Команда Венедіктової: вічні прокурори, привиди минулого і Піскун
18.08.2020
Прокуратура – важливий орган, хоч сама вже і не розслідує справи. Адже вона має контролювати розслідування і тримати руку на пульсі законності.
З прокурорами погоджують свої дії будь-які слідчі чи детективи. Прокурори, зрештою, представляють обвинувачення в суді, коли розслідування завершене.
На всіх етапах прокуратура може як допомагати слідству, направляючи його в русло законності і справедливості та гарантуючи його незалежність, так і перешкоджати, не поставивши свій підпис на потрібних паперах.
Наприклад, скандально відомі судді Окружного адмінсуду Києва залишились вершити правосуддя після того, як їхню зухвалість і недоторканність обговорювала вся країна.
Питання відсторонення служителів Феміди довгий час навіть не було поставлене. Причина: генеральна прокурорка Ірина Венедіктова два тижні не ставила підпис під документами, які підготували антикорупційні детективи.
Венедіктова керує Офісом генпрокурора вже понад 5 місяців. За цей час вона ухвалила низку кадрових рішень, що викликали резонанс і обурення в суспільстві.
У нинішньому керівництві ОГП від “попередників” залишились лише два заступники генпрокурора: Гюндуз Мамедов, який курує напрямок воєнних злочинів, та антикорупційний прокурор Назар Холодницький. Обидва наразі у складних стосунках з начальницею. І, за даними УП, Холодницький навіть планує йти з відомства.
“Українська правда” вирішила зосередитись на тих, хто з’явився у правоохоронному керівництві саме з приходом Венедіктової, і розповісти про сумнівні кадрові рішення в системі.
Роман Говда, перший з перших заступників
За законом, генпрокурор може взяти собі двох перших заступників. У Венедіктової одне з цих місць поки вакантне. А одне віднедавна обіймає Роман Говда.
Він, і така фраза прозвучить у цьому тексті ще не раз, у прокуратурі все життя. З того часу, коли прийшов у відомство після навчання, в першій половині 2000-х. Спочатку Говда працював у Житомирі, а в часи президента Віктора Януковича піднявся кар’єрними сходами до Генеральної прокуратури Віктора Пшонки.
Там же Говда працював у часи Революції гідності у керівництві управління, яке мало наглядати за дотриманням законів органами внутрішніх справ.
У 2015 році він став прокурором Одеської області і на цій посаді зіштовхнувся з Міхеілом Саакашвілі. Експресивний очільник ОДА вичитував прокуратуру за “перешкоджання інвесторам”, звинувачував у бандитизмі, рекеті та “тероризуванні бізнесу”.
“Бачив я таких прокурорів. І бачив я їх у тюрмі, до речі”, – обурювався грузинський реформатор.
У непростій південній області прокурор протримався менше року – йому на заміну прийшов соратник Саакашвілі Давід Сакварелідзе. Говда пішов, але не у тюрму, як погрожував його команді губернатор, а назад – у столицю.
Тоді він вперше став заступником генпрокурора – Віктора Шокіна. Того ж року спробував очолити антикорупційну прокуратуру.
Коли в ГПУ прийшов Юрій Луценко, їхні з Говдою шляхи спершу розійшлись. Генпрокурор попросив заступників піти у відставку, що вони й зробили. Але минув місяць, і Говду призначили керувати однією з, мабуть, найважливіших регіональних прокуратур – київською.
Там він залишався до кінця 2019 року. Коли на чолі відомства був Руслан Рябошапка, Говда подав у відставку. Де-юре його місце залишалось вільним більше ніж півроку. Але де-факто його потім знову зайняв Говда.
З приходом Ірини Венедіктової він став курувати напрям її колишніх підлеглих – Держбюро розслідувань. Потім кілька місяців виконував обов’язки прокурора Києва. А коли на цьому місті Говді знайшли наступника (про якого ще піде мова далі), він і став першим заступником генпрокурорки.
За даними УП, він не креатура безпосередньо Венедіктової. У її відомстві нині атмосфера міжусобиць, кожен “грає” сам за себе. Ходять чутки, що восени очільницю прокуратури знімуть з посади, тому на її вказівки ніхто не зважає. Апарат Офісу належно не організовує роботу.
