Закон про «злодіїв у законі». Коли ж повернеться здоровий глузд?
09.01.2020
Мимоволі ставиш собі це питання, коли дивишся на законопроект №2513, внесений 2 грудня 2019 року на розгляд парламенту Президентом як невідкладний, схвалений 18 грудня профільним Комітетом з питань правоохоронної діяльності, проголосований вже 19 грудня в першому читанні, який на всіх парах тягнуть до прийняття у другому читанні та в цілому. А у мене таке враження, що здоровий глузд промоутерів цього законопроекту таки покинув. Не зважають вони на заперечення багатьох експертів, державних та недержавних, тверезомислячих фахівців, колишніх правоохоронців та політиків і дуже поспішають.
У законопроекті вносяться зміни до Кримінального кодексу (КК) України, які передбачають притягнення до відповідальності кримінальників за наявність статусу «злодія в законі, за участь у сходках «злодіїв у законі», за злочини, вчинені злочинною спільнотою за участю «злодіїв у законі» тощо. Але жодних конкретних даних щодо суспільної небезпечності цієї категорії ніхто не наводить. На засіданні профільного Комітету поставили питання представнику Національної поліції України – скільки вироків було винесено в Україні минулого року відносно «злодіїв у законі» – і отримали відповідь: «один». Чомусь не спитали, а хто такі взагалі «злодії в законі», і скільки їх налічується в Україні.
Нова ч. 5 статті 28 ККУ проголошує, що «злочин визнається вчиненим злочинною спільнотою, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), учасником, організатором, керівником та/або координатором якої є “злодій у законі“». Тобто «злочинна спільнота відрізняється від «злочинної організації», вже давно присутньою в КК, тільки наявністю цього спеціального суб’єкта. Далі ч.5 статті 28 ККУ містить таке визначення: «“Злодієм у законі” визнається особа, яка дотримується притаманних злочинному середовищу традицій і правил поведінки, користується авторитетом серед осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення, керує, координує та/або організовує діяльність злочинної спільноти чи її частини або є учасником такої спільноти.» Отже, щоб довести, що злочин вчинений саме злочинною спільнотою, треба довести, що один з співучасників є «злодієм у законі» відповідно до наданого визначення.
Але ж воно геть неприйнятне! Що таке «притаманні злочинному середовищу традиції та правила поведінки», законопроект не визначає – розумій, як хочеш. Інше оціночне судження – «користується авторитетом серед осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення» – також можна тлумачити дуже широко. Наприклад, правозахисник чи адвокат, який захищає права ув’язнених, природно, користується серед них авторитетом і обов’язково бере до уваги неписані правила поведінки засуджених та існуючі традиції, інакше його чекає фіаско. А вже прив’язати правозахисника чи адвоката до злочинної спільноти майстри знайдуться! Скільки разів я чув таке на свою адресу! Те ж саме можуть сказати, взагалі кажучи, про журналіста чи офіцера кримінально-виконавчої служби. Останній, наприклад, «організовує діяльність злочинної спільноти» на робочих місцях в установі виконання покарань – цілком можливе тлумачення!
Отже, таке визначення тільки ускладнить доказування вчинення злочину злочинною спільнотою і створить підґрунтя для зловживань правоохоронців.
Бажання авторів законопроекту покарати «злодія в законі» за сам цей статус (стаття 255-1 КК законопроекту) привело до того, що вони фактично проігнорували статтю 2 КК, за якою єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення винною особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Як цілком справедливо зазначено у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради, «кримінальне покарання … має застосовуватись не за «статус» чи «стан» певної особи, а за діяння, які завдають шкоди або створюють загрозу заподіяння шкоди правопорядку».
