Колишній керівник військової прокуратури Анатолій Матіос. Інтерв’ю
09.01.2020
– Ви у ГВП вели статистику втрат від війни на Сході. Зараз є інформація, що небойові втрати усіх силових структур України у 2014-2019 роках загиблими та померлими від хвороб становили 3379 людей, що перевищує бойові втрати під час війни на фронті, які офіційно визначені як 3031 особа. Також з небойових причин поранено та травмовано 10718 силовиків, з бойових причин – 11694. Чому така велика кількість небойових втрат і що має робити держава, щоб їх було менше?
– Цифри, які ви навели, особливо небойові втрати, – страшні у своїх причинах і відображають стан втрат на момент мого звільнення з Міноборони в жовтні 2019. Я думаю, вони дещо більші на початок цього року. Не буду деталізувати, але армія та силові структури – частина нашого суспільства з усіма його проблемами. У розрізі недбальства, безпечності, поганої керованості, тощо. Я переконаний, що якби не рішення генерального прокурора Віталія Яреми створити військову прокуратуру у 14-му році, то керованість державою було б утрачено, процвітала б анархія зі зброєю в руках, а кількість злочинів та загиблих за відсутності контролю була б набагато більша. Саме такі страшні реалії будь-якої війни, де люди отримують до рук зброю. Така узагальнена статистика втрат ніким не була передбачена. Її за результатами даних ЄРДР складала тепер вже ліквідована військова прокуратура. У нас, у державі, яка воює, повністю зруйнована і не діє система військової юстиції. Ситуація взагалі не відповідає не тільки стандартам армій країн НАТО, а навіть конструкції північного противника. Якщо ми хочемо мати боєздатну армію та силові структури, зменшити небойові втрати – треба негайно створювати систему військової юстиції. Армія виконує накази та статути, якщо є командування, військова прокуратура, військова поліція зі слідством та військові суди за прикладом Ізраїлю. Такі інституції захищені особливим статусом і гарантіями, реагують швидко, розуміють специфіку, і їх жодні озброєні люди та війна не залякають. Але замість реформи навіть те, що ми встигли побудувати, – військову прокуратуру, – ліквідували.
Один раз військову прокуратуру вже знищували у 2012. Війна 2014 довела її крайню необхідність.
– Але ж є головний військовий прокурор Віктор Чумак, ви з ним ділитесь своїм досвідом?
– Досвідом можна ділитися, якщо звертаються. Але яким досвідом я можу поділитися з людиною, яка усе життя не мала відношення до слідства та прокурорської роботи і мало розуміється навіть у процесуальному порядку оголошення підозри? Наші світоглядні та професійні бачення точно різні. І це не виправити порадою, вчитися треба було раніше.
Прочитав, що Віктор Чумак призвався на військову службу та підписав військовий контракт. От скажіть, для чого, якщо він знав, що контракт буде припинено внаслідок ліквідації Генпрокуратури і початку роботи Офісу з другого січня 2020-го? Очевидно, що задля перерахування заново своєї вже генеральської, а не цивільної пенсії чи для чого? Не знаю, запитайте його. Якщо це правда, то пріоритети Чумак своїм вчинком визначив. Хоча десь у наглядовій раді йому було б набагато “тепліше”.
В армії з боку командира для підлеглих діє один принцип – роби, як я. Якщо підлеглі будуть виконувати свій обов’язок з такою ж якістю, як мій наступник, кінець такій армії та і букві закону кінець. Ось так я бачу і теперішню ситуацію щодо військових злочинів. Це сумно але небо ( як каже Чумак) на землю не впало. Це правда. Не впало. Просто держава і армія перед загрозами, які нікуди не поділися, завдяки такому “державницькому” підходу стали набагато слабші. І така, чи від невміння чи навпаки,слабкість нашої державності у військово-правоохоронному сегменті має правову кваліфікацію та конкретні прізвища, які для всіх не є таємницею зараз. Переконаний, що і не стануть.
– Але архітектором реформ прокуратури є Руслан Рябошапка, і він має підтримку наших західних партнерів, які довіряють напрямку змін.
– Партнерська підтримка іноземців та їхня дорадча участь не означає, що вони беруть на себе всю повноту відповідальності за стан нашої держави, за наше правосуддя та за боєздатність нашого війська. Правда в тому, що пан Рябошапка, а він є ідеологом та розробником цього закону, власне через персоніфікований “страх Матіоса” (а ми з ним мали досить жорсткий конфлікт під час його піар-роботи в НАЗК, а до цього органу суспільство і досі має суттеві претензії) з якогось переляку ліквідував в Україні всю військову прокуратуру, як необхідну для держбезпеки інституцію. Напевно наші іноземні партнери (США, Ізраїль, Канада, Німеччина, Китай тощо – військові прокурори яких приїжджали до нас по досвід), у яких зараз навіть без війни діють військові прокуратури і їх ніхто не збирається ліквідовувати, “не дотягують” до юридично державного генія Руслана Рябошапки. Чи може ще чимось “раціональним” наразі пишатися чинний генпрокурор – запитайте його.