У цих умовах генпрокурорці і порадили Говду як “апаратника”.
Олексій Симоненко, заступник генпрокурора
Двох своїх заступників, Олексія Симоненка та Андрія Любовича (про нього – нижче), Венедіктова призначила ще в березні, незабаром після того, як сама прийшла на посаду.
З біографіями нових заступників, як і з ними самими, не була знайома широка публіка.
Симоненко працював з кінця 90-х років у прокуратурах Києва та Київської області. З 2010 по 2019 роки – в Службі безпеки України.
Як з’ясували журналісти, в часи Віктора Януковича Симоненко отримав низку нагород як від тодішнього глави СБУ Валерія Хорошковського, так і від самого президента.
У декларації Симоненка – переважно власність його дружини, нерухомість без вказання вартості та автівка за 80 тисяч гривень. Хоча в мережі на таку модель Mercedes ставлять приблизно таку ж ціну, але в доларах.
На противагу маєтку дружини в Козині сам прокурор має лише ділянку на Київщині і 737 гривень у банку. А живе родина взагалі в чужій квартирі в столиці.
У січні цього року він подавався на посаду заступника директора Державного бюро розслідувань. Тоді його ще очолювала нинішня генпрокурорка Венедіктова.
Цей конкурс запам’ятався очевидною непрозорістю: його оголосили під Новий рік, перед вихідними, сором’язливо повісивши оголошення на непомітному місці сайту. Часу на збір документів майже не було, а суспільство дізналось про конкурс уже після призначення переможців.
Згідно зі списками, які ДБР надавала на запит УП, тоді серед 24 кандидатів до участі допустили лише 6, в тому числі, і Симоненка. Однак у Держбюро він не потрапив – цю посаду обійняв Олександр Соколов, нинішній в.о. директора ДБР.
Симоненка пов’язують з колишнім очільником СБУ Валерієм Хорошковським, який минулого року повернувся в Україну і консультував Банкову у питаннях митниці.
В Офісі генпрокурора Симоненко відповідає за напрямок розслідувань СБУ, поліції, фіскальної служби та боротьби з організованою злочинністю. Серед іншого курує такі відомі справи, як вбивство Катерини Гандзюк та Павла Шеремета, переслідування Сергія Стерненка, підозрюваного у вбивстві свого нападника.
У справі Гандзюк Симоненко замінив свого попередника, Віктора Трепака, коли слідству вдалось суттєво просунутись. Правоохоронці добились екстрадиції одного з підозрюваних в організації нападу, Олексія Левіна.
Трепака відсторонили від роботи після конфлікту з начальницею прокуратури – вона нібито вимагала підписати підозру вже згаданому Стерненкові, а заступник відмовлявся. За його наступника Симоненка підозру таки підписали.
Днями один із керівників прокуратури Олексій Симоненко отримав адміністративний протокол від Нацагенства з питань запобігання корупції. 17 серпня НАЗК повідомило, що направило протокол до суду. Претензія до прокурора – несвоєчасно подав декларацію. Річний звіт Симоненка з’явився в реєстрі 4 червня, на 4 дні пізніше за крайній строк.
Андрій Любович, заступник генпрокурора
Другий заступник Венедіктової, який з її призначенням прийшов у керівництво прокуратури, теж працював у відомстві майже все життя, з кінця 90-х років. Спершу – у Дніпропетровській прокуратурі, потім у Києві, в 2015-16 роках був прокурором Донеччини. В 2016 році пішов з держслужби і працював у правничій сфері.
Як і колега, Любович має нагороди від влади часів Януковича, які йому вручали на прохання тодішнього генпрокурора Віктора Пшонки. Його нагородили за “високий професіоналізм” та “оперативного розслідування” так званої справи Дніпропетровських терористів.
Тоді, у 2012 році, Янукович наказав оперативно розкрити серію вибухів у Дніпрі, і незабаром були затримані четверо підозрюваних. Однак завершення не було таким успішним, як виглядало. З двох фігурантів претензії зняли, інших двох в 2019 році засудили і відпустили на волю за “законом Савченко”.
