Ця “довіра” до поліції зламалась. Несіть іншу

06.03.2020

Денис Кобзін,

Під час підбиття підсумків роботи за 2019 рік голова Національної поліції України Ігор Клименко зазначив, що у 2019 році рівень довіри до поліції склав 48%.

Тоді ж було наголошено, що “основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції залишається довіра населення“.

Чому оголошений рівень довіри викликає сумнів і що не так із системою оцінки діяльності поліції в Україні?

Варто визнати – дещо змінилось за період, що минув від початку чергової “реформи” до сьогодні. “Довіра населення” як метод системи оцінки діяльності поліції вже не викликає такого обурення у керівників відомства.

Роками звичайною відповіддю на заклик вивчати думку громадян, щоб оцінити роботу поліцейських, було обурене “бабуля не зможе зрозуміти, наскільки добре ми працювали” і лютий захист заплутаної і малозрозумілої системи показників, які збиралися всередині системи. І це при тому, що поліції багатьох країн використовують ці методи вже близько 40 років.

Робота громадських організацій в Україні, яка велася в цьому напрямку ще з середини 2000-х, врешті-решт привела до обмеженого успіху – пункту 3 статті 11 закону України “Про Національну поліцію”.

Пункт декларує, що “рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції“. Але, на жаль, це не стало остаточною перемогою.

Незважаючи на те, що до 2015 року існували вже десятки вітчизняних досліджень у цій сфері і готові інструменти, розробка “Порядку проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції” зайняла три роки.

Весь цей час громадськість вела паралельну діяльність – створювала інструменти оцінки, проводила незалежні дослідження та обговорення їхніх результатів, а поліція оцінювала сама себе “по-старому” – за допомогою показників кількості злочинів, їх розкриття тощо.

І ось, нарешті, в 2019 році було проведено перше дослідження відповідно до порядку, зазначеного Кабміном.

Національна поліція оголосила тендер, вибрала організацію-переможця і використала результати дослідження у формуванні управлінських рішень. Тобто карала і заохочувала керівників різних підрозділів, планувала свою роботу на наступний рік.

Що ж, це можна було б вважати проривом. Однак через те, що це не перше дослідження в даній сфері, і не перше, проведене з використанням такого ж інструментарію, багато чисел, наведених у ньому, викликають питання.

Розглянемо зміни трьох важливих показників за 12 місяців 2019 року.

Питання № 1. Зростання довіри до поліції

Згідно з результатами оцінювання ХІСД у 2018 році (19 500 респондентів), довіра до поліції становила 30,4%.

Дослідження Соціологічної групи “Рейтинг”, проведене 19-22 жовтня 2019 року (2500 респондентів), показало рівень довіри поліції 32%.

Дослідження, проведене Центром Розумкова наприкінці 2019 року, показало, що 46,1% українців довіряють поліції.

Але рівень довіри поліції, згідно з дослідженням, яке замовила поліція, складає рекордні 48%.

У чому причина такого зростання довіри в кінці 2019 року? Можливо, відповіді на це є у інших частинах дослідження.

Питання № 2. Порушення прав громадян, катування і жорстоке поводження

Багаторічний соціологічний моніторинг (2004 – 2018 роки) у сфері прав людини, дозволяє мати чітку картину того, яка кількість громадян щорічно стають жертвами незаконного насильства з боку поліції.

Ця цифра змінювалася протягом двох десятиліть і в 2018 році становила 1,7% населення. І хоча відсоток здається незначним, на практиці, це сотні тисяч українців з різних регіонів, які мали негативний досвід правопорушень з боку поліцейських.

Ці дані постійно оскаржують представники Національної поліції і МВС, які неухильно підкреслюють, що “відсоток завищений” і насильство в поліції – “поодинокі випадки”.

Тим дивніше виглядають результати дослідження, проведеного на замовлення Нацполіції в 2019 році і взятого за основу в оцінюванні діяльності.

Так, згідно зі звітом, протягом останніх 12-ти місяців працівники поліції навмисно завдали побоїв, страждань чи катувань 19% українців. Також 18% опитаних вказали, що з насильством з боку поліції стикалися їхні родичі, друзі і знайомі.

Крім того, згідно з дослідженням, у 26% опитаних у 2019 році виникала ситуація, в якій працівники поліції порушували їхні права, права їхніх близьких або недостатньо добре виконували свою роботу.

