Чим регулюється статус?
Вказані терміни визначено у Додатку до 4-ї Гаазької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1907 року і надалі розвинуто у Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року і Додаткових протоколах до них 1977 року.
Зазначаємо ці міжнародні документи, оскільки їх норми вступають в дію одразу з початком збройного конфлікту (міжнародного чи не міжнародного) і саме вони визначають різний обсяг прав і обов’язків для учасників військових дій, чим відповідно останні і мають керуватися.
Важливо: міжнародне гуманітарне право застосовується лише до ситуацій, які досягли інтенсивності збройного конфлікту, при звичайних масових заворушеннях, протестах, навіть збройних протистояннях правове регулювання не змінюється. Застосовується кримінальне чи інше національне право, відповідальні особи можуть притягуватися до адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності тощо.
Розрізнення між “воюючими” (комбатантами) і “не воюючими” (некомбатантами) потрібно, в першу чергу, для захисту цивільних осіб та цивільних об’єктів. Власне, ідея і концепція міжнародного гуманітарного права спрямовані на “гуманізацію війни”, прагнення вилучити цивільних з кола законних цілей для воєнних операцій, обмежити їх участь та полегшити їх страждання.
Отже, якщо говорити узагальнено, то до комбатантів відносяться учасники регулярних збройних формувань, ополчення, добровольчих загонів, партизани та будь-яких організованих рухів супротиву, якщо вони відкрито носять зброю, мають видимі знаки розрізнення, підпорядковуються командиру та дотримуються правил і звичаїв війни.
Що означає статус комбатанта?
Це означає, що особа має право брати участь у військових діях, і у разі затримання їх ворогом, користуватися правовим захистом. Комбатант є законною ціллю для воєнних дій, отже він/вона може вбивати інших комбатантів і бути вбитим. Важливо, що особа, наділена цим статусом, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за участь у воєнних діях, якщо він/вона дотримується законів і звичаїв війни.
Наприклад, знищення особового складу противника не є звичайним умисним вбивством, оскільки комбатант виступає від імені держави, іншими словами — діє як її агент і користується її імунітетом.
За ці ж дії цивільні особи підлягатимуть кримінальній відповідальності за злочин тероризму, незаконної участі у збройних формуваннях, умисне вбивство тощо.
Наступним важливим моментом є дотримання воюючими сторонами законів і звичаїв війни. Порушення цих вимог зазвичай означає вчинення особою воєнного злочину, за які передбачена міжнародна кримінальна відповідальність.
Для розуміння того, що становить порушення законів і звичаїв ведення війни, тобто, що саме воюючим сторонам заборонено вчиняти, спробуємо узагальнено назвати ці діяння:
1. Щодо цивільних осіб забороняється вчиняти:
-всі види вбивств, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва, завдання шкоди здоров’ю, жорстоке поводження (включаючи біологічні експерименти) і тортури
-захоплення заручників, мародерство, колективні покарання, акти терору
-переміщення цивільних осіб на окупованих територіях
-зґвалтування, навернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація та будь-яка інша форма сексуального насильства
-розграбування суспільної чи приватної власності
-напад на місцевості, що не обороняються, безглузде знищення населених пунктів, або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів, руйнування, що не спричинені військовою необхідністю
-використання присутності цивільної особи або іншої захищеної особи для захисту від військових дій певних пунктів, районів або збройних сил
-умисне вчинення дій, спрямованих на голодування цивільного населення, як способу ведення війни шляхом позбавлення цивільного населення необхідних для виживання предметів
-набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років до складу національних збройних сил або їх використання для активної участі у бойових діях
-застосування зброї, яка має не вибірковий характер, тобто однаково вражає військові і цивільні об’єкти, і здатна завдати зайвих страждань
-завдання удару по персоналу, об’єктам, матеріалам, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або місії з підтримки миру під мандатом ООН
-умисне завдання довгострокової та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу
-позбавлення особи права на неупереджене і нормальне судочинство, незаконний арешт цивільної особи тощо.
2. При здійсненні військових дій сторони не можуть вдаватися до:
-віроломного використання емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, військові знаки розрізнення та форму ворога
-використання отруйної зброї, протипіхотних мін, хімічної, біологічної, лазерної засліплюючої зброї, або будь-які інші види зброї, що наносять поранення осколками і невидимі під рентгенівськими променями
-віроломного* вбивства чи поранення супротивника, особливо якщо особа склала зброю або безвідмовно здалася
*Віроломством вважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист і зобов’язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри.
Прикладами такого віроломства є дії:
a) симулювання наміру вести переговори під прапором перемир’я або симулювання капітуляції;
b) симулювання виходу із строю внаслідок поранення або хвороби;
c) симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта; і
d) симулювання володіння статусом, що надає захист, шляхом використання знаків, емблем або форменого одягу Організації Об’єднаних Націй, нейтральних держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті.
-знищення або захоплення власності ворога, крім випадків, коли таке вимагається військовою необхідністю
-здійснення нападу на ясно розпізнані історичні пам’ятки, твори мистецтва або місця відправлення культу
-примус цивільної особи чи військовополоненого служити в збройних силах ворожої держави тощо.
Окупанти проводять мобілізацію українських медиків, які залишаються на окупованих територіях. Зокрема, в місті Вовчанськ (Харківська область) в лікарні первинної медико-санітарної допомоги молодший медичний персонал примусово відправляють на передову для надання першої медичної допомоги російським пораненим. В разі відмови медикам погрожують розстрілом.
Залишається важливим визначити, хто такі цивільні особи з точки зору міжнародного гуманітарного права.
Хто такі некомбатанти?
Міжнародне право не надає чіткого визначення, хто саме є некомбатантами або цивільними особами. За загальним правилом вважається, що цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами. Міжнародний Трибунал щодо Колишньої Югославії у справі Blaškić case в 2000 році трохи розширив це визначення, зазначивши, що цивільними вважаються і ті, хто більше не належить до складу збройних сил.
Отже, не можуть вважатися цивільними особи, які належать до особового складу збройних сил, ополчення, добровольчих загонів, організованого руху опору, та жителі не окупованих територій, які озброюються під час наближення ворога, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни. У разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.
З цього можемо зробити висновок, що межа розрізнення між комбатантами та цивільними є доволі розмитою. Як тільки цивільна особа бере у руки зброю, носить її відкрито та вчиняє будь-які дії згідно із законами та звичаями війни, вона втрачає захист від нападу. Навіть разова участь у будь-яких операціях у контексті воєнного конфлікту робить особу легітимною ціллю для ураження з боку ворожої сторони.
Скажімо, якщо цивільна особа з будь-яких міркувань кидає коктейль Молотова у напрямку військової техніки ворога, чи вирішила вдягнути форму або відкрито “похизуватися” зброєю, то вона вважається такою, що приймає участь у бойових діях на стороні одного з учасників конфлікту. Вбивство такої особи не може вважатися воєнним злочином, адже особа втрачає статус “цивільного” внаслідок своїх дій. Водночас, якщо така особа припинила кидати коктейлі, відійшла і явно не продовжує ніяких дій – вона більше не вважатиметься законною воєнною ціллю.
Світлана Прокопенко