Повернутись у прокуратуру Любович вирішив у 2020 році. В Житомирську прокуратуру, на посаду, в яку і подав декларацію. А вже менше ніж за місяць потрапив у найвищу структуру.
Любович курує напрямок розслідувань ДБР, справи Майдану, порушень прав громадян з боку правоохоронців, злочинів військових. Він вважається креатурою олігарха Ігоря Коломойського. Однак останнім часом “напрацював” на конфлікт із владою.
Любович погоджував підозри суддям Окружного адмінсуду у справі про захоплення влади і створення злочинної організації. Згодом стало відомо, що керівництво Офісу генпрокурора, ймовірно, намагалось зірвати операцію НАБУ стосовно суду. Потім Венедіктова позбавила Любовича впливу на справу ОАСК.
Наразі він один із трьох її заступників, кого не беруть на наради. Першим вигнанцем був Холодницький, другим – Мамедов. І от тепер до них долучився Любович.
Ігор Мустеца, заступник генпрокурора
Третій заступник Венедіктової – теж давній держпрацівник, якого нова очільниця привела в керівництво прокуратури. До цього Мустеца багато років працював у Чернівцях.
На початку 2000-х він проходив службу в Державній податковій адміністрації. Потім пішов у прокуратуру, де до цього року обіймав різні посади. Так, з 2015 по 2020 роки був першим заступником прокурора області.
У часи Євромайдану Мустеца, ймовірно, будучи прокурором одного з районів Чернівців, оскаржував у суді рішення райради на підтримку євроінтеграції та за відставку Януковича з урядом.
Начальник прокурора минулого року пішов з посади після критики прем’єр-міністра Олексія Гончарука, мовляв, за два роки не показав результатів у боротьбі з контрабандою. Мустецу, який працював навіть не 2, а 17 років, гнів голови уряду тоді не торкнувся – він виконував обов’язки звільненого керівника.
А в квітні цього року Венедіктова взяла Мустецу до себе в Офіс. Це призначення пов’язують з Іллею Павлюком, який допомагав Зе!Команді на виборах і мав свою групу у фракції. Однак очільниця ОГП цей зв’язок заперечувала.
Венедіктова розповідала, що заступник відповідає за міжнародне співробітництво і представництво в суді, але вона його розглядає на силовий блок – курування розслідувань поліції.
Декларація високопоставленого прокурора виглядає незвично скромною. У подружжя з двома дітьми немає ані власної нерухомості, ані транспорту.
Минулого року родина жила в чернівецьких квартирах своїх батьків. Де живе зараз – невідомо, нового майна у Мустец не з’явилось. Пересувають вони на Volkswagen Tiguan, яка належить жінці на ім’я Світлана Шаламай.
У Чернівцях живе 70-річна жінка з таким ім’ям, зареєстрована як ФОП, що надає послуги догляду за дітьми. Схоже, вона є некровною родичкою Мустец. А точніше – бабусею їхнього кума, чиновника Чернівецької ОДА Олександра Погодіна.
У соцмережах Погодіна можна знайти фото з крестин його сина. На цих світлинах – дружина Мустеци як хресна мама. На цих же фото є і Світлана Шаламай. В інших дописах Погодін називає 70-річну жінку бабусею, а пошта його дружини вказана як контактна у ФОП Шаламай.
Не менш цікаве й інше. Сам Погодін, чернівецький спортсмен і чиновник, згідно з декларацією, теж їздить на авто, яке офіційно належить його бабусі. І вихваляється ним у соцмережах. Марка – та ж, що і у Мустец, Volkswagen Tiguan.
Куми почали користуватись автівками в один день. Відрізняється у деклараціях лише рік випуску: одна машина 2018-го року, інша – 2019. Схоже, пенсіонерка з Чернівців має автопарк, якому позаздрив би заступник генпрокурора.
УП вдалось телефоном зв’язатись зі Світланою Шаламай, але щойно почувши питання про автівку Мустец, вона кинула слухавку.
