Усіх підозрілих — за ґрати!?
11.05.2022
З 1 травня набув чинності закон, яким оновлено низку приписів КПК та доповнено кодекс новими. Розглянемо одне із ключових нововведень – розширення підстав та збільшення строку затримання особи без ухвали слідчого судді, суду або постанови керівника органу прокуратури.
Розширені підстави для свавілля
Верховна Рада продовжує майже безперервно працювати над внесенням змін до законодавства України, не оминаючи при цьому кримінальну процесуальну галузь. Зокрема, 14 квітня парламент прийняв закон №2201-ІХ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану».
Як відомо, раніше відповідно до ч.1 ст.208 КПК затримувати особу на тій підставі, що можлива її втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності, дозволялося лише у випадку наявності підозри у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, підслідного детективам НАБУ, та у вчиненні злочинів щодо організованої злочинної діяльності. Натомість, законом №2201-ІХ ст.615 КПК доповнено нормою, яка уповноважує правоохоронців затримувати з підстави ймовірної втечі з метою
ухилення від кримінальної відповідальності будь-яку особу, підозрювану у скоєнні будь-якого злочину.
Як правоохоронні органи застосовуватимуть таку розширену підставу для затримання, яка по суті ґрунтується лише на їхній суб’єктивній оцінці поведінки особи (можлива її втеча або ні), та чи не зловживатимуть вони своїми розширеними повноваженнями на обмеження прав людини, покаже час.
Однак, зауважимо, що ризики поширення свавільних затримань після прийняття цього закону, на жаль, збільшуються. Наприклад, особа може бути затримана без судового рішення за підозрою у скоєнні будь-якого нетяжкого злочину лише через те, що працівникам правоохоронних органів без будь-яких підстав здалося, що вона нібито планує втечу задля уникнення відповідальності.
Додаткове занепокоєння викликає те, що правоохоронні органи не зобов’язані ні перед ким доводити наявність підстав вважати, що планується втеча. Перевірка обґрунтованості такого припущення можлива лише постфактум слідчим суддею в порядку ст.206 КПК (тобто на дев’ятий день тримання за ґратами) або ж к рамках кримінального провадження за фактом завідомо незаконного затримання. Однак ці механізми не здатні попередньо захистити особу від безпідставного затримання з підстав надуманої правоохоронцями втечі.
Всі розуміють, що в країні воєнний стан та існують очевидні труднощі, що можуть обумовити затримку в часі для прийняття судом певних рішень. Натомість, ні пояснювальна записка, ні будь-які інші супровідні документи до проекту закону №2201-ІХ не містять обґрунтувань актуальності та необхідності
розширення повноважень правоохоронців щодо затримання саме на період дії воєнного чи надзвичайного стану. Такий стан речей може свідчити про іншу, ніж вдосконалення законодавства, мету цього нововведення – наприклад, про можливу корупціогенну складову закону №2201-ІХ, наявності чи відсутності якої профільні комітети не приділили уваги.
9 діб без суду
Також доводиться критично оцінити й збільшення строку затримання в умовах воєнного стану без ухвали слідчого судді, суду або постанови керівника органу прокуратури — до 216 год. (9 діб). Адже таке регулювання порушує одне з фундаментальних прав людини – на свободу та особисту недоторканність.
Частина 2 ст.29 Конституції встановлено, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Аби встановити, чи уповноважена Верховна Рада збільшувати законом строки затримання без судового рішення в умовах воєнного стану, необхідно звернутися до ст.64 Основного Закону. Ця конституційно-правова норма недвозначно забороняє обмежувати під час воєнного або надзвичайного стану право, передбачене, зокрема, ст.29 Конституції.
Інакше кажучи, 72 год. – це конституційно визначений і максимальний період затримання особи без судового рішення. Збільшення його до 216 год. хоча б й на період дії воєнного стану є неконституційним та призводить до відвертого порушення права на свободу та особисту недоторканність особи.
Принагідно зазначимо, що в первісній редакції проекту закону №2201-ІХ згадки про 216 год. не було – вона з’явилася тільки після опрацювання проекту в парламентському комітеті з питань правоохоронної діяльності.
Окремо, слід мати на увазі, що виходячи з назви розд.IX-1 КПК його положення можуть поширюватися і на період після скасування воєнного стану в Україні.
Методи протидії
Яким же чином боротися з неконституційним затриманням особи понад 72 год.? Стаття 206 КПК покладає на слідчих суддів обов’язок звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе інших підстав для позбавлення свободи особи.
Проте не слід чекати, коли слідчий суддя самостійно виявить надмірне тримання особи під вартою, тобто понад 72 год. Навпаки, з метою якомога скорішого поновлення права на свободу та особисту недоторканність захисник має проявити активну процесуальну позицію та звернутися в порядку ст.206 КПК до слідчого судді зі скаргою на безпідставне тримання особи під вартою. При цьому посилатися потрібно на стст.29 і 64 Конституції як на норми прямої дії та вищої юридичної сили в порівнянні зі ст.615 КПК.
Сподіваємось, що суди в цей екстраординарний час матимуть змогу безперешкодно виконувати функцію правосуддя та застосовуватимуть для вирішення справ норми Конституції у разі, якщо норма КПК вочевидь їй не відповідає.
ЄВГЕН ПЕЛІХОС, адвокат
