Луценко має піти!

Скажіть, чи можна терпіти таке?

Якщо ж не про емоції, то сухі факти ось.

1. Високопосадовці часів Януковича. Найяскравіший приклад – справа Кернеса, де прокурори хором «хворіли» 7 засідань підряд. В результаті одіозний міський голова Харкова уник кримінальної відповідальності.

2. Провал розслідування по Небесній Сотні. Луценко весь час публічно звинувачував Горбатюка у неналежній роботі, Горбатюк же скаржився, що Луценко і його заступники втручаються у слідство і перешкоджають. Хто б з них не мав рацію (чи навіть обоє!), вина за ці сварки замість розслідування лежить на керівникові Генпрокуратури, у котрого є вся повнота влади, щоб розв’язати ті проблеми, на які він весь час скаржився. Як результат – по великій кількості справ з 2016 року не валявся кінь. Ми втратили можливість притягнути до відповідальності багатьох злочинців – якщо у 2016-му ще можна було знайти докази, зокрема, у трафіки мобільних операторів зберігаються 3 роки, то зараз уже ні.

3. Окремо, заслуговує жорсткої оцінки позиція Генеральної прокуратури в судах спорах, пов’язаних з представництвом інтересів держави. Прикладом є неможливість відновлення права власності України на так звану трубу Медведчука – частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить територією України, довжиною 1433 км з метою запобігання втрати стратегічно важливого для держави об’єкту, у зв’язку з цим вказаний об’єкт був фактично подарований(!) Російській Федерації. Генпрокуратура намагалася замовчувати ганебні результати судового провадження і до сих пір приховує дані, котрі можуть підтвердити факт гри на представників України боці Медведчука.

Отже, по найважливіших напрямах ми бачимо серйозні провали, кожного з яких вистачило б для відставки Генерального.

Утім, є і особистий аспект. Луценко останні місяці був не Генпрокурором, а одним із спікерів передвиборчої кампанії Порошенка. Він використовував свою посаду для агітації за чинного президента, весь час фігуруючи у медіа-просторі. І прикусив язика лише тоді, коли побачив результати першого туру.

Я вважаю, що Генпрокуратура – це совість державної машини. Там мусять працювати люди не тільки формально чисті, але справді моральні люди, для яких честь прокурорського мундира не є пустим звуком. А про це вже, на жаль, забули. І не в останню чергу, завдяки таким персонажам, як Юрій Віталійович, на чолі Генпрокуратури.

P.S. Я не кидаю цю постанову ради піару. Покарання злочинців попередніх режимів – моя місія, котра вибрала мене, а не я її. Мало хто з депутатів приділяє більше за мене уваги розслідуванню убивств Небесної Сотні. Мало хто з моїх колег проводить стільки часу з прокурорами, у судових засіданнях тощо.

З самого початку мені і моїм колегам казали – не заважайте, не плутайтеся під ногами. Зокрема, і Юрій Віталійович особисто. Нас блокували по всіх фронтах – і ось результат.

Має наступити відповідальність!

Прошу усіх, хто розуміє важливість цієї теми – будь ласка, допоможіть у зборі підписів! Нам необхідно набрати 150 депутатів для включення цієї постанови у порядок денний. Переконайте свого депутата!

Народный депутат Ігор Луценко

В тему:

Люди брешуть, що генеральний, прости господи, прокурор з іронією поставився до законодавчої ініціативи свого однофамільця, народного депутата України Ігоря Луценка, який зареєстрував у Верховній Раді проект постанови про висловлення недовіри Юрію Луценку. Ба більш того, 22 квітня 2019 року на зустрічі з партійно-господарським активом Генеральної прокуратури Юрій Віталійович заявив, що за достовірною інформацією, яку йому повідомили з США, президент Дональд Трамп, начебто, гарантував, що Ю.Луценко обійматиме в Україні посаду генерального прокурора ще 2 роки, оскільки Білий Дім дуже зацікавлений у отриманні від Юрія Віталійовича компромату на лідерів Демократичної партії (особливо Джо Байдена) та спільному розслідуванні обставин втручання України у вибори президента США в 2016 році.

Хочу засмутити генерального, прости господи, прокурора – за моєю, не менш достовірною, інформацією Трампу нічого не відомо про те, що він гарантував працевлаштування якомусь там Луценку. Що ж стосується розслідування втручання України у вибори президента США, то воно зараз у самому розпалі – з 15 квітня в Києві працює група американських слідчих, які допитують, аж гай шумить, співробітників посольства, а також громадян України, причетних до публікації так званої «чорної бухгалтерії Партії Регіонів».

Зокрема, допитаний як свідок керівник САП Назар Холодницький докладно розповів під протокол, як навесні 2016 року представниця ФБР в Україні Карен Грінавей передала директору НАБУ Артему Ситнику записи з «чорної бухгалтерії», знайдені в офісі Партії Регіонів після пожежі, влаштованої Тетяною Чорновол, з вказівкою оприлюднити інформацію про те, що керівник виборчого штабу Трампа Пол Манафорт отримував гроші в Україні. При цьому Грінавей підкреслювала, що оприлюднена має бути тільки інформація про Манафорта – щоби кинути тінь на Трампа – і ні в якому випадку не повинно ніде звучати, що гроші від українських олігархів також отримував юридичний радник Обами й активіст Демократичної партії Грегорі Крейг (за цим епізодом Крейгу вже висунуто обвинувачення в США).

Але й це не все: Холодницький здав з тельбухами всіх аферистів, причетних до «справи Манафорта» – не тільки Ситника з Грінавей, але й заступника посла Джорджа Кента, народного депутата Сергія Лещенка та тодішнього голову фракції «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді Юрія Луценка. Зі слів Холодницького, Луценко на правах політичного радника Порошенка брав найактивнішу участь у плануванні операції по втручанню у вибори в США.

А, відтак, Юрію Віталійовичу треба не про гарантії марити, а 10 разів подумати перед тим, як наступного разу відвідати Сполучені Штати. Бо може трапитись, як у січні 2001 року з Павлом Бородіним, державним секретарем Союзної держави Росія-Білорусь: Павло Павлович прилетів у Нью-Йорк для участі в спільному з американцями заході, але був арештований і відправлений у в’язницю Брукліна за підозрою у відмиванні коштів. Ось такі вони – американські гарантії.

Володимир Бойко

Джерело