Дмитро Літкевич, керівник департаменту міжнародно-правового співробітництва
Про те, що в Офісі генпрокурора з’явилась нова непублічна дійова особа із “проблемною” біографією, суспільство дізналось з подачі Андрія Портнова. Він називав харків’янина Дмитра Літкевича “смотрящим за бізнесом”.
Офіційно у Венедіктової не розповідали про нового члена команди, про його призначення не повідомляли на сайті ОГП. Причетність Літкевича до прокуратури спершу підтверджувала хіба що декларація, подана у статусі кандидата на посаду. Згодом журналістам таки підтвердили призначення, а Літкевич подав декларацію вже як чиновник.
До слова, подав він її аж у липні, хоча посаду отримав у травні і, теоретично, мав би відзвітувати, як всі чиновники, до 1 червня. Раніше в мережі поширювалась інформація, що з цією несвоєчасною декларацією розбирається Нацагентство з питань запобігання корупції. Доказом може бути те, що наразі Літкевича викликають у НАЗК “для надання пояснень щодо можливих порушень”.
В його декларації скромно зазначений статус – начальник департаменту. Про те, якого саме департаменту, сьогодні офіційно можна дізнатись хіба що з одного наказу Венедіктової від 30 липня.
Літкевич очолює департамент міжнародного співробітництва. Цей підрозділ опікується зокрема питаннями екстрадиції, правової допомоги, тобто співпраці з закордонними колегами, повернення активів.
Власне наказом, про який ми згадали, Венедіктова уповноважила Літкевича займатись екстрадиційними запитами до інших держав і відповідати на такі запити до України. Крім того, він може доручати українським органам займатись прийомом-передачею таких підозрюваних.
На міжнародному співробітництві правоохоронців родина Дмитра Літкевича, вочевидь, розуміється. Але дещо в іншому статусі. Адже батько того, хто тепер опікуватиметься пошуком злочинців за кордоном, довгий час був у розшуку, в тому числі міжнародному.
І, співпадіння, коли Літкевича-молодшого помітили поряд із владою, Літкевич-старший з розшукових обліків зник.
Літкевичі фігурують (чи то пак – фігурували) у кількох кримінальних справах, відкритих у різні роки.
Так, у 2008 році Олександр Літкевич (батько новопризначеного), за версією слідства, позичив 100 тисяч доларів у знайомого і не повернув. Як дослідили журналісти “Слідства.інфо”, слідство відпрацьовувало на причетність до цього шахрайства і дітей Літкевича, в тому числі призначеного нині в прокуратуру Дмитра.
Постраждалий знайомий – співробітник СБУ Олександр Полковиченко. І це не останній раз, коли його ім’я прозвучить разом із Літкевичами.
У 2013 році в мережі з’явився запис, на якому Полковиченко нібито з “помічником Арсена Авакова” обговорюють “грошовий варіант вирішення проблеми Арсена Борисовича”.
Запис публікували, як свідчення вимагання грошей у нинішнього керівника МВС, а на момент розмови – голови Харківської облдержадміністрації. Приблизно у ті дні, коли відбулась розмова, Авакова звільнили, за два роки – відкрили справу і оголосили в розшук.
Полковиченко пізніше подав до суду, щоб визнати запис сфальшованим. І в суді з’ясувалось, що його співрозмовник і нібито “помічник Авакова” і є той самий Дмитро Літкевич. Колишній сбушник звинуватив свого знайомого у поширенні неправдивого аудіо. І суд встав на бік ображеного, визнавши, що запис порушує право Полковиченка на повагу до гідності і честі.
У квітні цього року Держбюро розслідувань, яким ще недавно керувала Ірина Венедіктова, оголосило Полковиченку підозру в хуліганстві – за інцидент з побиттям “автомайданівця” ще 2015 року.
А менш ніж за місяць Літкевич офіційно посів крісло в Офісі Венедіктової. Тепер він має діставати з-за кордону тих, хто там переховується. Як колись його батько.
Микола Іванець, спікер Офісу генпрокурора
Як і більшість у команді Венедіктової, 62-річний Іванець прийшов до неї від попередників. Причому попередників іще радянських.
У прокуратурі він з 80-х років і від самого початку – у столичній. Вже у незалежній Україні півтора десятка років очолював районні прокуратури Києва.