– Все-таки розділення функцій на нагляд та слідство були необхідні.
– Об’єднання слідства та нагляду у військових структурах в одній військовій прокуратурі було виправдано чинним законодавством в умовах фактичної, а не гіпотетичної війни.
Тож логічно, щоб і далі робити реформу, треба було б створити цілісну систему військової юстиції з поліції, прокуратури і судів. Закон на війні повинен бути в погонах. Це аксіома!
А тепер що? Хаос невизначеної спеціалізації з абсурдними поясненнями у придатку до цивільних обласних прокуратур.
Всі згадки про війну, злочин і про мене у ЗМІ ( є така програма “Медіабот”) – бачу.
Зараз у владі серед силовиків з розумінням ситуації та повноваженнями залишився тільки Арсен Аваков, бо він є важковаговиком профі з умінням досягати перемоги у сеансах одночасної гри по кругу, і саме він забезпечив прозорі вибори. Подобається це комусь зараз чи ні. Вважається, що нова влада з різних мотивів на всіх щаблях влади “позбулася” майже всіх, скажімо так, представників минулої влади, а не лише окремо взятого Матіоса. Але це не зовсім так. Багато хто з минулої влади вчасно перевзувся на марші і заповнив своїм пустопорожнім “шурхотінням” середню ланку. І не тільки середню…
– Зараз звільнено прокурорів та слідчих у справі Іловайська, російських військових злочинах, у справах Януковича, у більшості резонансних справ фактично. Які наслідки таких кадрових зачисток? Чому не передали все ж таки до суду справу щодо Іловайська?
– Фактично через жорстку процесуальну позицію в 2014-2015 ми зупинили масове дезертирство, “відкупні” у військкоматах та сплеск загально-кримінальної злочинності, що вчинялися відмобілізованими військовими як на Сході, так і в інших регіонах України. Поспіль всі ці роки лише військова прокуратура та слідчі СБУ ( дякую генералу Григорію Остафійчуку) збирали та через заступницю МЗС Лану Зеркаль передали до міжнародних судових інституцій унікальну багатотисячну доказову базу здійснення гібридної іноземної агресії на Сході нашої держави. Наші моряки та кораблі повернулися додому, окрім політичної волі глави держави, також завдяки невидимій але скрупульозній процесуальній роботі військових прокурорів. Але про це зараз мало хто каже.
Про виграні військовою прокуратурою суди та повернуті армії приміщення військових госпіталів у Дніпрі та Харкові, про сотні квартир від недобросовісних забудовників для військовослужбовців, про десятки тисяч гектарів полігонів та земель Міноборони, про майже 30 тисяч розслідуваних та понад 10 тисяч спрямованих до суду кримінальних проваджень про військові та корупційні злочини… Зараз про все це мовчать. Мені зрозуміло чому, але за кожен факт нашої роботи можу відповісти.
– А все ж таки, коли до суду потрапить справа Іловайська? Чи готова вона?
– Будь-яку критику щодо нібито нерозслідування нами подій під Іловайськом, Дебальцевим, з підривами арсеналів сприймаю лише як критику. Хтось за останні 4 місяці вже розслідував краще і досконаліше? Чому не передають до суду? Чому зараз не оголошують підозри? Для встановлення істини ми зробили все, що тільки можливо і навіть більше. Все інше – від невігластва та лукавого, або заради “бла-бла-бла”. Про всі обставини Іловайська та інших критичних питань у сфері обороноздатності держави згідно з компетенцією військової прокуратури я цілком таємним листом з грифом “особисто в руки” ще у липні минулого року доповів новому Верховному Головнокомандувачу. Копія цього листа є в режимно-секретній частині ГПУ. Такі таємні документи зберігаються десятиліттями. Все, тепер можна ухвалювати рішення.
Справи, які давали можливість визначити проблеми, винуватців, повернути державі кошти або висунути додаткові позовні вимоги до РФ, зараз фактично “зависли” та лежать мертвим вантажем, ніякого руху. Чи входило питання ліквідації військової прокуратури під час особливого періоду в державі (а його ніхто не скасовував) до якогось “мирного плану” – я не знаю. Своїми здогадками та аналізом за побічними непрямими ознаками, як доконаним фактом, я публічно оперувати не хочу. Тому зараз рекламувати чи пояснювати, що саме за 5 років війни зробили військові прокурори для держави як-от Іловайськ, Іл-76, засудження Януковича, розслідування тисяч військових злочинів на фронті та в Україні в цілому, особливого сенсу не бачу. Все що ми робили – зависло, і нові реформатори у прокуратурі відкинули державну справедливість та правосуддя на кілька кроків назад. Не є таємницею, що на передовій чи у черзі до військоматів під час першої та інших хвиль мобілізації багатьох нових обличь чи так званих реформаторів не те, що ніхто не спостерігав, а навіть догукатися не міг.
