Бойові друзі. Як справи у Збройних Силах, СБУ та МВС
06.05.2020
Є такий сумний жарт про друзів, із якими, мовляв, і ворогів не треба. Нинішня ситуація з силовим блоком іще не дійшла до такої критичної відмітки, але певні тенденції вже вималювалися, і вони зовсім не райдужні
Притаманний шостому президентові України пацифізм виливається зокрема й у своєрідне ставлення до підпорядкованого йому війська. Війна поступово зникає із заголовків, зведення про ООС перестали бути новиною дня. «Слуги народу» впевнено заповнюють інформаційний простір собою, майже щодня генеруючи скандали й опісля виправдовуючись за них. Однак усупереч бажанню гаранта бої тривають, а кількість загиблих уперто не хоче зменшуватися й навіть навпаки іноді перевищує показники минулих років. У районах, де відбулося розведення військ, про перемир’я не йдеться: там тривають обстріли, про що повідомляє навіть ОБСЄ. Натомість сам президент зосередився на приємнішому для нього питанні: звільненні заручників. Це має позитивний вигляд і не викликає багато докорів, хоча з кожним новим обміном з’являється дедалі більше питань щодо того, кого й на кого обмінюють. Водночас дедалі більшу активність виявляє очільник Офісу президента Андрій Єрмак. Він устигає і про Мінськ подумати, і «ЛНР-ДНР» запросити до обговорення, і Росії опосередковано допомогти. Думки громадян за звичкою не питають, до того ж нині, в умовах карантинних обмежень, це вже й не обов’язково.
Реформи під загрозою
Збройні Сили поки що удар тримають, але важко сказати, на скільки вистачить їхнього запасу міцності. Тому зміну міністра оборони поки що навряд чи можна назвати доцільною. Попри певні недоліки, стара-нова команда Андрія Загороднюка рухалась у правильному напрямі, натомість із приходом Андрія Тарана з’являється дедалі більше сигналів про гальмування реформ. Буквально в перших словах Тарана пролунала заява про «недосяжність цілковитої адаптації ЗСУ до стандартів НАТО». Згодом міністр, звичайно, виправдовувався і пояснював, що саме він мав на увазі, але, як кажуть, слово — не горобець. Зокрема, окреслилася складна ситуація в оборонці. Міноборони своїм наказом закрив Проектний офіс реформ — орган, що розробляв більшість ініціатив, які мали б наблизити українське військо до сучасних стандартів. Зокрема, Офіс опікувався створенням нового закону про оборонні закупівлі, метою якого було збільшити прозорість і зменшити можливості для корупційних афер.
Офіційно тепер замість Проектного офісу реформ оновленням війська має займатися Директорат оборонної політики. Але на момент написання статті немає жодної інформації про його склад, керівництво чи повноваження. Це може не лише зупинити оборонну промисловість, бо під питанням опиняється державне замовлення, а й негативно вплинути на міжнародну допомогу Україні. Адже ухвалення нового законодавства є однією з умов продовження співпраці з НАТО і США. Лише 15 квітня прес-секретарка відомства заявила про конкурс на посади в новостворений Директорат, одночасно звинувативши колишніх співробітників Проектного офісу в поширенні недостовірної інформації про свою діяльність. Новою нормою виступів прес-секретарки Міноборони Світлани Павловської стають звинувачення в бік суспільства, активістів чи медіа. Як у старі добрі часи президента Петра Порошенка, критику автоматично вважають «рукою Кремля» і пропагандою в інтересах Москви з боку «фейсбукерів». Приблизно в такому ключі коментували, наприклад, часткове скасування переходу на нову систему харчування в ЗСУ. Утім, у нового керівництва був час зайнятися й культурою: після втручання прес-служби Міноборони в ефіри військової радіостанції «Армія FM» замість звичного репертуару годину грав Ансамбль пісні і танцю ЗСУ, що викликало обурення бійців і ветеранів. Засновниця й колишня керівниця радіостанції Яна Холодна в коментарі Тижню зазначила, що раніше пісні для ефіру підбирали на основі аналізу вподобань слухачів, насамперед військових, тому такий примус ведучих вона вважає неприпустимим.