Потім Іванець працював у керівництві Національної академії прокуратури.
2016 року його призначили в прокуратуру Автономної Республіки Крим, відомства, яке діє на материковій Україні та веде справи проти окупантів і їхніх пособників. Іванець був заступником, згодом – першим заступником прокурора АРК.
Вічний держслужбовець Іванець декларує не шикарні статки. Із дружиною він живе у квартирі, якою володіють уже 13 років, орендує паркомісце. Їздить подружжя на двох Lexus, 2008 і 2015 років. Купівля останнього 5 років тому вартувала Іванцям майже двох третин їхніх накопичень.
Останніми роками справи в родини пішли вгору. У 2018 році дружина прокурора, яка до цього заробляла кілька десятків тисяч на рік, отримала 694,6 тисяч зарплати. Вже минулого року її дохід перевалив за мільйон.
Олег Кіпер, прокурор Києва
Столична прокуратура була офіційно “обезголовлена” ще з кінця 2019 року. Нового начальника призначили у кінці липня цього року. Ним став Олег Кіпер – досвідчений співробітник “органів” з минулого.
Він працює не в Офісі, але прокуратура Києва, за замовчуванням, веде чимало гучних і важливих справ.
Згідно з офіційною біографією, він працював в прокуратурі з 2001 року. Був слідчим на Одещині, начальником управління та заступником прокурора Івано-Франківщини. Через цю посаду чоловік згодом попаде під люстрацію.
Прокурор особливо публічним не був, у новинах з’являвся всього пару разів.
В останній рік правління Віктора Януковича Кіпер переїхав працювати у Київ. Він став заступником начальника головного слідчого управління Генпрокуратури. Остання посада до “очищення влади” – відділ, який наглядає за розслідуваннями податкової міліції, відмиванням коштів.
Восени 2014 року Кіпера звільнили з влади із забороною повертатись на 10 років. Він повернеться раніше.
“Після люстрації для мене, як і для моєї сім’ї, були важкі часи”, – розповідає правоохоронець журналістам нині.
2015 року Кіпер балотувався в мери Одеси, однак програв.
У 2016 році отримав адвокатське посвідчення, потім – заснував адвокатське об’єднання. Крім того, з 2019 року Кіпер є співвласником двох енергетичних фірм, які мають сонячні електростанції на Івано-Франківщині.
Його партнеркою в цьому бізнесі є Марина Кізь – дружина іншого, вже колишнього, прокурора Сергія Кізя. За збереження останнього в ГПУ, за даними УП, виступав олігарх Ігор Коломойський, однак новий очільник прокуратури Руслан Рябошапка звільнив Кізя.
Кіпер же підхід до нової влади знайшов. За його словами, з квітня 2019 року чоловік “надавав професійну допомогу” команді президента Зеленського. А на початку 2020 року став позаштатним радником керівника ОПУ Андрія Єрмака.
Колись люстрований (наразі він домігся зняття з себе такого статусу) прокурор опікувався правоохоронним питаннями.
Одразу після своєї люстрації Кіпер пішов боротись за посаду до суду. Однак 5 років ця боротьба була у “замороженому” стані. Скандально відомий Окружний адмінсуд виніс рішення лише восени 2019 року.
Вимоги Кіпера повністю задовольнили, визнавши звільнення незаконним, поновивши його на посаді. Крім того, суд зобов’язав ГПУ заплатити прокурору “заробіток за час вимушеного прогулу”, більше 805 тисяч гривень, та повідомити Мін’юст, який веде реєстр люстрованих, що Кіпер до них уже не належить.
Мотивація суду була стандартною для таких випадків: мовляв, нова влада не довела, що Кіпер особисто був причетний до злочинів режиму Януковича, а покарала його за принципом колективної відповідальності, що протирічить Конституції.
Прокуратура і Мін’юст намагались оскаржити рішення суду, однак добились лише зменшення суми виплати за “вимушений прогул” на 70,66 тисячі гривень.
