Поліцейський – не ікона, або Коли протидія поліцейському не кваліфікується як опір

Не поспішайте виконувати вимоги поліцейського без кепки. Якщо він спробує застосувати силу, можете відштовхнути, схопити за одяг чи навіть вдарити. Звісно, якщо впевнені, що його наміри — протиправні, а ваші дії можна пояснити «інстинктивною реакцією».

«Чому без кепки?»

Приблизно таку пораду можна дати, спираючись на постанову Касаційного кримінального суду від 20.10.2020 у справі №444/2115/17. Її суть зводиться до того, що “дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за ст.342 Кримінального кодексу”. Але перш ніж аналізувати висновок ККС, звернімося до вироку суді першої інстанції, аби зрозуміти перебіг подій.

Цей інцидент трапився опівдні на одній із доріг Львівщини. Обвинувачений зупинив автомобіль поблизу церкви, коли позаду під’їхала поліцейська «Toyota Prius». Інспектор повідомив, що водій порушив Правила дорожнього руху: перетнув подвійну суцільну смугу, їхав не пристебнутий та ще й розмовляв по мобільному.

Проте, обвинувачений відмовився пред’явити документи на машину та водійське посвідчення, оскільки, з його слів, «формений одяг поліцейського не відповідав вимогам, зокрема не було нагрудного значка та кепки». Тож водій став вимагати, аби спочатку поліцейський пред’явив свої документи. Зав’язалася словесна перепалка, в якій, як свідчить вирок, обвинувачений не гребував нецензурною лайкою та погрозами у бік правоохоронців.

До колеги приєдналися ще двоє інспекторів, аби спробувати надіти кайданки та доставити водія до місцевого відділку для з’ясування особи. «Внаслідок шарпанини патрульні застосували до обвинуваченого спецзасоби кайданки та викликали наряд і швидку допомогу для обвинуваченого, оскільки останній стверджував, що в нього зламана нога», — констатовано у вироку.

Але дісталося й першому з інспекторів: обвинувачений збив з нього кепку (якої на тому не було. — Прим. В.К.), вибив з рук телефон та ще й ударив кулаком в обличчя. Згодом, ці тілесні ушкодження експертиза оцінить як легкі.

Натомість, брат обвинуваченого, який також був у машині, показав, що той навмисно нікого не бив, була просто словесна перепалка. Вважає , що працівниками поліції була створена така ситуація навмисно. Також повідомив, що працівники поліції наносили удари обвинуваченому.

Утім, суд першої інстанції констатував, спираючись, зокрема, на відеозапис із нагрудної камери поліцейського та покази свідків-поліцейських, що мав місце опір представникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків (ч.2 ст.342 Кримінального кодексу) та насильство щодо нього (ч.2 ст.345 КК). За сукупністю злочинів суд призначив покарання у вигляді 3 років ув’язнення умовно.

Натомість колегія суддів ККС поглянула на події під іншим кутом.

Зухвалість не карається

У касаційній скарзі сторона захисту послалася на те, що засуджений не порушив ПДР, отже вимога надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов’язку їй підкоритися. Відповідно, дії, спрямовані на ухилення від виконання такої вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

Утім, у цій частині судді ККС не погодилися із такими аргументами, оскільки вимоги працівника поліції, вочевидь, входили до кола його повноважень. Отже, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред’явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого стст.342 та 345 КК.

Проте, на думку ККС, вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченого «опору» в значенні ст.342 КК, слід брати до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред’явлення ними вимоги і подальший розвиток подій.

Так, відповідно до усталеної судової практики опором у значенні ст.342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, для визначення наявності в діях особи складу «опору» обвинувачення має довести як наявність об’єктивної сторони, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченого, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

Водночас, дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за ст.342 КК. Тобто, якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором. Адже їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров’я особи.

ККС відзначає: аби провести не завжди очевидну межу між опором у значенні ст. 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, треба взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку особи, але й контекст, у якому відбулася подія. Тобто, оцінити відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність.

Зокрема, згідно з вимогами ст.29 закону «Про національну поліцію» поліцейський захід має бути, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому суд має переконатися, що застосовані до особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, а також застосовані відповідно до установленої законом процедури.