Бердянська “Зона-77”: як покласти кінець нелюдському поводженню в колонії

Бердянська виправна колонія №77 – установа мінімального рівня безпеки. Там перебувають чоловіки, які вперше отримали покарання у вигляді позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості. У правозахисному колі про цю колонію ходять чутки ще з 2008 року. Ще тоді були зафіксовані факти масових побиттів засуджених і катувань і до сьогодні від засуджених регулярно надходять скарги на нелюдське поводження в БВК-77.

У серпні 2020 року колонію відвідала делегація Європейського Комітету із запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. У грудні 2020 була проголошена доповідь за результатами візиту. Згідно зі звітом, у колонії багато опитаних делегацією ув’язнених висловили свій страх можливих репресій (у тому числі фізичного жорстокого поводження) з боку працівників або ув’язнених, які допомагають працівникам, як тільки делегація залишить установу. Колонія № 77 виділялася серед відвіданих установ через постійну атмосферу страху серед ув’язнених. Ув’язнені дуже неохоче розмовляли з делегацією, явно хвилюючись за своє здоров’я, і багато з них відмовлялися від конфіденційних інтерв’ю, голосно кажучи, що усе було в порядку і немає, про що розмовляти.

Європейський Комітет відзначив, що протягом багатьох своїх візитів до 47 держав-членів Ради Європи за останні 30 років він майже жодного разу не відвідував в’язницю, де так багато ув’язнених відмовлялися розмовляти. Втім, делегації вдалося зібрати достатньо інформації, щоб дійти висновку, що в колонії № 77 панує система залякування та насильства. Опитували в тому числі ув’язнених в інших установах, що раніше знаходилися в цій колонії.

На моє переконання, неприйнятною є практика використання ув’язнених в якості «чергових ув’язнених». Охоронці установи мають нести відповідальність за порядок та безпеку у в’язниці. Більшість так званих помічників адміністрації з числа засуджених, оформлених, як старші днювальні відділень, бригадири, – засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Постає питання, як вони потрапляють до установи мінімального рівня безпеки. Це врегульовано Наказом 27.02.2017 № 680/5 Міністерства юстиції України. А саме: неповнолітні злочинці, засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини, при досяганні 18-ти річного віку переводяться до Бердянської ВК-77. Вважаю, що в Міністерстві юстиції мають внести зміни до наказу. Зокрема, неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкий та особливо тяжкий злочин, за настанням повноліття відправляти або переводити відбувати покарання до установ середнього рівня безпеки для чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Комітет ВР з питань прав людини, який я очолюю, уже рік порушує питання жорстокого поводження в Бердянській колонії №77. На жодне звернення чи запрошення до обговорення не було ані відповідної реакції, ані притомних пояснень з боку Міністерства юстиції. Чи можна не бачити проблеми, якщо до міністра постійно надходять матеріали щодо цієї колонії, його неодноразово викликають на засідання Комітету, в тому числі конкретно по цій колонії? Запитання риторичне. Мені дуже дивно чути з вуст міністра юстиції, що він не може звільнити керівника колонії без рішення суду, бо це злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність.

На засіданні Комітету ВР з питань прав людини 31 березня міністр юстиції (замість якого була присутня його заступниця Олена Висоцька) мав надати конкретні відповіді по кожному факту застосування до засуджених побиття, насильства, знущань, зґвалтувань та інших видів жорстокого поводження, що були допущені при повній безвідповідальності та замовчування з боку керівництва зазначеної установи. Денис Малюська також повинен був особисто надати інформацію щодо відкриття дисциплінарних проваджень, зокрема, скільки було відкрито, проти яких осіб, та на яких посадах. Ми, народні депутати, рішенням Комітету вимагали відкриття дисциплінарних проваджень.

Що цього передувало: вийшов наказ Міністерства юстиції України про звільнення Максима Коротича, а через чотири дні дивним чином з’явився наказ про його переведення. Запитання: що спонукало пана міністра за чотири дні передумати і замість того, щоб звільнити, перевести його? Сам пан міністр нам казав, що Коротича перевели на роботу до центрального апарату, стверджуючи, що зараз людина буде займатися діяльністю, не пов’язаною безпосередньо із засудженими. І він не бачить в цьому жодної проблеми. Нам, як народним депутатам, рішення міністерства видавалося абсолютно дивним, якщо не сказати інакше. Ми знайшли наступний механізм впливу: якщо ви не хочете його звільняти, то ми знову ж таки в рамках своїх повноважень вимагаємо, щоб ви призначили дисциплінарні провадження. І в міністерстві повинні це були зробити. Самі засуджені казали, що як тільки отримають сигнал, що Коротич та Чукін відсторонені, заговорять. Наразі дуже багато людей, які перебувають в колонії, просто бояться.