Навесні 2020 року Кіпер повернулся у прокуратуру, спершу – заступником прокурора Києва, а потім пішов на підвищення. Однак те, як він повернувся, правоохоронця теж задовольнило не повністю. Він подав до суду за те, що отримав посаду пізно, через 7 місяців після рішення ОАСК. За “затримку” Кіпер нині вимагає від прокуратури ще 92,6 тисячі гривень.
Тим часом, за час свого “вимушеного прогулу” прокурор встиг підзаробити на державі. Точніше – на державній квартирі. Кіперу її видали як службову в 2012 році, в Івано-Франківську. Потім житло перевели у статус ордерного, і воно залишилось із прокурором після звільнення.
У 2014 році Івано-Франківська прокуратура схаменулась і спробувала забрати у колишнього співробітника нерухомість. Однак справа довго хиталась по судах, і коли дійшло до розгляду по суті, було вже пізно. Бо Кіпер квартиру продав, тож виселити його звідти не було можливим.
Прибуток від продажу квартири – не єдине помітне поповнення сімейних статків Кіперів за люстраційні часи. У 2011 році івано-франківський прокурор заробляв трохи менше 13 тисяч гривень на місяць. Його дружина – 15 тисяч за весь рік. Подружжя не мало ані нерухомості, ані грошових накопичень – нічого, крім цих доходів і ВАЗ 2005 року.
Від прокуратури УП отримала дві останні дореволюційні декларації Кіпера, коли той працював уже в Києві. Вони вже дещо повніші, ніж під час служби в регіоні, однак прочерків у документах все одно більше, ніж усього іншого.
На момент звільнення Кіпера з ГПУ, його зарплата становила близько 23 тисяч, а дружина заробляла приблизно стільки ж за рік. Крім службової квартири, у подружжя була ще одна в Одесі, одна в Росії (дружина прокурора – громадянка РФ), земельна ділянка в Одесі. До ВАЗ додались Mercedes-Benz і новенька Toyota Camry, записані на дружину.
Наступна декларація Кіперів датована уже 2019 роком. Вона свідчить, що Кіпер, який пішов з держслужби небагатою людиною з дружиною на утриманні, вирішив повернутись вже з іншим матеріальним становищем.
Як підрахувала УП, у 2015-2019 роках подружжя придбало майна щонайменше на 26 мільйонів гривень. Це кілька квартир бізнес-класу, нерухомість на курорті “Буковель” й автівки. Крім того, у Кіперів з’явились кілька мільйонів накопичень і більше 14 мільйонів у криптовалюті.
При цьому дружина прокурора зайнялась підприємництвом і стала суттєво більше заробляти, в тому числі більше за чоловіка. Кіпер-адвокат минулого року отримав лише 489,5 тисяч гривень зарплати, в той час як дружина – 4,4 мільйона прибутку. Щоправда, ще 25 мільйонів вона позичила.
Святослав Піскун та інші радники генпрокурора
Серед інших претензій до кадрових рішень генпрокурорки були її радники. Такі позаштатні помічники працюють “посланцями” Венедіктової – переказують і натякають, чого хоче керівниця Офісу.
Навесні вона взяла собі в підмогу 5 експрокурорів. Питання до них полягало у кваліфікації. Адже у статусі цих 5 чиновників з’явився префікс “екс” після того, як вони провалили атестацію.
Венедіктова же в цьому проблем не бачила і у Facebook пояснювала своє рішення “великим довсідом роботи” колишніх прокурорів:
“Це комісія так визнала (що вони не мають бути звільнені – ред.), а я вважаю, що вони достатньо кваліфіковані для мене і як до радників я прислухаюся до їхньої думки”.
Один із цих радників нещодавно повернувся в правоохоронні органи – Вадим Приймачок, який колись розслідував держзраду Януковича, влаштувався у Держбюро розслідувань. Тепер він публічно озвучує позицію слідства щодо вже іншого експрезидента – Петра Порошенка.
Та найяскравішим серед радників було призначення “ветерана” української політики, тричі генпрокурора Святослава Піскуна. Він неодноразово переходив з одного табору до іншого, зрікався колишніх соратників.