Мабуть, хтось пізніше вимушений буде “посипати голову попелом” після того, як вже хата згорить.
– Ваш прогноз на розвиток ситуації після зустрічі президентів РФ та України в Парижі?
– Я не є дипломатом! У всіх сенсах! За вісім років служби в СБУ, перебуваючи три рази у розпорядженні голови служби (Наливайченка В.О.) за власне його ж волею (а це така дивна, по мінімуму оплатна та безстрокова форма військової служби, коли тебе і звільнити неможливо, але вигнати чи принизити хочеться) я багато вчився. Вчився з архівних документів НКВС, КДБ та СБУ, у тому числі з трофейних документів абверу та гестапо, а також документів різних періодів новітньої української історії. Скажу обережно так – мої коротко- та довгострокові прогнози геополітичних процесів, пов’язаних з Україною та навколишнім світом , хоч як би мені не хотілося іншого, не зовсім втішні. А за деякими, особливо щодо економіки, позиціями вкрай песимістичні. І це бачу точно не лише я. Але, дай Бог, щоб вони не справдилися і я помилився у власних прогнозах.
– Бажаєте повернутись до влади? Де б ви себе зараз бачили? Кажуть, намагаєтесь знайти собі місце в СБУ і подали позов про повернення на службу до прокуратури.
– Слово “кажуть” – не сприймаю. Якщо я чогось хочу – я цього добиваюся. Якби мене і надалі цікавила влада, то за ці п’ять років я обов’язково оформив би собі статус учасника бойових дій, бо в зоні АТО-ООС працював багато часу, в тому числі на передку. І зі статусом УБД за новим законом про прокуратуру, навіть за всього реформаторського бажання, мене неможливо було б позбавити професії прокурора та звільнити з органів прокуратури. Тобто міг би прикритися статусом та залишитися на роботі законно. Але мені цього не дозволяла зробити совість перед загиблими і пораненими друзями… Я розумію різницю між “брав участь” та “воював”. І тому не маю статусу учасника бойових дій. Але накази ГПУ та МОУ про моє абсолютно незаконне звільнення мною оскаржені, я подав позов до суду. Як правнику мені було б соромно цього не зробити і змиритися з обґрунтуванням мого звільнення тими, хто наразі “крутить законом, як ром сонцем”.
Для мене на фронті був прикладом генерал Воробйов Геннадій Петрович – світла йому пам’ять. Він врятував від неминучої смерті тисячі українських воїнів і вмів у найкритичніші моменти війни (на шкоду власному здоров‘ю) сказати найвищому керівництву держави “Ні!” Я на цій війні не знав більш професійного воєначальника, якого б так любила вся армія.
– Ваше враження від останніх гучних розслідувань у справі Шеремета. Немає відчуття, що оприлюднені на пресконференції підозри, строкатий склад виконавців та відсутність чітко артикульованого мотиву і того, хто звів усіх цих дуже різних людей до однієї команди, якщо вірити версії слідства, може спричинити справжню міжвідомчу війну між МВС і СБУ? Чи є такий ризик, на вашу думку?
– За достатність, належність та допустимість зібраних для підозри доказів відповідає ПРОКУРОР. Крапка! Не Міністр, не оперативник чи слідчий Нацполіції ( вони свою роботу якісно зробили і роблять), а – великими літерами запишіть – ПРОКУРОР.
Про мотиви відповім так… Мотиви треба тут вже шукати не тільки у підозрюваних, але насамперед у Генерального прокурора Рябошапки, бо зараз його роль у розслідуванні є ключовою. От хто скаже, які були мотиви у пана Рябошапки на тій пресконференції по Шеремету ( а там були президент і міністр МВС) спочатку прямо заявити – “..і прокурори, разом зі слідчими та оперативниками Нацполіції, виконали свою важку роботу. Я їм дякую”. А потім через декілька днів, підкреслюю – через декілька днів після заяви – саме цих же прокурорів, яких хвалив, після підписання підозр звільнити і викинути на вулицю? Саме цих! А які мотиви у Рябошапки звільнити прокурорів по збитому “Боїнгу” МН17 у провадженні , яке є зараз однією з головних зовнішньополітичних проблем Російської федерації? А які мотиви у Рябошапки звільнити заочно арештованого Басманним судом Москви слідчого військової прокуратури Приймачка, що розслідував і довів зраду Януковича? Які мотиви розформувати і звільнити повністю всю групу прокурорів по “вертолітній” справі Клименка, після чого відразу було знято арешти з торговельно-офісного центру “Гулівер”? Чи ви думаєте, що все це збіги обставин, чи тут є чиїсь завдання та інтереси, які виконує Рябошапка? Якими тут були і є його мотиви? Хто формує ці мотиви – Рябошапка чи хтось інший? І де саме цей “інший” знаходиться – тут в Україні чи десь не тут у нас, а на півночі, га? Я переконаний – президент Зеленський задач щодо знищення справ проти оточення Януковича генпрокурору не ставив.
