Сергій Князєв. Голова Національної поліції України

DW: Пане Князєве, чому досі не розслідувано вбивство журналіста Павла Шеремета?

Тому що, на жаль, цей злочин вчинили люди, які дуже ретельно до нього підготувались і максимально зменшили кількість своїх помилок.

Ці люди є на відеозаписах? Чому ви не можете їх знайти?

Так. Вони є на відеозаписах, які ми зібрали у перші три дні (після вбивства журналіста 20 липня 2016 року – Ред.). Весь цей час ми вивчали записи, перевірили величезну кількість інформації. Результати показали у лютому. Повірте, над розслідуванням цієї справи працює величезна кількість людей у поліції. Паралельно працює і тісно співпрацює з нами ще й цілий департамент СБУ. Однак весь негатив чомусь дістається нам.

Нацполіція співпрацює з СБУ. У цій справі ви не заважаєте один одному?

З початком війни (на Сході України – Ред.) багато гострих кутів між правоохоронними відомствами почали стиратися. Зараз у нас спільні проблеми, ми тісно співпрацюємо. Зокрема, у розслідуванні вбивства Павла Шеремета суперечок між службами немає.

Згідно з судовими матеріалами, поліцейські просили доступ до телефонних дзвінків, здійснених з місця розташування бази полку “Азов”. Це означає, що поліція розглядає версію про причетність до вбивства бійців Нацгварії?

У тому числі.

Вбивство Шеремета – не єдиний злочин проти журналістів за останні кілька років. Поліція вже півроку розслідує підпал телеканалу “Інтер”, майже десять місяців – справу щодо погроз співробітникам ЗМІ після публікації їх даних сайтом “Миротворець”. Чому досі немає результатів?

Я не готовий зараз відповісти на ці запитання, в мене немає під рукою інформації.

Підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини правоохоронці знайшли досить швидко. Настільки, що поліцію тоді звинувачували за начебто сфальсифіковані докази. Ще минулого року суд звільнив усіх підозрюваних з-під варти. Ви не вбачаєте в цьому провину поліції?

Суд ніяким чином не поставив під сумнів наші докази. Він змінив запобіжний захід, це справи судового розслідування. Ми свою частину закінчили. А щодо критики – у нас в країні демократія.

Повернімось до справи Павла Шеремета. Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, коментуючи попереджений замах на себе, заявляв, що цей злочин має багато спільного з убивством Шеремета. Звідки у Геращенка інформація про деталі розслідування, адже поліція постійно посилається на таємницю слідства?

Антон Геращенко – політик. Він має право висловлювати свої думки, версії тощо. Я гарантую, що в нього немає доступу до матеріалів слідства. На час останньої прес-конференції по цій справі він ще навіть не був допитаний як свідок.

А він проходить як свідок?

Ми багато кого допитуємо, збираючи якісь мікроскопічні деталі. Адже є ще версія вбивства не на 100 відсотків кримінальна – у ній доводиться збирати інформацію по крихтах.

Політична незалежність поліції

Наскільки взагалі коректна, на вашу думку, ситуація, коли радники міністра – Антон Геращенко, Зорян Шкіряк – активно коментують кримінальні справи, які розслідує поліція?

З 8 лютого 2017 року поліцією керує Сергій Князєв. З цього часу по всіх питаннях, пов’язаних з поліцією, слід звертатись до мене. У міністра (міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – Ред.) кілька таких співробітників, як я: голова Нацгвардії, голова Прикордонної служби, глава міграційного департаменту. Є якісь речники, модератори – якісь політичні фігури, і їхні дії – це не до мене питання…

За 25 років роботи в міліції та поліції ви часто стикалися з політичним тиском? Чи вважаєте цю проблему актуальною для себе зараз як керівника?

З початку лютого, коли я очолив поліцію, – жодного разу. Жодних прохань, питань, рекомендацій мені не поступало. Може, все це акумулюється міністром, і він бере все це на себе? Не знаю.

