НОВИНИ

22.11.2024

21.11.2024

20.11.2024

19.11.2024

14.11.2024

13.11.2024

12.11.2024

11.11.2024

08.11.2024

07.11.2024

04.11.2024

РУБРИКАТОР

Довічника обманом переконували взяти на себе вбивство 1996 року, обіцяючи пом’якшення покарання

04.01.2022

Зарічний суд міста Суми у складі присяжних виправдав чоловіка від звинувачень в умисному вбивстві (вирок від 23 грудня).

У грудні 2014 року Віктор Сіногач був засуджений до довічного ув’язнення. У період з кінця травня по жовтень 2013-го він нападав на літніх жінок: обрізком металевого прута вдаряв по голові і знімав із вух золоті сережки. Останні два випадки 18 і 22 жовтня завершилися смертю потерпілих. У судових засіданнях Сіногач визнав вину частково, кажучи, що не мав наміру вбивати, але йому призначили найсуворішу міру покарання.

Відбуваючи довічне позбавлення волі, чоловік почав звертався до правоохоронних органів із заявами, в яких визнавав вину в скоєнні ще одного вбивства у 1996 році.

З 90-х років і до 2013-го цей громадянин працював слюсарем у котельні Північного промвузла Сумського НВО ім. М.В. Фрунзе. У 1996 році одного з працівників котельні застрелили в під’їзді житлового будинку і злочин залишився нерозкритим. Засуджений знав загиблого, оскільки вони працювали разом, він гостював у покійного вдома за 3 роки до вбивства.

Сіногач подав кілька заяв, що зізнається у цьому вбивстві, але повідомляв щоразу різні обставини. Так, в одній заяві він стверджував, що, стоячи біля ліфту, зробив 2 постріли з рушниці 16 калібру, а в інших заявах від 30.10.2018 та від 16.01.2019 писав, що вистрелив один раз із підвального приміщення.

В останній заяві йшлося, що в день вбивства він вживав алкогольні напої з потерпілим, однак, за висновком судово-медичної експертизи, у трупі потерпілого етиловий спирт не виявлено.

У заяві також повідомлялося, що на час вбивства була хуртовина, але з довідки про погодні умови вбачається що станом на 20:00 год. 20 лютого 1996 року були серпанок, сніг та поземок.

Крім того, застрелили людину із рушниці 12 калібру, а не 16-го (таку обвинувачений мав вдома).

У судових засіданнях чоловік зізнався, що його змусили обмовити себе, обіцяючи пом’якшити покарання за попереднім вироком.

Під час відбування довічного ув’язення працівники оперативної частини СІЗО начебто цікавилися у засудженого, чи проходив він по іншим справам.

Сіногач підтвердив, що міліція перевіряли його на причетність до вбивства у 1996 році, але доказів проти нього не знайшли. Почувши це, працівник оперативної частини начебто став говорити в’язню, що коли він візьме на себе цей злочин, то вирок, за яким його засуджено до довічного позбавлення волі, буде переглянутий. Працівник оперативної частини, прізвище якого Сіногач назвати не може, неодноразово запитував, чи не бажає він зізнатись у скоєнні вбивства. Співкамерник у СІЗО також казав, що у випадку, якщо його знову судитимуть, то попередній вирок переглянуть та покарання у виді довічного позбавлення волі може бути скасоване. Помиляючись щодо застосування законодавства, засуджений вирішив обмовити себе та зізнатись у вбивстві, якого не вчиняв.

