Як суди маніпулюють автоматизованим розподілом справ
16.12.2020
Однією із складових права на справедливий суд є розгляд справи безстороннім (неупередженим) судом. На практиці це забезпечується, зокрема, тим, що позивач зазвичай не може вільно обирати суддів, які розглядатимуть його справу. За цим стоїть гіпотеза, що інакше позивач обирав би тих суддів, які були б до нього прихильними.
Щоб унеможливити «суддівський шопінг», в судах запроваджують автоматизовані системи розподілу судових справ. Їх алгоритми покликані розподіляти справи між суддями рівномірно та за принципом випадковості. Таку систему у листопаді 2010 року запровадила й Україна, де раніше справи між суддями розподіляли голови судів.
Експерти Фундації DEJURE описали найбільш поширені схеми, які застосовуються недоброчесними суддями в ході судового розгляду.
Однак за 10 років, що минули з часу її запровадження, багато хто віднайшов способи її обходу. Цю проблему визнав навіть законодавець, який в нових редакціях процесуальних кодексів виокремив маніпуляцію автоматизованим розподілом справ як окремий вид зловживання процесуальними правами та наділив суддів механізмами протидії йому.
Навіщо та як зазвичай обходять автоматизовану систему розподілу — розповідаємо далі.
Мотивація для маніпуляції
Позивачі зацікавлені обходити систему авторозподілу, щоб справа потрапила до бажаного для них судді або колегії суддів.
Мотиви «відбору» суддів можуть різнитися: це може бути підтримка суддею позитивної чи лояльнішої для позивача судової практики (особливо якщо вона протилежна практиці інших суддів) або навіть довіра до окремого судді на противагу недовірі іншим.
Все ж найчастіше обхід спричинений попередньою домовленістю із суддею чи колегією, які за неправомірну вигоду обіцяють ухвалити необхідне рішення. В цьому випадку позивач часто може отримувати «внутрішню» підтримку в забезпеченні бажаного результату авторозподілу.
Як обходять
Способи маніпуляцій можна умовно поділити на 2 групи: «ловити момент» та «створити момент».
«Ловити момент» базується на загальновідомих правилах роботи системи авторозподілу справ. До нього можуть вдаватися, переслідуючи будь-який із вищезазначених мотивів, а складність його реалізації залежить від кількості суддів у суді та строку позовної давності.
Так, Положення про автоматизовану систему документообігу суду визначає випадки, коли на суддів не розподіляються справи, які надійшли до суду. Це, зокрема, певні строки до очікуваного закінчення повноважень судді (за 60 днів), початку відпустки (за 3/14 днів), а також у дні відсутності судді на робочому місці. Наприклад, з причин тимчасової непрацездатності, відрядження, або ж перебування у відпустці.
Знаючи, наприклад, про очікувану відпустку судді чи їх відсутність на робочому місці, позивач може обрати день, коли авторозподіл справи буде безальтернативним, і вона потрапить саме на бажаного суддю. Це легко реалізувати в судах із незначною кількістю суддів. Завдання ще більше полегшується за наявності в суді «інсайдера», який може оперативно надавати позивачу інформацію про наявність/відсутність суддів на робочих місцях.
“Буває й таке, коли судді самі «йдуть назустріч», на день виходять в позапланову відпустку і таким чином, справа, яка могла б розглядатися ними потрапляє до конкретно визначеного судді” – Маркіян Галабала, адвокат (а нині — суддя Вищого антикорупційного суду)
Позивач тут обмежений лише власним терпінням та строками позовної давності. В залежності від виду спору це може бути як 1 чи 3 місяці (трудові спори), так і 6 місяців (адміністративні спори), чи 1/3 роки (цивільні спори).
При такому способі обходу системи майже неможливо довести, що позивач дійсно вдався до «суддівського шопінгу», і безальтернативний авторозподіл не був збігом обставин.
Варіацією цього способу є те, що на момент «полює» суддя чи хтось із працівників апарату суду, а не сам позивач. Для цього позивач передає позов з додатками судді чи працівнику апарату, який реєструє їх як вхідні документи лише тоді, коли трапиться «правильний» момент і розподіл буде безальтернативним. Проте такі дії робітників суду є злочином, передбаченим ст. 376-1 Кримінального кодексу України.
Ці дії все ж можуть залишати деякі непрямі докази маніпуляції. Наприклад, це значна часова відмінність дати, вказаної у позові, із датою його реєстрації канцелярією суду (якщо позов подавався через канцелярію). Іншим доказом може бути надшвидке (в день реєстрації позову) відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду в найближчі дати. Ці факти можуть свідчити про те, що суддя очікував на позов та надав йому більший пріоритет у порівнянні з іншими. Наприклад, у рішенні щодо судді Тернопільського окружного адмінсуду Надії Ходачкевич Третя дисциплінарна палата ВРП врахувала аномально швидкий розгляд суддею справ у порівнянні з іншими за той же період. Втім, сам по собі аномальний швидкий розгляд справи не є і не може бути порушенням, а може виступати лише непрямим доказом упередженості судді.
Якщо ж «полювання на момент» може надовго затягнутися, а результат потрібен якнайшвидше, чи якщо суддів у суді чимало, і потрібний суддя рідко «лишається наодинці», то в хід можуть йти інші способи обходу системи, які такі моменти створюють.