На жаль, навіть сама поліція зсередини ще не розуміє своєї ієрархічності, що вже питати про суспільство та деяких окремих політиків. Хоча, насправді все просто: є Нацполіція, а є міністерство, яке займається формуванням політики. Розслідування, охорона правопорядку, превенція – це до нас. Політика – це до них, у сусідню будівлю. До речі, ми зараз ідемо до того, щоб територіально сидіти в різних частинах міста. Однак на це поки що немає грошей. Все ж таки деяка деформація вертикальних і горизонтальних комунікацій в нас виникає.

У чому вона проявляється?

Це наші внутрішні моменти

Блокада і річниця Майдану

Наприклад, є політичні заяви МВС щодо необхідності припинення блокади на Донбасі. І є відсутність активного втручання в ситуацію з боку поліції. Керівник донецької поліції В’ячеслав Аброськін (з листопада 2014 року – керівник ГУ МВС у Донецькій області, 11 березня призначений заступником Князєва – Ред.) каже, що мають місце правопорушення, відкриваються кримінальні провадження, але ніхто ці правопорушення не припиняє. Чому склалась така ситуація?

Так, я не маю наміру змішувати політичну і кримінальну складову цієї проблеми. Генерал Аброськін зробив усе необхідне для розслідування, збирання і документування цього правопорушення. Зараз це вивчає прокуратура. Яке буде подальше рішення – ми вам повідомимо. Генерал Аброськін не допустив конфліктних ситуацій, які могли призвести до сутичок. Дивно виходить: на початку нас сварили за те що ми щось робили, зараз – за те що не робимо.

Однак як щодо припинення самого правопорушення? Це через політичні причини?

Якщо органи, які наглядають за Нацполіцією, не знайшли ознак злочинної дії чи бездіяльності, це означає, що у наших діях немає порушень. І не треба провокацій.

Можна було б подумати, що поліція боїться застосовувати силу проти учасників протестів. Але ж на Майдані 18 лютого ви не побоялися…

А хіба там застосовували силу?

Так, поліція била мітингувальників, які виступали за продовження блокади.

Мало місце застосування спецзасобів по конкретних частинах тіла: по спині та по ногах. Це не заборонено. Взагалі поліція тоді діяла дуже професійно. Група протестувальників була влучним маневром розділена, що призвело до зниження напруги. Далі була непокора, а непокору ми зупинили, локалізували. Навіть автозак не підігнали – автобус.

Ніяких знущань, лише законні дії працівників поліції. Порушники доставлені в райвідділок, на них складені адмінпротоколи, всі відпущенні додому. Якщо ви вважаєте це застосуванням сили, – добре, хай буде. Але всі мають зрозуміти, що ми поліція, а не олов’яні солдатики. У мене чотири побиті поліцейських, нашу співробітницю я наступного ранку відвідував в лікарні, вона мати чотирьох дітей.

Багатьом ці дії та взагалі заходи безпеки у річницю розстрілів на Майдані здавалися надмірними. Вам – ні?

Послухайте, ми вилучили на Майдані гранату, пістолет, кастети, ножі, палиці. Це хіба не безпрецедентність? Якби був поранений хтось із громадян чи поліцейський – от тоді мене б лінчували. Ми вірно співставили ризики і готові слухати критику. Всіх, хто тоді був затриманий, дуже швидко відпустили.

До речі, щодо затримання. Правозахисники вже не перший рік говорять, що особливо під час таких громадянських акцій поліція не застосовує офіційно процедуру затримання. Юридично порушників начебто просто доставляють у відділок для надання пояснень, що суттєво обмежує їх права. Як було цього разу?