В органах прокуратури він ще з 80-х років. Вперше очоливши ГПУ, Піскун розслідував справу Юлії Тимошенко, а після Помаранчевого майдану закрив цю справу. Потім пішов до “Партії регіонів”, а після Революції гідності називав колишніх сусідів-парламентарів “бандюками”.
Піскун по-особливому міцно тримався за крісло і неодноразово боровся за повернення собі посади. Востаннє він керував прокуратурою місяць – за президента Ющенка. Далі були часи депутатства, головування в Союзі юристів.
Останнім часом чоловік “виринав” хіба що в ефірах окремих телеканалів.
І от у кінці липня Ірина Венедіктова взяла Піскуна собі в радники на громадських засадах. А критикам відповіла:
“Найцінніше, що є у людини, – це досвід. Негативний і позитивний, підйоми і падіння і знов підйоми. І, коли людина десятиліттями в професії, залишається соціально активною та за нею ідуть колективи, – вона ефективна.
Тому я безмежно вдячна всім “реформаторам” і “активістам” за поради і бачення моїх заступників і радників з новими обличчями – мабуть їх треба брати відразу ж з пологових будинків”.
Піскун розповів, що буде займатись змінами до законодавства та співпрацею з парламентом. Зокрема, він хоче повернути прокуратурі функцію, яку прийнято називати “загальним наглядом”, тобто контроль за виконанням закону. В Україні її скасували у 2014 році, щоб обмежити владу прокурорів.
Щоправда, сам Піскун категорично відмовляється називати свою ініціативу старим словом “загальний нагляд” і каже, що це “захист громадян і держави”. Запевняє, що так працюють правоохоронці в Європі та Америці. А як приклад наводить необхідність “захистити” звільнену вагітну жінку або визнати незаконним мітинг. Без суду, за рішенням прокурора.
Ще Піскун критикує реформу прокуратури, яка почалась восени минулого року, і хоче, щоб прокурор, знову ж таки без суду, міг санкціонувати слідчі дії, як-то обшук чи прослуховування.
Олег Татаров, заступник керівника Офісу президента з правоохоронних питань
Ще одне скандальне призначення влади Зеленського здавалось би, не має стосунку до команди Венедіктової. Однак, за даними УП, колишнього міліціянта Олега Татарова спершу протягували саме до Офісу генпрокурора. І за цим міг стояти добре відомий у правоохоронних і не тільки колах юрист Андрій Портнов, колишній заступник голови Адміністрації Віктора Януковича.
Зрештою, Татаров потрапив не до Венедіктової, а прямо в Офіс президента. І займатись він там має правоохоронною сферою.
Татаров – не просто представник старої системи, він представник тієї самої системи, яка душила протести під час Революції гідності. Чи щонайменше не чинила опір цьому придушенню.
Татаров служив у правоохоронних органах з кінця 90-х років. За часів Віктора Януковича став заступником начальника головного слідчого управління МВС. Цей підрозділ може прямо впливати на слідчих міністерства.
На посаді Татаров залишався до зміни влади. У часи Майдану він фактично був одним зі спікерів офіційного слідства. Найвідомішими були його заяви про те, що Автомайдан нападав на “беркутівців”, а не навпаки, і що силовики не використовують вогнепальну зброю, а постріли могли робити “серед мітингувальників”.
Тодішній очільник МВС Віталій Захарченко – підозрюваний в організації масових вбивств. До його підлеглого Татарова юридичних претензій офіційно немає.
Сергій Горбатюк, чиє Управління спецрозслідувань займалось “справами Майдану”, каже, що прямих свідчень про причетність Татарова до злочинів не було:
“Але він був рупором виправдовувань протиправних дій міліції. Хоча, за своїми посадовими обов’язками, зобов’язаний був за кожним фактом протиправних дій слідчих міліції організовувати проведення службових розслідувань і дисциплінарне покарання винних. Але замість цього брехав”.
Однак звинуватити Татарова чи його колег у злочинах було складно, адже, як пояснює Горбатюк, письмових вказівок ніхто не давав, а підозрювані у переслідуванні майданівців слідчі міліції не викривали високе керівництво.
Згодом це високе керівництво ще й ставало їхніми офіційними захисниками. Як й інші звільнені колеги, Татаров згодом пішов в адвокатуру.