– Раніше прокуратурою керували Луценко та Порошенко, зараз Рябошапка з Богданом, сутність ручного управління не змінилась, питання є просто до інтелектуального рівня та розуміння наслідків, довіра до державного правосуддя було підірвано ще тоді, коли ви там працювали. Головне, чи є воля змінити це зараз у Зеленського?
– Воля є. Слухайте, ну навіть президенти США доволі часто призначають на посади людей яким довіряють! Довіряють виконання закону, системних речей! І не тільки в США так є! Але не можна під гаслами реформ та фальсифікованих конкурсів ліквідувати залишки професійного ядра працівників з багажем знань та досвіду, як основи будь-якого органу. Навіть більшовики змушені були звертатися по допомогу до “спеців”, коли зрозуміли – кухарки не впораються!
Проблема також навіть не у відсутності судових вироків у розумні строки. Дається взнаки система різноманітних форм тиску на силовиків з негласною вимогою безумовно служити комусь там. До речі, не тільки владі! Є і таке! І все це на фоні постійних хаотичних змін базового законодавства. На фоні безкінечних та якихось диких у своїй безглуздості реформ від погано освічених законотворців. До того ж і різний для всіх порядок звітування керівників правоохоронних органів перед парламентом і суспільством, вибіркове право за принципом “своїм все, ворогам – закон”. Просто дикість, що існує така величезна різниця посадових окладів у різних органах – від декількох тисяч у простих поліцейських до десятків тисяч гривень у ДБР та НАБУ. Хоча і ці ціфри мізер порівняно із захмарними зарплатами у деяких наглядових радах та держструктурах…Всі це бачать і визнають! Всі!
– Як ви вважаєте, чи є сьогодні політична воля на викриття реального замовника і організатора убивства Шеремета?
-Воля є. Безумовно є. І у влади, і тепер вже у розділеного різним ставленням до встановлених окремих обставин злочину суспільства. Чи отримаємо ми всі відповіді, у тому числі про замовника та організатора чи організаторів цього дикого злочину? На мою думку, це буде надзвичайно важко… але можливо. Запитайте Трепака, як ми з ним через вісім років розшуку знайшли Пукача. Сподіваюсь тут у мене з ним буде збіг.
– Зараз масово відкриваються нові справи проти діячів минулої влади, проти тих, хто нещодавно вважався недоторканним, навіть проти Петра Порошенка. Чи не вважаєте, що якби не було недоторканних за самого Порошенка і не було політичного втручання, то зараз правоохоронна система не зазнала б такого повного краху?
– А що тут коментувати? Сьогодні, у цей час, будь-яка влада робила б теж саме. Будь-яка! Наразі у державі не відбувається нічого нового. Кількість обшуків не є прямо пропорційною кількості та якості зібраних доказів, а тим паче постановлених судами вироків. У більшості випадків – це такий собі політичний інструментарій. Це розуміють всі гравці!
Але через якісь квазіполітичні мотиви найголовніше – це порушення всієї архітектоніки правоохоронної системи держави. Це коли кількість та заплутана і малозрозуміла суспільству компетенція всіляких новостворених правоохоронних органів (НАБУ, САП, НАЗК чи то реформованих, чи то недореформованих ДБР і Офісу “однієї особи”) за відсутності кардинальних позитивних результатів перейшла вже всі межі здорового глузду.
Тому Бісмарк і зараз залишається актуальним: “Роль особистості в історії ніхто не скасовував”. Призначення за сумнівною і абсолютно безглуздою процедурою конкурсів керівників правоохоронних органів призводить якщо не до катастрофічного “прориву труби” в частині позапроцесуальних розмов нібито екскерівника ДБР на службову тематику, то до розбитих безоплатних квадроциклів в окремому сарненському лісі Рівненської області керівником НАБУ. Авторитету державі це не додає точно. Це породило тотальний суспільний тролінг цілих інституцій. Від таксистів до консьєржів, які читають ” тєлєгі” і у всьому обізнані. При цьому жодному слову не вірять.
Юрій Бутусов