Схоже, за підсумками 2019 року, ми маємо неймовірний сплеск поліцейської злочинності і зростання кількості фактів поліцейського насильства як мінімум в 11 разів. Крім того, більш ніж кожен четвертий стикався з порушеннями з боку поліцейських.

З одного боку, час бити на сполох, а з іншого – чому ж зростає довіра до поліції?

Питання № 3. Зростаюча латентна злочинність

Одним з найважливіших показників опитувань такого типу також є вивчення латентної, прихованої злочинності.

Не секрет, що частина постраждалих від злочинів не звертається до поліції. Це може бути викликано різними причинами – від небажання заповнювати безліч паперів до відсутності віри в ефективність поліції.

Однак вивчення кількості злочинів, що залишилися не повідомленими, та те, якими саме є ці злочини, дозволяє доповнити картину злочинності в країні та більш чітко й швидко реагувати на зростаючі тренди (наприклад, нові види шахрайства або розповсюдження наркотиків).

Дослідження 2018 року показало, що кількість неповідомлених злочинів по країні становило 40,2%.

У дослідженні Центру Стратегічного розвитку територій (ЦСРТ) 2019 року, незважаючи на значний ріст довіри до поліції, кількість жертв, які відмовилися повідомляти в поліцію про злочини, зросло до 49%.

Тобто, фактично, поліція не знає про половину злочинів, які вчиняються в країні.

Чи так це? Якщо так, то наскільки точну картину злочинності має керівництво Національної поліції? Наскільки правильно вибудовує пріоритети і розподіляє ресурси?

Зазначені питання безпосередньо стосуються оцінки роботи поліції в 2019 році.

Чи все це дійсно так і нам час бити на сполох?

Або, можливо, результати опитування, за яким звітував перед країною голова Національної поліції, це лише результат “творчого” підходу до проведення соціологічних досліджень керівництва Нацполіції, яка викинула на нього круглу суму (998 000 грн) бюджетних грошей?

Чи можна довіряти цифрам, які наводить глава Національної поліції або просто поставити галочку навпроти пункту “зростання довіри населення” і забути про це всім до наступного річного звіту?

Думаю, що не варто сприймати дані цього дослідження занадто всерйоз і лякатися завчасно – поліція, звичайно, б’є громадян, але не в таких масштабах; люди довіряють поліції, але не кожен другий.

На жаль, достовірних даних про побоювання злочинності, довіру та ставлення громадян до Національної поліції в 2019 році ми не отримали. Все це просто ілюстрація загального підходу – голосно заявити, а зробити по-старому. Або робити щось, що буде виглядати як дослідження і сподіватися, що цього ніхто не помітить.

Однак у такого підходу є й більш негативні наслідки, ніж маніпуляції з громадською думкою.

По-перше, це нерозуміння реальної картини, ігнорування загроз і підрив довіри до поліції і даних, які вона повідомляє суспільству.

Однак найголовніше – це зниження внутрішньої довіри в поліції. Керівники, які серйозно сприйняли нову систему оцінювання діяльності і протягом року працювали над тим, щоб заслужити довіру громадян, тепер розуміють, що керівництво цього не оцінить, і вони даремно старалися.

В такому дослідженні вони цілком могли з’явитися на дні таблиці і межі звільнення – ці дані ближчі до лотереї, ніж до істинного стану справ.

Кращої стратегії демотивації вигадати складно – якщо ми, звичайно, прагнемо зробити так, щоб агенти змін всередині системи втратили віру у можливість реформ, а опитування як засіб оцінки діяльності були дискредитовані.

Рекомендації

Рекомендації на майбутнє відомі, але, мабуть, ми ще довго будемо вимушені повторювати їх знов і знов:

-поліція не повинна оцінювати сама себе, особливо коли це стосується опитування громадської думки щодо її діяльності.

Процедура повинна змінитись і замовником такої оцінки та розпорядником даних повинна стати якась інша, незалежна та неупереджена інституція.

-керівники поліції повинні пройти спеціальне навчання і навчитися не тільки цінувати дані соціології (як це вже зробили політики), а й користуватися ними;

-всі ми повинні пильніше стежити за роботою поліції – за тим, що вона робить, а що – ні, де поліція працює, а де маніпулює.

Контроль суспільства повинен бути міцнішим, бо поліція – це ключовий орган, який використовує величезні ресурси, щоб забезпечувати нашу безпеку.

Джерело