Але перед тим мало не повернувся до влади з новою командою. Колишній депутат від “УДАРУ” Андрій Путілов, очоливши в 2014 році Херсонську облдержадміністрацію, хотів взяти ексміліціонера собі в заступники. Це викликало обурення у громадськості. Татаров посаду так і не отримав.
З 2015 року він був адвокатом. У відомому на ринку об’єднанні “Credence”, крім Татарова, працювали його дружина, інші колишні МВСівці та прокурори, діти суддів. Ці адвокати час від часу з’являються у публічному просторі завдяки значущості справ, які вони ведуть, та медійності своїх клієнтів.
Серед останніх – зокрема вже названий Андрій Портнов та родина загиблого нападника на Сергія Стерненка. Допомогти цій родині, опонентам одеського активіста, публічно пообіцяв все той же Портнов. Як виявили журналісти, особисто Татаров вимагав для Стерненка підозри, яка передбачає довічне ув’язнення.
Також Татаров захищав колишнього “регіонала” Вадима Новинського, колишнього главу Апеляційного суду Криму Валерія Чорнобука, який закликав суддів півострову переходити на службу Росії.
Крім того, колишній міліціонер очолював юридичний департамент корпорації “Укрбуд” Максима Микитася. А коли працівників “Укрбуду” запідозрили у розкраданні на квартирах для Нацгвардії, Татаров представляв інтереси забудовника в суді.
На цьому відносини адвоката і корпорації не обмежувались. Татаров вкладався у будівництво однієї з фірм “Укрбуду”, а минулого року, коли у фірми почались проблеми з законом, повернув інвестовані гроші. У той час, як, за даними ЗМІ, в інших його “сусідів” відкликали свідоцтва про участь у фонді фінансування, фактично залишаючи їх і без житла, і без грошей.
Весь цей час Татаров-адвокат боровся за звільнення Татарова-міліціонера в суді. Справа в тому, що звільняли чоловіка не за люстрацією, а нібито на підставі його ж рапорту. Але той запевняв, що нічого не писав. Татаров просив визнати дії керівництва, зокрема міністра Арсена Авакова, незаконними і стягнути недоплачені 12,6 тисяч гривень зарплати.
У суді МВС свою правоту не довело: той самий рапорт не показали. І суд став на сторону Татарова – таке рішення винесли ще 2016 року. Нещодавно його підтвердили в останній інстанції – у Верховному суді.
Але повернути собі посаду в МВС Татаров уже не вимагав. Він взяв вище. Призначення ексміліціонера в Офіс президента, який обіцяв суспільству “нові обличчя” і пропонував популістичні ідеї а-ля “люструвати всіх”, викликало чималий резонанс і обурення. Зеленський у відповідь віджартовувався:
“Я не знаю, що таке “він стара людина”. Думаю, він віком приблизно, як я. Йому за 40, навіть немає 50″.
І говорив, що “ми всі жили за часів Януковича”, а головне – “щоб людина була чесна”:
“Ми всі жили за часів Януковича, деякі люди побігли разом з Януковичем, а в принципі багато людей залишилося нормальних, які не зрадили Україну. Мені здається, це несправедливо, всіх людей, які очолювали ту чи іншу ланку влади за часів Януковича, вважати “старою владою”.
***
Колись в Офісі президента говорили, що Венедіктова повністю відповідає принципам Зеленського. Чи означає це, що її кадрові рішення теж відповідають принципам глави держави?
Генеральна прокурорка, коли реагує на претензії громадськості, каже, що здатна обирати собі соратників сама і робить це за професійними якостями.
Можливо, всі ці “примари з минулого”, вічні прокурори та правоохоронці із сумнівними зв’язками – дійсно професіонали. Можливо, вони будуть професійно захищати закон і справедливість.
Там, де це не буде суперечити принципам президента.
Але якщо хтось із високопоставлених чиновників обере особисті інтереси замість державних, немає гарантії, що професіонали з команди Венедіктової не стануть з ними на один бік. Адже вони вже замовчували злочини попередніх режимів і вдало підлаштовувались під зміни політичних настроїв.
Соня Лукашова