Проблеми комунікації з суспільством, які були за попереднього президента, нікуди не зникли й за нового головнокомандувача. Часто скандали довкола ЗСУ з’являються на рівному місці, їх можна було би уникнути за умов адекватного формулювання певних повідомлень. Так сталося з інформацією про зміни в Положенні про проходження служби військовослужбовцями, що стосувалося призначення на рівнозначні або нижчі посади. Формально зміни лише чітко визначили вже наявні причини, але користувачі соцмереж устигли обуритися. Також коментаторів розбурхала новина про випробування нового екіпірування спецпризначенцями ВСП: воли стверджували, що тести нібито мали робити «більш бойові» підрозділи (насправді в цьому не було жодної «зради», просто надійшла черга цього підрозділу). Ворог також не забуває про морально-психологічний стан військових: інформаційно-психологічні атаки проти ЗСУ не припиняються. Так, наприклад, міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm повідомила, що 31 березня поблизу населеного пункту Золоте-4 ворог, імовірно, за допомогою БПЛА поширив листівки, у яких обвинувачував українських військових у воєнних злочинах. А ще раніше поблизу Щастя було зафіксовано чергову розсилку sms-повідомлень російським комплексом РЕБ «Леєр-3». Поки що не відомо, як військо на це відповідатиме. Але особливо цікавою буде відповідь на тлі повідомлень «Українського мілітарного порталу» про ймовірну зміну командувача ССпО, на заміну якому нібито готують полковника Олександра Доманського з Сухопутних військ, що зараз служить у Головній інспекції Міноборони. У 2005 році його було звільнено з лав ЗСУ після скандалу в навчальному центрі «Десна», коли під час стрільб загинули двоє курсантів.
Така ситуація навряд чи додає бійцям настрою. Як і ветеранам, що досі так чи інак вважають себе частиною війська й уважно стежать за всім, що відбувається довкола ЗСУ. Але як зауважив у коментарі для Тижня член Руху ветеранів України Антон Колумбет, ветеранська спільнота оцінює реформи війська як позитивні чи негативні через призму їх застосування. «Усі розуміють, що ЗСУ — це інструмент у руках політиків, обраних народом», — підкреслив він. Тому, на його погляд, слідкувати потрібно не за змінами у війську, а за стратегічним баченням керівництва держави застосування ЗСУ для звільнення окупованих територій. «Насправді ветеранську спільноту дратує створення різноманітних дорадчих органів із залученням представників «ЛНР-ДНР»: усі ці «мизамирські» й капітулянтські ініціативи Офісу президента України», — підкреслив Колумбет. Він додав, що Україна може створити надсучасну армію зразка НАТО, але якщо не буде політичної волі на її правильне застосування, то це втратить будь-який сенс. «Позиція ветеранів дуже проста: ми маємо продовжувати захищати свою країну, території та громадян, а також національні інтереси від збройної агресії Російської Федерації без жодних компромісів. Будь-які компроміси з Москвою ведуть до поразки», — резюмував він. І нинішній владі варто послухати не тих, хто втомився від війни, хоч і не брав у ній участі, а цих людей, які вже встигли зі зброєю в руках захищати свою країну й готові за потреби зробити це ще раз.
Та попри наявні проблеми, є й хороші новини. До війська досі надходить нова або відремонтована техніка. Тривають випробування оперативно-тактичного ракетного комплексу «Вільха». Нещодавно в інтернеті показали відео, як протикорабельна крилата ракета «Нептун» надзвичайно влучно вразила мішень під час чергового етапу випробувань.