Найпоширенішим способом потрапити на потрібного суддю тривалий час були так звані «віяла», або ж «рулетки». Цей спосіб полягав у тому, що позивач подавав до суду кілька ідентичних позовів, які розподілялися на різних суддів. Однак всі ці позови містили певний штучно створений недолік, який перешкоджав відкриттю провадження у справі. Наприклад, до позовів не додавали доказу сплати судового збору. Як наслідок, судді змушені залишати такі позови без руху, допоки позивач не виправить в них недоліки. Позивач же «виправляв недоліки» лише у тому позові, який був розподілений на бажаного суддю,. Інші ж судді через певний час були зобов’язані залишати інші позови без розгляду через неусунення недоліків. Наприклад, за словами екснардепа Сергія Лещенка, нардеп Віктор Медведчук подавав та відкликав проти нього 10 позовів до Печерського райсуду міста Києва, допоки один з позовів не потрапив на суддю Соколова.
До оновлення процесуальних кодексів у 2017 році яких-небудь механізмів протидії таким зловживанням не існувало. Нині ж суддя, який виявив, що до нього потрапив «не унікальний» позов (ідентичні сторони, предмет, підстави), зобов’язаний з цих підстав залишити його без розгляду. Суддя також має право застосувати заходи процесуального примусу у виді попередження, штрафу, чи покладення на позивача судових витрат (навіть якщо такі не були сплачені, але мали бути).
Зважаючи на ці ризики, методика еволюціонувала: відтепер позивачі подають один позов, чекають результатів авторозподілу, і якщо їм «не подобається» обраний суддя — то вони подають заяву про відкликання такого позову до відкриття провадження у справі. Після цього вони знову й знову подають та відкликають позови, допоки один із них не потрапить на потрібного суддю.
Умисне несвоєчасне внесення процесуальних документів до АСДС є злочином, передбаченим ст. 376-1 КК. Додатково див. вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.03.2019 у справі № 352/2020/18.
Збреши алгоритму
Описані вище способи базувалися на тому, що система авторозподілу отримувала вірну інформацію. Просто у «потрібний» момент. Однак обираючи суддю, який розглядатиме справу, система враховує дані з двох джерел: з своєї ж бази даних, в якій міститься, зокрема, інформація про завантаженість та спеціалізацію суддів, а також інформацію, яку надає відповідальний працівник суду — зокрема, про відсутність суддів на робочому місці, чи категорію справи, що надійшла на розгляд.
Проте часто трапляються випадки, коли працівники апарату умисно вносять до системи неправдиві відомості.1 Так, журналісти «Схем» виявили випадки, коли в Окружному адміністративному суді міста Києва низку суддів виключали з авторозподілу через нібито перебування на лікарняному, хоча деякі «хворі» судді в той же день постановляли ухвали в інших справах, відсутність спеціалізації, що через тиждень уже не було перешкодою для розподілу)2, а також із причини «інше».
1 Умисне внесення неправдивих відомостей до автоматизованої системи розподілу судових справ є злочином, передбаченим ст. 376-1 КК. Додатково див. вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11.06.2012 у справі № 1-283/11, рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП № 2991/3дп/15-18 від 26.09.2018.
2 При цьому, суд повідомив журналістів про відсутність спеціалізацій суддів з 2018 року.
Операція «Спеціалізація»
Зі спеціалізаціями суддів як способом обходу автоматизованої системи розподілу справ пов’язане одне з найрезонансніших кримінальних розслідувань щодо судової системи.
Законодавство (ст. 18, 21 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів») вимагає наявність лише двох суддівських спеціалізацій (в загальних судах): слідчих суддів та суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. За рішенням зборів суддів можуть запроваджуватися й інші спеціалізації.1
В період з 2011 по 2013 збори суддів Вищого господарського суду України (ВГСУ) запровадили в суді 45 спеціалізацій. Значна кількість з них дублювалась: 23 «тотожні» (дзеркальні до інших наявних) спеціалізації мали лише по одному судді ВГСУ. Це дозволяло керівництву суду в ручному режимі розподіляти справи між суддями, обираючи «загальну» або «тотожну» спеціалізацію.
“Доходило до маразматичних форм, коли одна спеціалізація називалась у сфері власності, а інша – у питаннях власності, одна у сфері купівлі-продажу, інша – продажу-купівлі. Це не дослівно називаю, треба уточнити, але суть така. Це дозволяло застосовувати фактично ручне маніпулювання вирішення розподілу справ на тих, кому хотіло керівництво Вищого господарського суду” – Сергій Горбатюк, екскерівник управління спецрозслідувань ГПУ.
Як наслідок, у більш, ніж 10 тисячі випадків судові справи були розподілені безальтернативно на одного суддю за «тотожними» спеціалізаціями, а у майже 11 тисячі випадків до системи авторозподілу були внесені недостовірні відомості про неможливість участі суддів в розподілі. При цьому, жоден із суддів ВГСУ ніколи не виступав ні проти, ні утримувався від голосування за такі спеціалізації.
Ці дії суддів керівництва та працівників апарату суду є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42013110000001050. Нині це провадження перебуває на етапі ознайомлення підозрюваних та їх адвокатів з матеріалами справи.
Висновки
Незважаючи на однозначні переваги впровадження автоматизованої системи розподілу судових справ, вона все ще залишається вразливою до втручання. Головною «слабиною» системи залишається можливість внесення до неї неправдивих відомостей працівниками судів.
Ця проблема не є недоліком системи та потребує комплексного підходу: це й запровадження централізованого автоматизованого розподілу справ, і забезпечення доброчесності суддівського корпусу та працівників судів, та, що не менш важливо, забезпечення невідворотності покарання за втручання в роботу автоматизованої системи розподілу судових справ.