Стаття 255-2 КК у законопроекті, яка карає за звернення до «злодія в законі» «з проханням вчинити злочин та/або здійснити вплив у будь-якій формі на третіх осіб з метою прийняття ними рішень чи вчинення або невчинення ними дій», також геть неприйнятна, бо під оціночне судження «вчинити вплив у будь-якій формі на третіх осіб» можна за бажання підвести взагалі будь-яку особу, яка мала контакт із «злодієм у законі» – чиновника, адвоката, правозахисника, журналіста. Крім того, ця стаття не передбачає, що «прохання» обов’язково має тягнути за собою негативні, суспільно-небезпечні наслідки та заподіяння шкоди. У чому ж тоді полягає злочин?
Взагалі незрозуміло, навіщо легітимізувати в КК жаргонні поняття тюремної субкультури, визнавати їх на державному рівні? Це призведе тільки до їх популяризації. Але у цьому є й інша серйозна вада: законопроект суттєво підриває термінологічну визначеність українського кримінального права, що завжди було його сильною стороною. Законопроект не можна приймати у такому вигляді ще й з цієї причини.
Найбільше «злодіїв у законі» на початку 2000-х було в Грузії – більше 400, поки президент Грузії Міхеїл Саакашвілі у 2005 році не ініціював закон, аналогічний тому, що зараз намагаються прийняти у нас, він вважав, що «злодії в законі» мають завдання з Росії позбавити його влади. Стверджується, що зараз в країнах колишнього СРСР загалом 432 «злодія в законі», серед них 242 раніше діяли в Грузії. У російському інтернеті вказують, що в Росії існує 227 «злодіїв у законі», з них на волі – 168, в розшуку – 9, під слідством – 16, а відбувають покарання в ув’язненні – 59. Правда, інформаційна агенція «Прайм Крайм», яка спеціалізується на вивченні криміналу, дає значно менші цифри: в Росії на волі близько 70 «злодіїв в законі», в ув’язненні – 37. У Білорусі діє 6 «злодіїв у законі», в Казахстані – 2, а в Україні – 15. Таку цифру неодноразово озвучував колишній перший заступник голови Національної поліції В’ячеслав Аброськін, який перелічив їх всіх, розповів про сфери їх впливу, де вони мешкають, надав фотографії. Правда, є ще багато «понаехавших» з Грузії та Росії, але про них нічого не чути, скільки їх, незрозуміло, і, схоже, поки що вони вичікують.
А тому для ухвалення змін до КК, за якими буде переслідуватись окрема малочисельна група кримінальників, потрібні факти, які демонструють їхню суттєву суспільну небезпечність. Поки що чути тільки слова. Посилання на законодавство Італії, Японії, Китаю, як на мене, не мають сенсу: «злодії в законі» – суто вітчизняне явище, народжене ще в російській імперії і подовжене в імперії радянській, яке посилилось у 90-ті роки вже в нових незалежних державах. Вони мають небагато спільного з італійськими мафіозі чи японськими якудза.
Якщо ж у правоохоронців є побоювання щодо тих, хто переїхав до України нещодавно, то при чому тут новий закон? Це питання скоріше до служб, які надали можливість «злодіям у законі» легально проживати в Україні. Ми ж добре знаємо, як важко отримати в ДМС дозвіл на проживання шукачам притулку з Росії та Грузії! І тому ця повага до «злодіїв в законі», які хочуть оселитися постійно в Україні, незрозуміла. Судячи по повідомленням в медіа, останніми роками позбавляють права легально мешкати в Україні 5-6 «злодіїв у законі» щороку, тож нащо було це право давати? Чи комусь вони тут дуже потрібні для різних оборудок?
Складається враження, що правоохоронні органи хочуть під приводом боротьби зі «злодіями в законі» отримати широкі додаткові можливості для затримання та притягнення до відповідальності того, кого вони вважають у чомусь винними. Це ж значно простіше та комфортніше, ніж катувати чи підкидати наркотики. Правоохоронці, як і всі інші, завжди хочуть створити такі умови, щоб їм легше працювалось. Але те, що пропонується, – шлях до поліцейської держави! Недарма запропонований законопроект №2513 є калькою з аналогічного російського закону, що діє з 1 квітня 2019 року. Чи ви, шановні правоохоронці, справді хочете повернення до «русского мира»?
Євген Захаров