Успіхи під питанням
Інша не менш важлива частина силового блоку України, Служба безпеки, також має неоднозначні результати. З одного боку, СБУ, крім основних завдань, активно долучилася до загальнодержавної боротьби з пандемією. До того ж ідеться не лише про арешти контрабандистів, які намагалися ввезти або вивезти дефіцитні медичні засоби, чи припинення діяльності нелегальних підприємств, що виготовляли підробні засоби дезінфекції. Служба безпеки показала себе і в інформаційній сфері: боролася із поширенням дезінформації довкола COVID-19. Згідно з офіційними даними, за період карантину СБУ виявила 207 осіб, які займалися поширенням недостовірної інформації про коронавірусну інфекцію, а також заблокувала понад дві тисячі груп у соціальних мережах. Метою таких провокаторів було поширити панічні настрої або спонукати людей порушувати встановлені обмеження. І те, й інше цілком відповідає завданням російської пропаганди в Україні, тому не дивно, що багато хто із затриманих діяв за вказівками кураторів із РФ. Незважаючи на карантин, СБУ продовжує ловити терористів із «ЛНР-ДНР», які переховуються на підконтрольній українській владі території. Є й більш резонансні випадки: 14 квітня внаслідок спецоперації було затримано генерал-майора СБУ Валерія Шайтанова із підозрою на співпрацю з ФСБ і підготовку терактів. Операцію було здійснено з допомогою зарубіжних партнерів, адже дані отримували зокрема й із Німеччини, Франції та Хорватії.
Тепер «кроту» інкримінують державну зраду й організацію замаху на Адама Окуєва, за що Шайтанов хотів отримати $200 тис., російське громадянство й військову пенсію на додачу. За генералом стежили щонайменше з 2015 року, фіксуючи закордонні перемовини з куратором — полковником ФСБ Ігорем Єгоровим. Останній до подій на Майдані активно співпрацював з українськими контррозвідниками й часто відвідував Київ у рамках міжвідомчої взаємодії між ФСБ і СБУ. Як вважають у Службі безпеки, саме ці зв’язки, а також чітка проросійська позиція Шайтанова стали в пригоді під час вербування українського генерала. Цікаво, що самого Єгорова, як повідомляють російські медіа, було звільнено з ФСБ у 2018-му через скандал за участі його підлеглих, які нібито організували мережу доставки і продажу наркотиків у РФ. За інформацією СБУ Шайтанов збирав і передавав у Москву відомості про співробітників Служби й інших силовиків, дані про секретні операції в зоні АТО — ООС, а також інформацію про співпрацю України із зарубіжними партнерами у сфері безпеки й оборони. Після арешту Шайтанова російська ФСБ відповіла дзеркально: спіймала чергових «українських диверсантів» у Криму, заарештувавши громадянина України й російську жінку-військовослужбовця. Це вкотре свідчить, що за потреби Кремль може зробити «терористом» будь-кого й фактично всі українці, а надто в Криму та «ЛНР-ДНР», є заручниками. Наразі в помешканнях Шайтанова і членів його угруповання проводяться слідчі дії, а самому генералу обрано міру запобіжного заходу у вигляді 60 діб тримання під вартою. У його можливого спільника, також співробітника Центру спецоперацій «А», після обшуку СБУ було знайдено зброю, набої, вибухівку і гранатомет. Отже, «Службі Божій» цілком заслужено можна подякувати за ефективну роботу.