Є інформація, що і Чукін, і Коротич продовжують спокійно працювати. Коротич приїхав під час перевірки, показуючи усім, що система не змінилася, що всі у колонії повинні мовчати, що він “незламний”. І дуже дивно почути позицію міністра, що він не вбачає жодних проблем. Уже приїжає з перевіркою установа європейського рівня, надає свої висновки, які для України абсолютно ганебні, і замість того, щоб реагувати й заспокоювати суспільство, правозахисні організації, засуджених, нас, як народних депутатів, ми знову чуємо, що їм потрібен ще час, що нікого вони не відсторонили. І на скільки зрозумів з пояснень представників міністерства, і не збираються. І проводити перевірки внутрішні, а саме через інструмент дисциплінарних проваджень, не хочуть. Коли у міністерстві просять ще місяць часу, для того, щоб закінчилося кримінальне провадження, наголошую: не закінчиться жодне кримінальне провадження за місяць і не буде рішення суду за місяць, де було б чітко написано, що громадянин визнаний винним у скоєнні конкретних протиправних діянь, що було б підставою для його звільнення.

Таке враження, враховуючи, що вже рік розглядаємо питання по Бердянській колонії №77, що нас “хороводять” чи сприймають за дурнів. Відбувається процес заради процесу. А все це показник того, що ви там щось собі приймайте, кажіть, організовуйте круглі столи, виїзди, а ми як захищали цих негідників (це слова сотень людей, які особисто до нас звернулися і їх так називають), так і будемо захищати. Нелюдське ставлення, “розривають” людей, практично вбивають, а у нас Міністерство юстиції робить вигляд, що все добре, і жодних рішень не приймають щодо Коротича та Чукіна. Як проінформували мене у Міністерстві юстиції України офіційним листом, у 2019 році представники контролюючих органів відвідали установу 111 разів, а у 2020-му – 47. І після такої кількості “перевірок”, все одно запевняють, що “все добре”. Не розумію, чим там можна було займатися. Висновок лише один – кримінал нахабно “прикривається”.

Зазначу, що Офісом Генпрокурора було опрацьовано Рішення Комітету з питань прав людини щодо дотримання вимог Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню у колонії. Генеральною прокуратурою до колонії було здійснено спеціальний виїзд. І побачене там просто шокує. Зокрема, у відповіді йшлося про такі порушення: відсутність якісної медичної допомоги, прав на особистий простір, неповний облік робочого часу та штучне заниження заробітної плати, щодо санітарно-гігієнічних норм при готуванні їжі та багато інших. А також Офісом Генпрокурора було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами 7 громадян про вчинення кримінальних правопорушень за фактами можливого катування засуджених, незаконного звільнення медичних працівників, неправомірного вимагання коштів та жорстокого поводження із засудженими.

Відзначу, що Бердянська виправна колонія №77 для осіб, засуджених вперше. Тобто їх мають налаштовувати так, щоб вони виправилися. Замість цього вони, коли потрапляють до цієї колонії, після того, що з ними там відбувається, виходять на свободу закоренілими злочинцями. Взяти до прикладу історію з АТОвцем. Людина воювала, потрапила до колонії, де його просто зробили людиною з інвалідністю, зіпсували психіку до кінця життя. Коли дивився фотографії та слухав історії про нього – волосся ставало дибки.

Зі свого боку, можу заявити, що точно доведу принципову справу щодо розслідування порушень в Бердянській 77 колонії. Або ми звільнимо міністра юстиції Дениса Малюську, або все ж таки керівників установи.

Безперечно, Україна має реформувати пенітенціарну систему. Буде ініційовано створення Тимчасової слідчої комісії для перевірки не тільки Бердянської ВК-77, а всієї пенітенціарної системи. Але насамперед маємо негайно вирішити “кричущу” проблему конкретно в Бердянській виправній колонії, де вже багато років відбуваються надзвичайно грубі порушення прав засуджених.

Дмитро Лубінець , народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань прав людини

Джерело