Новий “закон Савченко” вже готовий. Чи готове суспільство?
06.05.2020
З усіх державних трибун ми чуємо запевнення, що Україна готова до епідемії COVID-19 і що ось-ось ми вийдемо на плато захворюваності. Уряд обіцяє послаблення карантину протягом травня.
Однак, як виявилося, одночасно уряд побоюється спалаху коронавірусу в місцях позбавлення волі.
Причому настільки, що вносить на розгляд до Верховної Ради проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в установах виконання покарань та місцях попереднього ув’язнення”. Що в цьому законі?
В ньому пропонується цілий пакет заходів, спрямованих на те, щоб зменшити чисельність осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі.
Серед заходів вказані такі, як “скорочення термінів, після яких можна вийти достроково”; “заміна невідбутої частини покарання більш м’яким” і “скорочення строку з десяти до п’яти років, протягом якого до особини не може застосовуватись амністія”.
Фактично пропонується досить широка амністія для тисяч ув’язнених.
Амністія – це добра справа, хоча певен, що не кожна жертва злочину з цим погодиться. І всі ми за те, щоб в місцях позбавлення волі знизився ризик поширення епідемії.
Але, на мій погляд, метод, який вибрала влада, є не просто помилковим, а злочинним. По-перше, і це найголовніше, – плачевна ситуація з медициною і умовами тримання в місцях позбавлення волі від цього не зміняться.
За тих жахливих умов, в яких живуть люди в СІЗО, там завжди будуть ризики спалахів туберкульозу, COVID-19, гепатиту, СНІДу та інших захворювань.
По-друге, основним критерієм для цієї амністії служить “епідеміологічна доцільність”, а не те, наскільки той, що відбував покарання, готовий повернутися в суспільство, особливо в умовах карантину та епідемії.
Однак автори явно працювали крупними мазками. Так, в пояснювальній записці до законопроєкту йдеться про те, що він начебто “не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад”.
Проте в тексті проєкту вказується, що “на період карантину … місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування за клопотанням адміністрацій установ виконання покарання та місць попереднього ув’язнення забезпечити транспортування звільнених осіб до місця проживання, а у разі відсутності такого місця – до спеціалізованих установ для звільнених осіб”.
Упевнений, що ви знаєте, що спеціалізованих установ для звільнених осіб в країні аж дві, і вони можуть вмістити не більше 150 чоловік сумарно. Але місць у них немає вже зараз, ще до амністії.
Також чомусь маю сумнів, що місцева влада, яка в цьому році отримала низку додаткових видатків, пов’язаних з епідемією, кинеться шукати гроші на транспортування, поселення та соціальну адаптацію людей, що вийшли з місць позбавлення волі.
Взагалі, логіка тих, хто написав цей законопроєкт, повністю повторює логіку “закону Савченко”, прийнятого в 2015 році.
Як і тоді, пропонується нічого не міняти в умовах позбавлення волі, нічого не міняти в системі адаптації тих, що вийшли на свободу, а просто випустити засуджених. Далі якось воно буде.
Напевно, це пов’язано з тим, що автори “закону Савченко” і ті, хто за нього голосували, не понесли жодної відповідальності. Ці ж самі люди спокійно скасували його дію в 2017, обмежившись коментарями, що це начебто “була помилка“.
Ціну цієї “помилки” підрахувати вкрай складно. І вона не тільки в тому, що в 2016 році щонайменше кожен десятий злочин був пов’язаний із “законом Савченко”.
Основний і найбільш негативний наслідок полягає в тому, що реальні дії було замінено красивими словами про добрі наміри.
Адже для того, щоб ув’язнені не бунтували і не хворіли, потрібно не просто відкрити ворота. Потрібно забезпечити доступ до медичної допомоги, забезпечити умови карантину для хворих, забезпечити засобами захисту персонал та людей, що позбавлені волі. Треба також проводити регулярні профілактичні обробки та кварцювання приміщень, посилити контроль за якістю харчування, поліпшити санітарний стан камер та інших приміщень.
Все це сьогодні робиться на папері, а повинно відбуватися в реальності.
Однак, схоже, що керівництво країни вирішило піти шляхом найменшого опору – просто перекласти всі ризики на суспільство.
Впевнений, що публікацією закон не зупинити, однак я хочу донести тезу, що цей варіант ЗНОВУ не спрацює, а ми отримаємо негативні соціальні наслідки.
Не кажіть, що ви не знали.
Денис Кобзін