Водночас до Служби на керівні посади призначають офіцерів із доволі сумнівною репутацією, реформування СБУ також пригальмовує. Законопроект № 3196 про зміни у відомстві за авторством президента Зеленського було подано до Верховної Ради 10 березня. І хоча очільник СБУ Іван Баканов сподівався, що його розглянуть як невідкладний, читань іще досі не було. А реформування СБУ є однією з умов розширення співпраці України з НАТО, тому зволікання з ухваленням закону (навіть якщо випустити критику президентського проекту експертами) негативно впливає на євроатлантичні перспективи країни. Ситуацію не покращують ані відносини між шефом СБУ та президентом, ані «турборежим» парламенту. У кращому разі йдеться про недбалість і наявність інших нагальніших для «слуг» питань: ринку землі чи боротьбу з коронавірусною інфекцією. У гіршому — це свідомий саботаж партнерства з НАТО, що може задовольнити лише нашого «брата»-сусіда. Є і дрібніші, але не менш неприємні речі. Під прикриттям боротьби з пандемією спецслужба хоче купити «систему диспетчеризації та реагування» Verint NowForce, щоб контролювати «заходи, спрямовані на поширення COVID-19 на території України». Під цією назвою ховається система-ботнет, яка стежитиме за мобільними телефонами громадян. Згідно з копією розпорядження на сайті Кабміну, на це СБУ планує витратити 49,9 млн гривень із резервного фонду державного бюджету й уже до 1 червня цього року має відзвітувати про закупівлю. Активісти вважають, що використання таких систем стане одним з інструментів репресій проти критиків нинішньої влади, а COVID-19 використовують лише для прикриття намірів створити «цифровий ГУЛАГ». До речі, ізраїльський регіональний офіс американської компанії-розробника Verint днями постраждав унаслідок потужної кібератаки, що додає сумнівів щодо доцільності такого кроку.
Напевно, єдина структура, яка почувається цілком комфортно, — це МВС. Відомство Арсена Авакова й без пандемії потихеньку перетягувало ковдру на себе, а з оголошенням карантину взагалі отримало майже карт-бланш. Поліції дістався справді великий шмат роботи й повноваження щодо забезпечення правопорядку в умовах обмежень. Однак наразі правоохоронці найбільше запам’яталися полюванням на охочого скупатися і величезною кількістю виписаних штрафів порушникам режиму ізоляції. Водночас, як і в Збройних Силах, відчувається серйозна кадрова проблема: звільняються мотивовані співробітники, які прийшли на хвилі реформ. Навряд чи сприятимуть покращенню іміджу відомства скандальні справи на зразок справи Шеремета, через які в СІЗО досі перебувають Андрій Антоненко та Юлія Кузьменко. І цю проблему не вдасться виправити рекламними бордами МВС на вулицях. За даними соцопитувань, здійснених Центром Разумкова, баланс довіри (різниця між тими, хто довіряє, і тими, хто не довіряє) Національної поліції хоча й покращується, але залишається від’ємним (у березні 2019 року він становив –10,7, а в лютому 2020-го, тобто до введення карантину, — –0,6). Доволі красномовним підтвердженням такого ставлення є нещодавня публікація від Фонду держмайна України в Facebook. Вважаючи, що відбувається спроба рейдерського захоплення одного з підприємств («Об’єднаної гірнично-хімічної компанії»), працівники Фонду викликали на місце події не правоохоронців, а журналістів. Також попри красиві розмови і звіти ДСНС виявилася неготовою до масштабних пожеж, що почалися минулого тижня. До простих рятівників питань немає, вони зробили все що могли, часто на межі людських можливостей. Натомість у державі досі немає ні ефективного попередження, ані інформаційних кампаній для населення, ані дієвого розслідування причин пожеж (хоча в окремих випадках, імовірно, можна говорити про цілеспрямовану диверсію, якою мала би зацікавитися СБУ). Тепер до гасіння пожеж уже долучилися й військові, яким і без цього вистачає клопоту. Але судячи з усього, все наведене навряд чи заважає беззмінному «ефективному менеджеру», якого нинішня влада, здається, просто боїться.
У сучасній історії України вже був етап, коли СБУ використовували як інструмент фінансового тиску й репресій, МВС перетворилася на «державу в державі», а Збройні Сили вбивали недофінансуванням і невдалими реформами. Чи повториться ця ситуація повністю й до кінця — дізнаємося найближчим часом.
