Підспівувати хором. До законопроекту «Про медіа»
28.01.2020
Законопроекти, які подавалися під соусом підвищення якості журналістики та гарантування національної безпеки, насправді дозволяють штрафувати навіть пересічних громадян за дописи у «Фейсбуку».
Спецслужбова дисфункція
Захищати державні інтереси відтепер будуть працівники медіаслужб. Крім того, до них можна буде прирівняти майже кожного громадянина. Тож берегти державу будуть не працівники Служби безпеки або інших правоохоронних органів, а громадяни — власним мовчанням. Неодноразово українські чиновники намагалися перекласти власну роботу на приватний сектор, тепер наступ здійснюється не лише на бізнес, а й на свободу слова.
Аналізуючи тексти законопроектів окремо один від одного, пересічний громадянин, так само як і правник, матиме відчуття, що документи недопрацьовані. Водночас, якщо починати читати з проекту закону «Про медіа» (№2693), а продовжити проектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації», то речі поступово перестають видаватися дивними, а загальна концепція змін стає зрозумілішою.
Адже більша частина норм викликає певне занепокоєння щодо того, чи не перетвориться реформа на зашморг передусім для онлайн-медіа. При цьому, як свідчать експерти, у зоні ризику опиняються всі. Утім, так званий закон про дезінформацію Мінкульт ще не наважився зареєструвати в парламенті, поки що намагаючись переконати суспільство в його необхідності під час публічних обговорень.
У проекті ж №2693 під гаслом «Унормувати діяльність засобів масової інформації» народні депутати пропонують змінити основу медіаринку. Водночас реформи почали з назви, тож якщо в сесійній залі підтримають процес, то ера ЗМІ закінчиться, настане час медіа. Автори нових правил, представляючи власний твір, наголошували, що законодавство, яким регулюється діяльність ЗМІ, уже давно не зазнавало системних оновлень.
Утім, єдиний варіант перебудови ґрунтується на запровадженні жорстких правил, за яких кожне слово може коштувати грошей. До того ж журналістів поділять на «правильних» і не зовсім, аби чиновники не мали клопоту з незручними запитаннями під час прес-конференцій. В опозиції це вже назвали створенням «інформаційного концтабору» за рахунок самих громадян.
Широке коло медіа
Як стверджують експерти, проект спрямований на розширення суб’єктів, які підпадають під визначення «медіа». Адже проект №2693 передбачає досить розпливчаті тлумачення, під які можна підвести майже будь-кого, навіть фізичну особу. Зокрема, досить дивним видається формулювання визначень за відсутності ключових ознак.
Так, замість ЗМІ вводиться термін «медіа». Ним уважатиметься засіб поширення масової інформації в будь-якій формі, що періодично чи регулярно виходить у світ під постійною назвою. Фактично під це визначення можна підвести будь-що, починаючи від телеканалу та закінчуючи блогами в «Ютубі». Водночас далі законодавець намагається прояснити ситуацію, тож дає визначення та пропонує вважати масовою інформацією будь-які відомості, що поширюється з метою доведення до широкої публіки в будь-якій формі.
Натомість, проект «про дезінформацію» містить ще низку правових «перлів». Зокрема, дезінформацією визнаватимуть недостовірну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права Українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля. Водночас розширюється й визначення того, що вважатимуть масовою інформацією. Під нею розумітимуть будь-які дані, доступні для необмеженого чи невизначеного кола осіб або до яких можливо отримати доступ будь-якій особі з будь-якого місця й у будь-який час.
Тож можемо зробити висновок, що вся інформація, наявна у світі, є масовою, тому фактично підпадає під вимоги міністерських проектів. Більше того, «слуги народу» пропонують кожного громадянина України вважати поширювачем відомостей. Адже такими особами стануть усі, хто збирає та поширює масову інформацію, у тому числі і юридичні особи, і засоби медіа. Запропоноване формулювання свідчить, що основне регулювання націлене не на унормування діяльності телеканалів чи друкованих видань, а на тих, хто вільно та без обмежень висловлював свої думки в Інтернеті.
Гаранти безпеки
Надалі нам пропонують ряд патетичних слів, зокрема про національну безпеку, рівність, свободу та громадянські права. Деякі положення логічніше б виглядали серед норм, якими регулюють діяльність СБУ або завдання контррозвідки. Проте, замість того, щоб слідкувати за діяльністю правоохоронних органів та її ефективністю, останнім пропонують підвищити заробітну плату. А безпеку перекласти на плечі журналістів і блогерів.
Для впорядкування медіадіяльності всіх суб’єктів змусять зареєструватися, звісно, у добровільно-примусовому порядку. Крім того, медіаресурси будуть зобов’язані отримувати ліцензії та підтверджувати власну доброчесність. Складається враження, що до реформи медіапростору долучили фахівців, які раніше брали участь у реформуванні судової системи.
