Кімната жахів. Нові подробиці у “справі Кагарлика”
08.07.2020
Якби існував клуб садистів та ґвалтівників, то його центральний офіс міг би знаходитись у поліцейському відділку в Кагарлику. Саме такий висновок можна зробити з нових даних у справі про зґвалтування і катування дівчини кагарлицькими поліцейськими.
Представники Державного бюро розслідувань (ДБР) на координаційній нараді з членами комітету ВР з правоохоронної діяльності представили нові подробиці розслідування.
І якщо після новин, які шокували Україну наприкінці травня, могло здатися, що двом затриманим поліцейським одномоментно зірвало дах, зараз маємо все більше підтверджень того, що садизм вже якийсь час був “корпоративною культурою” цілого відділку.
Слідчі ДБР повідомили про підозру у вчиненні злочинів ще двом співробітникам нині розформованого поліцейського відділку у Кагарлику. Один із них тримав потерпілу дівчину за руки, поки його керівник натягував їй на голову протигаз, а потім затискав трубку, через яку надходить кисень. А ще один “правоохоронець” вибивав свідчення з затриманого ним громадянина.
Тобто наразі вже троє колишніх працівників цього відділку знаходяться в слідчому ізоляторі, а ще один — під домашнім арештом.
Ще у травні, одразу після того, як стали відомі жахливі подробиці про “методи ведення слідства” кагарлицьких поліцейських, я надіслав голові Національної поліції Ігорю Клименку депутатське звернення. Я хотів зрозуміти, як і чому на службу до поліції досі потрапляють відверті садисти та вимагав відповідальності для керівників.
З відповіді, на яку довелося чекати цілий місяць, виявилось, що на поліцейських Кагарлицького відділку скаржилися й раніше.
Поліція знайшла щонайменше 12 звернень про протиправні дії або бездіяльність працівників цього відділку. А також 8 повідомлень про застосування ними сили на лінію “102” і одне досудове розслідування, що здійснює Департамент внутрішньої безпеки.
Це наводить на гірку думку про те, що жахів, які сталися у відділку місяць тому та ще раніше, можна було б уникнути, якби на попередні повідомлення громадян була належна та, головне, вчасна реакція.
Також з відповіді на мій депутатський запит ми дізналися, що жоден з двох колишніх поліцейських, затриманих у Кагарлику в травні, не проходив через необхідний “фільтр” поліцейської комісії. Гірше того, один із них навіть не пройшов психофізіологічне обстеження.
За даними ДБР, катування, побиття та інше насильство у кагарлицькій поліції відбувалися роками та перетворилися на систему. Так звані “правоохоронці”, впевнені у своїй безкарності та абсолютній владі, як виявило слідство ДБР, на початку січня цього року “катували двох осіб з метою отримання зізнання у вчиненні крадіжок”.
Поліцейські “били потерпілих, перевозили їх у багажному відділенні автомобіля за околиці міста. Ґвалтували підручними засобами. Після доставки потерпілих до Кагарлицького відділу поліції застосовували до них електричний струм та прикували кайданками до батареї в коридорі, де вони знаходилися до наступного дня”.
Що вражає, але, на жаль, не дивує — всі “правоохоронці”, на яких завели справи, відмовляються визнати свою вину та співпрацювати зі слідством.
Більше того, не поспішають давати свідчення й ті направлені на переатестацію поліцейські, які мали бути свідками всіх цих безчинств. Чи можуть вони після кругової поруки зі злочинцями претендувати на успішне повернення на службу? Як на мене, відповідь однозначна.
Утім, є й кілька обнадійливих новин. По-перше, як повідомив мені Ігор Клименко, начальника ГУ НП Київської області таки притягнули до дисциплінарної відповідальності. Хоча це і не звільнення, якого я вимагав, а лише сувора догана. Однак відхід від виправдовувальної риторики щодо нього — це вже успіх.
Звісно, керівник може не знати про злочин, скоєний підлеглими. Але він має нести відповідальність за те, що під його керівництвом працював цілий відділок, в якому жоден не перешкодив колегам, що катували людей.
Також начальникам міжрегіональних і обласних управлінь поліції доручили забезпечити належну роботу відеокамер у відділках і архівування записів з них. Камери мають працювати щонайменше у фойє та приміщеннях для допитів. Керівники територіальних підрозділів поліції нині мають призначити відповідальних співробітників, які будуть стежити за тим, аби поліцейські не утримували силою громадян і щоб у у нічний час у відділках не було співробітників, не задіяних в охороні громадського порядку. Вони ж повинні будуть щодоби проглядати заяви про правопорушення та виявляти ті, де йдеться про протиправні дії поліцейських.
Резюмуючи все це, особливо відсутність належної перевірки претендентів на службі у поліції, ще більше переконуюсь, що мій законопроект №3722 є абсолютно необхідним. Серед іншого, він передбачає, що зарахування на службу і підвищення у правоохоронних органів мають відбуватися лише за конкурсом, а психолог — must have поліцейської комісії в нашій системі.
“Голос” стежитиме за цією історією й надалі. Ми будемо контролювати, аби доручення керівництва поліції, надані територіальним підрозділам, виконувались не лише на папері. Також будемо добиватись, аби розслідування злочину колишніх поліцейських у Кагарлику привело до справедливого покарання.
Андрій Осадчук, народний депутат