Треба перевірити. Але питання слушне. Один з моїх конкурентів у боротьбі за посаду голови Нацполіції, юрист Андрій Вишневський (директор Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України – Ред.)  просуває дуже сильну і прогресивну ідею. У найближчі дні ми запустимо новий проект: кожен патрульний (а потім і в усій поліції) з моменту затримання порушника на вулиці за адмінпорушення повідомлятиме у центр надання безоплатної правової допомоги, просто натискаючи кнопку на планшеті. А черговий адвокат виїжджатиме моментально захищати права затриманого і слідкувати за правильним процесуальним оформленням.

Маю визнати, з оформленням адміністративних правопорушень у нас справи не в найкращому вигляді, хоча з кримінальними все вже більш-менш, за порушення кримінального процесу ми люто караємо. Звісно, зараз ми отримаємо якийсь внутрішній спротив від поліцейських, які природно досі бояться адвокатів. Але ми пояснимо, що адвокат захистить не тільки права затриманого, але й права поліцейського. Неправий поліцейський – виженемо, покараємо, посадимо. Неправий порушник – вибачте. А головне коштує такий проект нуль копійок. При цьому це головний напрям реформ – захист прав людини.

Про реформи

Для вас це головне? Які ще напрямки реформ в поліції ви взагалі для себе бачите?

Про це можна наукові статті писати. Насправді, 90 відсотків завдань з реформування МВС, що були поставлені у 2014 році, вже виконані до мене. Але тепер давайте візьмемо вужче проблеми саме Нацполіції. До кінця місяця ми маємо розробитии дорожню карту реформ, які зможемо провести у 2017-2018 році. Це те, що можна почати і завершити за два роки.

Що саме?

Ми не відмовляємося від засад, закладених моїми попередниками, але виправляємо деякі допущені помилки. Були серйозні, були несерйозні. Наприклад, у 2015 році у патрульну поліцію набрали 75-80 відсотків людей з вищою освітою. Зараз ці люди з офіцерськими званнями на вулиці роблять первинну поліцейську роботу. Треба проштовхувати їх далі, вгору.

Тому, наприклад, 1 березня 72 патрульних були прийняті на посади оперуповноважених у відділи боротьби з незаконним обігом наркотиків –  найбільш хворі структурні підрозділи усієї поліції. Взагалі, мені потрібно було 300 оперуповноважених, але забрати 300 людей з вулиці я теж не можу, бо хто ж тоді лишиться.

Отже кожний обласний апарат взяв 3-5 людей з патрульної служби у боротьбу з наркотиками. Вони потрапили у середовище, яке мають підірвати. Ззовні перемогти корупцію у цьому департаменті неможливо – там кругова порука. Так от досвіду колишніх патрульних вистачить, щоб затримати вуличного реалізатора – це для початку. Але зсередини вони зможуть побачити ту корупцію і викрити її. А щоб їх захистити, ми поступили суворо – у кожний обласний відділ другим заступником ми поставили співробітника відділу внутрішньої безпеки.

Якщо вже мова зайшла про відділи протидії наркозлочинності, то про проблеми в ньому МВС говорить не перший рік. У вас був окремий центральний департамент, потім його розформували… Як, до речі, щодо повернення на роботу Іллі Ківи?

Давайте не прив’язуватись до конкретних осіб. Я ж не гадалка, щоб тут гадати, хто повернеться, а хто ні. Боротьба з наркозлочинністю – хворе місце поліції. Ще рік тому там працювали 1080 осіб, зараз мені дісталися 550 посад. Ми припинили цей експеримент з вертикальною структурою – створенням нацдепаратменту, який був зірваний через саботаж. Тепер все знову повернулося на місцеві рівні, місцеву специфіку. Адже наркозлочинність на Закарпатті та Запоріжжі – це зовсім різні картини.

Отже єдиною вертикальною структурою залишається кіберполіція? Як ви оцінюєте її успішність?

Так, і я б його навіть збільшив, якби були гроші. Але всередині поліцейської системи це б, мабуть, було сприйнято негативно. Не всі розуміють важливість цього підрозділу зараз.

Особливо в контексті останньої справи з так званими суїцидальними пабліками. Як так вийшло, що кіберполіція опублікувала список дітей, що на них підписані? Омбудсмен Валерія Лутковська назвала це грубим порушенням приватності персональних даних.