Крім того, арештент чув про так званий «закон Савченко», за яким утримання в СІЗО зараховується у строк відбуття покарання із розрахунку один день за два, що також було мотивом обмовити себе для скорочення строку відбуття покарання. Частково йому відомі обставини вбивства 1996 року, оскільки він знав загиблого і працівники міліції тоді перевіряли, чи не він скоїв вбивство, а частково обставини вбивства повідомив йому тепер працівник оперативної частини. Спочатку працівник оперчастини сказав, що було 2 постріли та вбивство сталося біля ліфту. Він написав заяву, в якій зізнався у вбивстві, та зазначив про 2 постріли з рушниці біля ліфту. Пізніше цей працівник уточнив обставини вбивства та сказав, що був тільки 1 постріл з підвалу. Тоді він знову написав заяву, що зробив лише 1 постріл з підвалу. За його участю провели слідчий експеримент, під час якого інші учасники слідчої дії йому підказували, як потрібно навести рушницю.

Вважалося, що він вбив свого знайомого, щоб не повертати 100 доларів боргу. Під час судового розгляду чоловік дізнався, що визнання вини у цьому вбивстві ніяким чином не пов’язано з відбуванням покарання у виді довічного позбавлення волі за попереднім вироком, а тому вирішив не брати на себе вину. Заявив, що обставини позичання грошей він вигадав.

В основу обвинувачення покладено, зокрема, матеріали НСРД, які проводилися, коли чоловік утримувався в камері СІЗО і спілкувався зі співкамерником.

Суд вважає результати таких слідчих дій недопустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, чоловік у 2016, 2018 та, зокрема, 16.01.2019 звертався до правоохоронних органів із заявами та зізнавався у скоєнні вбивства.

17 січня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді проводився аудіо- та відеоконтроль щодо засудженого, який тимчасово утримувався в камері № 7 ізолятора тимчасового утримання № 1 (м. Суми). За результатами слідчої дій складено протоколи з аудіо- та відеозаписами і їх прокурор надав суду як доказ винуватості.

Суд вважає, слідчі могли отримати від підозрюваного всю необхідну інформацію відомості шляхом допиту, оскільки він до цього неодноразово подавав заяви про вчинення злочину.

Під час слідчого експерименту була підтверджена лише технічна можливість вистрелити з підвального приміщення через проліт сходових маршів, за умови що на час момент злочину він не був закритий дошками. Обвинувачеий міг би попасти в потерпілого тільки, якщо він стояв на 3-й сходинці.

Але як вбачається із фото, що зроблені на місці події через дві години після вбивства, проліт сходових маршів закрито дошками.

Будь-яких доказів, що дошка з’явилася вже після вбивства, не надано. Це фактично спростовує механізм пострілу, який продемонстрував обвинувачений під час слідчого експерименту.

Суд вважає, що під час слідчого експерименту підозрюваний не вказав точного місця здійснення пострілу, не продемонстрував точно, через який отвір стріляв, вказував на частину стіни, якої, можливо, тоді не було, не продемонстрував точного положення рушниці в момент пострілу, оскільки положення рушниці регулювали інші учасники слідчої дії.

Під час слідчого експерименту не перевірено, чи міг Сіногач, перебуваючи в підвальному приміщенні впізнати особу при вході до під’їзду, після цього, зважаючи на рух, прицілитися та здійснити влучний постріл.

Семеро допитаних свідків, серед яких вдова загиблого, очевидицями вбивства не були. Вдова обвинуваченого взагалі не знає.

Один із сусідів по під’їзду пояснив, що того дня чув звук, схожий на хлопок від відкриття пляшки шампанського, пізніше спустився та бачив, як оглядали труп.

Ще один свідок пояснив, що колись давно, за який час до вбивства він уже не пам’ятає, чув, як обвинувачений і покійний розмовляли на підвищених тонах, але більш точно обставини не пригадує.

Суд вважає, що такі показання не є достатньою підставою вважати, що підсудний мав мотив на скоєння вбивства. У поясненнях свідка не йдеться про затяжний чи гострий конфлікт, який би перейшов до погроз фізичною розправою чи застосування сили.

Ще один свідок говорив, що приблизно за тиждень до смерті вбитий просив у нього гроші в борг для купівлі автомобіля, при цьому казав, що хтось йому винен кошти, хто саме не казав.

Чоловіка виправдали за недоведеністю скоєння цього злочину.

Джерело

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"