Так, для журналістів пропонують створити самоврядну організацію на кшталт адвокатської. Вона, крім іншого, також матиме право розглядати дисциплінарні провадження, виключати осіб із лав медійників, а також вести єдиний реєстр майстрів пера та слова. На керівні посади в новоствореній професійній організації братимуть виключно тих, хто протягом останніх 5 років працював журналістом і зможе довести, що 75% його доходу припадає саме на послуги щодо збору, одержання, створення, редагування або поширення масової інформації.
Для реальних ЗМІ це означатиме, напевне, показати джерела фінансування, з яких виплачувалася зарплата журналістам. Якщо там переважатимуть «рекламні» чи «спонсорські» гроші, то на керівні посади представники таких ЗМІ розраховувати не зможуть. Утім, як і блогери, яким ніхто не перераховує гроші з призначенням платежу «за послуги щодо поширення інформації».
Журналістами вважатимуть лише тих, хто на постійній основі збирає, обробляє та поширює інформацію, а ще є членом Асоціації професійних журналістів України. Якщо раніше репортери мали дотримуватися вимог етичного кодексу, то після таких реформ суспільство дістане можливість оцінювати роботу медійників не крізь призму професіоналізму, а через особисті вподобання. Навіть рейтинг для цього запровадять — «індекс довіри». Тільки от кого до кого — забули зазначити.
Присвоювати індекс довіри будуть якісь незалежні організації, їх склад обиратимуть за дорученням держави (читай — міністерства). Присвоєння індексу довіри пропонують зробити добровільним. Мовляв, за проведену перевірку вам держава і гроші поверне, і рейтинг підвищить.
Водночас і про права працівників пера не забули. Особливо добре в авторів проекту вийшли положення, якими врегульовуються відносини журналістів з органом самоврядування. Мовляв, він працює виключно для громадян України. Отже, фактично буде заборонено друкувати матеріали іноземців або ж розміщені в закордонних виданнях. За притягнення до кримінальної відповідальності або ж членство в політичних партіях журналістів виганятимуть із лав самоврядної організації так само, як і за втрату права на проживання в Україні.
Слова та слава
Крім намагань створити єдину та, безумовно, слухняну журналістику, народні обранці воліють наповнювати державний бюджет за рахунок прибутків від іноземних видань. Так, сумнівною з точки зору можливості реалізації виглядає норма щодо поширення дії закону на суб’єктів у сфері медіа, якщо сервіси, які надає суб’єкт, можуть оплачувати громадяни чи юридичні особи з території України.
По-перше, незрозуміло, яким чином установлюватиметься факт оплати. По-друге, норма видається колізійною, оскільки на таких суб’єктів поширюватиметься законодавство іноземної держави. Так, на думку «слуг народу», якщо громадянин України витрачає гроші на передплату через Google Play іноземних видань, то це вказує на їх резидентність. Водночас це прямо порушує норми щодо запобігання подвійному оподаткуванню.
Загалом запропоновані нардепами зміни створюють передумови для того, щоб відрізати громадян від будь-якої іншої точки зору, крім погодженої державою. Нескорених планують блокувати та штрафувати. До речі, покарання які пропонують встановити в Кодексі про адміністративні правопорушення, є величезними.
Зокрема, за провадження діяльності у сфері медіа без реєстрації передбачено штраф від 5000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь виробництва та грошей, одержаних унаслідок учинення такого проступку. Натомість провадження господарської діяльності без ліцензії тягне за собою штраф у розмірі від 1000 до 2000 н.м.д.г. з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини та грошей чи без такої. Хоча саме ліцензування, за своєю природою, є найбільш жорстким інструментом державного регулювання.
Крім того, санкції за адмінправопорушення мають бути меншими за розміри штрафу як кримінального покарання за злочини, відповідальність за які передбачено в Кримінальному кодексі. Разом з тим діяння, за яке в КК передбачено штраф як основний вид покарання у розмірі не більше ніж 10000 н.м.д.г., відповідно до ч.3 ст.12 КК є злочином середньої тяжкості.
На цьому перелік санкцій не закінчується, адже за дезінформацію доведеться заплатити 1000 мінімальних зарплат. Причому — за кожен факт поширення й за умови добровільного спростування. Відсутність такого коштуватиме дорожче — 2000 «мінімалок». Далі — більше, адже нерозміщення статті зі спростуванням виллється для медіа в суму 20 м.з.п. за перші 10 днів і по одній «мінімалці» за кожен наступний.
Крім того, всі медіа будуть змушені відкрити не лише своїх власників, та написати про це на самому видному місці, а й звітувати про те, звідки взялися гроші. Усе це пропонують підтримати заради інтересів національної безпеки та оборони. Проте здається, що ряди журналістів планують суттєво прорідити, а за рахунок штрафів, зібраних за уявні порушення, фінансувати правоохоронні органи.
Ксенія ТАЛАМАНЧУК