Стривайте, це не був список дітей, це був список посилань на аккаунти. Де-юре ми не порушили нічиїх прав. Але коли ми побачили, що в Обухові загинула дитина, коли ми бачимо самогубства дітей – що нам лишалось робити? Треба було повідомити батьків. Адже всі ці соціальні служби, що працюють з підлітками, існують лише на папері. Три людини в службі на район. Ми показали громадськості проблему – до цього її не бачили ані журналісти, ані батьки, ані педагоги. Ми підірвали цією темою суспільство.

Чи не вважаєте ви її надто делікатною, щоб “підривати”?

Надто делікатно – це ховати мертвих дітей. Ви знаєте, скільки за минулу добу зникло дітей, що виконували завдання з груп “синіх китів”? Троє в в різних містах країни. Дзвонять матері і кажуть, син зранку пішов у школу, вже третя година дня, а він не повернувся. Залізла до нього у комп’ютер, а там “сині кити”. А дитина вже виконує завдання!

Чи слід кожного разу викликати поліцію, якщо дитина до третьої години не повернулася зі школи?

Звісно, ні. Але тепер, коли ми про це сказали всій країні, можете нас сварити. Але нічиїх прав ми не порушили.

Ви часто повторюєте, що на багато ідей не вистачає грошей. Але ж фінансування поліції збільшується раз на рік, хоча рядові поліцейські скаржаться на те, що їм доводиться купувати форму за власний кошт, їх сварять за перевитрати палива…

Є ж ще інфляція. А щодо форми – це погані, тупі командири. Коли дізнаюся – виганяю. Жодного випадку я не знаю, коли хтось платив чи був покараний за перевитрати палива. Дізнаюсь – вижену командира.

Але проблеми ж не суто в фінансуванні. У нас катастрофічно не вистачає кадрів – 20 відсотків нестача. Кожен п’ятий співробітник відсутній на робочому місці. В Миколаївській області 40 відсотків слідчих відсутні на посадах. Фактично разом з відпустками, лікарняними, прогулами немає половини.

І як ви з цим будете боротися?

Я думаю, до кінця року ми цей некомлект у 20 тисяч скоротимо відсотків на 60. Оголосили додаткові набори. При цьому умови конкурсу ми не пом’якшуємо. На конкурсі багато хто валиться і починає просити: ну візьміть, ну докиньте кілька тих балів. Я не піддаюся, кажу, хай іде здавати наступний раз. Дуже низька фізична підготовка у кандидатів. Ми занизили тести на фізкультуру вже до нуля. Треба лише добігти до фінішу – і не добігають.

Потім ми переформуємо своїх. Наприклад, добробати зараз переформатовуються у спецпідрозділи. Там є багато розумних людей з освітою. Ми пропонуємо їм пов’язати подальшу кар’єру з поліцією. От днями я отримав рекомендації на підвищення по 362 бійцям. Думаю, якщо хоча б 10-20 відсотків погодяться, це вже буде добре. Ну, і як вже казав, довчимо нових патрульних, теперішні з вищою освітою підуть на підвищення, на більшу зарплатню.

І про особисте…

Поясніть, будь ласка питання, яке виникло щодо нерухомості вашої колишньої дружини. Ви не вказуєтет її у своїй декларації, але вона, судячи з даних реєстру нерухомості, купувала квартири в містах, де ви проходили службу. Так вона живе з вами? 

Ні.

Вона жила з вами, коли ви проходили службу на Закарпатті?

Ні. Коли мене перевели з Донбасу на Закарпаття, зі мною просто захотів жити середній син. Його матір переїхала разом із ним і купила житло. Її переїзд фактично співпав з моїм від’їздом до Рівного. Якщо у правоохоронців є претензії до цього, хай перевіряють. Але це моє особисте життя, я його коментувати не буду.

Джерело